Діяльність М. С. Горбачова

 

Тема: «Діяльність М. С. Горбачова»

 

 

План

Вступ

Розділ І. Михайло  Сергійович Горбачов – людина століття

1. Життєвий шлях М. С. Горбачова
2. Шлях реформатора, який пройшов М. Горбачов

Розділ ІІ. Особливості  державної діяльності Михайла Сергійовича  Горбачова

2.1. Особливості внутрішньої політики

2.2. Зовнішня  політика М. Горбачова

Розділ ІІІ. Історичне значення діяльності Михайла  Горбачова як державного керівника

3.1. Значення  державної діяльності М. Горбачова

3.2. Історіографічна  спадщина Михайла Горбачова

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………...4

Розділ І. Михайло  Сергійович Горбачов – людина століття…………….6

1. Життєвий шлях М. С. Горбачова…………………………………….6
2. Шлях реформатора, який пройшов М. Горбачов…………………...9

Розділ ІІ. Особливості державної діяльності Михайла Сергійовича Горбачова………………………………………………………………………...12

2.1. Особливості внутрішньої  політики…………………………………12

2.2. Зовнішня політика  М. Горбачова……………………………………19

Розділ ІІІ. Історичне  значення діяльності Михайла Горбачова як державного керівника…………………………………………………………...27

3.1. Значення державної  діяльності М. Горбачова……………………...27

3.2. Історіографічна спадщина  Михайла Горбачова……………………29

Висновки…………………………………………………………………..34

Список використаних джерел……………………………………………36

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Вважається, що біля заснування чи "переформатування" великих держав густо-часто стоять політики жорстокі, авторитарні, а часом  і справжні людоненависники. Той  самий Чінгіз-хан, Тамерлан, Іван Грозний, Петро I, Людовик XIV, Сталін чи Богдан Хмельницький. Тоді як розвал таких понаддержав пов'язують з правителями лагідними, незлобливими, безхарактерними. В російській історії XX століття це припущення підтвердилось, як мінімум, двічі: на прикладі Миколи II та Михайла Горбачова.

Можна казати, що це аж ніяк не вони винні в розпаді Російської імперії та СРСР – що так склалися обставини, що це був вирок Фатуму чи діалектична закономірність історичного процесу. Але в будь-якому разі психотип голови держави відіграє в політичних реаліях чи не визначальну роль.

Постать Михайла  Сергійовича Горбачова в першу  чергу пов’язана з процесами  перебудови (1985–1991), які спричинили трансформаційні зміни в середині країни, швидку деградацію й падіння тоталітарного режиму в СРСР і країнах Східної Європи, розпад радянської наддержави й перетворення союзних республік на незалежні держави (відновивши при цьому державотворчі традиції), утворення нової геополітичної ситуації у світі. Проте його творчість не обмежується лише зазначеними хронологічними рамками. Вона визначається тими подіями, свідком і учасником яких був М.Горбачов.

Наукові розвідки радянських і сучасних російських дослідників  дають змогу стверджувати, що особливістю  курсу М.С.Горбачова було наповнення суспільно-політичного життя тими теоретичними речами, які апріорі не вписувалися у потреби й можливості тоталітарної системи. Серед науковців є: М.Фарукшин і А.Юртаєв, Г.Мирський, Р.Латипов, Ю.Левада, Е.Задорожнюк, О.Шубіна, І.Берхіна, В.Вагуріна, Б.Ананьича, В.Кузнєцова і Л.Нерушевої та інші.

Метою роботи є дослідження є діяльність Михайла Сергійовича Горбачова.

Метою роботи продиктовані основні завдання роботи:

• охарактеризувати життєвий шлях М. С. Горбачова;
• прослідкувати шлях реформатора, який пройшов М. Горбачов;
• проаналізувати особливості внутрішньої політики;
• дослідити зовнішню політику М. Горбачова;
• визначити значення державної діяльності М. Горбачова;
• провести аналіз історіографічної спадщина Михайла Горбачова.
• Об’єктом дослідження є діяльність Михайла Горбачова.

Предметом діяльності є плани та результати роботи на посаді державного діяча Михайла Сергійовича Горбачова.

Сткруктура  курсової роботи – курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  І. Михайло Сергійович Горбачов –  людина століття

1. Життєвий шлях М. С. Горбачова

Михайло Горбачов — українець  по матері. У матері його Марії Пантеліївни  Гопкало (1911 — 1993) батько, Пантелій Гопкало, був з Чернігівщини, мати з Харківщини. Батько Горбачова Сергій Андрійович Горбачов (1909 — 1976) — росіянин. Це була звичайна селянська сім`я в селі Привольне Ставропольського краю, де народився майбутній президент СРСР. Дід Горбачова, мабуть, за те, що аж до 1937 року так і не вступив до колгоспу, а був одноосібником, у тому ж страшному році був арештований. Звинувачення селянина у троцькізмі було повним безглуздям, і через рік його звільнили. Але розповіді діда про радянський режим Михайло всотав змалку і чи не звідси його органічне неприйняття тоталітаризму. Втім, він пробував якось узгодити це з комуністичними ідеалами і, як і його батько, також став комуністом, ще юнаком вступив у партію. І загалом біографія його була класичним зразком політичної кар’єри простого трудівника. Він і працював по-селянськи, змалку, в поті чола. Уже з 13-ти років суміщав навчання в школі з роботою механізатора в колгоспі та МТС. У 17 років був нагороджений орденом як передовий комбайнер [2, с. 161-185].

Простий селянський хлопець  мав велику жагу до знань. У Горбачова  — дві вищі освіти. Спершу він  закінчив найпрестижніший вуз Союзу — Московський державний університет ім. Ломоносова, юридичний факультет. Пізніше, вже будучи партійним працівником, заочно закінчив Ставропольський сільгоспінститут за фахом агроном-економіст. Цікаво, що в МГУ Горбачов, хоч і був комсомольським активістом (секретар комсомольської організації факультету) , охоче спілкувався з багатьма вільнодумцями, яких немало породили ті часи хрущовської “відлиги”. Серед його знайомих був, наприклад, один з лідерів майбутньої “Празької весни” Зденек Млинарж.

Після здобуття диплому  юриста Горбачов недовгий час працював у прокуратурі на Ставропіллі. Характерно, що уже в ці перші роки своєї  кар’єри у молодого Горбачова  не було великих ілюзій стосовно комуністичної  системи. Можливо, те, що бачив, він пояснював  “спотворенням правильних ідей”, проголошуваних партією, режимом, але реалії бачив чітко. Ось цікавий уривок з листа Михайла Горбачова Раїсі Максимівні. Раїса Горбачова навела цей лист у своїй книзі “Я надеюсь…”.Липень 1953 року, молодий Горбачов, випускник МГУ, працює в районній прокуратурі .“И тем более сильнее чувствуешь отвратительность окружающего...Особенно — быта районной верхушки. Условности, субординация, предопределенность всякого исхода, чиновничья откровенная наглость, чванливость…Смотришь на какого-нибудь здешнего начальника — ничего выдающегося, кроме живота, а какой апломб, самоуверенность, снисходительно-покровительственный тон, пренебрежение к науке! Отсюда — издевательское отношение к молодым специалистам.” Блискуча характеристика часу! Можу підписатися під кожним словом, адже всю цю картину я й сам побачив, прийшовши зі служби в армії і працюючи на початку 1970 року журналістом районної газети в Куликівці [4, с. 84-91].

Втім, молодий Горбачов очевидно був повний прагнення якось  олюднити цю мало гуманну систему. Досить швидко він був висунутий на комсомольську і партійну роботу. У 1955—1962 роках був другим, згодом першим секретарем Ставропольського крайкому комсомолу. Потім переходить на партійну роботу, де проходить сходинки від завідуючого відділом до першого секретаря Ставропольського крайкому КПРС. Він став керівником величезного краю у 39 років!

Цікаво, що в ці 60-і  роки його кандидатура двічі розглядалася для роботи в органах держбезпеки, спершу на посаду начальника КДБ краю, потім у 1969 році Андропов розглядав його кандидатуру на посаду заступника голови КДБ СРСР. Про це варто згадати, щоб зрозуміти, наскільки неоднозначними були ідеологічні пошуки майбутнього лідера перебудови. Саме Андропов, голова КДБ, був одним з тих, хто ініціював перехід молодого Горбачова у Москву, у вищі ешелони партійної ієрархії. А другим був не хто інший, як Суслов, один з ідеологів політичного режиму часів брежнєвського застою. Обох Горбачов вважає своїми хрещеними батьками у великій політиці, й не лише тому, що вони опікувалися ним, як земляком, про обох по сьогодні він досить високої думки. Особливо про Андропова, який, якщо вірити Горбачову, чесно хотів змін у Союзі на краще, звісно, не виходячи за рамки системи [3, с. 3-8].

Отже, з листопада 1978 року Горбачов у Москві, він секретар ЦК КПРС. А вже у жовтні 1980 року обирається членом Політбюро ЦК, тобто у 49 років входить у вищий ареопаг керівництва СРСР.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Шлях реформатора, який пройшов М. Горбачов

У партійно-адміністративній біографії Горбачова були серйозні передумови до того, щоб, досягши вищої влади, не почивати на лаврах, але намагатися щось змінити. Дуже важливо, що намісником Ставрополья він став при Брежнєву, коли комуністична система вже розвалювалася, заснований на терорі механізм керування не працював, а народ у сем зневірився. Вищі керівники в цей період продовжували жити ілюзіями своєї молодості і вірили, що, як і в 30-і роки, накази центра якщо не виконуються, те принаймні сприймаються всерйоз. Володіючи начебто б усієї повної інформації, Політбюро, що складається зі старих, насправді не уявляло собі положення справ у країні і переоцінювало запас міцності системи. Ще при Сталіну відірвалися вони від реального життя, пішли в сюрреалістичний світ Кремля. Покоління Горбачова знало, яке спадщина залишили їм попередники...

Багато однолітків Горбачова  думали, що змінити нічого не можна. Позиція Горбачова прямо протилежна: змінювати можна і потрібно. Очевидно, тут з'явився не партійний менталітет, для якого при всій зовнішній  активності був характерний фаталізм, а менталітет органів КДБ, з якими, зважаючи на все, завжди був близький майбутньої в'язень Фороса. Комітет, що був свого роду внутрішньою партією, по-перше, завжди знав більше, ніж партія: вона не хотіла нічого знати, задовольняючи переможними реляциями і запевняннями у відданості. По-друге, ідеологія могутнього таємного ордена КДБ у відмінності від партійної не тільки приймала факт існування супротивників, проблем і протидії, але і припускало можливість подолання будь-яких труднощів чітко розрахованими активними діями. Звичайно, Горбачов ніколи не був штатним співробітником органів держбезпеки, але він був учнем Юрія Андропова і цілком сприйняв характерну для учителя віру в те, що сильна, розумна влада може змінити світ [5].

Але чому, незважаючи на коливання, він проводив реформи убік лібералізації - не до таборів і страху, що було б природним розвитком системи, а до волі, по шляху кардинальної трансформації режиму? Очевидно, незважаючи на блискучу кар'єру, у нього були якась рахівниця з державою, із владою, бути може, затаєна образа на систему, що, не знаючи цього, вважала його своїм.

У його біографії є  факт, недооцінюваний на Заході. У 1942 році, коли Михайлові Горбачову було одинадцять років, його станиця була на три місяці окупована німецькими військами. Німці були ворогами, з якими боровся на фронті його батько. Але він побачив не карикатурних персонажів радянської пропаганди, а живих людей, це було першим досвідом розуміння того, що пропагандистські стереотипи фатально спрощують, примитивизируют світ, а виходить, і відносяться до них, у тому числі і до стереотипів про власну країну, коштує з обережністю.

Але головним наслідком  життя "під німцем" було не формування більш складної картини світу, що, звичайно, так придасться Генеральному секретарю і Президенту в майбутньому. Головним було те що, виявившись в окупації, Горбачов, як і мільйони інших радянських громадян, відразу став людиною другого сорту [6, с. 34-36].

Він зміг перебороти негативні  наслідки окупації. Орден за трудове досягнення й активну комсомольську роботу переважили анкетний мінус, і він став студентом юридичного факультету Московського університету. Але йому довелося виправдатися в тім, у чому він не був винуватий. Йому довелося зштовхнути з не справедливістю, і, очевидно, уже тоді він зрозумів, що не всі так добре і правильно на його Батьківщині.

Він зіштовхувався і  з іншими несправедливостями. Коли він учився, тон в університеті задавали фронтовики. Їхній привілейований статус і армійські вдачі гуртожитку ставили його в положення "молодого", якому другі ролі були призначені самою долею. Він переборений і це. Як і своє сільське походження - держава орієнтувалася на вихідців і не симпатизувало селянським синам. Як і відсутність яких-небудь зв'язків у Москві - у багатьох його однокласників такі зв'язки були. Він усі переборений, домігся поваги на факультеті, але йому довелося платити за це більше, ніж іншим, а виходить, він не міг не почати критично відноситься до системи, що змушувала людей по-різному платити за те саме.

Він подружився зі Зденеком Млинаржем, одним з майбутніх  лідерів "Празької весни". Такий  контакт з іноземцем - адже цього  досвіду не було майже ні в кого з його однолітків - сприяв руйнуванню етноцентризма, що після війни представляв  одну з основ радянської ідеології.