Порівняльна характеристика безособових форм дієслова та їх функцій в реченні

 

Порівняльна характеристика безособових форм дієслова та їх функцій  в реченні

(на матеріалі текстів  наукової прози в українській  та англійській мовах)

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

     Дієслово в українській та англійській мовах займає абсолютно виняткове місце внаслідок широкої розгалуженості своєї системи і тієї великої ролі, яку дієслівні форми грають в побудові речення. Безособовими формами дієслова є такі форми дієслова, що мають риси як дієслова, так і іменника (інфінітив, герундій), прикметника (дієприкметник) або прислівника (дієприслівник). Безособові форми здатні займати цілий ряд синтаксичних позицій, за винятком функції простого присудка.

     Актуальність даної курсової полягає в тому, що безособові форми дієслова представляють інтерес для лінгвістики, по-перше, у мірі прояву дієслівних чи іменних ознак, по-друге, у плані різноманітності мовних засобів, якими вони виражаються в англійській та українській мовах. Причина вибору даної теми для дослідження у курсовій роботі полягає в значному інтересі дослідників до вивчення цієї теми.

     Об’єктом нашої роботи виступають безособові форми дієслова в українській та англійській мовах, а саме інфінітив, герундій, дієприкметник та дієприслівник.

     Предметом є функціональні характеристики безособових форм, їх ознаки та синтаксичні властивості, які проявляються в текстах наукової прози.

     Метою даної роботи є аналіз, вивчення та співставлення безособових форм дієслова в українській та англійській мовах, дослідження їх функцій в реченні. Реалізація цієї мети передбачає розв’язання наступних завдань :

• з’ясувати та уточнити низку базових понять;
• розглянути класифікацію та форми безособових дієслів;
• встановити  засоби реалізації безособових дієслів англійської мови в українській мові;
• виявити особливість прояву дієслівних чи іменних ознак в безособових формах дієслова.

     Використані нами методи дослідження мають комплексний характер.

У роботі використовувалися описовий метод та метод компонентного аналізу. Дефінітивний метод використовувався для пошуку адекватної дефініції терміна; на всіх стадіях дослідження застосовувався  порівняльно-зіставний метод.

     Теоретичне значення даної курсової роботи визначається тим, що її основні положення можуть бути використані у дослідницьких роботах на цю тему.

     Практична цінність роботи полягає в тому, що її матеріали і результати можуть бути використані при написанні курсових та дипломних робіт, наукових статей, у викладанні курсів теорії та практики перекладу сучасної англійської мови.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Визначення терміну «дієслово» та його загальна характеристика

1.1. Дієслово  в українській мові

     Дієслово, як пише Пономарів О.Д. , — повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм — роду й числа [20, 169].

     Дієслово – частина мови, призначення якої полягає в тому, що вона є носієм динамічної ознаки, семантичні складові якої передаються досить розгалуженою системою граматичних категорій і їх матеріальних виразників – граматичних форм [2, 157].

     Всім дієсловам властива процесуальність незалежно від їхнього лексичного значення. Дієслово як процес виражає динамічну змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання, чим відрізняється від прикметника й прислівника, які передають статичну ознаку. Змінна дієслівна ознака є однією з основних рис речення і в граматиці має назву предикативність. Вона виражається в часі та способі (теперішньому, минулому й майбутньому дійсного способу) або тільки в способі (наказовому і умовному) [20, 170].

     У реченні дієслово виступає переважно присудком. У граматичних системах різних мов дієслово характеризується неоднаковою кількістю граматичних категорій і різним ступенем відокремлення від імені. В індо-європейських мовах дієслівні форми поділяються на особові (змінювані за особами) й неособові (інфінітив, дієприкметник, дієприслівник, герундій та ін.).

     Для особових форм дієслова характерні граматичні категорії особи, часу, способу й стану. В неособових формах ці категорії виявляються спорадично (напр., у дієприкметнику - час і стан). Неособові форми дієслова виступають в аналітичних формах часу й способу (укр. "буду читати", англ. "is reading") або вживаються як самостійні словоформи у складі словосполучень і речень (наказав мовчати, іду співаючи).

     Особовим і неособовим формам у слов’янських мовах властиві категорії виду дієслова (насипаю - насиплю, насипати- насипати) і перехідності / неперехідності (пишу статтю - ідy) [18, 215].

     Дієслово охоплює відмінювані форми — дієслова і дієприкметники та невідмінювані — інфінітиви, дієприслівники і форми на -но, -то. Граматичні категорії, що характеризують дієслово, тісно пов'язані з його значенням і синтаксичною функцією. Категорія виду й стану властива всім дієслівним формам. Категорія способу характерна для відмінюваних дієслів (читає, читай, читав би), категорія часу — дієсловам дійсного способу (читає — читав — читатиме), категорія особи — дієсловам дійсного й наказового способів (читаєш, читаєте, читай, читайте), категорія числа — всім відмінюваним дієслівним формам [20, 170].    

     В українській мові  дієслова, що виражають дію або стан, які відбуваються без участі дійової особи, належать до безособових. Вони не можуть сполучатись у реченні з іменником або займенником у ролі підмета (чи з іншою частиною мови в цій же функції). Це окрема група дієслів, своїм значенням вони не тотожні з будь-якою групою особових дієслів.

     Пономарів О.Д. надає таку класифікацію безособових дієслів:

1) дієслова фізичного стану : морозить, лихоманить ;

2) дієслова психічного стану : спиться, сниться ;

3) дієслова, що означають явища  природи : свіжіє, вечоріє ;

4) дієслова, що означають стихійні  явища : вигоріло, висушило ;

5) дієслова, що означають буття,  міру наявності (або відсутності) : сталося, бракує ;

6) дієслова успіху : пощастило, поталанило.

     Безособові дієслова не змінюються за особами, хоч уживаються в теперішньому часі у формі 3-ї особи однини. У минулому часі — у формі середнього роду однини.  У безособовому значенні можуть уживатися особові дієслова. Безособові дієслова можуть творитися від особових за допомогою постфікса –ся : живе – живеться [19, 178].

 

1.2. Дієслово в англійській мові

     Маслов Ю.С. визначає дієслово як частину мови, що виражає граматичне значення дії, тобто ознаки динамічного, що протікає в часі. Граматичне значення дії розуміється широко: це не тільки діяльність у змісті цього слова, але й стан і проста вказівка на те, що даний предмет існує, що він відноситься до певного класу предметів (осіб). Важливо те, що дієслово передає ознаку не статично, не як приписувану предмету (особі) властивість, а як ознаку, що обов'язково протікає в якомусь тимчасовому відрізку [8, 75].

     В англійській мові поряд з особовими формами існують безособові форми дієслова: герундій, дієприкметник, інфінітив, які мають ряд особливостей, що потребує обережного до них підходу при перекладі.

     Безособові форми дієслова відрізняються від особових форм перш за все тим, що вони не мають категорії особи, числа і способу. Не висловлюючи особи та числа, герундій, дієприкметник і інфінітив не можуть узгоджуватися з підметом і, отже, самостійно ніколи не виступають у функції простого присудка.

     Іншою спільною особливістю безособових форм є те, що категорія часу в них має відносний характер, тобто їх тимчасові відмінності набувають значення лише в зіставленні з часом особистої форми (присудка) даного речення.

     Внаслідок особливостей свого виникнення та історичного розвитку безособові форми дієслова близько стикаються з недієслівними категоріями і виявляють тісний зв'язок: герундій і інфінітив – з іменником, а дієприкметник – з прикметником [1, 240].

     Безособові форми дієслова мають подвійну структуру, іменну та дієслівну. Всі безособові форми дієслова можуть утворювати предикативні конструкції. В реченні безособові форми дієслова можуть зустрічатися:

 

1. Окремо (без супроводжуючих слів).

She went away smiling. – Вона пішла, посміхаючись.

2. У фразах (фрази формують синтаксичні одиниці, що служать однією частиною речення).

Not to disquiet his sister, he had said nothing to her of the matter. – Щоб не

хвилювати сестру, він нічого не сказав їй про це.

          3. У предикативних конструкціях.

          There is no mistake about his being a genius. – Не може бути жодного сумніву в тому, що він – геній [11, 154].

     Отже, неособові форми дієслова (вербалії) – це такі форми дієслова, що мають риси як дієслова, так і іменника (інфінітив, герундій) або прикметника (дієприкметник) [13, 45].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Безособові форми дієслова в українській мові

2.1. Інфінітив в системі української мови

     Поняття “інфінітив” трактується по-різному, складність відображається вже у найменуванні. Первинна назва інфінітива – “неозначений спосіб” – відбиває його віднесеність до імені. Але дієслівна категорія способу виражає певне встановлене мовцем відношення висловлювання до дійсності. А у словах, наприклад, “писати, говорити” української мови немає ніякої вказівки на модальність. Неозначеність інфінітив проявляє у тому, що він називає дію безвідносно до категорій особи, числа, часу і способу. Але за своїм походженням категорія інфінітиву є цілком “означеною”. Тому пропонується вживати латинський термін “інфінітив”

[21, 131].

     Неозначена форма дієслова або інфінітив – це початкова форма дієслова. Це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив закінчується на –ти або –ть [2, 158].

     Дієслова у формі інфінітива бувають доконаного і недоконаного виду. Дієслова доконаного виду означають дію, яка завершилась у минулому або обов’язково відбудеться в майбутньому. Вони можуть вказувати на початок, тривалість, раптовість та результативність дії (заспівати, подумати, стукнути). Дієслова цього виду мають форми минулого і майбутнього часу. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і можуть додатково вказувати на повторюваність (примовляти), протяжність (іти), необмеженість [2, 161]. Більшість дієслів недоконаного виду утворюють парні форми доконаного виду. Форми одного виду дієслова утворюються від форм іншого виду цього ж дієслова за допомогою таких засобів:

1. Додавання і відкидання префіксів: питати > спитати.
2. Зміни, появи, або відкидання суфіксів: звільняти > звільнити.

     Отже, інфінітив – це форма дієслова, яка не виражає способу, часу, особи роду і числа [16, 46]. Неозначена форма вживається тоді, коли треба називати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли.

 

2.2. Дієприкметник в системі української мови

     Дієприкметник — це неособова дієслівна форма, яка поєднує в собі ознаки дієслова і прикметника. Він виражає ознаку предмета за виконуваною ним дією або тією дією, яка на нього спрямована. Як і дієслова, дієприкметники мають категорію часу, виду і стану. Дієприкметник зберігає вид того дієслова, від якого він утворений. Як і прикметник, дієприкметник має категорію роду й відмінка і узгоджується з іменником, який пояснює, в роді, числі, відмінку [2, 195].

     За ознакою стану дієприкметники поділяються на активні і пасивні. Кожна із цих груп має теперішній і минулий час (майбутнього часу дієприкметники не мають).

Активні дієприкметники

     Активні дієприкметники вказують на ознаку дійового предмета. В теперішньому часі вони виражають таку ознаку дійового предмета, яка розвивається одночасно з дією дієслова-присудка. Утворюються рідковживані в сучасній українській мові активні дієприкметники теперішнього часу від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду додаванням суфікса -уч- (-юч-) для дієслів першої дієвідміни і -ач-(-яч-) — для дієслів другої дієвідміни і родових прикметникових закінчень. Від дієслів, які не мають форм теперішнього часу, активні дієприкметники теперішнього часу не творяться. Активні дієприкметники минулого часу виражають таку ознаку дійового предмета, розвиток якої закінчився раніше дії дієслова-присудка

[19, 189].

     Утворюються активні дієприкметники минулого часу від основи неозначеної форми префіксальних неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л- і родових прикметникових закінчень. Активні дієприкметники з суфіксом -ш- (-вш-) в українській літературній мові тепер не вживаються. Як правило, ці дієприкметники замінюються описовою формою: той, що переміг; той, що допоміг. Активні дієприкметники бувають доконаного (погасле) й недоконаного (працюючий, співаючий) видів [22, 396].

Пасивні дієприкметники

     Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета, на який спрямована дія, закладена в самому дієприкметнику. Творяться пасивні дієприкметники тільки від перехідних дієслів. Пасивні дієприкметники в сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу. Крім того, пасивні дієприкметники можуть називати ознаку предмета, зумовлену зворотною дією того самого предмета (дитина вмилася – умита дитина). Пасивні дієприкметники бувають доконаного (поранений) і недоконаного (застосовуваний) видів.