Специфіка перекладу фразеологізмів сучасної німецької мови у художніх творах Е. М. Ремарка

 

 

                                                    ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

 

РОЗДІЛ 1. Сучасна проблематика досліджень фразеологічних одиниць..5

1.1 Новітні напрями досліджень у царині сучасної фразеології……....5

             1.2. Фразеологізми як мінімальні одиниці перекладу ………………..11

 

РОЗДІЛ 2.  Специфіка перекладу фразеологізмів сучасної німецької мови у художніх творах Е. М. Ремарка……………………………………...18

             2.1. Основні способи перекладу  німецьких фразеологізмів українською  мовою……………………………………………………………...18

             2.2.  Приклад перекладу фразеологізмів у творі Е. М. Ремарка « Три товариші» в українському перекладі…………………………………………...21

 

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..26

 

СПИСКИ ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…….………………………………27

 

СПИСОК ЛЕКСИКО ТА ФРАЗЕОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ……………..29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                      ВСТУП

 

 

На сучасному етапі стрімкого розвитку людського суспільства та новітніх інформаційних технологій, коли посилюється активність контактів між представниками різних культур, зростає роль перекладу, як особливого виду мовленнєвої діяльності. Якщо мовне і культурне розмаїття сьогодні визнане як багатство людської цивілізації, то саме переклад працює на його збереження. Проблему перекладу фразеологізмів в цілому зачіпають багато дослідників: В. С. Виноградов, Н. Л. Шадрін, С. Флорін, Є. Ф. Арсентьєва, А. В. Федоров. В. Н.Комісарів.

     Актуальність дослідження. Серед основних виразних засобів будь-якої мови особливу роль займає пласт фразеологічних одиниць. Фразеологія перебуває у процесі постійного розвитку, чим викликає інтерес у багатьох вчених таких як . Ш. Баллі, В.В. Виноградов, М.М. Копиленко, І.І. Чернишова та інші. Вона займається стійкими комплексами слів мови, які завжди привертали увагу дослідників з давніх-давен. Фразеологізми відображають позамовну дійсність, називають предмети та явища навколишнього середовища, фіксують зміст, який стосується умов життя народу – носія тої чи іншої мови, вони є дзеркалом національної культури.                         

Основна складність при перекладі фразеологізмів полягає в тому, що не завжди можна знайти в мові перекладу відповідності фразеологізмам мови оригіналу.

     Мета – охарактеризувати сучасну проблематику дослідження фразеологічних одиниць, та специфіку їх перекладу з німецької мови на українську.

     Поставлена нами мета передбачає вирішення наступних завдань :

1. Охарактеризувати фразеологізми як мінімальні одиниці перекладу.
2. Визначити новітні напрями досліджень сучасної фразеології.
3. Дослідити основні способи перекладу німецьких фразеологізмів українською мовою.

Об’єкт дослідження – фразеологічні одиниці німецької мови.

     Предмет дослідження – способи перекладу фразеологізмів німецької мови на українську.

Методи дослідження. Мета і завдання роботи зумовили використання методу узагальнення, в межах якого  виокремлюється загальне поняття «фразеологічна одиниця».

     Метод порівняння використовуеться з метою встановлення спільних та відмінних рис між різними напрямами досліджень фразеологізмів.

     Метод аналізу використовується з метою вивчення поняття фразеологізмів за допомогою розчленування способів їх дослідження на складові частини.

      Матеріалом дослідження слугував роман Е. М. Ремарка «Три товариші».

      Структура й обсяг. Робота складаєтья зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел, загальний обсяг роботи – 30 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Сучасна проблематика досліджень фразеологічних одиниць

 

        1.1 Новітні напрями досліджень  фразеологічних одиниць

 

  Фразеологічні одиниці відтворюють культурний досвід народу, виконуюи роль культурних стереотипів [26, с.8]. Фразотворчий процес прийнято аналізувати з урахуванням трьох основних моментів: 1) мотивації мислиневої і/або емотивної інформації, яка підлягає реалізації у фразеологічній одиниці; 2) дериваційної бази – вихідної матеріальної форми, завдяки якій відбуваеться матеріалізація значення фразеологізму; 3) позамовної ситуативної сфери, що служить поштовхом дл появи фразелогічних одиниць [26, с.12]. У процесі створення фразеологізмів зазначені фактори взаємодіють, але залежно від дериваційної бази їх вплив може бути різним. Часто основою для створення фразеологізмів є позамовна ситуативна сфера при повній або частковій відутності дериваційної бази. Позамовною ситуативною сферою служить культурний фон, який є одним із способів представлення культурної інформації. Залежно від основних відношень у фразеологізмі  розрізняють лексико- семантичні, структурно-синтаксичні та лексико-граматичні шляхи первинного фразотворчого процесу [26, с. 14].

     У межах лінґвістичних досліджень, що стосуються галузі фразеології в сучасному мовознавстві виокремлюється найширший спектр напрямів наукового пошуку. Особливо дискусійними питаннями фразеології залишаються: 1) визначення меж фразеологічного масиву та співвідношення із пареміями; 2) уточнення рівневого статусу фразем; 3) з’ясування природи фразеологізмів як результату вторинної номінації; 4) питання класифікації фразеологічних одиниць; 5) з’ясування мотиваційних особливостей їх у синхронії і діахронії; 6) встановлення чинників семантичних зрушень у значеннях слів і зворотів тощо[1, с. 87]. Останнім часом значного поширення набувають нові напрями дослідження – етнопсихолінґвістичний, лінґвокультурологічний, когнітивний, дискурсивний, об’єктом яких є фразеологізми, що ґрунтуються “…на стереотипах етносвідомості, є репрезентантами культури народу й характеризуються образністю й експресивністю…” [8, с. 51].

У 60-х рр. минулого століття зявилася інтенсивна розробка методів дослідження ФО, що ґрунтувалася на ідеях системно-рівневого аналізу із застосуванням дистрибутивного аналізу (Н. Амосова, О.С Ахманова ) [1, с. 113; 2, с. 64].

       У фразеології продовжують розроблятися синхронічний і діахронічний аспекти, уточнюється термінологія, досліджуються системні зв'язки ФО, розкривається — із залученням генетичних і типологічних паралелей — механізм фразеотворення. Багато з таких питань утрадиційнилося. Новими аспектами у фразеології ми вважаємо не тільки нові напрями досліджень фразеології, а й більш фундаментальне висвітлення й раніше окреслених, але недостатньо опрацьованих питань.

        На зміну структурно-семантичній парадигмі поступово приходить психокогнітивний аспект (Д. Баранник) [3, с. 98]. З останніх робіт українських фразеологів найбільш виразно він представлений, мабуть, у працях М. Амосової, яка запропонувала нову концепцію мотиваційних процесів. Вона описала пропозиційно-диктумну, асоціативно-термінальну, інтеграційно-порівняльну, модусну й змішану мотивації. Авторка простежила закономірності знакової переінтерпретації фразеологізмів у мережі культурних кодів етносвідомості (соматичного, біоморфного, просторового, предметного, духовного), дослідила чинники позначення фразеологізмами концептосистеми народу, узагальнивши це в монографії "Нариси з української фразеології (психокогнітивний та етнокультурний аспекти)" [1, с. 88].

        Різко інтенсифікувалося вивчення ареальної (діалектної) фразеології [12, с. 88]. Провідним методом дослідження ареальної фразеології стає метод структурно-семантичного моделювання, який особливо ефективно використовують А. Івченко, М. Городникова, Л. Бинович [19, с. 234; 11, с. 190; 6, с. 130]. Це дало змогу виявити фразеотворчі відношення у сфері діалектної фразеології, основні способи мотивації, визначити додаткові семи в семантичній структурі фразеологізмів. Гостро ставиться й питання конотації фразеологічних одиниць як важливого аспекту їх семантичної структури. Під конотацією звичайно розуміють додаткові семантичні й прагматичні особливості ("співзначення") фразеологічного значення, які нашаровуються на їхній предметно-поняттєвому аспекті і зумовлюються як змістом, так і внутрішньою формою фразеологізма. На рівні власне семантичного аспекту, розшифровує поняття конотації професор Д. Баранник, це різноманітні асоціації, пов'язані у сприйнятті мовців з тим або іншим позначуваним предметом, які можуть об'єктивуватися у фразеологічних одиницях (конотація швидкості, чогось ворожого, шкідливого тощо) [3, с. 90]. Прагматичний аспект конотації виявляється в різних мовних формах емоційного ставлення мовця до позначуваного об'єкта, до предмета мовлення та його емоційної оцінки (несхвально, пестливо та ін.). Розрізняють конотацію в широкому й вузькому розумінні, лінгвістичну й екстралінгвістичну, інгерентну й адгерентну. Оскільки конотація, виражаючи національну специфіку мови, створює асоціативно-образне, символічне, культурно-історичне тло фразеологізму, ефективним засобом її виявлення є психолінгвістичний експеримент, а її занурення в матеріальне й духовне життя народу спричинює так звану культурно-національну конотацію фразеологізмів. Тут під конотацією розуміють єдність суб'єктивних та об'єктивних, комплексних, гетерогенних, переважно імпліцитних елементів у семантичній структурі ФО, які постають на основі образного уявлення про дійсність і які відбивають менталітет народу [26, с. 9]. Екстралінгвальна "насиченість" фразеологізмів є підосновою їх культурно-національної конотації, яка апелює до певного досвіду пересічного мовця, детермінована етимологічно-образною системою національної культури, спричинена насамперед стилістично й культурно маркованими компонентами "з їх потужним шаром фонових знань" (С. Бевзенко) [5, с 15]. Культурно-національна конотація — це образно-асоціативна частина фразеологічного значення, що постає в результаті співвідношення звукової оболонки фразеологізму з культурним кодом певної мовної спільноти, при якому імпліцитно (частіше) чи експліцитно (наприклад, у словникових дефініціях) виявляється ментальність етносу [26, с. 11].                                                    

     Активно розробляється у сфері фразеологічного значення антропоцентризм як рушійна сила розвитку номінативних мовних засобів, що дає можливість аналізувати мову як систему культурних категорій, як константи культури [7, с. 55]. Під антропоцентризмом розуміють спрямованість мовних (resp. фразеологічних) одиниць на позначення світу людини, "людини в мові", а мовне значення — це інтерпретація світу людиною. Його сприймають "як суб'єктність подання семантичного змісту", "відсуб'єктне профілювання когнітивного змісту". За М. Амосовою, "усі значення є суб'єктивними, антропоценгричними й етноцентричними"[1, с. 70]. Повернення до гумбольдтівської парадигми аналізу мовних одиниць, зокрема фразеологічних, поставило в центрі лінгвістичних студій оцінну діяльність людини в інтерпретації мовної (фразеологічної) картини світу. Вважається, що близько 95 % ФО тісно пов'язані з людиною, з її оцінкою, зображенням. Антропоцентричний підхід дав змогу звернути увагу па психологічні аспекти формування мовної (фразеологічної) картини світу, а культурні феномени розглядати як константи культури [26, с. 8].

     Підвищений інтерес до системного вивчення фразеології, можливість активніше застосовувати комп'ютерні технології, потреба укладання ідеографічних словників з необхідністю приводять до ономасіологічного (ідеографічного, тематико-ідеографічного) опису фразеологічних систем літературної та ареальної фразеології. Таке групування дасть змогу ефективніше досліджувати весь комплекс семантико — структурної організації системних зв'язків у фразеології (стійкість — нестійкість, імпліцитність — експліцитність, образність — безобразність, системне — асистемне, статика — динаміка, компресія — нарощення у фразеологічному складі тощо).

      Починає активно розроблятися культурознавчий аспект фразеології, її національна специфіка, мовно-фразеологічна картина світу. Культурно-національна конотація, тобто система образів, закріплених у фразеологічному складі мови, служить своєрідною "нішею" для кумуляції світобачення, так чи інакше пов'язана з матеріальною, соціальною та духовною культурою певної мовної спільноти, а тому може свідчити про її культурно-національний досвід [8, с. 51]. До сьогодні маємо лише окремі зауваження щодо теоретичних проблем фразеологічної ідеографії, окремий розділ "Ономасіологічна характеристика фразеології українських говорів" у монографії А.Федорова [25, с. 237] й лише одну опубліковану монографію Ю. Прадіда "Фразеологічна ідеографія (проблематика досліджень)" 1997 р., у якій серед першочергових теоретичних завдань названий опис лінгвістичних та екстралінгвістичних принципів вирізнення окремих фразеологічних мікро- та макросистем, опрацювання класифікаційної схеми, яка б повно і всебічно характеризувала світобачення людини, тобто структури ідеографічної ієрархії фразеологічної системи мови [22, с. 240]

       Варто згадати і контрастивну (зіставну) фразеологію в її зв'язках з етнопсихологією, психолінгвістикою та когнітивною лінгвістикою, її об'єкт, метод вивчення, питання міжмовних розходжень тощо.

     Зазначимо, що фразеологія якоїсь окремої мови "немислима без порівняння її з іншими мовами", без висвітлення її в дзеркалі фразеологій інших мов: національна фразеологія, безсумнівно, має виходити й на далекі "обрії", оскільки ігнорування ширшого лінгвопростору спричинює некоректні висновки. Знакова система однієї мови виразно експлікується, виявляється лише на тлі іншої знакової системи. Тільки розпочинаються дослідження з етимології та історії українських фразеологізмів. Небезінтересним аспектом є і ступінь деталізації об'єктів (ситуацій) довкілля, який залежить від "зацікавленості носіїв мови" в його особливостях і який "визначає словниковий склад мови" [29, с. 108]. Для об'єктивації вибірки слів — концептів поряд з п'ятьма принципами (словникової і словотвірної спрацьованості, частотності вживання, обов'язкової аксіологічної маркованості, "ключового" характеру їх для духовності певного лінгвокультурного ареалу) І. Голубовська називає і принцип їх високої продуктивності у фразеологічних одиницях мови [10, с. 134].

      Дослідження фразеології в німецькому мовознавстві починається з виходом в світ у XVI–XVII ст. низки збірок німецькою та латинською мовами: Agricola, Johannes, Dreihundert gemeiner Sprichwörter, der wir Deutschen uns. Hagenau, 1529; Frank, Sebastian. Sprichwörter. Frankfurt a. M., 1541; Schottel(ius) Justus Georg. Ausführliche Arbeit von Teutschen Hauptsprache. Braunschweig, 1663; Babel, Heinrich. Proverbia Germanica atgua in Latinum traducta. Strassburg, 1508; Tunicius. Monosticha. Köln, 1513 hsg. Von Hoffman von Fallersleben. Die älteste deutsche Sprichwörtersammlung. Berlin, 1870 та інші.У XVIII–XIX ст. з’являється велика кількість нових словників та різноманітних збірок прислів’їв і приказок, стійких сполук слів, крилатих виразів і т. п . [28, с. 30].

     Фразеологія німецької мови започаткувала свою розробку після праць академіка В. В. Виноградова. Найбільшою популярністю користувалася класифікація фразеологізмів дослідника, що сприймалася «як безумовні істини, що не потребують ні перевірки, ні дальшого опрацювання» [8, с. 49], але це мало негативний вплив на подальші дослідження інших науковців, тому з'явилася потреба вдосконалити цю класифікацію. Першою таку спробу зробила М. Городнікова [11, с. 18], за нею дослідження продовжили Л. Зіндер [16, с. 207]. Вдалим дослідженням, в якому німецька фразеологія аргументовано розглядається як предмет лінгвістики, є монографія І. Чернишової «Фразеологія сучасної німецької мови». Ця праця – вдала спроба узагальнити здобутки німецької фразеології у вітчизняній і зарубіжній германістіці [29, с. 57].