Иван Грозный

Необхідно пояснити значення терміну «Земський Собор». Соловйов в цьому понятті бачив ознаку сили, що протистояла цареві, «сили народної». За його визначенням, Земський собор – це станово-представницький орган єдиної держави, створений на противагу феодальному праву. [12,446]

На Земському соборі 1550 р. було прийнято новий звід законів, що увібрав в себе, на відміну  від архаїчного зводу 1497 р., норми  всіх основних розділів тодішнього права. Принциповим нововведенням стало прокламування в заключних статтях двох норм: безперервності розвитку законодавства, а також публічного характеру вступу в законну юридичну силу цього документу. До речі треба сказати, що в ньому врахована і судова практика тогочасної Росії.

Новий звід повністю відповідав потребам середини XVI століття. Наприклад, в ньому вперше вводилось покарання за хабарництво. В новому законодавчому документі з’явились норми права, які до цього часу існують не тільки на території Росії. Інститути влади, що виникали раніше, отримували уставні грамоти, тобто «подписывались под Судебник». Пізніше видавались нові документи, що лише доповнювали його.

Було підтверджено і  уточнено норми переходу селян в  Юр’їв день, збільшено «пожиткове», посилено владу феодалу над селянами, юридична сила «Судебника» розповсюджується на щойно приєднані землі. Було ліквідовано привілеї монастирів не платити податки до казни. Заборонено було передавати в холопи дітей боярських, введено покарання для бояр і дяків, що давали хабарі.

Таким чином, в середині XVI століття в Росії почала утверджуватись станово-представницька монархія в особі Земського собору, робота якого базувалась на новому зводі законів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Реформи в органах управління

 

Центральною реформою органів  управління стало скасування «кормлений», розпочате ще за Олени Глинської, і створення принципово нових органів управління на місцях. Це потягнуло за собою зміну у всіх важливих галузях життя суспільства, на всіх рівнях держаного врядування.

В той час землі, не внесені до реєстру княжого двору, входили до кола місцевого управління, якому належало все те, що не експлуатувалось княжим двором. Це управління здійснювалось намісниками і волостителями. Посада управителя мала назву «кормление», бо він харчувався за рахунок тих, ким сам управляв. Намісництва роздавались не за урядову працю, а за придворну службу. В цьому і була причина реформування цієї системи в 1550 р. «Так как примитивная система кормлений не могла удовлетворять требованиям времени, росту государства и усложнению общественного порядка, то ее было решено заменить иными формами управления». [9,117]

Перший момент обмеження в тому, що центральний уряд став точніше визначати законодавчим шляхом встановлені за звичаєм або просто в ході багаторічної практики права і відповідальність обласних управлінь. Виразився цей момент в законі, прийнятому на другий день після царського виступу 27 лютого 1549 р. Цар з боярами наказав надалі у всіх містах землі Московської дітей боярських не судити ні в чому, окрім «душегубства и татьбы и разбоя с поличным». Цей закон передбачав те, що віднині дворян у найбільш важливих справах має право судити лише Царський суд, а не Боярський, як то було раніше. Це відбулось, безумовно, під тиском помісного дворянства.

Від зміни потерпають не тільки права місцевих правителів, але й сам порядок ведення судових процедур. Засобом для обмеження влади цих місцевих правителів слугував подвійний нагляд за ними, що йшов, як тоді казали, одночасно зверху і знизу.

Ця реформа поклала початок  перебудови системи управління, розширила компетенцію судових приказів, які витісняли на місцях «кормленщиков», таким чином посилюючи позиції дворянства і місцевої влади. Ці заходи обмежували не лише свавілля, але й сам обсяг повноважень, бо з їхньої компетенції забрали всі найважливіші справи. Подальша доля цього інституту влади і до цього часу є спірним питанням.

Одним з елементів відміни «кормлений»  була земська реформа, сутність якої полягала в тому, що деякі державні функції передавались земським старостам, обраним місцевим населенням. «Она состояла в попытке совсем отменить кормления, заменив наместников и волостелей выборными общественными властями, поручив самим земским мирам не только уголовную полицию, но и все местное земское управление вместе с гражданским судом. Решено было постепенно отменить все «кормления» и предоставить местному населению право выбирать самим своих управителей и судей». [5,92]

До відома виборних осіб передавались не тільки суд і поліція, але й  фінансове управління. Іноді старости отримували функції окремого інституту, і тоді перед очима ставала картина повної форми самоуправління. Ці органи місцевого управління найбільш повно замінили старі.

Зміна влади на місцях не могла  не вплинути на зміни в центральних  органах управління.

Процес становлення централізованої влади, який виражав інтереси правлячої верхівки і дворянства, відбувається в 1548-1549 рр. становленням цілого ряду центральних відомств – приказів і розростанням функцій канцелярій Великого двору і Казни. Формування нових центральних органів влади було прискорено через введення інститутів самоврядування на місцях, а утримання нових установ забезпечувалось особливими грошовими зборами на їхню користь.

Формування представницьких інститутів на місцях мало зворотною стороною посилення контролю з боку центру. Це не могло не викликати перебудови московських установ, що диктувалось також державними потребами, що і надалі розростались.

Централізація влади призвела до появи  нової структури організації  влади, але її характерною рисою  була надзвичайна роздробленість відомств і відсутність чіткого розмежування функцій між ними. Територіальна роздробленість місцевого управління поєднувалась ще з його відомчою складністю. «В Дворцовой тетради 1552-1562 годах записано до 50 больших и дворовых дьяков, возглавлявших главнейшие приказы или избы». [11,158]

В результаті перетворень створюється  величезний бюрократичний апарат, який, звичайно ж, неможливо назвати позитивним результатом. Однак цю реформу відрізняє  комплексність і цілеспрямованість. Так вважають декілька істориків. «Они совершались в одном строго определенном направлении: определение прав кормленщиков, доклад, введение земских заседателей в суд кормленщиков... - все это были, по-видимому, последовательные моменты одного процесса...». [5,97]

Такі грандіозні зміни, які практично створювали нову структуру влади, потребували підкріплення в існуючому тоді законодавстві, а законодавство те було створене ще за Івана ІІІ. Отже, воно було застарілим і не відповідало новій системі управління. Тому цар запропонував, а бояри затвердили і доповнили «Уложение» Івана ІІІ відповідно до нових потреб Росії.

Влітку 1550 року царем  і Боярською думою був прийнятий  новий «Судебник», який повністю відповідав потребам того часу.

На думку багатьох вчених, спірним питанням є питання про те, чи були перетворення засновані на праві або проходили просто за волею царя. Більшість істориків стверджує, що ці реформи базувались на праві і крім того відрізнялись правовою спрямованістю. « ...царь предложил ...грамоты уставные, ...дабы чиновники не могли действовать самовластно и народ не был безгласным». [4,486]

Скринніков же має  абсолютно відмінну від інших  точку зору. «Важной особенностью почти всех новшеств середины XVI века было... отсутствие у них законодательной в основы. Приказы не имели регламента, который определял бы структуру новых учреждений и регламентировал и деятельность». [11,159]

Не дивлячись на думку історика, я вважаю, що ці реформи базувались на праві, проводились відповідно до правових норм, а створення системи управління відбувалось відповідно до законодавства. Перетворення відрізнялись чіткою направленістю, а всі зміни структури влади відбувались комплексно і виражали інтереси населення і, можливо, дрібного дворянства. Однак ці реформи призвели до створення нової структури, що відрізнялась бюрократизмом, який навряд чи є позитивним результатом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4 Зміни в церкві. Культура в 50-ті рр.

 

Схваливши новий звід законів, Іван Грозний провів в Москві Собор Слуг Божих, який затвердив всі запропоновані ним (царем) постанови.

Слідом за законодавчою реформою прийшли зміни в церкві, схвалені на Стоглавому Соборі. Їхня сутність полягала у зміні не тільки обрядів, книг, які плюндрувались неграмотними писцями, але й у зміні самої моралі духівництва, щоб шляхом навчання виховати гідних служителів церкви, встановити правила благочестя, викорінити спокусу з монастирів, очистити християнство руське від усіх останків давнього язичництва.

Собор провів ряд заходів, які принесли позитивний результат. Обмежуються права церкви, виховують грамотних служителів церкви, змінюють характер самої служби, проводять її уніфікацію, бо в самій церковній організації існували відмінності у складі «святих» і не було чіткого порядку у виконанні церковних обрядів, відсутньою була чітка система внутрішнього розпорядку. « ...многие постановления Собора были полезны для церкви и имеют свое несомненное достоинство. Таковы его определения о заведении училищ при церквах, об учреждении старост для надзора за благочинием духовенства, защите судебных прав клира, мысль об исправлении церковных книг, об истреблении соблазнительных пороков духовенства, суеверий и зловредных обычаев народных».

Зміни, що відбувались  в церкві, мали позбавити її занадто  великої самостійності, підкорити її інтересам держави, хоча час для цього ще не настав. Щоб закріпити нове відношення держави до церкви, складається ряд праць, які проповідували нові вигідні ідеї.

Рішення, прийняті на Стоглавому соборі в 1551 р., зробили його найбільш відомим. На перший план виходять комплексність  реформ, тісна співпраця держави з церквою, тенденція до єднання.

Продовжуючи реформи  церкви, Іван IV намагається збагатити  культуру Росії і просвітити її за рахунок здобутків західної культури. Це були роки реалізації масштабних планів. «Иоанн ...предложил ...вывести оттуда в Москву не только ремесленников, художников, аптекарей, типографщиков, но и людей искусных в древних и новых языках - даже феологов!». [4,484]

З цієї цитати можемо дізнатись  про великі плани Івана Грозного щодо збагачення культури Росії, яким, на жаль, не судилось втілитись в життя, бо Іван Грозний наткнувся на політику Ганзи і Лівонського ордену, яких лякало таке швидке посилення Росії. Але багато із запрошених іноземців стали в пригоді Іванові Грозному, передусім в справі громадського просвітництва. В результаті розвивається публіцистика, іконопис, інші види мистецтва.

«Настала неповторимая, но краткая пора расцвета русской публицистики». [11,147]

Починається період посиленого розвитку культури Росії, яка в усьому була обумовлена політикою Москви, але період цей був надто короткий. Реформи церкви обумовлювались зміцненням самодержавства і інтересами самої держави, таким чином, вони були необхідні в той період часу, адже тоді церква відігравала велику роль у всіх галузях життя народу і без змін її залишати було б нерозумно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.5 Дипломатичні і торгівельні контакти

 

Цей період можна вважати  періодом розквіту дипломатичних і  торгівельних відносин з країнами Заходу. Прикладом цього може слугувати встановлення дипломатичних відносин з Англією в 1533 р., а пізніше і підписання з нею торгівельних договорів. Торгівля з Заходом була транзитною, бо проходила через посередників, Лівонію, що зменшувало її прибутковість. Це, звичайно, не подобалось ані цареві, ані російській аристократії. Але зі встановленням контактів з Англією у Росії різко виріс інтерес до європейської торгівлі. Однак вести торгівлю через Біле море було невигідно, бо цьому заважали жорсткі природні умови, і тому торгували через Балтійське море. Для поліпшення ситуації в 1556 р. починається будівництво нового порту. «Иоанн дал наконец торговую жалованную грамоту англичанам, установив в ней, что они могут свободно купечествовать во всех городах России, без всякого стеснения и не платя ни какой пошлины... С того времени пристань св. Николая ...оживилась и сделалась важным торговым место». [4,533]

Щоб залучити іноземних  купців, російським забороняється їздити до Лівонії, щоб іноземці могли вільно в Росії торгувати, але цей план провалився. «Западные торговые суда продолжали плавать в Ригу, Ревель и немецкую Нарву, минуя русский «город», не имевший ни торговой биржи, ни налаженного товарооборота, ни складов». [11,233]

Для підтримання прибутковості торгівлі Іван Грозний створює сприятливі умови для її розвитку. Причиною цього є не тільки прибутки до казни, для самого правителя, аристократії, але й необхідність коштів для проведення перетворень в країні. Таким чином, розвиток торгівлі сприяв подальшому розвитку суспільства, хоча заходи, зроблені для цього, навряд чи можна назвати завершеними.

 

 

2.6 Зміни податкової системи

 

Період реформ 50-их рр. співпадає з Казанською війною. Як відомо, війна і реформи потребували  великих коштів і тому проводяться різного роду фінансові перетворення. До того ж Росія успадкувала податкову систему з часів роздробленості держави на князівства. В кожній землі існувала своя податкова система, своя системи повинностей, відповідні традиції і тому податкова система була застарілою і не відповідала вимогам часу.