Аграрна реформа П.А.Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)

Повертаючись до перших років діяльності Селянського банку, можна зазначити, що до кінця ХІХ століття операції із землею були незначними. Кредит, який видавався банком покупцям землі, був вкрай невигідним для останніх. За позики стягувався великий відсоток - від 7,5 до 8,5 % на рік [146, с.93]. Вже в цей період діяльності Селянський банк використовував “земельний голод” селянства, намагався підтримувати той рівень цін на землю, який був вигідним для поміщиків. І щоб полегшити продаж землі поміщиками, уряд з 1897 року дозволив Селянському банку придбати поміщицьку землю за рахунок власних капіталів, для подальшого її продажу селянам. 

За повідомленням газети “Світова зірниця”, за період від листопада 1895 до листопада 1905 року Селянський банк купив за власні кошти 935513 десятин землі за 65448782 крб. (середня ціна десятини - 70 крб.) [174, 1906. - 3 серпня]. Взагалі банк, використовуючи гостру потребу селян у землі, завжди піднімав ціни на землю. І до революції 1905 року ціна на землю була дуже завищена банком. Так, 1896 року середня ціна банку за землю була 50 крб. за десятину, 1900 року - 80 крб. за десятину, 1903 року - 109 крб. за десятину, а у 1904 - 112 крб. за десятину. По окремих губерніях ціна на землю була далеко більша [161, 1906. - 8 жовтня].

Після революції 1905 року Селянський банк став важливим важілем столипінської аграрної політики. Але ще до підписання указу від 9 листопада 1906 року про виділення з общини селян, уряд у своїй діяльності вдався до законів, які б полегшували діяльність Селянського банку у земельних справах дворян. Так, у травні 1906 року царським указом було дозволено Селянському банку приймати на себе борги по землях, які закладені у Державному Дворянському та акціонерних земельних банках. 12 серпня 1906 року був виданий указ про передачу Селянському банку для продажу селянам казенних, удільних, церковних, монастирських земель [87, 1906. - 14 мая; 174, 1906. - 24 серпня]. Після революційних подій та виступів селян значно збільшилася кількість поміщиків, які вирішили розпродати свої маєтки. В зв'язку з цим, царський уряд змушений був видати новий указ від 15 листопада 1906 року, який мав на меті прискорити розпродаж поміщицьких земель банком, а також сприяти розвитку хутірського господарства. Цим законом розширювалися позикові операції Селянського банку, якому надавалося право видавати позики не тільки під заставу купленої селянами, але й надільної землі. Такого роду позики видавалися не тільки для придбання при посередництві банку поміщицької землі, але й на витрати, які були пов'язані з переходом від общинного землекористування до відрубного чи хутірського господарства. Таким чином, Селянський банк повинен був сприяти руйнуванню общини, насадженню хутірського та відрубного господарства.

Уряд надавав великого значення діяльності Селянського Поземельного Банку в роки аграрної реформи. Сам П.А.Столипін наголошував на центральній ролі Банку у справах докорінного реформування селянського землеустрою. "Способ устранения острого малоземелья главное управление видит в льготной, соответствующей ценности покупаемого и платежным способностям приобретателя, продаже земель землевладельцев. Для этой цели в распоряжении правительства имеется, согласно указам 12 и 27 августа 1906 года, 9 млн. десятин и купленные с 3 ноября 1905 года Крестьянским Банком свыше 2 млн. десятин. Но для успеха дела увеличение крестьянского землепользования надлежит связать с улучшением форм землепользования, для чего необходимы меры поощрения и главным образом кредит. Главное управление намерено идти в этом деле путем широкого развития и организации кредита земельного, мелиоративного, переселенческого" [139, с.88].

Після впровадження цих указів діяльність Селянського Поземельного Банку досить пожвавилася. Зі звітів банку відносно купівель поміщицької землі видно, що самі поміщики, налякані революційними подіями, почали продавати свої землі через Селянський Банк. Але кількість землі, яку пропонували поміщики для продажу, складала лише незначну частину, яка потрібна була для задоволення мільйонів малоземельних та безземельних селян. Як зазначав П.А. в газеті "Рада" у статті "До справоздания Селянського банку за 1906 рік", головною метою існування банку була підтримка дворян-поміщиків. Надзвичайно висока оцінка приватних земель, які були куплені банком у 1906 році, коли поміщики під впливом аграрних виступів селян панічно почали продавати свої землі, повинна була б бути нижчою, аніж у попередні роки. У діяльності банку можна побачити, що середня ціна десятини землі в цьому ж році перевищувала на 38 крб. середню ціну попереднього десятиріччя і на 8 крб. - середню ціну 1905 року. В окремих випадках різниця в цінах між попередніми роками і 1906 роком доходила до дивовижних розмірів. Так, маєток Попандопуло в 1904 році було оцінено по 125 крб за десятину, а в 1906 році - по 225 крб. за десятину, маєток Римського-Корсакова відповідно по 119 і 210 крб. за десятину, таку саму метаморфозу проведено було і з маєтком Орловського на Поділлі - 181 і 234 крб. за десятину відповідно [161, 1909. - 10 января].

Основна маса земельного фонду Селянського банку створювалася з маєтків, які були йому продані поміщиками головним чином у роки та одразу після революції 1905-1907 рр. Виступаючи у якості захисника інтересів великих землевласників, банк не тільки не скористався випадком для покупки земель за більш дешевими цінами, але й сам свідомо підвищував ціни за маєтки. На підтвердження такої політики банку у пресі приводилося багато прикладів. Так, в 1904 році, коли покупців на землю було багато, банк платив у середньому по 108 крб., а в окремих випадках від 119 до 181 крб. за десятину. А вже в 1906 році, коли аграрні виступи змусили поміщиків продавати свої землі, а селяни сподівалися, що Державна Дума віддасть землю безкоштовно, банк піднімав ціни у середньому на 3 крб., а в окремих випадках від 53 до 72 крб. за десятину [161, 1907. - 24 липня]. На основі звіту про діяльність Селянського банку в газеті "Киевлянин" робиться висновок, що з листопада 1905 року по травень 1907 року банком було куплено найбільшу кількість землі в тих губерніях, в яких у 1906 році виявилася земельна потреба, а також і тих, де аграрні руйнування виявилися у найбільшій мірі [87, 1907. - 10 марта]. Навмисне підвищення цін на поміщицькі землі особливо помітно, якщо порівняти їх з банківськими цінами на землі інших продавців. Так, купецтву банк платив за 1 десятину в середньому 118 крб, міщанам - 113 крб., селянам - 64 крб. [179, с.210].

Розглядаючи діяльність Селянського банку у справах придбання земель за власний кошт для подальшого її продажу селянам, можна побачити, що банк відігравав роль провідника нової аграрної політики, забезпечуючи вигідний продаж поміщицької землі. Штучно підвищуючи ціни на поміщицьку землю, банк накопичував земельні запаси у розрахунку збути їх із зиском після спаду революції. Але провести цю політику Селянський банк зміг тільки частково. Розпродати скуплені землі він так і не встиг до самого кінця свого існування. В Україні в розпорядження Селянського банку за період з 1 січня 1906 року по 1 травня 1910 року знаходилося 663479 десятин землі, з яких 505212 десятин було куплено у поміщиків. За період з 1907 року по 1 червня 1910 року банк продав селянам тільки 460550 десятин землі [71, с.495].

Підвищення ціни на землю Селянським Поземельним Банком при купівлі-продажу представлено в табл. 3.2.7 [148, с.24].

Таблиця 3.2.7

Закупівельні ціни на землю та продажна банківська ціна по губерніях України

Як бачимо, в найбільш малоземельних губерніях Селянський Банк підвищував ціну на землю. В Київській, Харківській та Чернігівській губерніях продажна ціна землі банком була на 20-30% вищою, ніж її купував сам Селянський Банк.

Для того, щоб краще уявити картину діяльності Селянського банку відносно купівлі приватновласницьких земель та перепродажу їх селянам і того зиску, який мав уряд від такої діяльності банку, наведемо деякі дані, надруковані в газетах по українських відділеннях Селянського банку. Так, Полтавським відділенням Селянського банку в 1906 році купувалися маєтки за цінами від 200 до 230 крб. за десятину; Херсонським відділенням - від 200 до 240 крб. за десятину; Таврійським відділенням - приблизно 170 крб. за десятину; у 1907 році в Україні банком були придбані маєтки в середньому за 110 крб. за десятину [161, 1906. - 15 жовтня, 26 листопада; 1908. - 31 июля; 174, 1906 - 28 вересня; 39, 1906. - 1 серпня; 154, 1908. - 19 января, 2 апреля]. Ціни на землю на території України коливаливалися в залежності від рівня попиту серед селян. Але не зважаючи на це, Селянський банк і після революції 1905-1907 років, продовжував завищувати ціни на землю, яку купував у великих землевласників. Середня ціна землі, придбаної Селянським банком за власні кошти в Україні на основі даних газети "Рада", представлена у табл. 3.2.8 [161, 1909. - 12 февраля].

Таблиця 3.2.8

Кількість придбаної Селянським банком землі за власні кошти та її середня ціна по окремих губерніях України в період з 15 грудня 1908 року до 1 січня 1909 року.

Простий розрахунок показує, що найменша ціна на землю платилася банком в тих губерніях, де потреба селян в землі була не дуже гострою, і навпаки, в таких губерніях як Подільська та Полтавська, які найбільше потерпали від селянського малоземелля, відповідно і ціна на землю в середньому перевищувала ціни інших губерній. Навіть у межах однієї губернії ціна на банківські землі, куплені селянами, коливалася у великих розмірах. За даними рапорта члена Київської повітової землевпорядкувальної комісії у Київській губернії, ціна банківських земель у повітах коливалася. Так, у Димерському повіті від 75 до 210 крб. за десятину; у Баришевському - 130-440 крб. за десятину, Білогородському - 130-450 крб. за десятину і т.д. [198, ф.442. - оп.709. - од.зб.190. - лл.41-43].

Поряд з тим, Селянський банк продавав придбані ним панські землі за цінами, набагато вищими, ніж купував. До того ж середня ціна однієї десятини постійно підвищувалася. Кількість купленої селянами банківської землі і середня ціна на неї на протязі з 15 листопада 1908 року по 1 січня 1909 року представлена в табл. 3.2.9 [161, 1909, - 17 января, 12, 28 февраля].

Таблиця 3.2.9

Кількість землі та її ціна, придбані селянами з фонду Селянського банку в період з 15 листопада 1908 року до 1 січня 1909 року.

З наведеної таблиці можна побачити, що за півтора місяці, з 15 листопада 1908 року по 1 січня 1909 року кількість покупців в основних малоземельних губерніях України, таких як Київська, Полтавська, Чернігівська, була дуже значною. За цей час вона складала (без даних по Подільський губернії, наведених в газеті за 11 місяців 1908 року) - 2182 покупців, які придбали 8224 десятини. Середня ціна 1 десятини складала 263 крб. На одного покупця приходилося в середньому 3,8 десятини. Для селянина, який часто не мав грошей навіть для того, щоб прогодувати сім'ю, заплатити за клаптик землі менший ніж 4 десятини майже одну тисячу карбованців, не було можливості. Отже, можна вважати, що землю у Селянського банку купували заможні селяни. До того ж ціна на банківські землі постійно зростала. За вищевказані півтора місяці у Чернігівській губернії середня ціна десятини зросла з 182 крб. до 337 крб. Однак і кількість покупців за цей же час зменшилася. За 182 крб. купили землю 249 чоловік, а вже за 337 крб. - тільки 7. Це ще раз підтверджує, що покупцями банківських земель були заможні селяни.

Те, що землю купували виключно заможні селяни, а не безземельні, але і навіть не малоземельні, свідчать і дані про клієнтуру Селянського банку. Так, наприклад, ні в одній банківській публікації не було даних, що його клієнти в Україні мали менше, ніж по 0,8 десятини на одну душу чоловічої статі, або по 2,8 десятини на двір (рахуючи по 3 душі чоловічої статі в селянській сім'ї). Ця мінімальна норма найчастіше зустрічається серед клієнтів Київської, Полтавської, Подільської губерній, де земельна нужда відчувається надто гостро. Однак в інших українських губерніях банківські клієнти мали здебільшого по 1-3 десятини на душу чоловічої статі, або по 3-8,7 десятин на селянський двір [161, 1908. - 19 сентября].