Діяльність М. С. Горбачова

У жовтні 1986 р. відбулася  зустріч радянського і американського лідерів у Рейк’явіку, яка позначила   початок   нового   зовнішньополітичного   курсу   СРСР.   М. Горбачов   запропонував Р. Рейгану ліквідувати усі ракети середньої дальності, при цьому Радянський Союз йшов на більші поступки, ніж США.

У   1987 р.   країни   Варшавського   договору   виробили   нову   суто   оборонну   військову доктрину ,   що   передбачала   скорочення   в   однобічному   порядку   озброєнь   до   меж  “розумної достатності”.   Разом  з   ідеями   конверсії,   реалізованої   в  СРСР,   прийняття   оборонної   доктрини 48  Розпад Радянського Союзу та міжнародні інтерпретації завершення “холодної війни”: 20 років потому демонструвало бажання СРСР домогтися вагомих зрушень в процесі розрядки напруженості. Це також свідчило про прагнення знизити військові витрати (25 % держбюджету СРСР) [16, с. 99-101].

На третій зустрічі Р. Рейгана і М. Горбачова, що відбулася  у Вашингтоні 8 грудня 1987 р., сторони  підписали угоду про  знищення ядерних ракет  середньої   і  малої  дальності.  Впродовж трьох років Радянський Союз брав на себе зобов'язання демонтувати 1752 ракети,  США –  869.

Незабаром  після   вашингтонської   зустрічі,   15 лютого   1988 р.,  СРСР   почав   виведення   військ   з Афганістану.  Рівно через рік,  15 лютого 1989 р.,  останній солдат 40-ої армії  повернувся додому.

Війна   була   закінчена.   Весною   1989 р.   Президія   Верховної   Ради   СРСР   прийняла   указ   про скорочення армії на 500 тис. чоловік, а також витрат на оборону на 14,2 %. Виведення радянських військ з  Афганістану,  наряду з поверненням  в’єтнамських військ з Кампучії,  зробило можливим діалог   з   Китаєм.   У   травні-червні   1989 р.   Горбачов   здійснив   поїздку   до   Китаю,   де   були врегульовані суперечливі територіальні питання.

На  основі  договорів,  що були обговорені  протягом 3-х  зустрічей,  ОВД виробила  нову доктрину ,  що передбачала   скорочення  в односторонньому порядку озброєнь  до меж розумної достатності. Радянський Союз виступив з цілим рядом інших мирних ініціатив.

Так   у   1987 р.   оформилася   абсолютно   нова   зовнішньополітична   концепція   СРСР, розроблена радянським керівництвом, названа “новим мисленням”. Вона припускала відмову від ідеї   розколу   світу   на   дві   системи;   визнавала   цілісність   і   неподільність   світу;   відкидала використання сили для вирішення світових проблем;  оголошувала пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими,  національними та  ідеологічними.  Ці   ідеї  були сформульовані  в книзі Горбачова “Перебудова і  нове мислення для нашої  країни і для всього світу”,  але вони не були новими:   їх висували ще раніше видатні  учені   і  політичні  діячі   І. Кант,  М. Ганді,  А. Ейнштейн, Б. Рассел та ін. Заслуга Горбачова полягала в тому , що він першим з радянських лідерів поклав ці ідеї в основу зовнішньої політики держави [15, с. 44-45].

У  1988-1989 рр.   ідеологічні   принципи   стали   робити   все   менший   вплив   на   зовнішню політику Горбачова. Не маючи  реальних успіхів в економіці, він  прагнув добитися популярності усередині  країни  і  у світі  за рахунок  “проривів”  у  зовнішній політиці.  А це змушувало йти на серйозні   односторонні   поступки   Заходу .   По   заявах   самих   американців,   кожне   суперечливе питання   вирішувалося   таким   чином,   що   “росіяни   поступалися   80 %,   а   американці   – лише 20%”.

Наступний перелом у  стосунках  із  Заходом стався  під час   зустрічі  Горбачова   і  нового президента США Дж. Буша-старшого на Мальті у кінці 1989 р., де радянський керівник оголосив, що “доктрина Брежнєва мертва”. Це означало, що СРСР не буде військовою силою перешкоджати змінам у країнах Східної Європи і усередині країни по відношенню до союзних республік. США відразу ж посилили дії з розвалу соціалістичної співдружності. Ще у 1989 р. почалося виведення радянських   військ   з   держав   Варшавського   договору ,  що   викликало   в   них   хвилю  не   лише антисоціалістичних,   але   і   антирадянських  настроїв.  Незабаром  в   ході   виборів   і   “оксамитових революцій” сталася зміна керівництва у Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Болгарії, Албанії.

Влітку 1991 р.  Дж. Буш  висунув Горбачову “шість умов”,  на яких Захід був згоден далі співпрацювати  з СРСР: демократія, ринок, федерація, зміна політики СРСР на Близькому  Сході, а також в Африці,  відмова  від модернізації  радянських ракетно-ядерних сил.  Уперше американці ставили умови не лише у сфері міжнародної політики, але і вимагали змін у внутрішній політиці Радянського Союзу.

Таким   чином   нормалізація   стосунків   з   навколишнім   світом   вимагала   переосмислення концептуальних основ зовнішньої політики СРСР, націлюючи на відмову від підходів, що явно не виправдали себе, і вироблення нового кодексу поведінки на міжнародній арені, який відповідав би сучасним   реаліям,   відповідав   національним   інтересам   країни,   забезпечував   умови   для внутрішнього   соціального   і   економічного   прогресу ,  що   і   було   покладено   в   основу   “нового мислення” керівника СРСР М. Горбачова [19, с. 404-410].

Як   ми   бачимо,   доктрина   означала   відмову   від   одного   з   базових   блоків   радянського марксизму – теорії світового революційного процесу . Аксіомою вважалося, що розвиток людства неодмінно приведе до затвердження на Землі соціалістичних громадських стосунків. Завдання ж комуністів усіх країн бачилося у тому , щоб своєю боротьбою, що носить не національний, а саме інтернаціональний характер, наближати цей час. Саме у сфері зовнішньої політики нове радянське 49  Розпад Радянського Союзу та міжнародні інтерпретації завершення “холодної війни”: 20 років потому керівництво продемонструвало готовність рішуче відійти від традиційних підходів. Передусім був зроблений   висновок   про   те,  що   ядерне   століття   є   глобальною  загрозою,   перед   якою  стоїть людство,   і  що ті  протиріччя,  які   існують між державами різних соціальних систем,  є найбільш важливими   і   небезпечними.   Тому   у   програмі   “нове   мислення”   на   перший   план   і   виходять загальнолюдські  цінності,  які  вище за класові.  Система міжнародних відносин повинна далі  не розглядатися як сфера класової боротьби, а стати областю взаємодії і співпраці [19, с. 451-455].

Для  СРСР це   стало  необхідністю  зближення   з  державами,  що   знаходяться   за  межами “соціалістичної   співдружності”.   Затвердження   пріоритету   загальнолюдських   цінностей спричинило   відмову   від   проблематики   пролетарського   інтернаціоналізму   і   солідарності,   які поступово взагалі зникають з лексикону радянських лідерів, змінюючись підходом, заснованим на волі вибору.

Новий шлях зовнішньої політики призвів до радикальної зміни підходів до забезпечення національної   безпеки.  Місце   традиційного   для   епохи   “холодної   війни”   “балансу  сил”   зайняв “баланс інтересів”, що відповідав новому часу ,  а це у свою чергу припускало відмову від гонки озброєнь   і перехід до національного оборонного будівництва на  основі  розумної  достатності.

Озброєння залишалося лише для організації оборони, надмірна ж зброя підлягала ліквідації, щоб скоротити загрозу потенційної  агресії.

Спочатку блок  ідей під назвою “нове мислення  і  загальнолюдські  цінності” охоплював тільки міжнародну сферу , у 1988-1991 рр. він став включати і ті, які раніше вважалися атрибутами “демократичних” суспільств: пріоритет прав людини, систему розділення влади та громадянське суспільство.

За роки свого правління  Горбачов висунув безліч мирних ініціатив. Була досягнута домовленість про  ліквідацію в Європі радянських та американських ракет середньої  і малої дальності. Уряд СРСР в  односторонньому порядку оголосило  мораторій на випробування ядерної зброї. Однак миролюбність іноді розцінювалася як слабкість.

У міру погіршення економічної ситуації в країні радянське  керівництво розглядало скорочення озброєнь і військових витрат як спосіб вирішення фінансових проблем, тому не вимагало від своїх партнерів гарантій і адекватних кроків, втрачаючи при цьому свої позиції на міжнародній арені.

Виведення військ з Афганістану, падіння Берлінської стіни, перемога демократичних сил у Східній  Європі, розпад Варшавського Договору і виведення військ з Європи - все це стало символом «програшу СРСР в холодній війні».

Президент СРСР Михайло Горбачов передає президентові Республіки Польща Войцеху Ярузельському 13 квітня 1990 копії документів про долі польських військовополонених [18, с. 129-135].

22 лютого 1990 р. завідувач Міжнародним відділом ЦК КПРС В. Фалін направив на ім'я Горбачова записку, в якій повідомив про нових архівних знахідках, доводять зв'язок між відправленням поляків з таборів навесні 1940 року та їх розстрілом.

13 квітня 1990 року, під час візиту до Москви Ярузельського було опубліковано заява ТАРС про катинської трагедії, що свідчило: Виявлені архівні матеріали у своїй сукупності дозволяють зробити висновок про безпосередню відповідальність за лиходійства в Катинському лісі Берії, Меркулова та їхніх підручних.

Радянська сторона, висловлюючи  глибоке співчуття у зв'язку з  катинської трагедією, заявляє, що вона представляє один із тяжких злочинів сталінізму.

Горбачов передав Ярузельському  виявлені етапні списки НКВС з Козельська, з Осташкова і з Старобільська.

27 вересня 1990 Головна військова прокуратура СРСР почала розслідування кримінальної справи за фактом убивств у Катині, яке отримало порядковий номер 159. Розслідування, розпочате Головною військовою прокуратурою СРСР, було продовжено Головною військовою прокуратурою РФ і велося до кінця 2004 р.; в ході його були допитані свідки і учасники розправ над поляками.

21 вересня 2004 ГВП оголосила про припинення катинської справи.

Грудневі події (каз. Желтоқсан -грудня) - виступи молоді в Алма-Аті і Караганді, що відбулися 1916 - 20 грудня 1986, що почалися з рішення Горбачова про зняття з посади перебував на посаді з 1964 а Першого секретаря ЦК КП Казахстану Дінмухамеда Ахмедович Кунаєва, і заміну його на раніше не працював у Казахстані етнічного російського, Геннадія Васильовича Колбіна, першого секретаря Ульяновського обкому партії. Учасники виступів протестували проти призначення на цю посаду людину, не колишнього казахом [20].

Виступи почалися 16 грудня, перші групи молоді вийшли на Нову (Брежнєва) площу столиці з вимогами скасування призначення Колбіна. У місті відразу була відключено телефонний зв'язок, ці групи були розігнані міліцією. Але чутки про виступ на площі миттєво облетіли весь місто. Вранці 17 грудня на площу імені Л. І. Брежнєва перед будинком ЦК вийшли вже натовпи молоді, «підбурювані націоналістичними елементами» ^[28]. Плакати демонстрантів свідчили «Вимагаємо самовизначення!», «Кожному народу - свій лідер!», «Не бути 37-му!», «Покласти кінець великодержавному безумству!» Два дні тривали мітинги, обидва рази закінчуються заворушеннями. При розгоні демонстрації війська використовували саперні лопатки, водомети, службових собак; стверджується також, що застосовувалися арматурний брухт, сталеві троси. Для підтримки порядку в місті використовувалися робочі дружини.

У серпні 1987 р. Карабахські вірмени посилають до Москви петицію, підписану десятками тисяч громадян, з проханням передати НКАО до складу Вірменської РСР. 18 листопада того ж року в інтерв'ю французькій газеті «Юманіте» радник М.C.Горбачова А. Г. Аганбегян робить заяву: «Я б хотів дізнатися про те, що Карабах став вірменським. Як економіст я вважаю, що він більше пов'язаний з Вірменією, ніж з Азербайджаном». Подібні заяви робляться іншими громадськими та політичними діячами. Вірменське населення Нагірного Карабаху влаштовує демонстрації із закликом про передачу НКАО до складу Вірменської РСР. У відповідь азербайджанське населення Нагірного Карабаху починає виступати з вимогою збереження НКАО у складі Азербайджанської РСР. Для підтримки порядку М.C.Горбачов відправив у Нагірний Карабах з Грузії батальйон мотопіхоти 160-го полку внутрішніх військ МВС СРСР [20].

7 грудня 1990 р. у Цхінвалі був введений полк внутрішніх військ СРСР зі складу Тбіліського гарнізону.

Події січня 1990 року в  місті Баку (столиця Азербайджанської РСР), що закінчилися введенням радянських військ, в результаті чого загинули більше 130 осіб.

27 травня 1990 відбулося збройне зіткнення вірменських загонів самооборони з внутрішніми військами, в результаті чого загинули двоє солдатів і 14 бойовиків.

У січні 1991 р. відбулися події в Вільнюсі і Ризі, що супроводжувалися застосуванням військової сили. В ході подій у Вільнюсі підрозділи радянської армії взяли штурмом телецентр, інші громадські споруди (т. зв. "Партійна власність») у Вільнюсі, Алітус е, Шяуляй.

Розділ  ІІІ. Історичне значення діяльності Михайла Горбачова як державного керівника

3.1. Значення  державної діяльності М. Горбачова

Перше, що кидається в  очі - це гранично широкий діапазон оцінок діяльності Горбачова. "Він йде, залишаючи після себе бідну розорену, країну, так і не зрозумівши, що з нею відбулося і що відбувається. Країну, вражену страшним вибухом в одних місцях - національно-визвольного руху, в інших - націоналістичного чаду". "Це велика людина" "Він повернув свободу країнам Східної Європи". В останні роки Горбачов засуджував свободу країнам. Якщо оцінювати стан країни після відходу Горбачова, то самі собою напрошуються драматичні й навіть трагічні порівняння. Дійсно: розпад економіки, зубожіння мас, кров ... Країна в глибокій кризі, а розгул сепаратизм призвів до її розпаду. Адже та ж Україна заговорила вперше про суверенітет після краху Тимчасового Уряду, а в серпні 19991 року, після фактичного відсторонення Горбачова, ситуація просто повторилася. Його політика може бути названа інтелігентною, і не тільки тому, що його підтримала інтелігенція. Горбачов намагався - інеї безуспішно - спиратися на загальнолюдські цінності, будувати свою політику перш за все на ненасильницьких методах. Він постійно прагнув до досягнення згоди між різними соціальними групами і народами [21, с. 41-42].

Навряд чи ораторські здібності Горбачова можна визнати видатними. Однак популярність до нього прийшла саме завдяки їм. У 1985 р. Народ був просто зачарований тим, що вищий керівник країни виявився здатним говорити - непогано - без папірця. Потрясіння було настільки сильним, що навіть люди, далекі від політики, з натхненням слухали промов генерального секретаря. З часом схильність Михайла Сергійовича до розлогим округлим промов стали наносити йому прямий політичний збиток. Про Горбачова настільки піднесено і пишномовно не говорили. Але ж і Михайла Сергійовича можна назвати ідеалістом хоча б за завзяте відстоювання соціалістичних ідей. Відомо також, що і Горбачов завжди був проти пролиття крові, але і перед ним стояло завдання порятунку єдиної держави. Можна навіть сказати, що саме єдиний і неподільний СРСР в останній рік керівництва став його основною метою. У зв'язку з цим і Вільнюс, і Баку, і Тбілісі були тією платою, яку і народи, і лідери країни заплатили за ідею єдиної держави. У Горбачова залишилася репутація тонкого політика, майстри апаратної боротьби. Але важко не визнати, що М.С Горбачов кілька років утримував у рівновазі суспільство.