Джордж баланчин та його спадщина

У 1975 році Баланчин поставив другу New York City Ballet фестиваль, на цей раз тритижневі данину Равеля. Це свято проводиться шістнадцять нових творів різних хореографів, в тому числі Баланчина Tzigane, Le Tombeau Куперена і Сонатіна.

Протягом наступних  семи років, Баланчин додано більше десятка  робіт в репертуарі New York City Ballet.

Баланчин працював в музичному  театрі і кіно. На Бродвеї він  створив танці для Ziegfeld Follies1936 р. і на пальцях, в тому числі новаторські "Забій на Десятій авеню" Балет (1936); грудних дітей (1937), Я одружився на ангела і хлопчиків із Сіракуз (1938); Купівля Луїзіани і салону в небі, спільно з хореографом Кетрін Данхем (1940); Весела вдова (1943), а також Де Чарлі? (1948), серед другіх.Его кредити включають фільм Goldwyn Follies, з його знаменитими "русалки" Балет (1938); I Was авантюристка (1940) і Star Spangled Rhythm (1942). Всі обрані Віра Зоріна.

Охоплюючи телебаченні, Баланчина  Балетмейстер багатьох його балетів (або витримки) і створив нову роботу спеціально для середовища: у 1962 році він співпрацював з Стравінського на Ноя та потоп і перероблений в 1981 році його постановка 1975 L'Enfant ін Ле Sortilèges включити широкий спектр спеціальних ефектів, включаючи анімацію. Через телевізійні, мільйони людей змогли побачити New York City Ballet. "Хореографія Баланчина," з п'яти частин "Танець в Америці» презентацію на PBS серії "Великі вистави", почалася в грудні 1977 року. Програми ознаками Чотири темпераменту, блудний син, Стравінський Концерт для скрипки, Чакона, і сегментів коштовностей, серед кількох інших. Більшість з них тепер доступні на відео. Баланчін відправився в Нешвілл з Товариством за парканом в 1977 і 1978 і особисто контролював кожен постріл, в деяких випадках перегляд кроків або кути для більшої ефективності на екрані. Ця серія була широко вітається критики і глядачі по всій країні і був номінований на премію Еммі. У січні 1978 року New York City Ballet брав участь у популярній серії PBS "Прямий ефір в Лінкольн-центрі», коли Коппелія, хореографія Баланчина та Олександра Данилова в 1974 році, був телепередачі в прямому ефірі зі сцени Державного театру Нью -Йорка.Восемь років потому, компанія з'явилася на іншу "Прямий ефір в Лінкольн-центрі" програм, здійснює Баланчина Сон в літню ніч. Аполлоном, Орфеєм, Моцартіана, і кого це хвилює? Серед інших балетів Баланчина бачили по національному телебаченню.

У 1970 році Ю. С. ньюс енд уорлд  ріпорт спробував узагальнити досягнення Баланчина: "Найбільша хореограф нашого часу, Джордж Баланчин відповідає за вдале поєднання сучасних концепцій з дорослими ідеї класичного балету Баланчина отримав підготовку в Росії до приїзду в Америку в. 1933 рік. Тут , сипучі США танцювальних форм стимулювали його до розробки нових методів в дизайні танцю та презентації, які змінили мислення світі танцю. 

 

 

 

 

 

 

6. Новаторство Баланчіна

 

Він створив балети, які відзначаються за їх фантазію і оригінальність. Його компанія, New York City Ballet, є провідною танцювальної групи Сполучених Штатів і один з найбільших компаній світу. Важливою частиною успіху групи Баланчина була підготовка своїх танцюристів, які він керував з моменту заснування своєї школи балету американець у 1934 році. Баланчин вибрав формувати таланти на місцях, і він сказав, що основна структура американської танцівниці був відповідальний за надихаючий деякі разючі риси його композицій. Баланчин не тільки обдарованим у створення абсолютно нових виробництв,. . . його хореографії для класичної роботи були однаково свіжо і винахідливими. Він зробив американський танець самих передових і багатих в хореографічне розвиток в сучасному світі. "

Баланчин сам писав: "Ми повинні спочатку зрозуміти, що танці  це абсолютно самостійне мистецтво, а не просто вторинні додається один. Я вважаю, що це одне з найбільших мистецтв .... головне в балеті самого руху. Балету може містити історію, але візуальне видовище ... є важливим елементом. хореографа і танцюриста повинні пам'ятати, що вони досягають аудиторії через очі. Це ілюзія, створена яка переконує аудиторію, скільки це з роботою маг. "Баланчин завжди волів називати себе ремісником, а не творцем, порівнюючи себе з кухарем або краснодеревщик (як хобі його), і він мав репутацію у всьому світі танців для спокійної і зібраною, як він працював зі своїми танцюристами і колег.

Оскільки його репутація зростала, він був одержувачем набагато офіційного визнання. Навесні 1975 року народження, розважальний зал слави в Голлівуді введений Баланчина в якості члена, в національному телевізійному спеціальні Джином Келлі. Першим хореографом, удостоєним такої честі, він вступив до лав шоу-бізнесу такі знаменитості, як Фред Астер, Walt Disney, і Боб Хоуп.В тому ж році він отримав французьке Почесного легіону. У 1978 році він був одним з п'яти одержувачів (з Маріан Андерсон, Фред Астер, Річард Роджерс, і Артур Рубінштейн) першої нагороди Центру Кеннеді, представлений президентом Джиммі Картером. Він був також представлений Лицарство ордена Dannebrog, першого класу, королева Маргрете II Данії. У 1980 році Баланчін був удостоєний Національного товариства мистецтв і літератури з їх Золоту медаль, австрійський уряд з його австрійським Почесний Хрест для наук і літератури, першого класу, а в Нью-Йорку глава Американської асоціації серця з їх "Серце Нью-Йорка" нагороди. Ці раніше приєдналися такі похвали як французький кавалер ордена мистецтв і літератури прикраси та Національного інституту мистецтв і літератури нагороду за заслуги перед мистецтвом. Остання велика нагорода Баланчина отримав - заочно - був Президентською медаллю свободи в 1983 році, вища нагорода, яка може бути покладена на цивільний в Сполучених Штатах. У той час президент Рональд Рейган похвалив генія Баланчина, заявивши, що він "надихнув мільйони з його сценічної хореографії ... і вражений різних верств населення через його таланту." Незабаром після цього, 30 квітня, 1983, Джордж Баланчин помер у Нью-Йорку у віці 79 років.

Клемент Крисп, один з багатьох письменників, які  вихваляли Баланчина, оцінили його внесок: «Важко думати про світ балету без колосальних присутності  Джорджа Баланчина .... Тепер він  пішов, і, як Лінкольн Кірстейн сказав у своєму короткому і нескінченно APT промови завісою »є пан Б. з Моцарта і Чайковського та Стравінського. Але ми не втратили Баланчина-не є суттєвим Баланчина, який живе у великій каталог шедеврів, які таку форму і уточнені наше розуміння балету і дав йому і нам-захоплюючій життя. І ми не без іншої істотний факт його робота:. своїй школі і системі навчання, яка налаштована американських органів, як ідеальне середовище для класичної свій ідеал класичного бачення Ми ніколи не можемо бути без Баланчина Він займає центральне місце в. Danse d'école в нашому столітті, тому, звичайно, її керівної сили, що горе стає просто баловство. Вдячність і радість повинні бути наші почуття за те, що він дав нам, та визначення, що його робота і ідеалів бути виконані, і збереглася і використовується для освітлення майбутнього балету. "

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Чайковський в житті Баланчіна

 

Баланчін: Нa сцену я в перший раз вийшов у балеті Чайковського. Це була його «Спляча красуня». Я був ще маленький хлопчик тоді. У балеті я був Амур - маленький такий Амур. Це була постановка Петіпа. Мене посадили на золоту клітку. І раптом - все відкрилося! Маса народу, шикарна публіка! І Маріїнський театр весь в блакитному і золоті! І раптом оркестр заграв. Я сидів на клітці в невимовному захваті і насолоджувався всім - і музикою, і театром, і тим, що я на сцені. Завдяки «Сплячої красуні» я полюбив балет.

Я дізнався всі  балети Чайковського та його опери  теж. Опери йшли в тому ж імператорському  Маріїнському театрі. Ми, вихованці  балетної школи, брали участь у балетних сценах «Євгенія Онєгіна» і «Пікової дами».

Я іноді чую від людей: «Я люблю музику такого-композитора». У мене до Чайковському з дитинства було інше ставлення. Уявіть: ви в церкві, і раптом орган заграв усіма голосами грандіозну музику. І ви зупинилися і рот відкрили від подиву. Так я завжди сприймав Чайковського. Це не просто любов. Я весь час з ним, з Чайковським. Він для мене як батько.

Я був маленький, нічого не розумів в теорії музики. Але мені подобалися всі твори  Чайковського.

Коли я дивився  на його портрети - мені подобалося його обличчя. Взагалі, все в ньому, все, що Чайковський у своєму житті не робив.

Але хоч я  був і маленький, але в якихось  речах я був, мабуть, вундеркінд. Люди навколо мене говорили: "Чайковський? А-а, непогано, так собі ». Я спочатку мучився - ну чому, чому вони так говорять? А потім подумав: так хто це говорить? Що вони самі зробили доброго? Нехай вони говорять, що хочуть! Гуси!

Я сам став розбиратися. Сам навчився і теорії, і гармонії. Грав на роялі, сам трошки складав  музику. І зрозумів, який Чайковський  був розумний композитор. Це композитор для розумних і тонких людей. Це вишуканий автор.

Є такі любителі Чайковського, які нічого в ньому  не розуміють. Пам'ятаю, вже тут, у  Сан-Франциско, приходили до мене старі  російські. Вони говорили, що Чайковського обожнюють. Але тільки такого Чайковського, якого можна вдома співати: романси, уривки з опер. Це для них - справжній Чайковський, а його симфонії і квартети - це «не те». Я з такими дилетантами не сперечаюся, це марно. Щоб музику знати, треба повчитися трошки. Як інакше музику впізнаєш?

 

 

 

 

 

П.І.Чайковський

 

Чайковський - самий  великий російський композитор. Але  ніколи всі росіяни не могли погодитися, що це так. Це не те що Бетховен в Німеччині, тільки скажеш «Бетховен» - і все: «А-ах!»  У Німеччині мільйон філософських книг написаний про те, що Бетховена потрібно поважати. Правда, і там багато лицемірства. Всі захоплюються Бетховеном, кажуть: «Ми хочемо слухати Бетховена, але не зараз, не цю хвилину. Зараз часу немає ».

Людям важко  зробити потрібне зусилля, щоб зрозуміти  Чайковського. Деякі скрипалі його розуміють. Піаністам подобається Перший фортепіанний концерт Чайковського. Але ставлення таке: зіграли - ну, і добре, і досить. Ніхто не тримається за цю музику. Правда, деякі балетні тримаються. Вони люблять Чайковського, і не тільки балети, а люблять слухати його симфонічну музику. Я іноді розмовляю з балеринами, зовсім ще маленькими дівчатками, пробую їм пояснити: «Чайковський - це геніально! Послухайте, послухайте, яка музика! »

Щоб зрозуміти  красу П'ятої симфонії Чайковського, до неї треба прислухатися! Треба перестати бігти, треба зупинитися, зосередитися. Але у людей немає часу. Всі біжать, поспішають. Хто звертає увагу на музику?

Чайковський ніколи не був модним. За його життя «передові» російські вважали, що він недостатньо російський композитор. Німцям, навпаки, здавалося, що Чайковський занадто грубий, занадто російська, що його музика «смердить». У Росії після революції Чайковського зневажали, писали в газетах, що його музика песимістична, упадочная, не потрібна пролетаріату. Чомусь вважали, що пролетаріату повинні сподобатися опери Мейєрбера, вони більше відповідали «революційному моменту», як тоді любили говорити.

Дягілєв поставив «Сплячу красуню» Чайковського в  Лондоні в 1921 році, але там теж  ніхто нічого не зрозумів. Дягілєв мало не розорився тоді. І коли я приїхав до Америки, тут Чайковського теж не так вже й багато грали. Я не кажу про двох або трьох симфоніях. Але ось я «Серенаду» поставив - виявилося, ніхто «Серенади» Чайковського не знав. Її не грали. І оркестрових сюїт Чайковського не грали - ні перша, ні друга, ні Третьої. Нічого не знали про його «Моцартіане». Зовсім не грали фортепіанну музику Чайковського, якщо не вважати Першого фортепіанного концерту.

Ми тут, в  нашому театрі, роками граємо Чайковського. Я в Америці вже близько сорока років, і в кожному сезоні ми граємо Чайковського не менш двадцяти п'яти разів. Весь час граємо. У нас в репертуарі, напевно, п'ятнадцять балетів на музику Чайковського.

І все одно сноби  не погоджуються, що Чайковський - великий  композитор. І ніколи не погодяться. Вони будуть зображувати, що люблять Телемана або якого-небудь іншого забутого композитора епохи бароко, склавши мільйон однакових концертів. Я думаю, що якщо навіть вони прочитають все це, то все одно скажуть: «Ми не згодні з цим абсолютно! Ми вважаємо, що Чайковський - посередність »! Але намито яке до них справа!

Те ж було, до речі, і зі Стравінським, і з  Равеля. Адже Равеля теж не любили. Коли я оголосив фестиваль Равеля, мене всі запитували: «чому Равель»? І  один музичний критик написав: Равель - це абсолютно другорядний композитор, що ж ви робите, навіщо ви його граєте, адже Дебюссі набагато краще!

Я з такою  думкою не згоден. Опера Равеля «Дитя  і чари» - це геніальна річ. Але  її треба повільно вивчати, смакувати. Поступово, мені здається, публіка погодилася зі мною, що Равель чудовий композитор. І Стравінського прийняли. Потрібно вміти бути терплячим.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8. Коштовності Дж. Баланчіна

 

Коштовності ... Смарагди, рубіни, діаманти ... Вони покривають костюми танцівників, виблискують в зачісках балерин, таємничим мерехтінням огортають сцену. «Коштовності» - так назвав свій балет Джордж Баланчин. Київ побачить це розкішне твір балетного мистецтва 20 лютого 2001 на сцені Палацу «Україна» завдяки генеральному спонсору гастролей - кондитерській фабриці «АВК».

Розповідають, що приводом для створення цього  балету послужило відвідування Баланчиним магазину відомої ювелірної фірми  «Ван Клефе і Арпель». «Я люблю  коштовності, - згадував Баланчин, - я  ж грузин за національністю, виросла в Петербурзі. Обидві країни - і Росія, і Грузія - розуміють толк в коштовностях. Будь у мене достатньо грошей, весь би покрив себе дорогоцінним камінням ».

Газети писали, що багато покидали знаменитий магазин, спустошивши свої гаманці, Баланчин ж, так нічого і не купивши, виніс з нього свої «Коштовності». Хореограф розмовляє з глядачем мовою танцю. «Я не люблю сюжетів, - повторював Баланчин. - Я люблю всякі історії: із задоволенням читаю детективи, дивлюся вестерни. Але балет - інша річ: він не повинен нічого ілюструвати. Досить з'явитися на сцені чоловіку і жінці - і ось вам сюжет ».

Три частини  балету Баланчин назвав «Смарагди», «Рубіни», «Діаманти», і до кожної з них  він вибрав музику, яка здалася  йому найбільш відповідний до магічного значенням каменю і його кольору. До «Ізумруд» він узяв музику французького композитора Форі до драматичних спектаклів «Пеллеас і Мелізанда» і «Шейла»; для «Рубін» - «Капричіо» Ігоря Стравінського, для «Діамантів» - одну з частин Третьої симфонії Петра Чайковського. Різна музика, різні настрої, різне хореографічне рішення.