Діяльність М. С. Горбачова

Тепер про помилки  Горбачова. Якщо подивитися, що Горбачов зробив 1 велику помилку - "прозрівав" шляху. Практично всі інші дії були жорстко детерміновані його моральної позицією і ситуацією. Драма Горбачова як політика полягала в тому, що він не хотів, так швидше і не міг використовувати будь-які засоби для досягнення своїх цілей. Він намагався поєднувати непоєднуване, йти вперед тільки шляхом реформ. І на цьому шляху Горбачов домігся багато чого - в країну прийшла свобода, але плата за неї виявилася надзвичайно великий, Михайло Сергійович - політик світового рівня, лауреат Нобелівської премії. Політика його привела до різкого зниження загрози загибелі людства, звільнення багатьох народів від ярма тоталітаризму. Якщо задуматися, то, мабуть, його можна назвати найбільшим політиком за всю історію. Горбачов - це реформатор, наслідки діяльності якого мали революційне значення для світу і для країни [21, с. 59-61].

Екс-президент СРСР заявив представникам, що він у всеросійському референдумі 25 квітня не брав участь. Михайло Горбачов пояснив це не прояв байдужості, а політичною позицією. На його думку багато хто з нині владействующіх настільки серйозно підмочили свою репутацію. Цей з'їзд і верховний рада віддали законодавчі повноваження президенту, що він за рік згорне шию всім дефіцитів і справа піде. На думку Горбачова, в Росії є база для формування опозиції нинішньої влади. І це зовсім не реваншисти. Це дуже сильна розсудлива мирного продовження реформ.

3.2. Історіографічна  спадщина Михайла Горбачова

На сьогодні вже видрукувано чималу кількість монографічних праць, присвячених діяльності М.Горбачова. Доцільно назвати російських дослідників А.Грачова, О.Давидова, М.Зеньковича, Б.Славіна. В українській історіографії досі немає спеціальних праць про політичний шлях М.Горбачова. 

Його політична  кар’єра розпочалася із часу вступу в КПРС, тобто з 1952 р. Наступні кроки діяльності пов’язані з обранням на посаду першого секретаря Ставропольського міськкому партії (1966 р.), далі – першого секретаря Ставропольського райкому КПРС (1970 р.), секретаря ЦК КПРС (1978 р.), члена Політбюро ЦК КПРС (1980 р.), Генерального секретаря ЦК КПРС (1985 р.), керівника Президії Верховної Ради СРСР (1988 р.), керівника Верховної Ради СРСР (1989 р.), Президента СРСР (1990 р.). 

Підхід до визначення та характеристики подій, учасником  яких був М.Горбачов, став віддзеркаленням  тієї фахової підготовки, яку він  отримав. Нагадаємо: у 1955 р. закінчив юридичний факультет Московського державного університету (МДУ), а в 1967 р. одержав диплом економіста в Ставропольському сільськогосподарському інституті (пройшовши заочний курс фахової підготовки). Уже з 1967 р. у радянській пресі починають з’являтися публікації М.Горбачова, присвячені питанням соціально-економічного розвитку Ставропілля (краю, у якому він провів довгі роки своєї партійної діяльності). Згодом були надруковані матеріали про виховання молоді, якій належала значна роль у здійсненні планів і завдань, що стояли перед партією та всім радянським народом, про підтримку передових методів організації праці тощо [22, с. 101-102]. 

Праці М.Горбачова  доперебудовного періоду були прямим продовженням ленінської справи на побудову соціалізму. У них не відчувається необхідність у переосмисленні ідеалів, норм, цінностей минулого, а прослідковується лише їх популяризація.

Поміж тим, роботи 60–70-х років ХХ ст. цінні для  читача тим, що показують, як формувався теоретичний і політичний стиль мислення автора, як складалися його підходи до вирішення назрілих суспільних проблем, до партійно-політичної, ідеологічної, економічної роботи. Так, у записці “Про деякі заходи послідовного здійснення аграрної політики КПРС на сучасному етапі”, надісланій у ЦК КПРС у травні 1978 р., на основі аналізу становища, що склалося в сільській економіці Ставропілля, робляться узагальнення з принципових проблем аграрної політики. Автор, по суті, розробляє систему заходів щодо перебудови управління господарського механізму агропромислового комплексу. 

Статті й  промови М.Горбачова, написані протягом 1978–1983 рр., пов’язані з роботою в Москві. У матеріалах цього періоду розглядається ряд принципових питань внутрішньої політики й міжнародної діяльності КПРС. Увага приділяється розвитку агропромислового комплексу країни, реалізації Продовольчої програми, розв’язанню соціальних проблем суспільства та ін. Матеріали за 1967–1983 рр. уміщені в першому томі багатотомного видання “Вибрані промови і статті”.

До другого  тому ввійшли доповіді, промови, виступи та інші публікації, що належать до часу з лютого 1984 до жовтня 1985 рр. [8]. Особливе зацікавлення викликає доповідь “Жива творчість народу” на Всесоюзній науково-практичній конференції (грудень 1984 р.), у якій висунуті ідеї і завдання, пов’язані з дальшим прогресом соціалістичного суспільства [22, с. 254-256].

У працях М.С.Горбачова дано всебічний аналіз змісту й методів перебудови, підкреслюється, що кінцева її мета – глибоке оновлення всіх сторін життя країни, надання соціалізму найсучасніших форм суспільної організації, найповніше розкриття його гуманістичного характеру в усіх аспектах  – економічному, соціально-політичному, моральному. Виняткове значення має розкриття суті майбутніх перетворень, в основу яких була покладена радикальна реформа. “Зміст її в тому, щоб на ділі підпорядкувати все виробництво суспільним потребам, націлити управління на підвищення ефективності  та якості, прискорення науково-технічного прогресу, розвиток зацікавленості працівників у результатах праці, ініціативи й соціальної підприємливості в кожній ланці народного господарства, і насамперед у трудових колективах”.

Адже перебудова – революційний процес, який означає  якісні перетворення всіх сфер суспільного  життя, від економічного базису до політичної й ідеологічної надбудови. \Вона зобов’язує до справді революційних за своїм розмахом і глибиною дій [25; 29]. 

Четвертий том  вибраних творів М.С.Горбачова розпочинається промовою, виголошеною ним у Владивостоку 28 липня 1986 р., і завершується матеріалами його візиту до Чехословаччини у квітні 1987 р. Між цими подіями – майже дев’ять місяців напруженого життя країни, активної діяльності партії й держави, спрямованої на реалізацію рішень ХХVІІ з’їзду КПРС [10]. Центральне місце в томі займає доповідь керманича компартії “Про перебудову і кадрову політику” на січневому (1987 р.) Пленумі ЦК, рішення якого ознаменували особливу віху на шляху оновлення [23, с. 45-60].

Крім проаналізованих  “Вибраних промов і статей” (1987–1990), необхідно ще відмітити такі праці: “Жизнь и реформы” (1995), “Годы трудных  решений”(1993), “Перебудова і нове мислення” (1988). У них усі дані подані в хронологічній послідовності, що спрощує можливість опрацювання певного факту чи вивчення конкретної події. 

 Паралельно  з видавництвом загальних монографічних  видань, у Союзі РСР друкувалися  окремі виступи та промови  М.С.Горбачова на  з’їздах і Пленумах КПРС, присвячені важливим подіям, аналізу ряду проблем, які виносилися на порядок денний протягом. Важливо відмітити, що окремі праці генсека були перекладені на іноземні мови, завдяки чому населення всього світу могло ознайомитися з ідеями радянського керівництва та процесами, що відбувалися в СРСР.

 На особливу  увагу заслуговують матеріали,  які характеризують ті події,  що відбувалися протягом 1990–1991 рр. і в підсумку призвели до  розпаду держави. Указаний період багато в чому заклав підвалини для відновлення державотворчих традицій, визначив перевагу націоналістичних ідей над радянською ідеологією. Також у цей час уже можна було аналізувати досягнення й невдачі перебудови, здійснювати прогнози на майбутнє, моделювати подальші перетворення в середині держави й за її межами.

Радянський  Союз став державою, у якій панувала багатопартійність, була введена посада Президента, діяла виборча система, визначалась опозиція, альтернатива, відбувався процес розподілу влади за функціями та її поділ на гілки, у цілому були внесені зміни в систему управління державою. Це були результати перебудовних змін й ознака поступового переходу від тоталітаризму до демократії, адаптованої до радянських умов дієвості.

Увазі читача пропонуються роботи, пов’язані з виступами М.С.Горбачова на з’їздах народних депутатів СРСР, Президентській раді, його роздуми про причини й обставини путчу. Окрема монографія, у якій детально описано зміст розбіжностей у поглядах на розвиток країни М.С.Горбачова та Б.М.Єльцина. У працях, написаних протягом указаних років, не просто аналізуються шляхи перебудови, але й визначаються прорахунки в її реалізації та вимальовуються причини її краху. Указується, зокрема, що останні рік-півтора всі зусилля щодо здійснення перебудови блокувалися жорстокою боротьбою за владу [22, с. 222-223]. 

У констатуванні  фактів, які торкалися перебудови, М.С.Горбачов приходить до висновку про те, що “ми не зможемо докопатися до змісту протікаючих, подій, якщо не відмовимося від застарілих переконань про те, що все, що відбувається в країні, залежить від центру”. Це твердження є аргументом на користь розширення демократичних засад. Та якщо врахувати, що курс на демократизацію був оголошений ще в 1985 р., а спроба його практичного втілення стала помітною лише на початку 90-х років ХХ ст., то стає цілком зрозумілим мотив критики на адресу “творців перебудови”, який відчутним був саме в зазначений період [24].

У цілому, розглядаючи  історіографічну спадщину М.С.Горбачова, ми вкотре маємо змогу переконатися в тому, що історія нашого недалекого минулого описана досить детально й систематично. Залишається лише в черговий раз проаналізувати пройдені шляхи історичного розвитку й на основі комплексного  вивчення подій останніх років існування СРСР досліджувати та деталізувати зміст і ступінь тих перетворень, що відбуваються на теренах пострадянських держав. Зрештою, власні прорахунки М.С.Горбачова в спробі реформування, а пізніше й реорганізації радянського простору можуть задовольнити амбітні потреби будь-якого політика-реформатора, який у своїй діяльності буде відмежовувати теорію від практики й упроваджувати зміни “для людей” “за рахунок людей”.

Висновки

Генеральний   секретар   ЦК   КПРС,   перший   і   останній   Президент   СРСР   –  Михайло Сергійович Горбачов, людина, з діяльністю якої пов’язане наймасштабніше реформування в СРСР – Перебудова,  що мала  охопити усі   сфери життя країни.  Саме  ця   спроба   закінчилася крахом комунізму ,   розпадом СРСР   та   ознаменувалася   закінченням  холодної   війни.  Період   правління Горбачова   оцінюється   неоднозначно,   як   у   реаліях   того   часу,   так   і   у   сьогоденних   дискусіях відносно   подій,   що   проходили   в   СРСР   та   загалом   у   світі   за   часів   політичної   діяльності М. Горбачова на чолі СРСР.

Отже, політична кар'єра  Горбачова була ідеально прямолінійною. Секретар міськкому комсомолу, секретар міськкому партії, секретар крайкому партії, генеральний секретар, голова ВС, нарешті - перший президент СРСР.

Останній стрибок Горбачова на найвищий у Союзі владний щабель відбувся, коли йому йшов 54-й рік. Це був наймолодший генеральний секретар за всю історію "страни Совєтов". У його володінні була найбільша імперія в історії цивілізації, що обіймала шосту частину суходолу.

На додаток - практично  вся східна Європа, Близький схід, Латинська  Америка та країни так званого "третього світу" були вотчиною радянської зовнішньої політики.

Таким чином,  прагнучи оздоровити міжнародний  стан,  вивести  з  безвиході радянсько-американські  переговори,  “нове мислення” М. Горбачова,  як нова зовнішньополітична доктрина призвела  до  завершення   “холодної   війни”,  докорінних   змін у міжнародних  відносинах,  появи нових самостійних держав в Європі, у тому ж числі об’єднаної Німеччини. Та був і інший бік цієї  нової зовнішньої політики – це те, що сама країна, яка запроваджувала ці трансформації, не була готова   до  цієї   розрядки  і   зміни  у  політичному  світі.  Можна   сказати,  що  це  було   свого  роду “самогубством”. Розглянута концепція “нового мислення” говорить про те, що Радянський союз із М. Горбачовим на  чолі  прагнув  до поліпшення міжнародної  політики  та   завершення  політики біполярного протистояння. 

Країна, якою керував  Горбачов, прокинулася від сплячки і пробувала на зуб, здавалося б, назавжди забуті, а точніше - невідомі колись свободи мітингів і зборів (на площах - сотні тисяч!). Зникли "виїзні" райкомівські комісії. За долари в гаманці вже не саджають і не розстрілюють. Цензура ще не зникла, але хватка її стала все слабкішою і слабкішою: з "полиць" знімалися заборонені колись фільми, а товсті журнали і партійні видавництва друкують Солженіцина, Зінов'єва, Авторханова і незліченна безліч інших "антирадянщиків". За три-чотири роки країна згадала все, чого була позбавлена ​​протягом майже сімдесяти років, в тому числі і свою новітню історію майже в повному обсязі - від жахів продрозкладки і "червоного терору" до Новочеркаська і винищення інакомислячих.

Горбачов, дозволивши кооперацію, він же приходить в жах від того, що Артем Тарасов заплатив аж 90 тисяч рублів партійних внесків, і ініціює прірву обмежувальних законів, заганяють комерцію в тінь. Думав про економічні реформи і сам же завдав удар по бюджету антиалкогольною кампанією, яка зробила його до того ж загальним посміховиськом. Дав "добро" на розробку програми Григорія Явлінського "500 днів" і сам же, злякавшись її радикалізму, запропонував об'єднати радикальні новації з пропозиціями про поступові перетвореннях, що пропагувалися прем'єром Миколою Рижковим.

Через майже два роки після того, як став генсеком, звільнив із заслання Сахарова. І потім своїм  зневажливим, замішаним на образі ставленням до дисиденту -депутату відштовхував демократів.

Горбачов, не розумів, як приборкати дику енергію націоналістичних рухів. Він не був готовий до міжнаціональних конфліктів, а тому не міг запропонувати інших рецептів, крім старих засобів "спустити все на гальмах".