Омонимия в китайском языке

РОЗДІЛ 1. Явище омонімії в китайській мові та джерела його виникнення

1. Специфічні для китайської мови риси мовного явища омонімії

Проблема омонімії –  важлива теоретична проблема, пов’язана  із встановленням меж основної одиниці  мови – слова, а також одне з найскладніших питань практичної лексикографії [21,c.1]. Омонімія  - поняття, що відіграє важливу роль в логіці, логічній семантиці та семіотиці. Вона являє собою графічний та (або) фонетичний збіг слів (та взагалі знаків, сполучень знаків та словосполучень), які мають відмінне значення [ 3,с.467].

Під поняттям «омоніми»  маються на увазі слова, які мають  однакову фонетичну оболонку, включно із етимологічним тоном, та (або) однакове написання, але різне значення. Слова, які співпадають за звучанням у своїй словоформі називаються лексичними омонімами. При цьому до лексичних омонімів віднесені слова з відмінним значенням, незалежно від того, належать вони до одної чи до різних частин мови [21,с.1].

Російська лінгвістична традиція зараховує до проявів явища  омонімії також омофони, омографи та омоформи [4,с.240]. Якщо перші два, безумовно, можна прослідкувати у сучасній китайській мові, то останнє поняття навряд має у ній вияв. Оскільки китайську мову прийнято вважати мовою ізолятивною, тобто такою, в якій кількість лексичних морфем значно переважає кількість граматичних [16,с.160], явище омоформи для неї не властиве у такій мірі, в якій воно властиве мовам флективним, наприклад українській чи російській.

Омонімія протилежна до синонімії та зближується з  полісемією. Омонімія як і полісемія виявляють себе у тому, що одна й та ж звукова одиниця має декілька різних значень. Разом з тим різниця між омонімією та полісемією полягає у наступному: у випадку полісемії всі значення багатозначного слова складають певну систему, відношення між ними усвідомлюються мовцями. За омонімії значення слів не пов’язані між собою.

У випадку полісемії  різні значення слова мають спільні  компоненти, за омонімії спільні компоненти відсутні, окрім найбільш абстрактних, на зразок «предметність», «дія».

Наприклад, слово 放має наступні основні значення:

• поставити, покласти: 放手впустити;
• пустити: 放箭пустити стрілу;
• звільнити: 把俘虏放了звільнити полоненого;
• відпустити, пасти: 放牛пасти корову;
• випускати, стріляти: 放炮стріляти з гармати.

Всі вказані значення мають змістовий зв’язок між собою, тому вони розглядаються як значення одного слова. При цьому різні значення слів стають зрозумілими з контексту. У таких випадках присутня полісемія.

     Що стосується  омонімії, то на противагу явищу  багатозначності, значення омонімів не мають жодного змістового зв’язку, одне значення неможливо вивести з іншого. У сучасній китайській мові існує немало слів, що мають однакове звучання, але цілковито відмінні значення. Наприклад, 信вірити та 信лист; 管труба, трубка, 管керувати, завідувати, відати та管дієслово-прийменник замість 把 [13,с.174].

Дискусія щодо питань омонімії у китайській мові найширше розгортається у п’ятидесяті  роки двадцятого століття у зв’язку  із реформою китайського ієрогліфічного письма. Питання, поставлені тоді в китайській науковій пресі, й до сьогодні не знайшли свого вирішення. Лінгвістами прийнято вважати, що найширше явище омонімії було розповсюджене у давньокитайській мові у зв’язку із моносилабізмом цієї мови, який власне спричинив подальше виникнення полісилабічних слів сучасної китайської мови, але не усунув проблему омонімії [21,с.1].

Явище омонімії, властиве китайській мові, відзначається низкою рис та якостей, які привертають увагу лінгвістів-синологів та спеціалістів з інших мов. Специфічним для неї є, наприклад, наявність суттєвих відмінностей кількісного та якісного порядку в омонімії серед односкладової та двоскладової лексики. Характерним для омонімії китайської мови також є те, що вона утворюється в основному на базі односкладових слів та властива більше всього розмовній лексиці [20,с.173].

Китайська мова – одна з найбільш омонімічних мов світу [21,с.19]. Виникнення такого високого ступеню омонімії в китайській мові визначається також очевидною обмеженістю її словотворчих засобів. Прядохін [1988] з цього приводу зазначає: «Протягом доступної для розгляду історії свого розвитку китайська мова була і залишається мовою аморфною в сенсі відсутності в ній флексії та аглютинації. Існуючі в ній два словотворчих суфікси лише підкреслює мізерність морфологічних словотворчіх засобів. Таким чином, з трьох можливих типів деривації – семантичної, морфологічної та синтаксичної – китайська мова в силу її типологічних особливостей могла використовувати лише два – семантичну деривацію, тобто розвиток в слові нових значень шляхом метафоричного та метонімічного переносу, та синтаксичну, тобто словоскладання (біномізація) та утворення стійких словосполучень».

Оскільки китайська  мова являє собою багатопланову  комбінацію різноманітних функціональних стилів, виникає питання про ступінь розповсюдження омонімії як у мові в цілому, так і в межах одного стилю, а також серед різноманітних частин мови [20,с.105].

В результаті дослідження  Хаматовою [1977] китайської лексики нею було встановлено, що з 37 000 наведених в досліджуваному нею словнику слів 5 615 є лексичними омонімами, що складає 13,8% усієї лексики словника; за даними словника було також з’ясовано, що на долю односкладових омонімів в ньому припадає 61,28 % (3 441 слова), на долю двоскладових – 38,62 % (2 168 слів). Безумовно, наявність у сучасній китайській мові великої кількості односкладових омонімів перш за все пов’язана із фонетичної організації складу. У путунхуа нараховується 424 склади, з урахуванням тонової диференціації – 1324 склади. Оскільки межа складу в китайській мові, як правило, співпадає із межею морфеми або односкладового слова, остільки фонетична організація складу в китайській мові справляє вплив на появу та існування омонімів серед односкладових слів та морфем. Повторюваність складів за їх обмеженої кількості в мові дуже велика і є одною з найважливіших причин існування такого ступеню лексичної омонімії. [21,с.3]

Таким чином, існування  такої великої кількості омонімів пов’язане не лише із фонетичною організацією складу, але і з морфологічними особливостями китайської мови в цілому та передусім із тим, що складоподіл у китайській мові морфологічно значущий.

Велика кількість двоскладових омонімів у китайській мові об’єктивно пояснюється характером полісилабізму  китайської мови, який є результатом  складання кореневих моно силабічних слів  у полісилабічні. Оскільки ж число односкладових омонімів у китайській мові велике, то відповідно, при складанні таких омонімічних моносилабів з’являються омоніми полісилаби. Можна сказати, що омонімія складних одиниць виникає та існує в китайській мові на основі омонімії односкладових одиниць. Саме тому полісилабізм не ліквідував можливості появи омонімів серед багатоскладових слів [21,с.4].

Існує також деяка  неточність у використання терміна  «омонімія» як такого стосовно китайської мови. Як зазначає Прядохін у своїх статті «Проблема омонимии и количественная норма слова в китайском языке» [1988]: «Прийнятий на позначення даного лексичного явища термін «омонімія» стосовно китайської мови не зовсім точний, оскільки в ієрогліфічному записі переважна кількість складоморфем, які називають омонімічними, чітко диференційовані через те, що китайська ідеографічна писемність записує складоморфему з боку значення, а не звукового складу, як фонетична або складова. Тому, точно кажучи, мова повинна йти про омофони. … це означає, що проблема омонімії у її теперішньому вигляді охоплює лише сферу усного мовлення, але не писемного, де графічна диференціація практично повністю її знімає».

85,5% усіх лексичних  омонімів мають графічну диференціацію. Безперечно, така велика кількість омонімів із відмінним графічним написанням дає можливість розрізняти їх на письмі. За умови переходу до фонетичного письма така можливість буде ліквідована [17,с.30].

Графічна диференціація, звичайно, зменшує кількість омонімів у писемній мові, але ніяким чином не впливає на їх кількість в усній. В китайській мові один і той же звуковий комплекс може відповідати множині різноманітних ієрогліфів, один і той же ієрогліф може представляти декілька складів, саме тому в китайській мові особливо багато омофонів та омографів [13,с.178].

     В китайській мові в одиничних випадках можна прослідкувати явище, яке називається внутрішньослівною омонімією, або енантиосемією. Це семантичне явище являє собою здатність слова виражати два значення, що знаходяться в антонімічних відношеннях.

     Інколи  вважають, що енантиосемія виступає  різновидом полісемії. Шанський  вважає, в свою чергу,  що такі  слова являють собою вже не  антоніми, а один з різновидів  омонімів, що виникли в результаті розходження значень одного й то же слова до полярних. [25,с.64]. Ця точка зору є найбільш логічною, через те, що навряд чи в одному слові, яке являє собою цілісну лексичну одиницю, можна поєднати два діаметрально протилежних значення. Дане явище можна проілюструвати наступним прикладом: 乖1) слухняний, покірний; 2) норовливий, непокірний, всупереч, або 工夫1) час; 2) вільний час; 3) праця, робота. [5,с.121].

     Отже, ознайомившись  із загальними відомостями про  омонімію в китайській мові, ми  виділили низку рис, які відрізняють це явище в рамках даної мови від аналогічного у інших мовах. По-перше, термін «омонімія» стосовно китайської мови дещо узагальнюючий, оскільки більша частина омонімічних морфем чітко розрізняються на письмі в силу традиційної ієрогліфічної системи запису слів [12,с.184]; більш поширеним для даної мови є скоріш існування омофонів. З цієї причини нескладно визначити, що омонімія у значно більшій мірі зачіпає сферу усного мовлення, ніж писемну мову. Через особливості фонетичної організації мови та морфологічно значущого складоподілу у ній у китайській мові також присутня чітка різниця між якісним та кількісним складом односкладових та двоскладових омонімів.

Для китайської мови, зокрема, також не є властивим існування  омоформ, оскільки вона є ізолятивною мовою, а не флективною. Також специфічним для китайської мови є явище енантиосемії, яке пов’язане із довгою історією розвитку китайської мови та впливу на її лексику її численних діалектів.

Звичайно, китайська мова має й певні спільні для  усіх мов риси даного мовного явища, але в силу діаметрально різних культурно-історичних формацій, різних особливостей психіки та мислення Сходу та Заходу, китайська мова також безумовно має численні характерні лише для неї ознаки лексики та граматики, та зокрема явища омонімії.

     1.2 Джерела виникнення омонімії в китайській мові

     Сфера дослідження  джерел походження явища омонімії  є, безумовно, сферою дослідження  діахронічного аспекту даної  мови. Хаматова у своєму дослідженні [1977] відносить до джерел омонімії китайської мови: 1. Фонетичні процеси. 2. Семантичний розвиток слів. 3. Словотворчі процеси. 4. Запозичення. 5. Односкладова лексика давньокитайської мови. 6. Діалектна лексика, яка застосовується в літературній мові. Останні два зі вказаних джерел зазвичай відносять до специфічних джерел омонімії в китайській мові. Роль та питома вага вказаних процесів в утворенні омонімії китайської мови відмінні [23,с.175]. Для двоскладової лексики лише два з наведених вище процесів є джерелами омонімії – це словотворчі процеси та розпад полісемії слова [24,с.183].

     Безумовним  джерелом, або причиною існування  омонімії в китайській мові, є  особлива фонетична організація  китайської мови, а також ті  фонетичні процеси, які зумовлюють  таку організацію китайської мови.

     Сучасний  стан китайської мови характеризується  тим, що за допомогою обмеженої  кількості складів китайська  мова має виражати ту ж кількість  елементарних значень, як і  будь-яка розвинута мова, якій  властиве значно більше звукове  розмаїття. На практиці це виявляється в тому, що з однією і тією ж звуковою оболонкою (складом) пов’язана велика кількість різноманітних значень, які можуть бути пов’язані між собою, утворюючи полісемію односкладового слова чи морфеми, або не пов’язані між собою, утворюючи омонімічні одиниці [21,с.15].

     Деякі фонетичні  процеси у китайській мові  також безумовно відіграють неабияку  роль у збільшенні омонімії  в усному мовленні, а саме 1) зміна  системи фіналей, 2) зміна складу ініціалей, 3) історична зміна та спрощення тонів, 4) існування нейтрального тону та зміна тону у словосполученні. У результаті фонетичних змін, що відбулися, за одною звуковою оболонкою закріпилося кілька значень. Вони можуть бути пов’язаними між собою, утворюючи систему різних значень одного слова, або полісемію, або не пов’язаними між собою утворюючи полісемію. Наприклад, в результаті зміни спочатку різних ініціалей на однакові 代 епоха та 贷  давати в борг тепер мають однакове звучання, як і 天 небо та 添 збільшувати. Ієрогліфи 后останній та候чекати також нині мають однаковий тон, хоча спочатку їм належали різні [13,с.179]. Нейтральний, або редукований, тон інколи також називають п’ятий або нульовим тоном. Зазвичай він зустрічається в кінці слів та вимовляється коротше та трохи тихіше, ніж склад, що передує йому. Саме таке особливість може спричинити ускладнення у розрізненні лексичної одиниці у потоці мовлення. Зміна тону відбувається за сполучення складів із певним тоном, при цьому розрізняють два правила, за яких відбувається така зміна: 1) якщо поряд стоять два або більше складів із третім тоном та 2) при сполученні 一 та 不 із іншими морфемами. Якщо у двоскладовому словосполученні присутні два склади із третім тоном, то перший з них змінює свій тон на другий, наприклад可以 kě yǐ вимовляється як ké yǐ. В трьохскладових сполученнях для визначення, в якому складі змінюється тон, користуються правилом найбільшої близькості слів, тобто тим, які ієрогліфи споріднені між собою. Морфеми 一та不 змінюють свій тон на другий перед четвертим тоном, наприклад不是 bú shì або一个 yí gè. Перед усіма іншими ієрогліфами ці морфеми вимовляються четвертим тоном, а 一 у складі числівників має перший тон. Але слід також зазначити суперечливість цих явищ щодо впливу на омонімію, адже з одного боку вони ускладнюють адекватне сприйняття інформації в усному мовленні, а з іншого виконують розрізнювальну функцію, як у випадку із морфемою 一[6,с.199].

     Особливості звукової  організації китайської мови  в тій чи іншій формі у  більшій чи меншій мірі лежать  в основі майже усіх мовних  факторів, які зазвичай розглядають як окремі джерела омонімії. Саме тому, вочевидь, визначальну роль в утворенні омонімії  відіграють фонетичні процеси.

До самостійних джерел омонімії також віднести розпад полісемії  слова, який в специфічних умовах китайської звукової системи майже в усіх випадках, принаймні в сучасній мові веде до появи омонімів. Дане джерело омонімії характерне як для односкладової, так і для двоскладової лексики сучасної китайської мови і є, як і фонетичні процеси, самостійним джерелом. Схоже до європейських та японської мов омоніми, які утворилися в результаті розпаду полісемії, можуть графічно диференціюватися [23,с.177].