Иван Грозный

Новгородський похід  дав змогу зробити висновок, що Іван IV боявся не тільки представників  аристократії, (як перепони на шляху до необмеженої влади), але в рівній мірі (а може і в більшій мірі) міського і сільського населення, також представленого на Земських соборах – установах станово-представницьких.

Після повернення з Новгорода  починаються страти самих опричників, тих, хто стояв біля її витоків: на зміну їм приходять ті, хто відрізнився в погромах і стратах, серед них Малюта Скуратов і Василь Грязной. Опричний терор продовжувався. В 1570 р. відбулись останні масові страти в Москві. [11,190]

В 1572 р. опричнину було скасовано. Деякі дослідники гадають, що змінено було лише вивіску, а опричнина під назвою «государева двора» продовжувала існувати. Інші історики вважають, що Іван Грозний намагався повернутись до опричних порядків в 1575 р., коли знову отримав у власність «наділ», а на іншій території поставив управляти татарського хана, який прийняв християнство, Симеона Бекбулатовича, який називався «великим князем всія Русі», на відміну від просто «князя московського». Не пробувши на престолі і року, хан був скинений з великого княжіння. Все повернулось на свої місця.

РОЗДІЛ ІІІ. «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ МІФ ПРО ЄВРОПУ»

 За правління Івана  Грозного Росія стає гігантською  світовою державою, - перед Європою  виростає народ про який вона  нічого не знає, і європейці  починають створювати свій чорний  міф про Росію середини XVI століття. Цей міф про жахливого тирана, про так звану тиранію засніжену, дуже добре кладеться на життя Європи XVI століття, для того щоб свої жорстокості не здавалася такими страшними треба було скласти  казку про тиранію, яка існує далеко на Сході і яка загрожує Європі.

Візьмемо, наприклад, зразок правильного демократичного розвитку – Англія XVI століття, за час правління Генріха VIII, сучасника Івана Грозного, в 3 млн. Англії було повішено 72 тис. чоловік, казнили сотні знатних лордів, обвинувачених в заговорах проти короля, зі своїх земель зігнано тисячі селян, - на їх наділах випасали овець, і як говорили англійські публіцисти – «вівці поїдають людей».

В Голландії, за часи правління Івана Грозного, розгортається боротьба за незалежність проти Іспанії. Іспанський намісник Нідерландів герцог Альба за 3 роки свого намісництва казнив  близько 100 тисяч голландців. У Франції, Германії в цей час горять костри аутодафе, охота на відьом в цей час все ще продовжується. Починаються релігійні війни у Франції, і до і після Варфоломіївської ночі 24 серпня 1572 року продовжувалися забиття католиками гугенотів і навпаки. І щоб європейці відчували себе спокійніше, потрібно було розкрити казку про Східну теранію.

Руслан Григорович Скринніков у своїй книзі «Царство террора» писав:  «кількість жертв за часи правління Івана Грозного не перевищувала 4 тисячі 200 чоловік». Найчастіше цар казнив еліту, бояр. Деякі бояри, що втікли на Захід розповідали жахи про царя та життя в Росії. Одним з таких бояр був Андрій Курський.

ВИСНОВОК

Такими були заходи, вироблені  Іваном Васильовичем Грозним з колом  бояр і Сильвестром в 50-их рр. XVI століття. «Они касались многих сторон тогдашней  жизни и вносили в жизнь  много добра; поэтому они и  пользуются большой славой».

«Таким образом, положительное значение царя Ивана в истории нашего государства далеко не велико, как можно было бы думать, судя по его замыслам и начинаниям, по шуму, какой производила его деятельность. Грозный царь больше задумывал, чем сделал, сильнее подействовал на воображение и нервы своих современников, чем на современный ему государственный порядок».

Карамзін перебільшував  трохи, поставивши царювання Івана  Грозного, одне з найпрекрасніших  на початку, за кінцевими результатами його в один рядок з монгольською навалою і лихоліттями удільного часу.

Головною особливістю  перетворень періоду правління  Обраної Ради стало безладдя в  їх проведенні і в той же час  комплексність, відвертий про дворянський  характер. Влада приходила до висновку про необхідність цих змін в процесі самих реформ, чітко накресленої програми дій не існувало. Однак зміни відрізнялись чіткою правовою спрямованістю, що було зумовлено створенням нової правової системи. Отже, реформи не можна називати слабкими, бо головні установи і інститути, основні регламентуючі норми пережили і опричнину, і самого Івана Грозного, виходить, досягли своєї мети. В результаті реформ Росія отримала нове зведення законів – «Судебник» 1550 р., нову систему управління на місцях і в центрі. Військово-служива система набула свого кінцевого вигляду і стала фундаментом Російської монархії. Війни наступного періоду довели, що держава має великий військовий потенціал, небезпечний для всіх її сусідів. Реформи супроводжувались розвитком торгівельних і дипломатичних відносин їз Заходом. Розвивається наука, мистецтво, натупає період розвитку держави і, якби реформи не наштовхнулись на протидію аристократії, права якої обмежувались, вони в призвели до ще масштабніших позитивних результатів. Але ворожість боярства веде до опричнини. Проводячи реформи, Обрана Рада використовувала традиційний механізм управління, провідне місце залишалось за Боярською Думою. Практичною розробкою і впровадженням реформ займались прикази. Нововведення не втілювались у життя без участі бояр. Однак уряд Івана Грозного не міг абсолютно успішно вести реформаторську діяльність з тої причини, що в ньому самому не було одностайності і згоди. Та все ж таки реформи, не дивлячись на деякі негативні сторони, можна рахувати успішними.

Жорстокість, терор –  показник слабкості влади, її неспроможності домогтися своїх цілей звичними шляхами. Замість тривалої і складної роботи зі створення державного апарату цар Іван Грозний намагався використовувати найбільш простий метод: «не роблять – наказати», «не слухають – стратити».

Але цей шлях терору був неприйнятний для діячів Обраної Ради. Суворість і жорстокість покарань уміщувались в систему цінностей століття: людей страчували навіть за підозрою в розбої, зізнання добували за допомогою тортур, офіційно закріплених законом, єдиним видом тюремного ув’язнення визнавали довічне, від служивих людей вимагали підкорення, але це не було атмосферою масового терору, загального страху, масових доносів.

«Отсюда и вытекает сопротивление Сильвестра и Адашева тем или иным начинаниям царя и упорство в проведение в жизнь собственных предначертаний. Конфликт разрешился падением Избранной Рады».

Реформи 50-их рр. підготували країну до наступних реформ, хоча носили не повсюдний характер через невеликі грошові витрати на їхнє проведення і поступове запровадження в життя. Ці перетворення не тільки продовжували починання попередників, але щось починали з нуля. Таким чином, вони були спрямовані на потреби держави і виражали інтереси бояр і аристократії. В основному перетворення носили позитивний потенціал, бо послужили стимулом для подальших змін в економіці. Але не дивлячись на це, деякі області державного управління залишились занедбаними, наприклад, дипломатія. Боярська боротьба за владу звела на нуль її авторитет. Але ці реформи підготували державу до наступних перетворень.

Список використанОЇ літератури

1. Альшиц И.П. Начало самодержавия в России. Государство Ивана Грозного - Л.: Наука, 1988. – 242 с.
2. Головатенко Е.Н. История России: спорные проблемы. - М: Наука, 1989. – 345 с.
3. Зимин А.А. Реформы Ивана Грозного. – М.: Прогресс, 1964. – 216 с.
4. Карамзин Н.М. История Государства Российского. В 3 кн. Кн. 2. Тт. V, VI, VII, VIII. – М.: Книга, 1988. – 585 с.
5. Ключевский В. О. Краткое пособие по русской истории. – М.: Наука, 1990. – 412 с.
6. Ключевский В. О. Исторические портреты. Деятели исторической мысли. – М.: Правда, 1991. – 624 с.
7. Кобрин В. Б. Иван Грозный. – М.: Наука, 1968. – 128 с.
8. Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее важнейших деятелей. – М.: Эксмо, 2004. – 1024 с.; ил.
9. Платонов С. Ф. Полный курс лекций по русской истории. – М.: Прогресс, 1995. – 532 с.
10. Платонов С. Ф. Учебник по русской истории для средней школы. – М.: Прогресс, 1992. – 400 с.
11. Скрынников Р. Г. Иван Грозный. – М.: Наука, 1975. – 246 с.
12. Соловьев С. М. Учебная книга по русской истории. – М.: Прогресс, 1989. – 389 с.
13. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времен до конца ХVIII века: Пособие для учителя/ Сост. П.П. Епифанов О.П. Епифанова – 2-е изд., дораб. – М.: Просвещение, 1989. – 288 с.

14. Шмидт С. О. Становление российского самодержства. – М.: Наука, 1973. – 233 с.