Держава і право Скіфії

Найнебезпечнішими у скіфів вважалися  злочини проти царя: замах на життя  правителя шляхом чаклування, непокора царському наказу. Злочином вважалося  і неправдиве заприсягання богам, відхід від віри. Усі названі злочини каралися смертю [6.10].

Мали місце злочини проти  власності (крадіжки, конокрадство тощо), проти осіб (убивство, перелюбство, образа), які найчастіше карались смертною карою, відсіканням правої руки або вигнанням. Тривалий час зберігалася кривава помста.

Відомі злочини проти власності (крадіжка, грабіж і т. ін.), проти  особи (вбивство, перелюбство, ображання).

Найбільш поширеними видами покарання  були смертна кара, відрубання правої руки, вигнання. Довгий час у скіфів зберігалася кровна помста.Можна гадати, що оправи про злочини, які не зачіпали основ царської влади і взагалі інтересів держави, розглядалися у порядку здійснення змагального процесу. Проте з найбільш небезпечних злочинів здійснювався слідчий процес.

Можна вважати, що справи про злочини, які не порушували основ царської влади і інтересів держави, розглядалися у порядку змагального процесу. Однак щодо найнебезпечніших злочинів провадився (примітивний) розшуковий процес.

Існували також військові звичаї, сімейні. Наприклад, у сім’ї, яка у скіфів була полігамною, звичаї вимагали ведення родоводу за батьківською лінією, панівної ролі чоловіка. Жінка належала чоловікові й після його смерті переходила у власність спадкоємця. Спадщина передавалася лише по чоловічій лінії. Одружені сини мали право на виділ ще при житті батька, а батьківське майно неподільно переходило до молодшого за віком сина (система мінорату, від лат. minor — менший).

Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, повозки з пересувними житлами, домашні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на. землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями.

Зобов’язальне право регулювало договірні відносини міни, дарування, купівлі-продажу і т. ін. Звичайно договори у скіфів скріплювали клятвою, як це робилося, наприклад, при укладенні договору знаменитого скіфського побратимства. Правова регламентація зачіпала й данницькі відносини. На практиці відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувалися грабуванням майна, крадіжкою худоби, захопленням полонених з наступним перетворенням їх у рабів.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Рахування родоводу велося по чоловічій лінії. У сім.ї панував чоловік, практикувалося багатоженство. Старша жінка займала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдова переходила як майно в спадщину до старшого брата померлого. Нерівність у сім.ї визначалася не тільки підкореним становищем жінки, але й тим, що старші сини у випадку одруження одержували частку майна і право на виділ ще за життя глави дому, а молодший з синів ставав спадкоємцем батьківського господарства.

Кримінальне право тільки-но зароджувалося. Зазвичай існувала кривава помста. Найнебезпечнішими вважалися злочини  проти царя, замах на життя можновладця, непокора царському наказові, які  у скіфів каралися на смерть. Жорстоко переслідувалося нехтування законів, порушення звичаїв та боговідступництво. Чітко визначеної системи покарань не існувало. Суддя сам визначав покарання за злочини, серед яких, окрім смертної кари, були калічення, вигнання за межі держави.

Військові звичаї скіфів були суворими. Основний закон — безпощадність до ворогів і вірність бойовим побратимам. Скіфи пили кров першого вбитого ними ворога, робили чаші з ворожих черепів та сагайдаки зі шкіри правих рук убитих ворогів, прикрашали кінську збрую скальпами ворогів, носили плащі зі шкіри вбитих ворогів тощо.

Кожний дорослий скіф був кінним воїном. Основною скіфською зброєю були лук і стріли, і як лучники  вони уславилися на весь Стародавній  Світ.

Своїм богам степові скіфи не споруджували храмів. На чолі скіфського пантеону стояла богиня домашнього вогнища Табіті, в ній втілювались уявлення про родову єдність. Головним чоловічим божеством, родоначальником скіфів і повелителів неба був грізний Папай, його дружина Апі була богинею землі. До рангу богів був піднесений Таргітай, один з героїв скіфського епосу. Всім богам складали пожертви, найчастіше з домашніх тварин. Грізним і поважним був бог Арей. Йому єдиному скіфи споруджували вівтарі — величезні кургани з хмизу зі встановленими згори сторчма стародавніми залізними мечами — втіленням бога. В жертву Арею приносили людей — військовополонених і рабів, їхньою кров’ю скроплювали ці мечі.

У скіфів, як і в інших індоіранських  народів, існувала каста жерців і  ворожбитів, становище яких було високе. Жрецькі функції виконували також царі — вони були хранителями успадкованих від предків реліквій. Скіфська релігія в цілому була давньоіранською, але з рисами релігійних уявлень доскіфського населення Надчорномор’я. Вона досягла стадії розвинутого політеїзму. Фактично це була племінна релігія, що вже переросла в етнічно-державну.

У скіфських землях існували особливі, священні місця, де проводилися великі загальні свята. Віровідступництво  та нехтування законами і звичаями каралися скіфами на смерть. Так  були вбиті своїми ж братами знаменитий мудрець Анахарсіс та цар Скіл, які дотримувались еллінських звичаїв та обрядів.

У цивільних правовідносинах у  скіфів був розвинений інститут власності. Існувала приватна власність на домашніх тварин, стада, які були мірилом багатства, житло, господарський інвентар, посіви тощо. Цивільні операції з приватною власністю зумовили появу цивільних зобов’язань. Угоди укладалися усно і закріплювалися присягою. Але земля знаходилася у власності царя й регулярно перерозподілялася між родовими общинами шляхом жеребкування. Приватна власність зосереджувалася передусім у руках племінних вождів і старійшин племені, їхніх родин. Решта населення — це вільні общинники, які несли військову службу, сплачували данини й виконували різні повинності.

Висновки

Наприкінці слід зауважити, що викладений вище погляд на скіфів, на їхнє життя і походження - не більш ніж офіційна версія історії, яку викладають зараз в школах. Ця версія набула широкого розповсюдження лише в кінці XIX - початку XX століть. Слід пам'ятати, що існують і інші погляди на історію скіфів, які також заслуговують на увагу. Один з найважливіших - сучасні слов'янські народи ( особливо українці, росіяни, поляки ) є нащадками скіфів і отримали у спадок від них не лише кровну спорідненість але також їх мову і культуру. Ці погляди заслуговують на увагу хоча б тому, що вони були широко розповсюджені від середньовіччя аж до початку XIX ст. як в Західній Європі так і в Росії.

У скіфів панував рабовласницький історичний тип держави та права. І ця державність була першою на території сучасної України, та, безперечно, вплинула на пращурів слов’ян, які жили в цей період. Тобто до Київської Русі вже жили на території державного утворення, і, можливо, враховували цей досвід під час створення своєї державності.

Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Відлік родоводу проводився по чоловічій лінії. У сім’ї панував чоловік, практикувалося багатоженство. Старша дружина мала привілейоване становище. Після смерті чоловіка вдови переходили у складі майна до старшого брата померлого [13.16].

Важливо зазначити, що Північне Причорномор’я  було частиною Великої грецької колонії VIII-VI ст. до н.е. Греки-засновники цієї території були в основній своїй масі малозаможними землеробами і управлялися ойкістами – керівниками груп колоністів.

Майже тисячолітня історія цих  держав (Ольвія, Пантікапей, Керкі-нтіда, Тіра та ін.) поділяється на 2 етапи: VII-I ст. до н.е. – міста-держави –  незалежні утворення; на другому  етапі (I ст. до н.е. – 70-ті роки IV ст. н.е.) – підкорені Римом.

Зазначимо, що суспільний устрій античних міст характеризується соціально-класовим розшаруванням: панівний клас; вільні землероби, ремісники-торгівці; осілі  чужоземці і раби.

Порівнюючи державний лад Греції і північнопричорноморських держав, слід пам’ятати, що він будувався на засадах рабовласницької формації. За формою правління це були демократичні (V-II ст. до н.е.) або аристократичні (починаючи з I ст. до н.е.) республіки. Студентам необхідно скласти схему державного устрою міста-держави і дати характеристику функцій основних органів влади, в тому числі і судів.

Правова система міст-держав північнопричорноморського  регіону спиралась на систему  права Афінської демократії і  використовувала свої звичаї і традиції.

Як єдине політичне об`єднання  степова Скіфія  припинила існування у 4-3- ст. до н.е., коли скіфів витісняють споріднені з ними кочовики іранського походження – сармати, які панували до 2 ст. н.е. На зміну їм прийшли кочівники роксолани (алани). У 3 ст. на території України розселяються готи , а у 4 ст. племена турко-фіно-монгольського (ймовірно, з території північного Китаю) чи урало-алтайського походження (науковцями не встановлено їх первинне походження) гуни знищують аланів (близько 370 р.) та просуваються аж до Карпат, витіснивши готів у Крим і Таврію. У середині 5 ст. гуни на чолі з легендарним ватажком Аттілою відійшли на захід, а в Україну прийшли нові кочові орди – болгари, потім авари (обри). Близько 6 ст. з`явились слов`яни.

Список  використаних джерел

1. Агбунов М.В. Загадки Понта Эвксинского (Античная география Северо-Западного Причерноморья). - М.: Мысль, 1985. - 160 с; Його ж. Античная лоция Черного моря. - М.: Наука,1987. - 156 с.
2. Брайчевський М. Скіфи. Конспект Історії України. Нова концепція // Старожитності. – 1991. – Ч. 4.
3. Гаврилюк Н.А. Домашнее производство и быт степных скифов. - К.: Наук. думка, 1989. - 112 с;
4. Палеоекологічна ситуація і занепад Великої Скіфії // Оточуюче середовище і стародавнє населення України. -К., 1993. - С. 52-65.;
5. История экономики Степной Скифии VІ – ІІІ вв. до н.э. - К.: ІА НАНУ, 1999. - 424 с;
6. Степная Скифия VI-IV вв. до н.э. (еколого-економический аспект): Автореф. дис… д-ра ист. наук / ГЭ - СПб., 2000.
7. Гайдукевич В.Ф. Боспорське царство. – М.; Л., 1949.
8. Ганусенко В.Ф. Київська Русь і Північне Причорномор’я // Укр. істор. журн. 1961. – № 6.
9. Грушевський М. Історія України-Русі. – К., 1994. – С. 84-116.
10. Жебелев С.А. Северное Причерноморье. Исследования и статьи по истории Северного Причерноморья античной эпохи. – М.; Л., 1954.
11. Кадесев В.І. Про державний лад Херсонеса в перших століттях н.е. // Укр. істор. журн. – 1971. – № 9.
12. Оленьковський М.П. Цього ви не знаєте! Розкриті й не розкриті таємниці історії та природи Південної України. - Херсон, 1997. - 80 с
13. Ольховский В.С., Храпунов И.Н. Крымская Скифия. - Симферополь: Таврия, 1990. - 128 с.
14. Павленко Ю.В. На шляху формування ранніх цивілізацій на Україні та суміжних територіях // Теоретичні проблеми вітчизняної історіографії та джерелознавства. – К., 1993.
15. Пархоменко М. Початок історично-державного життя на Україні. – К., 1925.
16. Полонська-Василенко Н. Історія України. – К., 1993. – Т. 1. – С. 55-62.
17. Смирнов А.П. Скифы. – М., 1996.