Ідеологія самодержавства та російська суспільна думка другої половини ХІХ ст

Уся система державних і суспільних інститутів була, за Карамзіним, «излиянием монаршей власти» (9), монархічний стрижень пронизував усю політичну систему з верху до низу. При чому самодержавна влада була краще за владу аристократії. Самодержавство «вбудовувало» аристократію у систему державної ієрархії і жорстко підкорювало її інтересам монархічної державності.Виключну роль у даній системі відігравало православ’я, що являлося «совістю» самодержавної системи. Задаючи моральні координати для монарха і народу. Самодержавна система політичної влади , за Карамзіном, базувалася також на загальновизнаних народом традиціях, звичаях і того, що він визначав як «древние навыки», «привязанность к нашому особенному» (9). Карамзін категорично відмовлявся ототожнювати «истинноесамодержавие» з деспотизмом, тиранією.

З перерахованих міркувань, самодержавство являлось «палладиумом России», головною причиною її могутності і процвітання. З точки зору Карамзіна принципи монархічного правління повинні були зберігатися і у подальшому, доповнюючись необхідною політикою у галузі просвітництва і законодавства, що вели б не до підриву самодержавства, а до його максимального укріплення.

У найбільш концентрованій та чіткій формі погляди на такі складові консервативної ідеології як православ’я та самодержавство були розвинуті М. Л. Магницьким. У своїй «записке о народноом воспитании» Магницький пропонував царю проект створення цілісної системи «народного виховання», якого за його словами поки що немає у жодній з існуючих християнських країн. У якості «основного начала» народного виховання Магницький називав православ’я . На містичному боці православ’я  Магницький не загостює увагу. Воно цікавить його головним чином з точки зору політичної,  як учення, що освячує владу: «Нашого Государя мы открыто во всяком училище отчества нашего называем и должны называть помазинником Божиим, и все знают и веруют, что это правда.» (9)

Але розуміння православ’я Магницького  зовсім не було «казенним»,у дусі  пізнішої ідеології Уварова, а, навпаки, «опозиційним». Його висловлювання з цього приводу явно відображали позицію тих православних кіл, що були незадоволеними «петровською революцією». Православ*я , що розумілося таким _т._кого_е тісно пов’язане с самодержавством. Без першого неможливе друге. Більш того , самодержавство поза межами православ’я це насилля. Таким чином православ’я і самодержавство це два священних стовпа, на яких стоїть імперія. Говорячи про те , що «_т._кого_ет и благоговение к помазанику божию должны бить основанием русского народного воспитания» (9), Магницький уже у 1823 році наближався до триєдиної формули, що була згодом представлена графом С. С. Уваровим.

Таким чином, в умовах явної кризи  ідеології «_т._кого_ет__ абсолютизма», тобто ідеологічної доктрини, якої російська монархія притримувалася протягом досить тривалого часу, російські консерватори фактично дали ідеологічне обґрунтування і вираження консервативному поворотув політиці самодержавства, причому з православно-патріотичних, в не з переважаючих у той час містико-космополітичних позицій. Але їх погляди не отримали підтримки влади на той час.

Зростання національної самосвідомості, ліберальний дух перших років  правління Олександра І, хвиля революцій, що прокотилася по Європі у першій третині ХІХ _т.. загрожувала захопити собою настрої суспільства. Урядові кола на чолі з імператором, що були схвильовані надто ліберальними настроями у суспільстві , зробили контроль духовного життя своїх підданих більш жорстким. Але боротися лише репресивними методами було не можливо. Радикалізму і лібералізму необхідно було розробити протиставити власну охоронну ідеологію. З цією метою 1832 року майбутнім міністром народної просвіти графом С. С. Уваровим були коротко сформульовані принципи «істинного просвещения» суспільства, що були засновані на засадах «самодержавства, православ’я. народності». У своєму листі до імператора Миколи І «О некоторых началах, могущих служить руководством при управлении Министерства народного просвещения» Сергій Семенович Уваров писав: «По вступлению моему с высочайшего Вашего Императорского Величества повеления в должность Министра народного просвещения, употребил я, так сказать, заглавным, местом, лозунгом моего управления, следующие выражения: «Народное воспитание должно совершаться в соединенном духе Православия, Самодержавия и Народности»» (1).Розглянемо послідовно основні тези програми графа Уварова.

Декларуючи принципи свого міністерства і формуючи «національну ідею»нового царствування, Уваров казав: «Без любви к вере предков народ, как и частный человек, должен погибнуть. Русский, преданный отечеству, столь же мало согласится на утрату одного из догматов  Православия, сколь и на похищение одного перла из венца Мономахова» (12). Далі Сергій Семенович відзначав протистояння позитивним історичним началам сил, що мали «окраску либеральных и мистических идей».  Уваров ясно показував позитивне відношення у всьому що стосувалося християнського віровчення і віддалення від усіх містичних привидів, що часто бруднили чистоту священного вчення церкви.Необхідно сказати, що Уваров глибоко розумів і високо цінував красу духовної літератури. За проектом Уварова середню освіту (гімназія) повинні отримувати лише діти дворян та чиновників. Систему освіти реформували за кластичним зразком для того, абичтобы «основать новейшее русское образование твёрже и глубже образованности той нации, от которой Россия получила и святое учение веры, и первые начатки просвещения (то есть Византии)»(12).

Услід за православ*ям  в уварівській тріаді було поставлене самодержавство, яке приміняючи до державного устрою найбільш підходить до _т._кого_ет.  Священник П. А. Флоренський  1916 року писав:»…В сознании _т._кого народа _т._кого_ет_ не есть юридическое право, а есть явленный самим Богом факт, - милость Божия, а не человеческая условность, так что _т._кого_ет_ Царя относится к числу понятий не _т._кого, а вероучительных, входит в область веры, а не выводится из внерелигиозных посылок, имеющих в виду общественную или государственную пользу» (12). Уваров сформулював систему політичних доказів про користь самодержавства.  . «Самодержавие составляет главное условие политического существования России. Русский колосс упирается на нём, как на краеугольном камне _т._к величия» (12). Основою, на яку спиралася самодержавна влада була аристократія, що кардинально відрізнялася  від аристократії заходу і відрізнялася саме у відносинах її з самодержавною владою, основа яких у Росії чини: «гражданское значение всех и каждого зависит от степени, которая определяется по усмотрению высшей власти» (12). Ієрархічний ступінь і є чин , тут критерій- це служба престолу. Отже чин робить виправдану будь-яку корисну для царя та Вітчизни діяльність , що також є знаком божественної царської влади. При відміні закону про чини , а думку Уварова, государева служба втратить «моральное привлечение», і стане безчесною в очах дворянства. У не самодержавній державі-конституційній, демократичній, де державні посади не пов’язані з сакральним зв’язком з верховною владою, «_т._ко образуется новый разряд людей с особенными понятиями, с особенными предрассудками и мечтами, менее привязанных к правительству, а _т._к _т._ког собственными выгодами» (12).

Народність- це синонім місця певного народу (зокрема російського) у сім*ї інших народів і одночасно показник індивідуальності, несхожості, своєрідності як постійної величини, не підтвердженої прогресистським змінам. Своє розуміння народності граф Уваров висловив у доповіді про десятилітню роботу міністерства просвіти (1843):»Относительно к народности всё затруднение заключалось в соглашении древних и новых понятий; но народность не заставляет идти назад или останавливаться; она не требует неподвижности в идеях. Государственный состав, подобно человеческому телу, переменяет наружный вид свой по мере возраста: черты изменяются с летами, но физиономия изменяться не должна. Неуместно было бы противиться этому периодическому ходу вещей; довольно, если мы сохраним неприкосновенным святилище наших народных понятий…» (12).

Узагальнюючи  ідеологію графа Уварова констатуємо, що самодержавство-устрій російського життя, що склався історично; православ’я-моральна сторона життя російського народу; народність- єдність російського царя і народу, що стоїть перешкодою на шляху до соціальних катаклізмів. Російський народ існує як єдине ціле лише завдяки тому, що зберігає вірність самодержавству і підкоряється батьківській турботі православної церкви. Будь-який виступ проти самодержавства, будь-яка критика церкви трактувалася Уваровим як дії, що направлені проти корінних інтересів народу.

Уваров доводив, що просвітництво може бути не лише джерелом зла, революційних потрясінь, як це трапилося у Західій Європі, але може перетворитися на елемент охоронний. Тому усім все«служителям просвещения в России предлагалось _т._ког исключительно из соображений официальной народности» (14).

Такою була формула,  яку запропонував міністр  народної просвіти Сергій Семенович  Уваров у якості основи державної ідеології Росії і яку він упроваджував у життя.

3. Методи впровадження теорії «офіційної народності».

Однак ідеологія  потребує не лише теоретичної розробки, але і практичних дій, що направлені на пропаганду основних ідей закладених у самій доктрині, для проникнення їх у суспільну свідомість. У іншому випадку ідеологія, що виникла на офіційному рівні ризикує залишитися нікому не відомою і зовсім не впливати на стан і розвиток усіх сфер життя суспільства.

У стремлінні захистити російський народ від  небезпечних ідей, що ідуть із заходу, Уваров  розумів, що остаточно відмежуватися від західної культури, не враховувати досягнень європейських держав у освіті і науці неможливо. Ідеологія офіційної народності повинна була , на думку її автора , пристосувати західну науку та просвітництво в цілому до російської дійсності, не змінюючи останньої. Тобто необхідно було виховати покоління людей, що усвідомлювало особливості російського національного характеру і традицій і яке б спроможне було б сприймати західну культуру, не наслідуючи її сліпо, а вибираючи і присвоюючи лише те, що корисно для розвитку самодержавної Росії.

Одним з найголовніших  об’єктів уваги у зв’язку з  реалізацією даної програми стали  заклади освіти. У Журналі міністерства просвіти говорилося про те, що «только правительство имеет все средства знать и _т._ко успехов всемирного образования, и настоящие нужды Отечества» (14). Фактично уряд оголосив себе головним інтелектуальним керівником країни, який відав усіма потребами суспільства у освіті.

У зв’язку  з цим було проведено ряд заходів  у галузі  освіти. По-перше, було взято  під жорсткий контроль діяльність усіх навчальних закладів: для їх функціонування необхідно було отримати дозвіл від Міністерства народної просвіти, а заклади, що отримали необхідний дозвіл контролювалися спеціально призначеними інспекторами. У противагу приватним учбовим закладам створювалися державні Благородні пансіони при гімназіях.

Новим Уставом 1835 фактично було ліквідовано автономію  університетів. У ньому говорилося, що «каждый универси-тет, _т._ главным _т._ког министра народного просвещения, вверяется особенному начальству попечителя» (14). Рада університету була зобов’язана кожного місяця надавати попечителю  виписку з протоколу засідання, а на кінець року повну доповідь. Крім того попечитель мав право головувати у раді університету, а також прибирати не благонадійних , на його думку, викладачів.

Таким чином , у міністерстві Уварова була явно видно бажання уряду встановити повний контроль освіти на усіх її рівнях. Цей контроль мав стати одним з найважливіших заходів пропаганди доктрини, що була проголошена графом Уваровим. На його думку викладачі повинні були стати покірним засобом уряду викладаючи російську науку , засновану на російських засадах і вкладаючи у голови студентів ідеї та думки, що вигідні уряду.

Не менш важливим Уваров вважав підвищувати професійний рівень та кількість російських викладачів в університетах на противагу іноземним, яких часто запрошували за браком власних. З цією метою ще  1827 року було створено при Дерптському університеті професорський інститут для підготовки молодих викладачів. Які потім мали завершити свою освіту за кордоном.

Велика увага  також приділялася збереженню у  недоторканності канонів Православної церкви .1839 року вийшов указ імператора, у якому говорилося про те. Що усі іновірці-викладачі. Що навчають дітей православного віросповідання і «внушающие им нравы противные учению православной церкви», будуть притягнуті до суду як «совратители» (14).

 Уваріська система народної просвіти , «режим самой беспощадной опеки» був яскравим вираженням усієї системи Миколи І і вона лише була продовженням  загальної внутрішньої політики, що базувалася на принципах державного контролю над усіма сферами життя суспільства.

Окрім освітніх закладів, існували і інші не менш важливі   сфери, при дії на які можливо  було формувати суспільну думку. Наприклад, література та періодична преса, які могли служити чудовим  засобом для направлення свідомості суспільства у те чи інше русло, виражаючи  певні ідеї.

Певна річ  граф Уваров розумів необхідність подібних видань і по мірі можливостей сприяв їх виникненню . З такою метою 1834 року починає виходити Журнал Міністерства народної просвіти , який повинен був давати «полезное направление читателям _т._к журнала» (14). Віталося міністром також і приватні видання, зміст яких відповідав урядовому курсу. Так, Сергій Семенович підтримував видання журналу «Москвитянин», що був витриманий у дусі православ’я, самодержавства, народності. Але ці журнали не отримали популярності у суспільстві.

Однак поряд  з виданням і підтримкою урядових журналів, проводився суворий контроль над приватними виданнями взагалі. Цензура також могла виступати  сильним засобом, що сприяв розповсюдженню уварівської доктрини, створюючи певні перешкоди для проникнення у друк шкідливих ідей. У російських періодичних виданнях заборонялося обговорювати будь-яку питання політичного напрямку. При чому заборонялося не лише критикувати , але й говорити пропозитивну діяльність уряду. Що стосується опису політичних подій у Європі, то ті видання, яким дозволялося писати про це , повинні були обходитися без зайвих коментарів та глибокого аналізу.