Специфіка перекладу фразеологізмів сучасної німецької мови у художніх творах Е. М. Ремарка

              

                   1.2 Фразеологізми як мінімальні одиниці перекладу

 

      Фразеологізми є особливим видом мовних одиниць, які зближуються зі словом за ознакою усталеності, вираженої в готовій словесній формулі, але відрізняються за будовою (мають форму словосполучення або речення, що підносить їх до синтаксичного рівня в системі мови) та за емоційно-експресивним забарвленням (власне фразеологізми – характеризуються образністю і водночас нерозкладністю лексичного значення[20, с. 176].         

    Фразеологічні вирази – функціонують у мовленні як готові усталені поєднання двох і більше слів: мовні штампи, складені найменування, прислів’я та приказки (паремії), крилаті вислови). В. Жуков на основі генетичних, структурних, функціональних ознак значно поширює класифікаційні характеристики фразеологічних виразів, уводячи до їх складу терміни, афоризми, максими, сентенції, парадокси, літературні цитати тощо, хоча поза всякими класифікаціями вказує на особливе місце серед фразеологізмів ідіом як своєрідних неповторних висловів мови, найчастіше неперекладних, як-от: про людське око, недовго ряст топтати, бити байдики, скакати в гречку, підносити гарбуза та ін. [15, с. 120], що, до речі, частково синонімізуються з такими термінами, як фразеологічне зрощення (В. Виноградов) [8, с. 121] та фразеологічна єдність (І. Чернишова) [27, с. 121].     

     Отже, термінологічний ряд позначень пов'язаний із встановленням класифікаційних ознак фразеологічних одиниць, а також здатністю його до трансформування й неологізації. У теоретичних напрацюваннях та у сучасних словниках із фразеології не спостерігається чіткої акцентуалізації на виборові конкретного терміну. Переважають нейтральні за значенням терміни “фразеологічна одиниця” (ФО), а також “фразема” як репрезентант загальної назви розділу – фраземіка. Термін “фразема”, що з’являється у 80-ті роки ХХ ст., розглядають:

1) як один із різновидів  фразеологізмів, що протиставляється  у типологічній класифікації іншому різновидові – ідіомам (Н. Амосова) [1, с. 121];

2) як один із видів  фразеологізмів, що охоплює всі  фразеологізми зі структурою словосполучення, на відміну від фразеологізмів із граматичною структурою речення (Д. Баранник ) [3, с. 121];

3) як синонім до “фразеологізм” ( А. Івченко ) [18, с. 121].

       Визначаючи сутність фраземи, її ономасіологічні функції та системні особливості, М. Демський одним із перших надає фраземі статусу базової одиниці фраземного рівня, “що має фраземне значення, компонентний склад і граматичне значення – інтегранти відповідних граматичних категорій та виконує номінативно-конотативну функцію”, а також звертає увагу на аспект походження та способи творення українських фразем [12, с. 5-6].

       О. Селіванова кваліфікує фразему як інваріантну одиницю фраземного рівня: “Установлення співвідношення фразем з одиницями інших мовних рівнів може слугувати одним із доказів системності фразеології, її проміжного статусу в рівневій ієрархії системи мови” [23, с. 958].

     Фразеологічні одиниці є такими сталими словосполученнями, котрі незалежно від кількості слів-компонентів, утворюють семантичну єдність та виконують в мові називну або експресивну функцію. Стійкі словосполуки дуже різноманітні як у структурному, семантичному, так і в функціональному плані. В інгвістичній літературі відомо декілька класифікацій фразеології.  

     Для німецької літератури характерна класифікація, наведена в праці Фрідріха Зейлера «Deutsche Sprichwörterkunde». Типовим в цій праці є те, що вона систематизує лише один вид стійких словосполук, а саме такі сполучення, в котрих наявні експресивність, емоційність, оцінювальний характер. Л. Зіднер розрізняє наступні групи фразеологізмів:

• прислів’я (Sprichwörter);
• літературні варіанти прислів’їв – афоризми, сентенції (Aphorismen, Sentenzen);
• приказки (die sprichwörtlichen Redensarten);
• парні сполуки слів (die sprichwörtlichen Formeln);
• крилаті слова (geflügelte Worte) [16, с. 212].

        Майже аналогічну типологію пропонує український науковець М. Демський, виділяючи творення нових фразем на базі: окремих слів; вільних синтаксичних конструкцій; прислів’їв, приказок, загадок; казок, анекдотів, небилиць, нісенітниць; існуючих фразем; іншомовних фразем [12; с. 26].

    Орієнтуючись на попередні класифікації фразотворчих типів, розроблені в працях Ю. Ґвоздарьова (1977) [9, с. 100], М. Демського (1989) [12, с. 55], В. Мокієнко (1997) [20, с. 5], А. Івченка (2005) [18, с. 5-6], можна схарактеризувати причини та умови виникнення нових фразем (НФ) на основі різних процесів:

1) НФ, утворені на основі  тропів (метафор, метонімій, синекдох, дериваційною базою яких є  вільні словосполучення, переважно  побутової сфери вжитку (вийти  з тіні, їде дах, словосполучення, промивати мізки…);

2) НФ, які виникли внаслідок  екстраполяції, тобто шляхом перенесення лексикосемантичного образу і його словесного втілення з однієї сфери уявлення до іншої, дериваційною базою яких є термінологічні словосполучення (чорні діри, мати товарний вигляд, шокова терапія, візитна картка та ін.);

3) нові словесні комплекси  комунікативно-евристичного характеру, які виникли у результаті розвитку у них узагальнено-переносного значення (багаті теж плачуть, хотіли як краще, а вийшло як завжди);

4) НФ образно-перифрастичного  характеру (нічні метелики, нові  українці, чума ХХ, ХХІ ст., спальний  район);

5) нові номінативно-комбінаторні  одиниці мови, або фразеологічні серії, які Ю. Ґвоздарьов, М. Демський, В. Мокієнко, А. Івченко розглядають як низку фразеологічних сполучень, що мають спільне значення, однорідну граматичну структуру і єдиний компонент як кваліфікаційний елемент, що має детерміновану сполучуваність, і позначають як суттєві ознаки сучасних реалій, так і їхні оцінки. Їхньою особливістю є можливість лексико-семантичного стягнення (словосполучення можуть трансформуватися у слова, що вбирають у себе смисл усього звороту): тіньова економіка, бізнес, структури… – тіньовики; помаранчева революція, Майдан, перемога… – помаранчеві ; брудні руки, гроші, вибори…; гаряча лінія, точка, новини, факти…;

6) НФ, які виникають унаслідок  фразеологічної трансформації усталених словосполучень і виразів;

7) НФ, до складу яких  входять (повністю чи частково) іншомовні  запозичення (мильна опера, полювання  за відьмами, споживчий кошик).

Фразеологізм, крім конотативної, виконує також експресивну функцію, в деяких випадках він може виконувати поетичну функцію. Тому його слід сприймати як цілісну одиницю, вплетену в загальний контекст. Р.П. Зорівчак підкреслює, що «під час перекладу інколи вирішальна роль належить не формальній заміні елементів оригіналу – фразеологізм на фразеологізм – а відтворенню денотативного змісту, експресивно-емоційної тональності першотвору та інших естетичних функцій, що їх виконує фразеологізм в авторському задумі» [17, с. 108].

     Що стосується перекладу, то Л.С. Бархударов, не розглядаючи фразеологізми, вважав переклад можливим лише на рівні фонем (для писемної мови – графем), морфем, слів, словосполучень, речень, тексту, які він позначав терміном "одиниці перекладу". Якщо вільні словосполучення перекладаються на рівні слів (тобто лексичному рівні), то фразеологізми виступають особливими випадками перекладу на рівні слова (переклад ідіом), словосполучення та речення, тобто вони стосуються трьох основних рівнів мови, і в перекладі утворюють проміжний рівень перекладу – фразеологічний [4, с. 156]. Вияв у перекладі цього синергетичного рівня зовсім не однозначний. Р.П. Зорівчак недарма відзначала, що "під час перекладу інколи вирішальна роль належить не формальній заміні елементів оригіналу – ФО на ФО, а відтворенню денотативного змісту, експресивно-емоційної тональності першотвору та інших естетичних функцій. Це дозволяє стверджувати, що фразеологізм (як одиниця проміжного, вертикального рівня) є одиницею перекладу, що відтворюється як єдине ціле (з урахуванням актуалізованих у тексті оригіналу внутрішньої форми та змісту, емоційно-експресивних та конотативно-стилістичних нашарувань) незалежно від опори на наявні/ відсутні еквіваленти в мові перекладу [17, с.156] .

Переклад фразеологізмів викликає значні труднощі, оскільки їм притаманне розмовне забарвлення, афористичність, образність, лаконізм. Використання фразеологізмів характерне як для художньої літератури та публіцистики, так і для живого мовлення. Ці питання слід розглядати не тільки як проблему перекладу художньої літератури, але й як надзвичайно важливу загальну проблему перекладу [8, с. 246]. Коли при перекладі фразеологізмів виникають труднощі, то, як правило, у таких випадках еквівалент добирається за загальним і функціональним змістом. Наприклад: Unter den Blinden ist ein Einäugiger  König. – На безлюдді й Хома чоловік. Як бачимо, кальки в перекладі відсутні, наочність досягається не на рівні мовних відповідностей, а на рівні загального змісту. При цьому необхідно звертати увагу на той ефект, який досягається оригіналом (обурення, іронія, зневага, захват тощо). Як відомо, фразеологічні вирази – це окраса мови. Спроба їх дослівного перекладу призводить до неточностей, а часом до недоречностей і може навіть порушити гармонію мовлення. При перекладі фразеологічних зворотів важливо звертати увагу на лаконічність і влучність передачі думки[25, с. 178]. Передати фразеологізми однієї мови іншою – завдання надзвичайно складне і делікатне. Прагнення точності перекладу не повинно зводитися до калькування, оскільки калькування та дослівний переклад провокують спотворення змісту фразеологізма і призводять до втрати його самобутності, автентичності. В роботі з перекладом основний їх зміст не можна перекладати не враховуючи форми, адже сама форма фразеологічної одиниці теж має певне забарвлення і несе певну інформацію і нерідко її визначає. Інформація, яка міститься у фразеологізмі, сприймається іноді лише через саму форму.

        Перекладачеві необхідно аналізувати оригінал не тільки з точки зору комунікативного завдання, але і стосовно його формальної структури,  визначаючи в ній особливості інформації, що перекладається[25, с. 166]. У багатьох випадках перекладач змушений відмовитись від створення так званої предметної точності через те, що вона часто неможлива за відсутністю відповідного поняття у мові перекладу (МП) або небажана за стилістичними нормами. У такому разі зміст оригіналу та перекладу зберігають лише стилістичні та фразеологічні особливості мов. Вчені в таких випадках розглядають еквівалентні співвідношення як відомі мовні перетворення логічного характеру. Численні спеціальні засоби досягнення адекватності перекладу, відомі в перекладацькій практиці, поєднуються один з одним і часто застосовуються в комплексі. Цим досягається адекватність перекладу[8, с. 209]. Іноді весь зміст фрази та її склад в процесі перекладу стають зовсім невпізнаваними, але за своїми функціями вони є відповідними і створюють в мові перекладу ті ж самі враження, що й оригінал носіїв іноземної мови (ІМ). Іншими словами комунікативне завдання та йогофункція повністю відтворюються. Зрозуміло, що в площині перекладацької діяльності шлях до таких змін – не завжди легкий. Великі труднощі виникають особливо тоді, коли в перекладі зустрічаються слова з переносним значенням, часто пов’язані з незвичайним слововживанням або з незвичайнимсловоєднанням. Вирішення проблем вибору словопоєднання, яку дозволяє лексикограматична норма, можливо лише стосовно того чи іншого конкретного випадку, тому що на сучасному етапі вивчення фразеології ще немає матеріалу для найбільш широких узагальнень [8, с.156]. Немає сумнівів, що практика перекладознавства та детальний аналіз існуючих перекладів зможуть виявити велику кількість коректних та некоректних варіантів. Відхилення від оригіналу нерідко викликані саме фразеологічними вимогами, з однієї сторони, (нормою словоєднання) в мові перекладу та необхідністю відтворювати зміст оригіналу словами та словосполученнями, які виражаютьфакти тієї дійсності, яка стоїть за оригіналом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.  Специфіка перекладу фразеологізмів сучасної німецької мови

  2.1. Основні  способи перекладу німецьких  фразеологізмів українською мовою

 

       У мовознавстві проблема перекладу фразеологічних одиниць розглядається у багатьох дослідженнях. Зокрема, методи перекладу фразеологізмів досліджує В. М. Мокієнко[20, с. 80]; порівняльний аналіз фразеологічних одиниць є об’єктом уваги И. Голубовської [10, с. 230].

       Для досягнення максимальної адекватності при перекладі фразеологізмів з німецької на українську перекладач повинен уміти користуватися різними «видами перекладу» [25, с. 234]:

1. Еквівалент, тобто наявний  в українській мові адекватний  фразеологічний

зворот, що збігається з німецьким зворотом за змістом, і за образною основою.

2. Аналог, тобто такий  український стійкий зворот, що  за значенням адекватний німецькому, але за образною основою відрізняється від нього повністю або частково.

3. Описовий переклад, тобто  переклад шляхом передачі змісту німецького звороту вільним словосполученням, застосовується тоді, коли в українській мові відсутні еквіваленти й аналоги.

4. Антонімічний переклад, тобто передача негативного значення  за допомогою стверджувальної конструкції або навпаки.

5. Калькування застосовується  в тому разі, коли перекладач  хоче виділити образну основу фразеологізму або коли німецький зворот не може бути перекладений за допомогою інших видів перекладу.

6. Комбінованим перекладом  послуговуються тоді, коли український аналог не повністю передає значення німецького фразеологізму або ж має інший специфічний колорит місця й часу; подається калькований переклад, а потім іде описовий переклад та український аналог для порівняння.

     Допускаючи повне або часткове калькування в окремих випадках, перекладач виключає будь-яку можливість використання буквалізмів, тобто невиправданих дослівних перекладів, що спотворюють зміст німецьких фразеологізмів або не відповідають нормам сучасної української мови [25,с. 102].

       Фразеологічні одиниці широко використовуються в літературі всіх стилів, грамотний перекладач не повинен допускати неточностей у перекладі того або іншого фразеологізму. Без знання фразеології неможливо оцінити яскравість і виразність мовлення, зрозуміти жарт, гру слів, а іноді просто й зміст усього висловлювання. Суть трансформаційного аналізу полягає в тому, що основою класифікації мовних одиниць є їх здатність чи нездатність перетворюватися (трансформуватися) на інші одиниці. Якщо одна з досліджуваних одиниць допускає якусь трансформацію, а інша – ні, то такі одиниці належать до різних класифікаційних рубрик. Трансформаційний аналіз знайшов практичне застосування у прикладній лінгвістиці, особливо в автоматичному перекладі (різні синтаксичні конструкції трансформуються в основну, інваріантну, а вже інваріантні перекладаються на іншу мову) й у викладанні рідної та іноземної мов.