Народні символи України

 

Народні символи України

ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………..3

 

РОЗДІЛ І КЛАСИФІКАЦІЯ НАРОДНИХ СИМВОЛІВ УКРАЇНИ

1. Символіка традиційного одягу українців. Вишиванка. Рушник ....….....6
2. Народні символи здоровя, щастя та достатку. Писанка. Коровай ……..14

 

РОЗДІЛ ІІ СУТНІСТЬ РОСЛИННИХ ТА ТВАРИННИХ НАРОДНИХ СИМВОЛІВ-ОБРАЗІВ УКРАЇНИ

2.1 Рослинна народна символіка .……………………………………………..19

2.2 Тваринні народні символи ……….………………………………………..24

 

ВИСНОВКИ ….…………………………………………………………………28

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………….29

 

 

 

 

Вступ

Актуальність. Народні символи – це те, що найбільше любить і цінує народ. Кожен народ має народні символи. В одних народів їх більше, в інших менше. Характеризуючи народну символіку, можна дізнатися, про яку країну йде мова. Так, коли ми говоримо – клен, то знаємо, що це символ Канади. Символікою Росії є береза, ромашка, ведмідь. Є загальновизнані народні символи й такі, що є значущими для певної місцевості. Українці відтворюють ці символи у вишивці на сорочках, рушниках, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, у розписах печі в хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості — в писанках.

Народні символи  – це людські святині. Народними символами України вважають рослинні і тваринні. До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, барвінок, чорнобривці. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі. Вони розповсюджені по всій території нашої держави. З рослин дівчата плели віночки й  кожна квіточка щось означала.

Наприклад:

- деревій (кривавник) – символ нескореності;

- ромашка – символ доброти й ніжності;

- калина – символ краси та дівочої вроди;

- барвінок –  символ життя;

- любисток і  васильок (базилік) – символ людської відданості, вміння бути корисним;

- чорнобривці  – символ вроди;

- безсмертник (сухоцвіт) – символ довголіття;

- цвіт вишні  та яблуні – символ материнської  любові;

- ружа (троянда) – символ любові;

- незабудка – символ пам’яті;

- волошка (синець) – символ кохання;

- мак – символ  крові невинно вбитої людини.

Для розкриття  сутності народної символіки України ми обрали тему: “Народні символи України”, адже в сучасних умовах національного відродження фольклорних традицій країни це питання є вкрай актуальним.

Об’єкт –-значущість народних символів України в житті та побуті людей.

Предмет – рослинні й тваринні народні символи України.

Мета – охарактеризувати суто народні символи України, що позначаються на формуванні національної свідомості людей та виховують почуття любові до своєї рідної землі.

Виходячи з мети, нами поставлені наступні завдання:

1. Дати характеристику кожної з груп народних символів.
2. Виокремити рослинні та тваринні народні символи України.
3. З’ясувати значущість народної символікі в житті та побуті народу України.

Питанням даної тематики опікувалося багато вчених народознавців, українознавців, етнографів, зокрема, О. Воропай, Л. Залізняк, Я. Калакура, П. Кононенко, С. Кульжинський, Ю. Мицик, О. Онищук, В. Сергійчук, С. Таранушенко, В. Тітінюк, П. Чубинський, В. Шаян та ін.

Дослідження виконано з використанням пояснювального способу викладення матеріалу. Результати роботи можуть бути застосовані у навчальній та практичній діяльності всіх, хто цікавиться історією, культурою та звичаями й традиціями українського народу.

 

 Розділ І Класифікація народних символів України

1.1. Символіка традиційного одягу українців. Вишиванка. Рушник

Святою для  кожної людини є земля, де вона зробила  перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, пішла стежиною до школи. Ці почуття вічні. Для кожного з нас найдорожча і найрідніша та земля, на якій ми народилися, де живуть наші батьки, рідні, де поховані наші предки. Це — наша рідна земля, наша Україна. Кожна країна світу обов’язково має свої народні символи.

З’ясуємо сутність поняття “символ”. Символ (з англ. symbol символ) — знак. Знаком можуть виступати об’єкт, зображення, написане слово, що заміняє собою деяке інше поняття, використовуючи для цього асоціацію, подібність або домовленість (наприклад, матеріальний об’єкт може використовуватися для позначення абстрактного поняття). Символи вказують (або слугують в якості знака) на ідеї, поняття або інші абстракції.

Друге значення поняття “символ” походить з грецької — “знак”, умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття. В українських піснях присутні наявні традиційні уснопоетичні народні символи, що  зображують сонце, місяць, зіроньки, човен, терен, верба, весна та ін. [23].

Розглянемо  класифікацію української символіки. У “Словнику символів культури України” подана наступна класифікація символів:

1. Поселення та житла українців (хата, покуть, ворота).
2. Народного одягу (кожух, китайка, символіка верхнього одягу).
3. Громадського побуту і звичаєвості (Зелені свята).
4. Галузей господарства, народних промислів (сінокіс, ткацтво, писанкарство, веретено).
5. Народної ботаніки, зоології, медицини, астрономії (барвінок, бджола, лелека, зоря).
6. Народної міфології, демонології (чорт, мавка).
7. Язичництва, християнства (Білобог, Ярило, Ісус Христос).
8. Атмосферних явищ, географічних назв (роса, вітер, Дніпро).
9. Чисел, геометричних фігур (три, дев’ять, коло).
10. Геральдики, нумізматики, архітектури (тризуб, храм).
11. Усної народної творчості (замовляння).
12. Народних звичаїв, обрядів, вірувань, традицій, ігор (символіка народних ігор).
13. Кольорів, форм, мінералів, прикрас (білий, дукач).
14. Частин людського тіла (голова, око, рука).
15. Запорозького козацтва (Запорозька Січ).
16. Слова, мови, мовлення, алфавітів (символіка слов’янської абетки, книга, Слово).
17. Творів художньої літератури, зокрема, Г. Сковороди, Т. Шевченка, М. Рильського, О. Гончара та ін.
18. Кінесики (адорація, поцілунок).
19. Астрології, антропоніміки (антропонімічна символіка).
20. Географії, геології, землезнавства (гора, камінь, земля, захід - схід).
21. Квітникарства (мак, мальва, конвалія).
22. Історичних постатей, видатних діячів культури (Тарас Шевченко, Маруся Чурай) [18].

Охарактеризуємо детальніше народні символи України.

Вишиванка вважалася символом здоров’я, краси, щасливої долі, родової пам’яті, порядності, чесності, любові, святковості та виступала своєрідним оберегом. Вишивають національні жіночі та чоловічі сорочки. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові — нареченому, чоловікові, хлопцеві, або дівчині чи заміжній жінці.

Виготовлялися вишиванки з лляного чи конопляного полотна домашньої роботи. Було чимало типів традиційних сорочок за формою, використанням матеріалів, а також за семантикою кольорів: подільський, галицький, поліський, волинський, наддніпрянський, полтавський, гуцульський, буковинський, лемківський тощо. Цікаво, що символіка вишиванок часто збігається із символікою орнаментів предметів матеріальної трипільської культури. Виявлені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датованих VI ст., ідентифікуються з візерунками вишиванок XVIII—XX ст. Щоправда, символіка вишивки іноді складалася з двох частин: історичної (родової) та прогнозуючої (загадування майбутнього, продовження роду тощо).

На вишиванках застосовувалися  традиційні символічні орнаменти:

• геометричні (вважаються найдавнішими);
• рослинні;
• зооморфні (тваринні).

 Іноді типи орнаментальних форм поєднувалися: орнаментально-рослинний з переважанням першого чи останнього. Символіку форм конкретизувала символіка барв. Наприклад, подільська кольорова мережка, виконана хрестиком і низзю з декоративним швом-качалкою (качалочкою) подає ромб, розміщений поміж двома горизонтальними лініями. Трикутник між ромбом та лініями вишивався навскісними лініями у вигляді завитків (“баранячі роги”). В орнаментах переважає чорний і червоний кольори з украпленням синього, зеленого, жовтого (золотого). Такий тип вишивки міг символізувати не лише хліборобську працю на чорноземі в зоні лісостепу з наявністю річок, озер чи журливість вдачі, любов, цілеспрямованість подолянина у досягненні мети, а й певну гармонійність у стосунках людини з природою та людських взаєминах; силу, міць; зростання; часом — запліднення (слід розглядати конкретний зразок призначення вишивки). Із зображеннями ромба й двох ліній могли пов’язуватися певні уявлення про календар, чотири пори року, між народженням та смертю (дві лінії).

Народ ставився до вишиванок  як до святині. Вишиванки передавалися з покоління в покоління, з  роду в рід, береглися як реліквії. Символічний образ сорочки-вишиванки  часто зустрічається в народних піснях про кохання, сімейне життя, а також соціально-побутових (козацьких, чумацьких, бурлацьких, наймитських та ін.). За традицією, дівчина, готуючи посаг, мала вишити своєму нареченому сорочку, примовляючи: “Шовком шила, шовком шила, золотом рубила та для того козаченька, що вірно любила”.

Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання й вірності. В давньому замовлянні сказано: “Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був”, звідки видно, що “білий — милий”. У деяких народних піснях, як зауважував О. Потебня, образ не пояснюється, але його можна зрозуміти на основі символічних значень: “Ой коби я була знала, що я твоя буду, Випрала би-м сорочечку від чорного бруду” (тобто: покохала б, поєдналася з тобою за умови обов’язкового майбутнього заміжжя); “Заковала зозуленька на жовтім пісочку. А хто ж мому миленькому випере сорочку?”

У другій половині XIX ст. в європейській фольклористиці широко обговорювався сюжет про графа, котрий потрапив у полон до невірних і про його дружину. Біла сорочка, що її дала дружина чоловікові, — символ вірності: “поки сорочка біла, доти жінка вірна”. Випрати сорочку в чумацьких піснях означає полюбити чумака, навіть якщо він одружений. Характерно, що не завжди чумак погоджується на любовні стосунки з випадковими особами жіночої статі (в піснях це переважно дівчата або молода шинкарка-здирниця), не дозволяє якій-небудь “прати сорочку”, хоча вона й не біла, бо “сьома неділя”. Таким чином, чумак зберігає вірність коханій дівчині, до якої має повернутися.

Сорочка-вишиванка оспівана, зображена в різноманітних жанрах народної творчості, в тому числі жартівливих, пародійних, а також сучасними поетами. Вона є символом українця загалом і України зокрема. Проте в XX ст. престиж вишиванки як одягу занепав під згубними впливами шовіністично-космополітичних, комуно-фашистських, екстремістських та інших тенденцій. Із здобуттям Україною державної незалежності в 1991 р., особливо нині, на початку ХХІ ст., спостерігається відродження традиційного вбрання. Жіноча й чоловіча вишиванки набувають не лише ідентифікаційного статусу, репрезентанта в діалозі культур, а й органічного одягу високої мистецької естетики, родового оберега, предмета національної гордості українців.

Рушник в українській культурі (український традиційний рушник) — це прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна, що має на кінцях, а часто й на всьому полі різноманітні вишиті або виткані композиції, які відображають світогляд та звичаї предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров’я. Смуга полотна сама по собі має насичене символічне значення — дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й має на собі виткані чи вишиті знаки-обереги — захисна сила її, відповідно, посилюється. На території всієї Україні рушником накривали хліб на столі; коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник; хлібом-сіллю на рушнику й досі зустрічають гостей; в українській хаті рушники вивішують над іконами і над портретами родичів. Рушник використовується в багатьох обрядах, насамперед тих, що пов’язані зі шлюбом і проводами в потойбіччя. Рушники є символом матеріальної культури слов’ян, важливою складовою обрядів та ритуалів. Вишивати рушники — давній український народний звичай. Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті: ним прикрашають інтер’єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах і надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів.

Наприкінці XIX-початку  ХХ століть на Полтавщині, Черкащині, Київщині, Чернігівщині та Слобожанщині побутували рушники, вишиті заполоччю або гарусом червоного кольору із можливим вкрапленням інших кольорів, основу композиції яких становило так зване Світове дерево. Такі рушники мали ширину 40-50 см і довжину близько 2 м. Вишиванню передувало нанесення контурів майбутнього орнаменту на полотно, далі вони повторювалися вишивкою двосторонньою штапівкою та простір орнаментальних мотивів заповнювався “рушниковими швами”. Кожен з перерахованих регіонів поряд із спільними рисами мав свої особливості. На Київщині разом з червоним використовувалися вкраплення синього (а потім чорного), поряд із Деревом розміщувалися зображення птахів (голубів, півнів тощо). Для рушників Чернігівщини були типовими зображення “орликів” та “шулiк”. На думку М. Селівачова “саме ці орнітоморфні зображення пізніше трансформувались у фітоморфні Дерева” [17].