Иван Грозный

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І. Виникнення необхідності проведення реформ….5

1.1 Коротка характеристика особи цар………………………………………..5

1.2 Прихід до влади Івана IV……………………………………………………7

РОЗДІЛ ІІ. Реформи  Івана IV………………………………………………8

2.1 Обрана Рада…………………………………………………………………..8

2.2 Перший Земський собор. Прийняття нового «Судебника»………………10

2.3 Реформи в органах управління…………………………………………...12

2.4 Зміни в церкві. Культура в 50-ті рр……………………………………….16

2.5 Дипломатичні і торгівельні контакти……………………………………..18

2.6 Зміни податкової системи…………………………………………………..19

2.7 Реформи в армії……………………………………………………………..20

2.8 Зміни в земельному законодавстві. Обрана «тисяча»…………………..22

2.9 Опричнина………………………………………………………………….25

РОЗДІЛ ІІІ. «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ  МІФ ПРО РОСІЮ»………………………..28

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….32

 

 

ВСТУП

 

В історії Росії царювання  Івана Грозного складає половину ХVI століття і є одною з найважливіших  і переломних епох в історії Російської держави. В цей період не тільки значно розширилась територія держави, але й сталися значні зміни у внутрішньому житті країни. Багато було зроблено славного, світлого, великого за своїми наслідками, але від цього ще більш кривавого і огидливого. Зрозуміло, що з такими протилежними характеристиками багатьох явищ, характер і вчинки головної особи держави, царя Івана Васильовича, є надто загадковим. Саме такою загадкою Іван IV і увійшов в історію Російської держави.

Цей цар був видатною особою, був прекрасно освічений, але надто некрасивий, і, можливо, страждав якимось психічним захворюванням, а Росія в той час потребувала сильного правителя-реформатора, якого і отримала в особі Івана Васильовича. Крутий поворот від боярського правління до реформаторського режиму, опричний терор, що слідував за реформами, - такі основні віхи правління цього державного діяча, і характеризують вони суперечливу особу Івана Грозного, в якій були сховані якості видатного правителя, дипломата, що витримує порівняння з такою історичною особою, як Петро Перший.

Можливо, криваві вчинки заховали за собою всі хороші здобутки. Реформи цього правителя відіграли  важливу роль в історії Росії, адже Іван Васильович заклав міцну  базу для своїх послідовників-реформаторів. У багатьох аспектах діяльність Івана Грозного була кроком вперед, кроком до перемоги «державних начал». До цього часу залишається багато неясного в характеристиці правління Івана IV, і багато істориків мають інколи протилежні думки стосовно цього періоду історії Російської держави. З кінця 30-их рр. оцінка діяльності Івана Грозного стає єдиною, він зображувався патріотом Руської землі, що нещадно, але справедливо нищив зрадників-бояр.

Я обрав саме цю тему для  своєї курсової, бо мене цікавить правління  Івана Грозного, бо «никогда Россия не имела столь малолетнего властителя». [4,89] цей монарх був одним з видатних збирачів в російській державі, першим царем-самодержцем з династії Рюриковичів, що створив міцну централізовану державу.

Реформи Івана IV, як і  реформи Петра І, Олександра ІІ, нинішні перетворення та інші подібні питання були і залишаються актуальними і в наш час. Перша причина цього – їхня значимість для історичної науки, друга – їхнє чимале значення для історії самої держави. Адже якщо вивчити реформи колишніх правителів, грамотно зрозуміти і оцінити їх з усіх позицій, то можна уникнути помилок, що були допущені нашими попередниками-реформаторами.

Цілі і задачі курсової роботи:

• Визначити, в чому сутність реформ Івана Грозного;
• Виділити, що позитивне і що негативне принесли ці реформи для Росії того періоду;
• Дослідити справедливість твердження «Грозний Іван чи ні».

Предмет роботи є царювання Івана IV Грозного.

Об’єкт даної  роботи – реформи, що проводились царем в середині XVI століття, їхні основні умови і система проведення.

Хронологічно робота охоплює середину XVI століття, тобто період правління Івана Грозного, досить-таки важливий у становленні централізованої Руської держави.

Географічні рамки, охоплені в роботі, - Руська держава, яка була створена самим Іваном Грозним і  існувала за його правління.

Цікавим джерелом мого дослідження є  книга Скриннікова Р. Г. «Іоанн Васильович Грозний», де автор описує широку панораму подій, що супроводжували царювання Івана IV. Їхня оцінка будується на основі думок багатьох вчених, ця праця відрізняється конкретністю і обширністю різних питань того часу.

РОЗДІЛ І. ВИНИКНЕННЯ НЕОБХІДНОСТІ ПРОВЕДЕННЯ РЕФОРМ

 

1.1 Коротка характеристика особи царя

 

Іван народився 1530 року. «От природы он получил ум бойкий и гибкий, вдумчивый и немного  насмешливый, настоящий великорусский, московский ум. Но обстоятельства, среди которых протекало детство Ивана, рано испортили этот ум, дали ему неестественное, болезненное развитие». [6,95] Іван рано осиротів: на четвертому році життя він втратив батька, а на восьмому – мати. І разом з молодшим братом Юрієм, глухонімим від народження, потрапив під опікунство бояр. «Он с детства себя видел в окружении чужих людей. В душе Ивана рано и глубоко врезалось и на всю жизнь сохранилось чувство сиротства, брошенности, одиночества. Отсюда его робость, ставшая чертой его характера. Как все люди, выросшие среди чужих, без отцовского призора и материнского привета, Иван рано усвоил себе привычку ходить оглядываясь и прислушиваясь. Это развило в нем подозрительность, которая с летами превратилась в глубокое недоверие к людям». [6,95]

Іван ще з малих  років почав звикати до зла  і знаходив задоволення, чинячи його. Він кидав з теремів кішок  і собак, знущаючись над «тварью  бессловесной»; разом із сусідськими  хлопчиками він їздив містом на возі і давив людей. Але, «как всегда бывает с ему подобными натурами, он был до крайности труслив, в то время, когда ему представлялась опасность, и без удержу смел и нагл тогда, когда был уверен в своей безопасности: самая трусость подвигает таких людей на поступки, на которые не решились бы другие, более рассудительные». [8,447]

Іван рано і часто  почав думати про те, що він правитель  московський і всія Русі, і ця думка не давала йому спокою. Взагалі-то, в 17-20 років, коли закінчилось його дитинство, він дивував оточуючих великою кількістю пережитих вражень і переосмислених думок, до яких дорослі не могли додуматися навіть у своєму віці. «В 1564 году, когда ему было 16 лет, среди ребяческих игр он вдруг заговорил с боярами о женитьбе, и говорил так обдуманно, с такими предусмотрительными политическими соображениями, что бояре расплакались от умиления, что царь так молод, а уже так много подумал, ни с кем не посоветовавшись». [4,516]

В 17 років Іван надумав  одружитись, але ще до весілля він  мав намір вінчатись на царство. З цього часу російські монархи не тільки у відносинах з іншими державами, але й у внутрішніх справах і в паперах почали називатись царями, при цьому зберігаючи титул великого князя. «Вскоре, после принятия титула, Иоанн женился; выбор его пал на девушку из одного из самых знатных и древних московских боярских родов именно на Анастасию Романовну, дочь умершего окольничего Романа Юрьевича Захарьина-Кошкина». [12,112] Свекор матері юної Анастасії – боярин Івана ІІІ. Але не знатне походження, а особисті якості молодої вразили Івана Васильовича. Багато хто думає, що Іван Грозний палко любив свою дружину, дійсно, коли її ховали, Іван був сам не свій. Багато років він згадував про неї з ніжністю у своїх листах. Але, не дивлячись ні на що, вже через вісім днів після її поховання, він почав шукати собі нову дружину і зупинився на думці сватати сестру Сигізмунда – Августа Катерину.

Іван не був дурнем, але й не відрізнявся ні здоровим глуздом, ні благим розумом, ні глибиною і широтою поглядів. Уявлення у ньому брало гору над усіма особливостями душі. «Иван был первым из московских государей, который узрел и живо почувствовал в себе царя в настоящем библейском смысле». [5,81]

Таким чином, рання смерть батьків, жахливі сцени боярського правління, боротьба за владу – от що бачив Іван, будучи ще дитиною, і все це вплинуло на формування його особистості і характеру. Саме з цього витікають у майбутнє терор і насильство.

 

1.2 Прихід до влади Івана IV

 

З кінця 40-их років Іван IV починає самостійно правити, цей  період починається з його вінчання на царство і одруження, коли він став повнолітнім; у влади в цей період залишались Глинські, а він в цей час переходить до «опал да казней», які викликали невдоволення серед населення. Немотивовані страти 1545-1546 рр., до того ж як правило позасудові, відкриті прояви невдоволення серед громадян сприяли виробленню серед його опонентів нестандартних рішень.

В результаті неоднозначної  діяльності правителя відбувається падіння авторитета великокняжої влади. Тому за підтримки боярства Іван Васильович приймає титул царя. Коронація проходила в Успенському Соборі 16 січня 1547 року. Зміна рангу московського монарха мала безумовно двоєдину спрямованість: внутрішню і зовнішню. У зовнішній політиці цей титул відігравав важливу роль, бо великий князь прирівнювався до принца або герцога, а цар до імператора. Тим самим царський титул прирівнював російську царську родину до царських династій Чингизидів, до імператорського роду Габсбургів.

Якщо в зовнішній  політиці зростав авторитет країни, то для населення новий титул став символом єднання країни, посилення центральної влади. «Митрополит Макарий, «человек большого ума и такта» [10,135] поклав на його голову шапку Мономаха – символ царської влади. Коронація Івана символізувала в очах підданих початок його самостійного правління. [11,139] Тоді існувала думка про те, що землею руською володіє правитель один, бо митрополит вінчав його на царство Мономаховим вінцем.

Таким чином, багато істориків  вважають, що прийняття титулу царя було необхідною дією для посилення влади правителя, що потягнуло за собою важливі наслідки як у зовнішній так і у внутрішній політиці. Це рішення відрізняється глибокою політичною обдуманістю, що характеризує реформатора з кращого боку.

РОЗДІЛ ІІ. РЕФОРМИ ІВАНА IV

 

2.1 Обрана Рада

 

В 1545-1547 рр. було здійснено декілька заходів, що були покликані підкреслити перехід всієї повноти влади до молодого самодержця: Іван Васильович почав ходити у військові походи, одружився на Анастасії Романівні, прийняв титул царя.

Послідовні невдачі спроб різноманітних «боярських партій» назавжди закріпитись при владі, невдоволення низьких верств класу служивих засиллям деяких партій біля престолу, недостатні можливості молодого царя для управління такою великою державою і необхідність проведення багатьох перетворень призвели до створення своєрідної урядової групи компромісу між різними верствами панівного класу, що пізніше отримала назву від Андрія Курбського «Обрана Рада». « ...Выдвинулось и стало около престола несколько дельных, благомыслящих и даровитых советников - Избранная рада». [5,483]

Роль найбільш яскравих фігур в її складі зіграли люди, які не мали ніяких титулів і які не були пов’язані ані з царською сім’єю, ані з якимись аристократичними кланами родинними зв’язками. Отже, ніхто не боявся, що вони захоплять владу.

На політичну авансцену  часів Обраної Ради виступили священик Благовіщенського собору в Кремлі Сильвестр і царський постільний Олексій Федорович Адашів. Окрім них до Обраної Ради увійшли князь Курлятів, князь Андрій Михайлович Курбський, дяк Іван Михайлович Висковатий і деякі інші представники аристократії.

Всього 10 років існувала Обрана Рада. Але навіть за цей короткий строк державний і соціальний устрій Росії зазнав колосальних  змін, які не відбувались до цього  кілька десятиліть помірного розвитку. Обрана Рада виникла не раніше 1549 р., а перестала існувати вже у 1560 р.

Виходячи з цього, я  вважаю, що Обрана Рада носила продворянський характер. Виражати власні інтереси ця група людей не могла, бо зміни, які відбулись в державі в 1550 р. надто масштабні, щоб бути побічним продуктом діяльності, спрямованої на власне збагачення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Перший Земський собор. Прийняття нового «Судебника»

 

Новому рівню політичної організації країни, що склався в середині XVI століття, мали відповідати і нові державні інститути – станові і представницькі установи, що відстоювали інтереси великих областей. Таким органом став Земський собор.

В лютому 1549 р. цар зібрав на нараду Боярську думу, Святий собор (вищих представників церкви) і вищих представників боярства і дворянства – перший Земський собор. Цар звинуватив бояр у зловживаннях і насильстві, які вони чинили, коли Іван був ще малим, і нагадав їм, як вони знущались над ним самим. Потім він закликав забути все погане і діяти разом заради загального блага. Звідси і назва Собору – «Собор примирення». На Соборі було оголошено про намічені реформи і про підготовку нового зводу законів. Рішенням Собору дворян звільнили від суду бояр-намісників і надали їм право на суд самого царя.

Собор 1549 р. став першим Земським собором, тобто зібранням станових представників із законорадчими функціями. Його скликання відобразило утвердження в Росії станово-представницької монархії. Однак перший собор ще не носив виборного характеру і там не були присутні представники торгівельно-ремісницького населення і селян. Але ці дві категорії населення і в подальшому не грали якоїсь значної ролі на наступних соборах. Поява станово-представницької монархії означала, що тепер всі важливі рішення будуть санкціоновані представниками панівного класу.