Порівняльна характеристика безособових форм дієслова та їх функцій в реченні

     Пасивні дієприкметники в реченні часто виконують роль присудка. Проте пасивні дієприкметники можуть виступати і в ролі означення.

     Дієприкметники вживаються переважно в книжній писемній мові, зокрема в науковому та діловому стилях, де вони виконують роль уточнення. Уживаність активних і пасивних дієприкметників у текстах неоднакова. Подвійна функція пасивних дієприкметників (означення і присудок) зумовлює їх більшу частотність [20, 190].

Перехід дієприкметників у прикметники та іменники

     Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. У цьому випадку вони виражають постійну, сталу ознаку предмета і нічим не відрізняються від прикметників (колючий дріт, родюча земля, пекучий біль) [22, 398]. Це явище називається ад'єктивацією дієприкметників. Здебільшого переходять у прикметники пасивні дієприкметники. Якщо дієприкметник, виконуючи функцію присудка, втрачає здатність керувати іменником, то це є свідченням його переходу в розряд прикметника.

     Дієприкметники від прикметників відрізняються також наголосом. У дієприкметниках наголос здебільшого на корені, у прикметниках — на суфіксі. Дієприкметники, як і прикметники, можуть переходити в іменники, субстантивуватися. У таких випадках вони втрачають прикметникові ознаки і виражають не ознаку предмета, а сам предмет.

Предикативні форми на -но ( -єно ), -то

     Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на

-но (-єно), -то. Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ неозначеної форми перехідних дієслів додаванням суфіксів -н-, -єн-, -т- та суфікса –о. Як і дієслова, форми на -но (-єно), -то керують іменниками. Будучи утвореними від перехідних дієслів, вони керують здебільшого іменниками у формі знахідного відмінка. Ці форми – незмінювані. Вони, як і безособові слова, вживаються в ролі присудка в безособових реченнях. При них підмета не буває, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: школу збудовано, доповідь заслухано

[22, 401].

 

2.3. Дієприслівник в системі української мови

     Дієприслівник — це незмінна дієслівна форма, яка об'єднує в собі ознаки дієслова і прислівника. Він вказує на додаткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом [21, 298]. Особливість історичного розвитку дієприслівників в українській мові полягає в закріпленні дієприслівникових (давніх дієприкметникових) форм на -чи, -ши. Проте в українських творах XIX ст. ще можна зустріти форми дієприслівників на -а (-я), які в сучасній українській літературній мові вважаються позанормативними. Дієприслівникам властива така дієслівна ознака, як здатність виражати категорії виду і часу. Часове значення у дієприслівниках морфологічно не виражене.

     Дієприслівник звичайно кваліфікують як дієслівне утворення, що має морфологічні ознаки дієслова. До морфологічних ознак додаються синтаксичні ознаки, які полягають у тому, що дієприслівник, пояснюючи інші дієслівні утворення, виступає в ролі другорядного присудка або обставини. Вихованець І.Р. розглядає відношення форми дієприслівника до дієслівних граматичних категорій [5, 153].

     За співвіднесеністю з часовими формами особових дієслів серед дієприслівників розрізняють форми теперішнього і минулого часу, вказуючи, що дієприслівник теперішнього часу утворюється від основи теперішнього часу за допомогою суфікса –чи. Дієприслівник минулого часу утворюється від основи інфінітива, після суфікса основи кореневого голосного виступає суфікс минулого часу –вши.

     Дієприслівники не виражають значення часу. Вони тільки співвідносні з формами дієслів теперішнього і минулого час, утворюючись від цих форм. Дієприслівники утворюються не тільки від третьої особи множини, а від теперішнього часу взагалі, незалежно від його особових показників [22, 402].

     Отже, форми дієприслівника утворюються від форм теперішнього часу і минулого часу чоловічого роду однини. Вони співвідносні з цими часовими формами, проте не виражають значень теперішнього і минулого часу. Дієприслівники не тільки не виражають значення майбутнього часу, але й не передають часової співвідносності з дієслівними формами майбутнього часу.

     Часові характеристики дієприслівника зосереджуються не у внутрішній морфологічній структурі слова, а перебувають поза межами дієприслівника, у зовнішньому дієслівному оточенні. Це означає, що дієслівна категорія часу дієприслівнику не властива. Під впливом взаємовідношень двох предикатів – основного дієслівного і побічного дієприслівникового – утворилося обставинне (прислівникове) релятивне значення часу [19, 192].

     Розглядаючи дієприслівник із морфологічного погляду, бачимо, що він являє собою невідмінювану форму, що характерно для прислівників. Глибша адвербіалізація дієприслівника зумовлює втрату здатності до керування залежними іменниковими словами.

     В англійській мові за відсутності дієприслівника він відтворюється на перекладі доконаними формами герундію.

     Дієприслівники недоконаного виду творяться від основи теперішнього часу, їхнім формальним показником є суфікс -чи. Вони можуть означати довготривалу другорядну дію, яка відбувається одночасно з дією основною, вираженою дієсловом-присудком. Дієприслівники недоконаного виду можуть виражати такі дії, тривалість яких більша, ніж тривалість дій, виражених дієсловом-присудком. Це так звані конструкції зі значенням включення [20, 193].

     Значно рідше дієприслівники недоконаного виду виражають другорядну дію, яка відбулася перед основною дією. Це конструкції зі значенням попередності другорядної дії. Значення наступності другорядної дії, вираженої дієприслівником недоконаного виду, в основному, зумовлене семантикою дієслова-присудка у формі доконаного виду.

     Дієприслівники доконаного виду творяться від основи минулого часу, їхнім формальним показником є суфікс -ши (-вши). Як правило, дієприслівники минулого часу означають другорядну дію, яка передує основній дії. Можуть також виражати другорядну дію, яка відбувається одночасно з основною дією або після неї. Такі дієприслівники стоять переважно після дієслова. Як і дієслово, дієприслівник може керувати іменниками і мати при собі пояснювальні слова, разом з якими він утворює дієприслівниковий зворот.

     Будучи невідмінюваною дієслівною формою, дієприслівник, як і прислівник, виконує в реченні роль обставини. Дієприслівники і дієприслівникові звороти у функції обставини способу дії іноді виконують роль поширених порівнянь.

Деякі дієприслівники можуть утрачати дієслівні ознаки й повністю переходити в прислівники. Цей процес називається адвербіалізацією дієприслівників [19, 191].

 

 

РОЗДІЛ 3. Безособові форми дієслова в англійській мові

3.1. Інфінітив в системі англійської мови

     Барабаш Т.О. стверджує, що інфінітив - безособова форма дієслова, яка виражає дію без визначення особи, числа і способу, не має звичайних дієслівних часових форм, а лише вказує на час, співвіднесений з моментом дії, вираженої дієсловом в особовій формі [1, 240].

     На думку Ганича Д.І. та Олійника І.С., інфінітив - початкова форма дієслова, що виражає дію або стан безвідносно до діючої особи, числа, часу і способу

[6, 97].

     У традиційній англістиці інфінітив визначають як найбільш віддалену форму дієслова дійсного способу, яка тільки називає дію [7, 5] і поєднує у собі риси дієслова та іменника. З точки зору деяких лінгвістів інфінітив вважається основною формою усієї дієслівної парадигми. У цій якості він може уподібнюватись називному відмінку іменників у мовах, що мають добре розвинену систему відмінювання іменників. І не безпідставно Шахматов О.О. назвав інфінітив “вербальним номінативом” [12, 212].

     Інфінітив вживається у трьох суттєво різних функціях: 1) як граматично смислова синтаксична частина речення (граматично вільна); 2) як значима частина складного дієслівного присудка, яка має значення і будується навколо предиката (граматично напіввільна); 3) як складова означеної відмінюваної форми дієслова (граматично зв’язана) [3, 26].

     В англійській мові інфінітив має одну просту і п’ять складних форм. Інфінітив перехідних дієслів має форми часу й стану, а неперехідних – тільки часу [4, 85].

     Тільки Indefinite Infinitive Active є простою формою інфінітива. Інші форми є складними і утворюються за допомогою допоміжних дієслів to be чи to have та дієприкметника.

     Continuous Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного дієслова  to be та Participle I. Perfect Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного дієслова to have і Participle II. Perfect Continuous Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be у формі Perfect Infinitive (to have been) і Participle I. Indefinite Infinitive Passive утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be та Participle II. Perfect Infinitive Passive утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be у формі Perfect Indefinite (to have been) і Participle II.

Таблиця 3.1.

Форми інфінітиву:

	Indefinite	Continuous	Perfect	Perfect Continuous
Active	to write	to be writing	to have written	to have been writing
Passive	to be written	--	to have been written	--

 

    Негативна форма інфінітива утворюється за допомогою негативної частки not, яка ставиться перед інфінітивом.

It was difficult not to speak. - Було тяжко не говорити.

Вживання інфінітива з часткою to

     Інфінітив зазвичай вживається з часткою to: to write, to work, to do.

Якщо в реченні вживаються два інфінітива, з'єднані союзом and чи оr, частка to перед другим інфінітивом звичайно опускається.

     Іноді, щоб не повторювати одне і те ж дієслово, замість повної форми інфінітива цього дієслова вживається тільки частка to:

I seem to have hurt her though I never meant to (hurt her) – Я, здається, образив її, хоча я зовсім не хотів цього (її образити).

     Інфінітив з часткою to вживається після дієслів to be і to have, що використовуються як модальні дієслова. Інфінітивний маркер to – це морфема/спеціальна формальна частка, аналогічна іншим допоміжним елементам в англійській граматичній структурі. Його єдина функція будувати та визначати інфінітивну форму [9, 47].

Вживання інфінітива без частки to

     Інфінітив без частки to вживається:

1. У поєднанні з допоміжними і модальними дієсловами.

He should have stayed at home. – Йому слід було залишитися  вдома.

          Після модального дієслова ought завжди вживається інфінітив з часткою to.

I ought to have left here at half past three. – Мені треба було піти звідси о пів на четверту.

2. Після дієслів to make примушувати, to let дозволяти, допускати:

What made you come so early? - Що змусило вас прийти так  рано?

Якщо дієслова, перераховані в пункті 2, стоять у пасивного  стані, то після них вживається інфінітив з часткою to:

Не was heard to lock the door. – Чули, як він замикав двері.

3. Після виразів: had better краще б, would rather, would sooner вважав за краще б і деяких інших: Не said he would rather stay at home. – Він сказав, що він вважав за краще б залишитися вдома.

     В англійській мові формальною ознакою інфінітива є частка to - to come, to read, to go, тоді як український інфінітив характеризується суфіксами -ти, -ть,

-тись, -тися. Суфікс –ти завжди додається до основи, яка закінчується на приголосний - везти, бігти, і суфікс –ть, також як і суфікси -тись, -тися, можуть додаватися до основи, яка закінчується на голосну або на приголосну – їхати/їхать, сіяти/сіять.

     Відрізняють також український та англійський інфінітиви ще й за його категоричним значенням.

     Таким чином, інфінітив в англійській мові має кілька форм, з яких тільки дві мають відповідності в українській мові - Іndefіnіte Іnfіnіtіve Actіve (to ask-питати, запитувати) і Іndefіnіte Іnfіnіtіve Passіve (to be asked-бути запитуваним). Для інших форм інфінітива в українській мові немає відповідних форм, і вони не можуть перекладатися на українську мову ізольовано, тобто поза реченням. Continuous Infinitive (to be asking) вживається у значенні питати в який-небудь визначний момент, Perfect Infinitive (to have asked - питати, спитати до якого-небудь моменту), Perfect Continuous Infinitive (to have been asking - питати впродовж відрізка часу, попередньому якому-небудь моменту), і Perfect Infinitive Passive (to have been asked– бути запитуваним до якого-небудь моменту) [14, 243].

Таблиця 3.2.

English versus Ukrainian Infinitive
Verbal	English	Ukrainian
Infinitive Nonprogressive	active: to ask passive: to be asked active: to ask somebody perfect: to have asked somebody passive: to have been asked by smb.	активний: запитувати пасивний: бути запитаним недоконаного виду: цвісти, їсти доконаного виду: збити, зацвісти, відцвісти, поспати, попоїсти
Progressive infinitive	active: to be asking somebody perfect: to have been asking somebody	не існує не існує