Аграрна реформа П.А.Столипіна та її здійснення в Україні (1906-1914 рр.)

Дані про кількість поміщицького землеволодіння після реформи 1861 року наведені в табл. 3.1.1 [148, с.12].

Таблиця 3.1.1

Площа поміщицького землеволодіння в Україні з 1862 по 1909 роки

 

Роки	Тис.десятин	Роки	Тис.десятин	Роки	Тис.десятин
1862	18287	1902	12270	1906	11465
1872	17152	1903	12013	1907	11050
1882	15820	1904	11812	1908	10767
1892	14066	1905	11687	1909	10519

 

Як видно з наведених даних, в кінці ХІХ століття поміщики поступово втрачають свої землі. Не припинився цей процес і на початку ХХ століття. А за три роки столипінської реформи (з 1907 по 1909 роки) цей процес навіть посилився - з 1902 по 1907 роки він складав 6,5%, а за роки столипінської реформи - вже 8,2%.

П.А.Столипін вбачав єдиний вихід з революційної кризи - впровадження міцного, незалежного від суспільства селянина. "Социальная смута вскормила и вспоила нашу революцию, и одни только политические мероприятия бессильны были, как показали тогдашние обстоятельства, уничтожить эту смуту и порождаемую ею смуту революционную. Лишь в сочетании с социальной аграрной реформой политические реформы могли получить жизнь, силу и значение", - так визначав П.А.Столипін необхідність впровадження указу 9 листопада 1906 року в своїй промові на засіданні Державної ради 15 березня 1910 року. "…Принципиальная сторона законопроекта является осью нашей внутренней политики, - продовжував він, - потому что наше экономическое возрождение мы строим на наличии покупной способности у крепкого достаточного класса на низах, потому что на наличии этого элемента зиждутся и наши законопроекты об улучшении, упорядочении местной земельной жизни, потому, наконец, что это уравнение прав крестьянства с остальным сословием России должно быть не словом, а должно стать фактом" [139, с.135-139].

Окрім основної мети - соціально-політичної - створити на селі міцну опору для самодержавства з міцних власників, відокремивши їх від основної маси селянства, вони повинні були стати перепоною на шляху зростання революції на селі; існувала ще й соціально-економічна - зруйнувати общину, насадити приватні господарства у вигляді відрубів та хуторів, а надлишок робочої сили спрямувати в місто, де її поглине промисловість; та економічна - забезпечити підйом сільського господарства та подальшу індустріалізацію країни, з тим, щоб ліквідувати відставання від передових держав.

Перший крок в цьому напрямку був зроблений в 1861 році. Тоді аграрне питання вирішувалось за рахунок селян, які платили поміщикам і за землю, і за волю. Аграрне законодавство 1906 року було другим кроком, при цьому уряд, щоб зміцнити свою владу та владу поміщиків, знов намагався вирішити аграрне питання за рахунок селянства.

Розпад общини у другій половині ХІХ століття йшов швидкими темпами. Вони виявлялися передусім у поступовому скороченні, а потім припиненні земельних переділів. На початку ХХ століття селянська община вже не могла бути опорою царизму, з допомогою якої він підтримував консерватизм та патріархальність села; виникла нагальна потреба у реформуванні аграрного устрою і саме на це була спрямована столипінська реформа - зруйнувати селянську общину, не зачіпаючи поміщицького землеволодіння.

Указ від 9 листопада 1906 року мав для більшості губерній України формальний характер, він оформлював юридично остаточне знищення общини. Кількість селян, які закріпили в українських губерніях землю у приватну власність до загальної кількості селян має такий вигляд (у відсотках): Волинська губернія - 95,7%, Катеринославська - 87,1%, Херсонська - 87%, Полтавська - 79,1%, Подільська - 78,9%, Київська - 70,6%, Харківська - 59%, Чернігівська - 52% [148, c.32].

Таким чином, столипінська реформа узаконювала існуюче в Україні індивідуальне селянське господарство, які існувало напередодні реформи. Ще більше значення мав указ 9 листопада 1906 року в тих районах, де зберігалася община з переділами. Така форма господарства була гальмом для розвитку сільського господарства, бо мала обов'язковий для всіх членів общини характер господарювання. Особливо шкідливі були часті переділи, за яких використання землі носило виснажуючий характер.

Не варто вважати, що столипінська аграрна реформа розпочалася тільки після виходу указу від 9 листопада 1906 року. Царський уряд змушений був піти на деякі поступки селянам у покращенні їхнього становища ще раніше. Одним з перших законів у цій справі можна вважати  закон від 27 серпня 1906 року "О предназначении казенных земель к продаже для расширения крестьянского землевладения". Для полегшення селянам виплат Селянському банку ще 14 жовтня 1904 року був виданий закон "О понижении платежей заемщиков Крестьянского поземельного банка и об изменении условий выпуска Государственных свидетельств названного банка". І тільки 9 листопада 1906 року вийшов в світ указ "О дополнении некоторых постановлений действующего закона, касающегося крестьянского землевладения". Указ від 15 листопада 1906 року "О выдаче Крестьянским Поземельным банком ссуд под залог надельных земель" був доповненням до указу від 9 листопада. Указ від 9 листопада 1906 року після затвердження Державною думою та царем став законом від 14 червня 1910 року. З цим законом було тісно пов'язане видання правил про землеустрій 4 березня 1906 року (які пізніше стали законом 29 травня 1911 року).

Суть указу від 9 листопада 1906 року полягала в тому, що кожний домогосподар, який володів надільною землею на общинному праві, може у будь-який час вимагати укріплення за собою в приватну власність частини землі, яка йому належить [49, с.124]. Згідно указу, кожен домогосподар міг закріпити за собою у приватну власність ділянки общинної землі, які були до цього в його постійному користуванні.. Ті, хто закріплював "надлишки", повинні були сплатити общині їх ціну, яка була зазначена під час проведення реформи 1861 року. До того ж кожен домогосподар, який закріпив за собою землю у приватну власність, мав право в будь-який час вимагати виділення йому общиною відповідної ділянки, зведеної до одного місця (тобто хутори та відруби). Для переходу всієї общини до ділянкового (хуторського чи відрубного) господарства, необхідно було ухвалення більшістю (двома теритинами) селян, які мало право голоса. Такою була суть основного закону, який запроваджував нову аграрну політику царського уряду.

Отже, можна сказати, що закон від 9 листопада 1906 року був одним з найважливіших у всій системі столипінського аграрного законодавства. Відповідно, дуже багато уваги приділялося цьому закону у пресі. В липні 1906 року "Киевлянин" опублікував урядове повідомлення про земельний устрій, тобто проект майбутнього закону [87, 1906. - 2 июля]. Газета "Світова зірниця" подала передрукований з газети "Рада" матеріал з коментарями та роз'ясненнями для селян суті нового "тимчасового" закону (тобто указу від 9 листопада) [174, 1906. - 23 листопада]. Та ж "Світова зірниця" ще в жовтні 1906 року опублікувала статтю про постанову Ради Міністрів про "громадське володіння землею", його значення для Поділля та інших губерній України та Росії. [174, 1906. - 5 жовтня].

Ряд статей про новий "закон", його значення для селян, основні пункти його положень, роз'яснення про селянську общину і її місце в українському селі публікувала газета "Рада". "…Цей закон має загально-державне значення, але для місцевостей, заселених нашим українським людом, він має найменше ваги, бо в нашім краї володіння землею переважно й тепер поосібне, … хоч поруч із тим деякі села мають ще таку надільну землю, що володіє нею ціла громада" [161, 1906. - 5 листопада; 20 грудня; 1907. - 25, 27, 28 січня; 1908. - 19 листопада].

Роз'яснення щодо нового законодавства не обійшли своєю увагою і багато інших українських видань: "Як думає правительство допомогти селянам?", роз'яснення Волинського губернського по селянським справам присутствія, "О значении закона 9 ноября 1906 г. для крестьян Киевской губернии" [186, 1908. - 2 листопада; 154, 1907. - 30 червня].

Треба також зазначити, що увага до селянського питання української преси на цих подіях не скінчилася. Надалі газети повідомляли про хід подій в селі: вихід з общини, закріплення землі в приватну власність, виділення на хутори і відруби. Частіше за все газети публікували офіційні дані, але увага приділялася і дописам власних кореспондентів про хід подій. Це дає можливість порівняти офіційні дані з поглядами "очевидців" на хід аграрної реформи. Публікації в газетах цікаві ще й тим, що в них публікувалася не тільки статистика, але й коментарі і робилося це на сторінках газет частіше, ніж в офіційних повідомленнях.

В табл. 3.1.2 наведені дані про вихід з общини в 1907-1908 роках (за телеграфними повідомленнями губернаторів) [198, ф.442. - оп.707. - од.зб.371. - лл.4, 7, 10], а в табл. 3.1.3 - дані по Катеринославській губернії, наведені в газеті "Рада" [161, 1908. - 4, 30 січня; 6 червня; 13 листопада].

Таблиця 3.1.2

Порівняльна відомість про вихід з общини на 1 листопада 1907 року та 1 листопада 1908 року

 

Губернії	Кількість заяв про вихід з общини		Кількість домогосподарів, які укріпили за собою наділи		Кількість десятин, укріплених у приватну власність		Середня кількість десятин на кожного
	1907	1908	1907	1908	1907	1908
Катеринославська	13957	64319	1126	44081	дані не пові- домлю- валися	314969	7,15
Київська	10567	13970	277	20085		93614	4,66
Полтавська	2842	4025	1043	5460		39360	7,21
Таврійська	10712	41246	2244	22253		290425	13,05
Харківська	6507	44993	391	21035		133839	6,36
Херсонська	22515	63496	11336	33988		241209	7,1
Чернігівська	1931	4844	126	2742		18655	6,8

 

Таблиця 3.1.3

Дані про вихід з общини в Катеринославській губернії з 1 листопада 1907 року по 1 жовтня 1908 року

 

	1 листопада 1907 року	1 січня 1908 року	1 травня 1908 року	1 жовтня 1908 року
Виділилося з общини, дес.	42213	60340	10335	181647
З приговору общини	-	1287	1104	-

 

Дані по Полтавській губернії - на 1 травня 1908 року: вийшло з общини 1961 господарів з кількістю землі 10931 десятин. Херсонська губернія: виділилося - 31752 з площею 157096 десятин, 7,6% з загальної кількості.. Чернігівська губернія (дані на 1 серпня, 1 вересня 1908 року): всього виділилося 2245 домогосподарств з 14513 десятин; 2380 домогосподарств з 15063 десятин [161, 1908. - 1 липня; 1 серпня; 199, 1908. - 17 серпня; 9 жовтня].

Загальні дані про вихід з общини по губерніях України станом на 1 липня 1908 року наведені в табл. 3.1.4 [161, 1908. - 13 серпня].

Таблиця 3.1.4

Загальні дані про вихід селян з общини по губерніях України станом на 1 липня 1908 року

 

Губернії	Виділилося господарств
Катеринославська	44344
Київська	13067
Полтавська	2533
Таврійська	30672
Харківська	39369
Херсонська	38777
Чернігівська	3811
Всього	172573

 

Як бачимо, офіційні дані не співпадають з повідомленнями преси, але цьому є пояснення - не завжди була можливість отримати офіційні дані, часто ці офіційні документи не співпадали з дійсністю. Доречно додати, що, частіше за все, в газетах публікувалися відомості по волостях, повітах губернії, по місяцях року, як от: "Вихід з общини селян приймає в Катеринославському повіті великі розміри. З 1 січня по наступний час (травень 1908 р.) у повітовий з'їзд надійшло до 2000 справ по ходатайству селян про укріплення землі у власність; а 29 квітня таких справ надійшло біля 200. 26 квітня задоволено з'їздом 300 ходатайств" [154, 1908. - 13 мая].

Оптимістично дивилися на справу виділення з общини офіційні органи влади. Так, у звіті Київського губернатора за 1907 рік зазначається, що, хоча указ від 9 листопада 1906 року і торкнувся лише незначної частини населення губернії (Уманського повіту, де зосереджено майже всі громади з общинним землекористування), все ж застосування його дало значні результати [198, ф.442. - оп.636. - од.зб.422. - лл.7-12].