Держава і право Скіфії

Успіхи в економічному розвитку стали основою для росту майнової нерівності й соціальної диференціації.

Основи родоплемінної структури у скіфському суспільстві підривалися зростанням приватної власності, майновою нерівністю, розвитком рабства. У руках імущих опинялися кращі ділянки землі, пасовища, величезні стада худоби, табуни коней, раби. Ще Геродот повідомляв про скіфських багачів, які вважалися «найблагоррднішими, що користувалися найбільшим майном», і про скіфську бідноту, яка належала до «найнижчого походження».

Унаслідок цього з загальної маси вільних землеробів і скотарів виділилася пануюча верхівка, до якої належали царська сім.я, військова аристократія, дружинники, родоплемінна знать, що зливалася з оточенням правителя, багаті торговці. Саме у неї зосереджувались основні багатства, джерела яких були різноманітними. Так, важливим засобом збагачення пануючої верхівки залишались, як і раніше, грабіжницькі воєнні походи. З часом усе більшого значення набувала експлуатація вільних общинників, данників і рабів. Істотний прибуток приносила й торгівля, особливо хлібом, з грецькими містами Північного Причорномор.я.

У скіфів було, за даними Геродота, багато жерців, котрі являли собою відособлену соціальну групу, окремі категорії якої займали досить високе становище.

Найбільш численну верству скіфського суспільства складали .вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили данину, виконували різні повинності. У тяжкому становищі були скіфі-орачі, які опинились у данницькій залежності від степових кочівників.

У Скіфському царстві з центром у Криму основну масу міського населення становили вільні ремісники і торговці.

Нижню сходинку соціальної градації скіфського суспільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів — військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоч кількість рабів у скіфів була досить значною. Як правило, вони використовувалися у домашньому господарстві, для охорони худоби і т. ін. Дуже часто вони виступали як товар у торгівлі з грецькими містами.

Наочне уявлення про соціальне розшарування і класову структуру суспільства скіфів дають розкопки поховань, особливо грандіозних курганів скіфської знаті, що відомі в літературі під назвою «царські». У таких курганах археологи виявили силу-силенну золота й дорогоцінностей, дорогу кераміку, багату зброю і т. ін. Різкий контраст з «царськими» курганами складають поховання простих скіфів під невисокими земляними насипами із скромним набором речей або взагалі без інвентаря.

Суспільний лад  скіфів визначався глибоким соціально-економічним  розмежуванням. Верхівку становили  царі, їхні двори і військові дружини  та жерці, що зосереджували у своїх  руках не тільки владу, але й багатства, одержувані з воєнної здобичі  й торгівлі. Вождями племен були племінні царі й полководці, підпорядковані царям царських скіфів. Влада царів, спершу трьох, згодом одного, була деспотична і спадкова, обмежена тільки радою вождів союзних племен або й усього війська (народних зборів). Суспільне розмежування скіфів засвідчене їхніми похованнями, збереженими в численних скіфських могилах, надзвичайно багатими і пишними у царів й аристократії, простими у низових військовиків і виробників. Родовий устрій скіфів був виразно патріархальний.

3. Державний устрій скіфської держави

Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласницького типу. За формою піравління це була одна з різновидів рабовласницької монархії.

Главою Скіфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді випадків правитель сам виконував обов.язки жерця. Цар також здійснював судові функції. Влада царя була дуже великою.

Навколо царя функціонував апарат державного управління. Як і  в інших народів він складався з найближчих родичів правителя та його особистих слуг, переважно військових. Існувала також царська рада [11.508].

Глава держави  – цар зі спадковою, божественного  походження владою. Іноді він виконував  функції жреця, здійснював судові повноваження, самостійно проводив внутрішню і зовнішню політику, карбував свою монету. Апарат державного управління становили найближчі родичі царя та його особисті слуги, здебільшого військові; притому особлива роль належала військовій дружині царя і воєначальникам; а найбільш впливові помічники царя утворювали Царську раду. Щоправда, створення державного апарату не знищило повністю родову організацію – Народні збори затверджували кандидатуру царя і його наступників, а також Народні збори і Рада старійшин і племінних вождів вирішували усі питання місцевого управління. Територія держави поділялась на округи (номи) – колишні племінні території.

Найнижчий щабель скіфської соціальної ієрархії посідали раби. Кількість їх була значною, проте вони не відігравали вирішальної ролі у виробництві, а використовувались у домашньому господарстві, а також як товар у торгівлі з грецькими містами. Головними джерелами рабства були підкорення інших народів, військовий полон, народження від рабині та ін.

Отож, державна структура Скіфії значно відрізнялась від рабовласницьких  і феодальних держав, але за своїми функціями була вже політичною організацією, тому можна стверджувати, що перші  витоки державності на території  України з`явились саме тоді.

Досить детальні й красномовні, з різноманітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Як показують розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похоронних спорудженнях. Поруч з царем поміщали вбитих жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, поряд з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней, розташовувалося у кам.яному мавзолеї.

Навколо скіфського царя утворювався апарат державного управліійня. Я.к і у багатьох інших народів, він включав до свого складу, з одного боку, найближчих родичів правителя, а з іншого — йото особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н. е. — 23 р. н. е.), у II ст. до н. е. скіфи у Криму знаходилися «під владою Скілура і його синіїв з Палакам на чолі». А синів у Скілура було, за одними даними, шістьдесят, за іншими — вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль військової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові поімічники правителя входили до складу царської ради.

Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію, її пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.

Державна структура у скіфському царстві значною мірою відрізнялася від розвинутих рабовласницьких або феодальних держав, хоча за своїми функціями - підтримання відносин землевласності й панування, зміцнення верховної влади - вона вже була політичною організацією (перші паростки державності на території сучасної України) [14.137].

Отже, у скіфів панував рабовласницький  історичний тип держави та права. І ця державність була першою на території сучасної України, та, безперечно, вплинула на пращурів слов’ян, які жили в цей період. Тобто до Київської Русі вже жили на території державного утворення, і, можливо, враховували цей досвід під час створення своєї державності. Наприклад, багато елементів скіфської культури ми бачимо в культурі запорізьких козаків, так само, як форму державного управління (воєнну демократію).

4. Правова система  СКІФСЬКОГО ЦАРСТВА

Державна структура скіфів значною  мірою відрізнялась від рабовласницьких  і феодальних держав. Але за своїми основними функціями вона була політичною організацією. Серед них:

• підтримання відносин землевласності й панування;

• зміцнення верховної влади;

• накопичення багатств у руках  пануючої верхівки.

Правова система у скіфів складалася зі звичаїв, постанов царів і рішень народних зборів та ради старійшин.

Скіфи уникали запозичення чужоземних звичаїв, особливо від еллінів, таврів, неврів та ін.

Правові звичаї часто закріплювалися в культових обрядах — похованні, побратимстві тощо.

Скіфська культура протягом усієї історії залишалася, безписемною, тому і фіксація норм звичаєвого права не могла бути здійснена. Поряд із звичаєм досить рано з.являється й інше дже-ірело права — правила, встановлені царською владою. На великій території Скіфської держави збереглися групи населеная, яні жили на основі своїх законів. Зберегли, наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у Криму, неври, що жили на південь від Прип’яті.

Скіфи шанували й оберігали могили предків. Віра в потойбічне життя  та безсмертя душі, багата уява й  бурхлива натура скіфів породили складний поховальний обряд: пишний, урочистий і жорстокий — він ніби віддзеркалював характер самого народу. Воїнів ховали разом зі зброєю, одягом, посудом, їжею, часто в жертву приносили дружин і рабинь. Особливо вражають похорони скіфських вельмож і царів. Бальзамоване тіло померлого возили по всіх скіфських племенах, весь народ перебував у скорботі. Поховання здійснювали у великій могильній ямі, кладучи туди багато коштовної зброї, прикрас, одягу, посуду. Разом із померлими клали вбитих при поховальній церемонії слуг і верхових коней, іноді це були десятки людей і сотні коней. Могилу накривали дерев’яним настилом і насипали згори величезний курган, оточуючи внизу насип кам’яними брилами (крепідою). Через рік на могилі справляли криваву тризну: вбивали 50 молодих вояків і 50 коней і ставили їх навколо кургану. Перших скіфських царів ховали на окраїні Скіфії, в загадковій місцевості Герри, де протікала річка Герр і жили герри — підвладний скіфам народ чи плем’я. Скіфи тримали це місце в таємниці від чужинців й оберігали його (Герри й досі не знайдено, незважаючи на широкі археологічні дослідження скіфських пам’яток).

Про релігію скіфів збереглося, крім свідчень Геродота, дуже мало даних. Скіфські божества персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі. Найбільш шанованою з усіх божеств була Табіті — богиня царського вогнища (тотожна грец. Гістії), після неї — Папай («батько») (відповідав грец. Зевсові), дружиною якого була Апі («земля») (ідентична з грец. Геєю); грец. Аполлонові відповідав скіфський Гойтосір. Афродіті — Аргімпаса (Артімпаса), Посейдонові — Тагімасад.

Скіфи шанували також бога-героя  на ім'я Таргітай, що його подвиги, як вважають деякі дослідники, стали  подвигами Геракла, також він  відповідав грец. Аресові, та іншим. У скіфських житлах були хатні святилища й жертовники. Священними вважалися різні речі культового призначення: жертовні ножі, чаші, ритони. Скіфських ідолів не знайдено. Антропоморфізовані зображення деяких з скіфських богів збережені на пам'ятках скіфського мистецтва.

5. Джерела і норми Скіфського права

Джерелами права в Скіфії були звичай та правила, встановлені царською владою. Певний вплив справляла релігія. Норми права захищали державну владу, життя, майно та привілеї царської сім’ї. Верховна власність на землю належала царю. Скіфське право захищало приватну власність на рухоме майно, худобу, домашні й особисті речі, на рабів, зброю, знаряддя виробництва.

Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, пересувні житла  на візках, домашні речі, рабів. Верховна власність на землю належала царю, який установлював порядок користування пасовищами і землями [15.93].

Особистою приватною власністю  була зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями. Право приватної власності на рухомі речі зумовило розвиток зобов`язального права – договорів міни, дарування, купівлі-продажу та ін. Договори, зокрема договір побратимства (згодом переоформлений у договір співтовариства, а сучасний цивільно-правовий договір сумісної діяльності) скріплювались присягою. Відмова від сплати данини була приводом для початку воєнних дій з грабунком майна, крадіжкою худоби та захопленням полонених і перетворенням їх на рабівЗобов’язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі - продажу та ін. Звичайно договори у скіфів стверджувалися клятвою. Правова регламентація зачіпала й данницькі відносини, відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій.

Скіфи знали поняття злочину  і визначали покарання за злочин. Найнебезпечнішими злочинами вважалися  злочини проти царя. Карали не лише за сам злочин, а й за замір. Тяжкими  злочинами були також убивство, крадіжка, обмова невинного, перелюб тощо. Серед покарань практикувалися страта, відтинання правої руки, вигнання. За порушення звичаїв і відступ від віри предків призначалася смертна кара. У звичаєвому праві визнавалася кровна помста. Таким чином, звичаєве право у скіфів було основою правових відносин і являло собою традиційні норми суспільного життя, санкціоновані силою держави.