Різновиди британської англійської

У цей період в Англії починається  розклад феодальної системи та інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин. Внаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон в 14 ст. стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні і, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою національної мови. Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню й розвитку національної мови й все більшому нівелюванню діалектів. Велику роль у поширенні норм національної англійської відіграв Вільям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови. В літературномовних пам'ятках цього періоду відбилась епоха розвитку буржуазного гуманізму, формування національної самосвідомості англійського народу. На мові цього періоду позначається вплив широких міжнародних зносин Англії — починається новий потік запозичень з італійської, грецької, іспанської та інших мов. У фонетиці визначним явищем є так званий «зсув голосних» і ряд інших особливостей, що посилили розбіжність між орфографією і орфоепією. У морфології триває процес відмирання флексій іменників, прикметників і дієслів; виникає новий, безсуфіксальний спосіб творення слів; усталюється єдина форма множини (-s); прикметники остаточно втрачають форми узгодження, спрощується категорія сильних і слабких дієслів. У синтаксисі спостерігаються основні риси сучасної англійської мови [2, c. 178].

 

 

1.2.4. Новоанглійський період (XVII—XXI ст.)

У цей період відбулося остаточне  формування і розвиток національної англійської мови. Закріпленню сталих норм літературної мови сприяє художня література і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і ряд словників). Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у 18 ст.). Внаслідок колоніальної експансії Англії її мова проникала (з 17 ст.) до Америки, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії та інших країн. В англійській мові далі розвиваються основні риси попереднього періоду, удосконалюється її аналітична будова, відношення між повнозначними словами в реченні виражаються за допомогою сталого порядку слів; слово майже не змінюється морфологічно, наприклад, прикметники змінюються лише за ступенями порівняння і цілком втратили ознаки узгодження з іменниками. Отже, на перше місце стає синтаксичний зв'язок слів у реченні [2, c. 215].

Хоч англійська мова протягом тривалого  розвитку зазнала значних змін, проте  вона й тепер зберігає всі основні риси групи германських мов.

 

3. . Вживання англійської мови в інших країнах

 

Під терміном “англійська мова”  звичайно розуміють загальнонаціональну  англійську мову, яка має певні  норми вимови, морфології, синтаксису, лексики – Standard English, яка є мовою держави, літератури, преси, науки та мистецтва.

Проте англійській  мові наданий статус офіційної у  більш ніж 50 країнах світу. Вона має  також багато варіантів. Ці варіанти сформувалися у різних частинах світу  під впливом різноманітних чинників. Англійська мова входила у мовлення населення території, дещо видозмінюючись при взаємодії з іншими мовами. Тому англійська мова, яка насаджувалася на території  з основним населенням, яке розмовляло рідною мовою, зазнала закономірних змін і набула специфічних рис [14, c. 45].

На початку  сімнадцятого століття колоністи з  Англії почали вносити свою мову в  Америку. Перше поселення англійців  в Східній Америці було засновано  в 1607 р. – це було місто Джеймстаун на території нинішнього штату Вірджинія. В листопаді 1620 р. прибувшими на кораблі “Мейфлауер” пуританам було засновано місто Плімут.

Жителі цих  двох поселень мали різні мовні традиції. Колоністи Джеймстауна прибували  головним чином з західної частини  Англії, з таких графств як Сомерсет та Глостершир, з характерною для цих міст вимовою ( озвінчення звуку [s], тобто назву свого міста вони вимовляли як Зомерзет, та розкотиста вимова звуку [r] після голосних. Плімутскі колоністи прибували з східних графств Англії (Лінкольншир, Ноттінгемшир, Ессекс, Кент) та Лондону, де мовлення було дещо іншим – так, звук [r] після голосних там був відсутній. Ці звукові відмінності продовжували зберігатися і в подальшому. Носії різних діалектів розселювалися на захід та схід. І хоча схема поширення діалектів ніколи не мала чіткого вираження через постійну міграцію населення з півночі на південь і навпаки та потоку емігрантів з різних країн світу, відмінності на рівні діалектів продовжують зберігатися в США і дотепер [14, c. 62].

У XVII – XVIII століттях потоки емігрантів постійно зростали, приносячи з собою різні мови та діалекти. Наприклад штат Пенсильванія заселявся головним чином квакерами, які прибували з середньої та північної частини Англії.

На формування мови колоній впливала не лише Англія. Вже в XVIII столітті в Північну Америку нахлинула хвиля емігрантів з Ірландії. На Заході та Південному-Заході сучасних Сполучених Штатів головною була іспанська мова. Вздовж річки святого Лаврентія селилися вихідці з Франції. В Нью-Йорку, який спочатку називався Новим Амстердамом, головною була голландська мова. В Пенсильванії селилися німці. Крім того, в південні райони ввозилася велика кількість негрів, які стали об’єктом работоргівлі. Всі ці нові жителі Північної Америки ( не потрібно забувати і про корінних жителів – індіанців) вносили свій вклад в формування діалекту колоній.

Англійська мова в Австралії  на наш час утвердилася як окремий   національний варіант (Australian English - AuE). Вона проникла на континент в кінці XVIII столітті.

На її формування вплинули такі важливі чинники як невідома природа, тюремний режим та примітивний рівень матеріальної та духовної культури, віддаленість Британських островів, періоди “соціальних потрясінь” (“золота лихоманка”, утворення австралійської нації) та ін.

Австралійський варіант англійської мови відомий під різноманітними назвами: Australian English, Strine, Ocker, Stralian та ін. Він подібний до британської англійської, але має багато спільного з американським варіантом; на нього має вплив ірландська англійська. Проте “австралійський елемент” досить вагомий, а його застосування санкціонується національною нормою.

Етнокультурний “австралійський  елемент” в лексиці австралійського  варіанту англійської мови перевищує  в загальній кількості 10 тис. лексичних  одиниць, і їх кількість безперервно збільшується [14, c. 70].

Є три основні різновиди Australian English: "Broad", "General" і "Cultivated", які  поширені (співіснують) на території  всієї країни.

Кількість запозичень з інших мов  у AuE порівняно невелика. Головним чином  це запозичення з мови аборигенів, які складають третину австралійської лексики. Є також запозичення американізмів та бритицизмів, пов’язане із взаємовпливом AmE – BrE – AuE, особливо завдяки масовій культурі. Значна частина американізмів поповнює знижений прошарок лексики AuE. У AuE є запозичення з німецької, португальської мови, та з малайських мов.

В англійській мові австралійців деякі  слова зберігають такі значення, які  в самій Англії давно застаріли  і навіть зникли. Використання навіть однакових словотвірних засобів у Англії та Австралії приводить до появи різниці в словниковому складі.

В розмовному мовленні австралійців поширене застосовування скорочень. Для  такого словотвору застосовуються суфікси  -y, -ie, -o, -s, артикль the, скорочення слів до лише першого чи останнього складу.

Найчіткіше відмінності у словниковому складі AuE та інших варіантів англійської  мови проявляються у флористиці, фауністиці, антропоніміці топоніміці, номінації  явищ побуту австралійців.

Австралійський мовний стандарт функціонально  варіюється, на що вказує специфічна лексика варіанту у різних номінативних системах [14, c. 94].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. РІЗНОВИДИ БРИТАНСЬКОЇ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

1. . Основні різновиди англійської мови

 

Сучасна британська мова неоднорідна  та недалека від класичної англійської, яка існувала три століття тому. Всередині британського варіанту виділяються три мовні типи: консервативна англійська (conservative – мова королівської сім’ї та парламенту), прийнятий стандарт (received pronunciation, RP - мова ЗМІ, її ще називають BBC English) та популярна англійська (advanced – мова молоді). Останній тип - самий динамічний, саме він включає в себе елементи інших мов та культур. Advanced English найбільше підлягає загальній тенденції до спрощення мови. Зміни відбуваються перш за все в лексиці, яка є наймобільнішою частиною мови: виникають нові явища, яким потрібно дати назву, а старі набувають нового значення. Нова лексика надходить в британську молодіжну мову і із інших варіантів англійської, зокрема з американського [11, c. 32].

Мова існує та розвивається, як унікальна серед розмаїття своїх  варіантів. Мовна ситуація в Англії суттєво змінилась за останні десятиліття. В середині двадцятого сторіччя вважалось, що якщо мовець використовує консервативну англійську, з відповідними орфоепічними нормами, то це свідчить про його високий статус в суспільстві та високий рівень освіченості.  В сучасній епосі все докорінно змінюється. Консервативна англійська перестає бути престижною, особливо серед молодого покоління, де вона набуває яскраво виражені негативні конотації. В сучасному суспільстві використання в своєму мовленні елементів консервативної англійської можуть сприйняти як прояв відстороненості та навіть ворожнечі.

Вимовні норми консервативної англійської поступово поступаються місцем іншим типам вимови, і насамперед типу вимови Received Pronunciation, який набув більш сучасної форми.

 Нормативна англійська широко поширюється не тільки географічно, а й продовжує швидко завойовувати  соціальні позиції. Вона проникає в мовлення міністрів та інших урядових діячів. Цей мовний різновид сприймається британцями як демократична мовна форма, що виражає дружелюбність та симпатію до співрозмовника. Швидке розповсюдження нормативної англійської дослідники пов’язують з впливом засобів масової інформації, оскільки багато дикторів є її носіями [11, c. 234].

 

2.2. Нормативна англійська, як окремий вид, її формування, поширення, вживання

 

Нормативна англійська – характерна лише в Британії форма англійської  мови, яка вважається найбільш престижною серед інших діалектів. Мова освіченого Лондона та південно-західної Англії з часом набула статусу національного стандарту. Її основу складає "правильна англійська" – мова найкращих приватних шкіл (Eton, Winchester, Harrow, Rugby) та університетів (Oxford, Cambridge). Це і є та класична, літературна англійська, які являється базою будь-якого курсу англійської мови в лінгвістичних школах для іноземців [8, c. 63].

Вважається, що RS English заснована на південних акцентах, але фактично вона має більше спільного з діалектами The south-east Midlands: Northamptonshire, Bedfordshire та Huntingdonshire. Міграція до Лондона в 14 та 15 століттях йшла здебільшого з північних графств чим з південних. Відбулося злиття різних діалектів і в 15 столітті в Лондоні було встановлено"Standard English" [2, c. 352].

 За Шекспірівські часи лондонське мовлення було далеким від норми, але вже в наступному столітті воно було визнаним в якості “нормативної літературної” мови (Received Standard English). За часи життя Джона Драйдена англійська мова досягла стану зрілості. В результаті всіх тих внутрішніх процесів росту та змін, так само як і зовнішніх запозичень, які впродовж багатьох віків брали участь в формуванні англійської мови, до кінця 17 століття вона стабілізувалась та урівноважилась. В цей час Джон Бен’ян вже опублікував свій “Шлях паломника” (1678), Джонатан Свіфт закінчив “Битву книг” та “Казку про бочку”, а Даніель Дефо, майбутній автор “Робінзона Крузо” (1719), писав перші політичні памфлети. Немає нічого дивного в тому, що багато хто пройнявся думкою про “закріплення” англійської мови, тим самим застерігаючи її від можливого “руйнування” й неправильного вживання.

Таким чином було звернуто увагу  в бік Французької Академії, очоленої в 1635 році кардиналом Рішельє, яка в подальшому знаходилась під опікою Людовіка ХІV. В 1662 було засновано Лондонську королівську спілку, яка проявила глибокий інтерес щодо стану англійської словесності. Ця спілка намагалась примусити своїх членів виражатися лаконічно, просто та ясно, з природною невимушеністю, вживаючи однозначні прямі вирази. Було сформовано особливий комітет, що складався з 22 осіб, але збирався він не часто і в результаті нічого не досяг. Критерієм правильності повинен був стати правильний узус, а саме найкращі зразки творчості найкращих письменників. Дж. Свіфт звернувся до державного уряду зі своєю пропозицією щодо виправлення, покращення та закріплення англійської мови. Але в 1714 році через низку обставин пропозиція Свіфта так і залишилась лише історичним документом. В 1755 надійним словником наділив Англію Семюель Джонсон, який все ж таки, керуючись здоровим глуздом, залишив ідею “бальзамування мови”.

Упродовж 17 сторіччя формується форма англійської мови, приблизна до її теперішнього стану. Особливо це було помітно в вимові. Саме в цей час на базі Лондонського типу вимови формується варіант вимови Received Pronunciation (RP), який відносився до людей, які належали до вищого рангу або претендували на високий соціальний статус у світі [2, c. 364].

Варто зазначити, що лише два відсотки британців розмовляють з акцентом нормативної англійської в його чистій формі. Давніші згадки цього виду можуть бути знайдені в H. C. Wyld “A Short History of English” (1914) та Daniel Jones “An Outline of English Phonetics”. Нормативну англійську також відносять до Королівської мови, на підставі того, що нею розмовляє королівська сім’я. Але частіше, все ж таки нею називають правильно написану Standart British English ніж The Queen’s English. Також нормативну англійську називають BBC English, оскільки вона активно використовується на каналі ВВС. Ще однією назвою є Oxford English. Дана ця назва не тому, що в місті Оксфорд розмовляють нормативною англійською, а через університет, який відомий усьому світові, через видання словників, що також надає певного престижу університетові у справах мови. Розширені версії Оксфордського словника дають загальноприйняті директиви вимови для кожного слова.