Автор работы: Пользователь скрыл имя, 30 Ноября 2013 в 12:47, контрольная работа
Останнім часом активно проявляється бажання переглянути та переоцінити більшість подій у історії. Відбувається поступова ломка багатьох стереотипів, що склалися у радянський період. Іноді це призводить до переходу від одних крайнощів до інших, і об’єктивний аналіз перетворюється на погоню за модою. Але частіше бажання істориків , що звільнилися від контролю влади та посиленого ідеологічного тиску, знову звернулися до детального вивчення тих проблем, що вже ставали об’єктом вивчення раніше, дозволяє зробити їм нові і неочікувані висновки. Схожа ситуація відбувається і у відношенні до ідеологічної ситуації та суспільної думки періоду правління імператора Миколи І. Сьогодні вже мало кого влаштовує , звичайне для радянської доби розуміння уварівської доктрини як «над реакційної».
Вступ
Офіційна ідеологія Росії часів правління імператора Миколи І, курс на укріплення самодержавства.
Причини пошуку нових відносин між державою та народом.
Офіційна ідеологія самодержавства графа С. С. Уварова.
Методи впровадження теорії «офіційної народності».
Висновки
Список джерел та літератури.
У стремлінні
підняти патріотичний дух,
Зростання національної самосвідомості, що була підігріта самим урядом. Мало зворотній бік. При вивченні російської історії почав активуватися інтерес до споріднених слов*янських народів, який переріс у багатьох у панасла*вянізм. Уваров писав про необхідність встановлення певних кордонів при обговоренні питань. Що стосуються слов’янства. Викладачі в університетах не повинні були допускати у своїх книгах в розмовах дозволяти собі робити припущення про приєднання іноземних слов*ян .
Стремління до русифікації, до переваги російської культури серед неросійських народів, що проживали на території Російської імперії, простежувалося з перших днів діяльності міністерства С. С. Уварова,що намагалося через насадження великоруської свідомості досягти повної інтеграції народів. Політику міністра просвіти у цьому напрямку можно віднести до одного з методів пропаганди офіціальної ідеологічної доктрини . Державна ідеологія, що сформувалася у цей період, на початку мала вигляд національної ідеї, що могла сконсолідувати російське суспільство. Але необхідно враховувати, що Російська імперія була державою багатонаціональною і чисто національна ідея, без певних коректив погано вписувалася у цій ситуації у якості державної ідеологічної доктрини.
Одним
з найбільш дієвих способів
вирішення цієї проблеми була
спроба поступової але повної
інтеграції неросійських народів,
що входили до складу Росії
у російський культурний
Одним знайважливіших елементів такої політики Уварова стало викладання російської мови. У Віленській, Гродненській, Мінській губерніях , Білостоцькій області, Дерптському учбовому окрузі, Остзейській губернії превага віддавалася викладачам російської мови, студентам і учням, що показували високі знання з цього предмету.
Така політика
не могла не викликати протидію з
боку прибалтійських німців. Які , на
їх думку, знаходилися у особливому
становищі. Вони зверталися із скаргами
на Міністерство просвіти до самого імператора,
на що отримали відповідь, що університети
у першу чергу є
Таким чином, якщо російські люди повинні були відродити у себе власну народність , то по відношенню до неросійським народам практично проводилася політика нав’язування російської народності . Шляхом подібної інтеграції національна ідея повинна була трансформуватися в загальноімперську.
Висновки
ХІХ ст. для
Росії стало періодом перебудови
держави з феодально-
Які і у кожний період перебудови була присутня боротьба за свої ідеали різних верств населення і силовими методами і методами ідеологічного впливу. Першими провісниками боротьби з існуючим ладом стали декабристи , що вважали єдино правильним рішенням для подальшого розвитку країни знищення або значне обмеження самодержавства. Їх ідеям, що не були до кінця зрозумілими народу, не було суджено втілитися в життя. Але наслідки цього виступу для життя суспільства мали величезні. Адже саме повстання декабристів та невдачі у реформування Росії Олександром І зумовили наростання консервативних настроїв у суспільстві.
У 30-х роках ХІХ ст. граф С. С. Уваров, що займав посаду міністра народної просвіти, за підтримки самого імператора на основі робіт Шишкова, Карамзіна та Магницького побудував офіційну ідеологію, на яку спирався у своєму правлінні імператор Микола І. Основними поняттями теорії «офіційної народності» були «самодержавство», «православ’я», «народність». Ці поняття були основою для існування російської держави, а суть ідеології полягала в утому, що російський народ глибоко релігійний і це є основою його самобутності, влада монарха була освячена церквою, так як цар був помазаником божим, і тому влада монарха є благом для народу. Термін «народність» означав, що згодом усі народи, що входили до складу величезної Російської імперії повинні перетворитися на єдиний російський народ з єдиними мовою, традиціями і поглядами на життя. Ця програма була положена в основу державної освіти в учбових закладах і насаджувалася жорсткими методами, що викликали супротив у суспільстві. Було створено розгалужений бюрократичний апарат для впровадження в життя даної програми і контролю її виконання, було введено жорстку цензуру друку. А вершиною поліцейського контролю над життям суспільства стало створення ІІІ відділу власної канцелярії його величності.
Однак у «жестокий век» миколаївської реакції ідейно-політична боротьба не лише не припинилася , вона стала ширше і багатогранніше, у ній виникли течії , що відрізнялися у питаннях про загальний історичний розвиток та особистий для Росії шлях у історичному процесі. Суспільна думка у Росії, що виникла на противагу офіційній ідеології графа Уварова пройшла декілька етапів розвитку та перероджень у ХІХ ст. і вилилася у терористичну і революційну діяльність наприкінці ХІХ на початку ХХ ст.
Уже в 30-х роках ХІХ ст. почали з*являтися гуртки, що обговорювали політичне та економічне становище у сучасній їм державі та шукали шляхи розвитку Росії у майбутньому. З таких гуртків вийшли представники двох провідних на той час політичних теорій, що були опозиційними офіційному курсу держави. Мова йде про слов’янофілів і західників. Обидва крила критикували курс держави на збереження кріпосного права і вважали його основним злом для сучасної їм держави. Поте слов’янофіли під впливом ідей Гегеля і Шеллінга виправдовували наявність самодержавства і закликали до віднайдення компромісу у нелегких відносинах народу з урядом.
Ідеї ж західників трасформувалися із часом у ідеї революціонерів-демократів, що були виражені Герценом та Беліннським. Революційні демократи 40-50-х років різко критикували кріпосництво , самодержавство, а також ідеологів цього ладу, що захищали феодалізм у момент його розкладу. Вони вказували на необхідність якнайскорішого знищення кріпосницького ладу у Росії. Більш того вони пропагуваливирішити це питання шляхом революційної боротьби і насильницьким усуненням самодержавства.
Оскільки
революційні демократи були соціалістами-утопістами,
Революційно-демократичні погляди Герцена, Огарьова, та Белінського пройшли ряд етапів розвитку, що йшли від світогляду дворян-революціонерів до демократизму. Вони допускали в окремі моменти формування своїх поглядів коливання в бік лібералізму.Але остаточно їх погляди затвердилися на революційно демократичних позиціях.
Дуже швидко обидва напрямки слов*янофілів і західників стали опозиційними до уряду і викликали його підозру та гоніння. Але, проникнувши із приватних гуртків до літератури та заволодівши журналами , ці напрямки захопили усю російську інтелігенцію і зробили її опозиційною. Негативне відношення до правлячої бюрократії розповсюдилося всюди; між урядом і суспільством утворилася прірва, що роз*єднувала їх. Це було нещастям для обох сторін. Влада, що була позбавлена співчуття суспільства, слабшала. Коли померли кращі співробітники імператора Миколи І, що працювали у першій половині його царства, то на зміну їм нікого було взяти із суспільства. Імператор Микола І не вірив суспільству і задовольнявся через це канцелярськими виконавцями, що були непідготованими до широкої політичної діяльності. За виключенням графа Кісельова, на кінець правління Миколи І , не залишилося крупних співробітників імператора. В управлінні державою процвітали застій, безпорядки та зловживання. Грізна ззовні Росія всередині була ослабленою. Такими невтішними були підсумки правління імператора Миколи І.
Список використаних джерел та літератури:
а) джерела:
1. “О некоторых общих началах, могущих служить руководством при управлении Министермтвом Нородного просвещения.».-«Река времен.», Вып. 1. М.: Эллис Лак; Река времен, 1995
б) література:
1. Боханов О. М. «Николай І» - М.: 2008;
2. Вискочков Л. «Николай І» - М.: 2006;
3. 5. Єрмашов Д. В. «Политические воззрения
С. С. Уварова». / http://monarhist-spb.narod.ru/
4. Каплін А. «Главные начала – «православие,
самодержавие, народность». / http://ruskline.ru/analitika/
5. Мінаков О. Ю. «Идеология самодержавия»\Журнал
«Золотой лев», № 162\ http://www.zlev.ru/162/162_24.
6. Платонов С. Ф. «Учебник русской истории» - М.: 1992;
7. Покровський В. С. «История русской политической мысли»., випуск четвертий –М.: 1958;
8. Соловйов Ю. «Трилисник империи: Русская
идея графа Уварова».\ «Московский журнал»,
№10,1999\http://www.
9. Удалов С. В. « Теория официальной народности:
механизмы внедрения».// http://www.sgu.ru/files/nodes/
10. Шильдер М. К. «Император Николай І». – СПб.: 1903.;
Информация о работе Ідеологія самодержавства та російська суспільна думка другої половини ХІХ ст