Лексико-граматичні засоби вираження оцінки в англомовній рекламі

1) прикметники good/bad та їхні синоніми: kind, well-behaved, immoral;

2) слова-оцінки представлені прислівниками, які утворилися від прикметників: good/bad, тобто well/badly;

3) іменникові оцінки типу: nonsence, fool, idiot, sage, cleverness, wisdom;

4) слова-оцінки представлені дієсловами, які передають негативні/позитивні відношення: like, love, enjoy, hate, disagree, disapprove.

Слова-оцінки реалізуються різними морфологічними категоріями: прикметниками, прислівниками, іменниками і дієсловами. Домінуючим значенням при цьому є вираження позитивного чи негативного ставлення до означуваного даним словом (у випадку іменника), або до означуваного суб’єкта, з яким сполучається слово-оцінка, виражене іменником, прислівником або дієсловом.

 

До розряду слів-оцінок ми не відносимо безпосередньо числівники і займенники, але в певному вони також набувають статусу оцінки, хоча й містять цю оцінку опосередковано. Наприклад: “Fаnсу school in Lausanne. Speaking French. Famous father. All the money in the world. Talking to high-flying people all her life. I must look like a big Mr. Nobody to her” (Shaw : 231).“Why do people over thirty try so deliberately to ruin themselves?” - “Because they’re over thirty” (Shaw : 195).

Одним з морфологічних  засобів вираження оцінювальних значень, можуть бути афікси. Так, наприклад, суфікси –ard, -ling,-eer, -ster  мають  негативну конотацію (rhymester, hireling);суфікси -ie, -y, -let, -ette передають значення зменьшувальності, або лагідності (starlet, oldie). Значення якісної характеристики може з’являтися у іменників, сформованих способом словододавання (never-do-good), або конверсії (she was all curiosity and expectation).

Типовими оцінками є оцінки за характером та розумовою діяльністю. Однак у кожному окремому випадку оцінний компонент у словах конкретної оцінки визначатиметься тематичною стратегією твору в цілому та авторськими особливостями її втілення.

Що до оціночного відношення, на думку М.В. Нікітіна, воно представляє  ментальний зв’язок між суб’єктом та об’єктом. У випадку індивідуального суб’єкта, в оцінці виявляються особливі, характерні лише йому ознаки. За наявності колективного суб’єкта, у оцінці відображаються колективні та суспільно встановлені норми.

Категорія оцінки – сукупність різнорівневих мовних одиниць, об’єднаних оціночною семантикою та виражають  позитивне або негативне ставлення  автора до змісту висловлювання. (1 Вольф  Е.М., 1985, с. 24–33) На загальномовному  плані оцінка означає ціннісний  аспект значення мовних виразів  і  характеризується особливою структурою – модальною рамкою, що накладається на вираз і не співпадає з логіко-семантичнию  і синтаксичною будовою. Елементами оціночної модальної рамки є об’єкт і суб’єкт, котрі пов’язані з предикатом. Суб’єкт оцінки, як експліцитний так і імпліцитний –особа або соціум, з точки зору якого дається оцінка; об’єкт оцінки – особоа, предмет або стан речей, котрі характеризує дана оцінка.(1) Крім цього в склад модальної рамки, зазвичай імпліцитно входять шкала оцінок та стереотипи, на котрі орієнтоване оціночне судження. Важливою особливістю оціночного судження є те, що у ньому завжди присутній суб’єктивний фактор, що взаємодіє з об’єктивним. Судження, навіть за відсутності прямого вираження суб’єкта,означає ціннісні відносини між суб’єктом і об’єктом. Суб’єктивний компонент пов’язаний із можливістю позитивного або негативного ставлення суб’єкта оцінки до її об’єкта (подобається\ не подобається, схвалює\ не схвалює) в той час як об’єктивний компонент оцінки орієнтується на власне якості предметів або явищ, на осоні котрих здійснюється оцінка.. (Вольф Е.М., 1985, с. 24–33).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Оцінки у публіцистичному мовленні, їх види, класифікація та структура

В зависимости от наличия  в оценочном суждении эмотивного компонента разграничивают эмоциональную  и рациональную О. Первая предполагает непосредственную реакцию на объект, характеризуется экспрессивностью и обычно выражается междометием  или аффективным словом (Ах! Поразительно! Негодяй!). Рациональная О. опирается  на социальные стереотипы и выражается оценочным суждением, ср.: Я считаю, что это хорошо; По всеобщему мнению, он поступил плохо и т.п. Однако при  разных формах оценок соотношение рационального  и эмоционального меняется, и не всегда эти два вида О. строго дифференцируются. Так, трудно разграничить рациональное и эмоциональное в высказываниях  типа: Он настоящий герой; Он поступил как отъявленный негодяй.Характерной  особенностью выражения О. является возможность ее интенсификации (усиления признака "хорошо" или признака "плохо") и деинтенсификации (ослабления признака "хорошо" или признака "плохо"), отражающих движение по оценочной шкале как в зоне "+", так и в зоне "–", ср.: хороший, очень хороший, необыкновенно  хороший, не очень хороший, довольно хороший и т.п. При этом интенсификация О. не дискретна (нельзя измерить расстояние между хорошим и очень хорошим) и не ограничена определенным числом позиций, подобно степеням сравнения. "Интенсификаторы составляют длинные, слабо организованные ряды из единиц, соотнесенных друг с другом неопределенным образом" (там же, с. 45).

В публиц. стиле оценочность  является специфической стилевой чертой (см.), поскольку О. предмета речи возводится в принцип создания текста, причем это социальная О. Открытая оценочность  речи особенно ярко проявляется в  полемике, в критике противоположного мнения, в различных оценках освещаемых событий. Для выражения О. используется широкий круг качественно-оценочных  прилагательных и существительных, средства фразеологии, экспрессивного синтаксиса и др., напр.:гениальное творение, величие, общечеловеческие ценности, созидательный  потенциал, золотые руки, трудиться не покладая рук – клика, происки, злодеяния, экстремистский, показуха, политическое банкротство, загребать жар чужими руками, погреть руки и др. Для выражения оценочного содержания нередко используется нейтральная лексика с рационально-оценочной коннотацией, известной носителям данного языка из общечеловеческого или национального опыта, напр., честность, смелость, трудолюбие, право, демократия и др. – лживость, трусость, лень, фашизация, терроризм и др.

Структура оцінки

Е.М. Вольф вважає, що оцінка, як семантичне поняття, включає ціннісний  аспект значення мовних виразів, котрий може інтерпретуватись наступним чином: А ( суб’єкт оцінки)  вважає, що Б (об’єкт оцінки) – хороший або  ж поганий, корисний – некорисний і т.д. (3).

Включаючись  до контексту, оцінка характеризується особливою  структурою, яка містить у собі низку обов’язкових та факультативних елементів. Цю структуру можна уявити як модальну рамку, яка накладається на висловлювання і не співпадає  ні з його логіко-семантичною будовою, ані синтаксичною. В основі оцінювальної модальності полягає формула A r B, де А—суб’єкт оцінки, В—її об’єкт, а r—оцінювальне відношення, яке має  значення «добре\погано» [3, 9].

У лозіці прийнято виокремлювати  наступні компоненти оцінки: об’єкт, суб’єкт, підстава і характер оцінки.

Суб’єкт оцінки—особа (або  соціум), що визначає цінність того чи іншого предмета, шляхом вираження  оцінки.

Об’єкт оцінки—предмет або явище, цінність (або антицінність) якого визначається.

Підстава оцінки—це її мотивація чи оцінна ознака, тобто  з точки зору чого робиться оцінювання. Саме підстава оцінки є базою численних  клисифікацій оцінок.

Характер оцінки—визнання  цінності (позитивної, негативної або  нульової) об’єкта оцінки.

В залежності від того, які  ознаки актуалізуються в оцінному акті, підставу оцінки прийнято диффереціювати на зовнішню і внутрішню. Внутрішні  виражають емоційну сферу людини, її почуття, відчуття, позитивні та негативні емоції, пов’язані з  психічною сферою симпатій та антипатій. Зовнішні орієнтовані на когнітивну сферу людини, вони відображають знання суб’єкта, що формуються відношенням  ментальної та соціальної природи оточуючої  людину дійсності [2].

Оцінне висловлювання  може містити в собі факультативні  елементи—мотивування, класифікатори, різні засоби інтенсифікації та деінсифікації, суб’єкт «користі». При порівняльній оцінці до модальної рамки включаються  додаткові елементи—те, із чим порівнюється, ознака, за якою робиться порівняння, мотивування  порівняння тощо.

 

 

Оценка может даваться по самым разным признакам «истинность/ неистинность, важность/неважность и  т.д., однако основная сфера значений, как полагает Е.М.Вольф, связана с  признаком «хорошо/плохо».

Особенностью «оценки» является ее «ассиметрия» между положительной  и отрицательной зонами «хорошо/плохо». Это несоответствие объясняется  следующим образом: «оценка «хорошо» может означать как соответствие норм, так и превышение ее, в то время как оценка «плохо» всегда означает отклонение от нормы»[5, с.7].

Далее логики переходят к  характеристике оценок, которые даются в различных сферах человеческой деятельности. Н.Д. Арутюнова в своих  исследованиях понятия «оценки» приводит классификацию оценок финского логика Фон - Вригта. Он различает следующие  разновидности оценок, которые квалифицируются  на основании природы объекта  оценочной конструкции:

1. инструментальные оценки (хороший нож, хорошая ищейка);

2. технические оценки, или  оценки мастерства (хороший администратор,  плохой специалист);

3. оценки- благоприятствования  (плохой, вредный для здоровья);

4. утилитарные оценки (хороший  совет, хорошая возможность);

5. медицинские оценки, характеризующие  физические органы и психические  способности

(хорошее сердце, плохая  память);

6.гедонистические оценки (хороший вкус, хорошая шутка).

Инструментальные оценочные  суждения служат целям рекомендации и прогнозирования. Не будучи дескриптивными, они, однако, обладают некоторым дескриптивным  содержанием, относящимся к «  возможному факту, который, если он реализуется, обеспечивает истинность суждения»[4,с.30].

Техническая оценка относится  к способностям, ловкости, натренированности  человека, словом, его мастерству в  определенном виде деятельности. Оно  базируется на оценке вида « Х хорошо выполняет данную функцию». Высказывания технической оценки могут быть использованы с целью рекомендации, но для нихболее естественна другая функция–функция  похвалы.

Утилитарные и бенефактивные  оценки отличаются от инструментальной тем, что они относятся не к  специализированным объектам.

Инструментальная оценка указывает на превосходство данного  объекта над другими объектами, служащими той же цели, утилитарная  оценка основана на выборе того, что  может быть полезным или благоприятствовать выполнению некоторой задачи.

Медицинская оценка относится  к телесным органам и к некоторым  ментальным способностям.

Медицинская оценка характеризует  основные функции организма.

Оценка – это сложное  и многоаспектное явление. Большую  роль в изучении феномена оценки играет и лингвистика. Так М.А.Минина утверждает, что «несмотря на субъективность, ситуативность, интерпретационность, оценка является элементом значения языковой единицы любого уровня, участвует  в его построении как в качестве центрального, ключевого компонента, так и в качестве одного из микрокомпонентов его сложной иерархической структуры» [6, с.1].

Определенное внимание исследователей уделяется понятию мотива оценки. Считают, что между мотивом оцеки  и самой оценкой нет прямой связи, хотя они и находятся в  постоянном эмпирическом взаимодействии в сознании людей.[4,с.56]. Такое толкование оценки характерно для когнитивного подхода к ней. Предположительно, в нашем сознании заложены когнитивные  системы, которые являют собой набор  представлений о неком объекте, ричем эти представления оказывают  влияние на его оценку, на мотив  оценки и на восприятие оценки[4, с.190].

Суб’єктивний та об’єктивний  фактори оцінки. Суб’єктивний компонент  оцінки передбачає позитивне або  негативне ставлення суб’єкта до її об’єкта ( іноді його подають  у вигляді відношення «подобається\не подобається», «цінувати\не цінувати», «схвалювати\не схвалювати» тощо).

Об’єктивний компонент оцінки орієнтується на власні властивості  предметів або явищ, на основі яких робиться оцінювання.

І суб’єкт і об’єкт оцінки передбачають існування обох цих  факторів [3,14]. Тобто, суб’єкт, оцінюючи об’єкт, спирається, з одного боку, на своє ставлення до об’єкта оцінки («подобається\не подобається»), а зіншого  боку, на стереотипні уявлення про  об’єкт і шкалу оцінок, на якій розташовані  властиві об’єкту ознаки. В той  же час в оцінювальному об’єкті  поєднуються суб’єктивні (відношення суб’єкт—об’єкт) та об’єктивні (властивості  об’єкта) ознаки. Тобто, коли мова йде  про те, що вода тепла\холодна, маються  на увазі і властивості самої  води і відчуття суб’єкта.

Суб’єкт і об’єкт часто  поєднуються аксиологічними предикатами  судження, відчуття, сприйняття. Лінгвісти  виокремлюють наступні властивості  оцінювального предикату:

Емотивність (оцінювальність) є основною ознакою предикату r в  структурі А r В і реалізується у двох значеннях—«добре\погано». Ця ознака присутня у будь-яких оцінювальних висловлюваннях і може поєднуватися з іншими ознаками, які можуть відноситися  як до сфери суб’єкта так і до сфери об’єкта. Емотивний компонент  характеризує перш за все дієслова, які вказують лише на відношення суб’єкта до об’єкта, але не відзначають властивостей останнього, таких як  подобається\не подобається, цінувати\не цінувати, схвалювати\не схвалювати тощо. Емотивність міститься  також в семантиці дієслів  ємоційного ставлення: радіти, засмучуватися, обурюватися.

Реалізація модального значення в художньому творі залежить від способу інтеграції мовних (лексичних та граматичних) засобів вираження модальності в реченні. Лексичні виразники передані модальними словами, модальними дієсловами, а граматичні ——умовним способом дієслова. Усі вони у певному контексті реалізують категорію оцінки. Категорія модальності та категорія оцінки ——це корелюючі поняття; різниця між ними полягає у ступені інтенсивності вираження відношення суб’’єкта до об’’єкта. Оцінюючи певний об’’єкт чи явище, суб’’єкт не лише констатує своє ставлення до нього, а й виражає відношення, яке випливає з його розуміння“дійсного світу” порівняно з ідеальним.

2) за для емфатичного  підкреслення посилення, значення  якісної оцінки служить синтаксична організація речення.  [9, С.131]

А. Реалізація категорії оцінки на лексико-семантичному рівні.

Оцінний компонент значення знака —— це схвальна або несхвальна оцінка, що міститься у значенні слова. Мовець, керуючись тим чи іншим мотивом, світоглядом, може свідомо чи несвідомо вживати оцінне слово у значенні, яке не відповідає дійсній оцінці референта мовним колективом. Інколи трапляються соціально обумовлені оцінні вживання слів, а також оцінні вживання системно неоцінних слів. Незалежно від істинності або хибності, адекватності чи неадекватності оцінки референта, оцінний компонент у вживанні відповідного слова зберігається, він об’єктивний і не залежить від референтного схвалення.