Кирило-Мефодіївське товариство

ПЛАН

 

 

Вступ

 

1. Передумови виникнення  Кирило-Мефодіївського товариства 

 

2. Виникнення Кирило-Мефодіївського  товариства, його засновники і  учасники 

 

3. Основні ідейні напрямки  Кирило-Мефодіївського товариства 

 

4. Наукові розвідки найактивніших членів Кирило-Мефодіївського товариства

 

5. Місце Т.Г.Шевченка в Кирило-Мефодіївському товаристві

 

6. Значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства

 

Висновки 

 

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Після розгрому декабристського руху та офіційної заборони масонства  на території Російської імперії  настав час реакції, пов’язаний з  іменем царя Миколи І. Для України  він відзначився подальшим наступом на її права, нівелюванням її особливостей та державницької пам’яті.

Перша офіційна згадка про Кирило-Мефодіївське товариство пов’язана з доносом, коли в березні 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція відразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства — першої на Україні організації політичного спрямування.

Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності широкого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка  активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдарованим  істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти  — викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вже добре  знаний поет Тарас Шевченко — підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували.

Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування “браття” збиралися кілька разів на тривалі філософські  й політичні дискусії (під час  однієї з них якраз і був  присутній донощик Петров) та підготували  ряд положень своєї програми.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Передумови виникнення

Кирило-Мефодіївського товариства

 

Польське повстання 1831 року серйозно налякало уряд Російської імперії. У  ході його доволі жорстокого придушення російська влада намагалась підірвати  не лише економічну основу польського визвольного руху, конфіскуючи майно  повстанців (правда, невдовзі більшість  конфіскованих маєтків була передана родичам репресованих, чи передана їм у оренду), а й знищити духовні  передумови польського патріотизму. З 1832 року російська мова стала єдиною офіційною у всіх установах Правобережжя, закрито значну кількість костьолів.

Університет, заснований за імператорським указом, повинен був також замінити собою Києво-Могилянську академію як центр світської освіти із значними історичними і гуманістичними традиціями. Сама академія перетворювалась на заклад, що готував виключно служителів православної церкви.

На початку 40-х років XIX ст. центром українського національно-визвольного руху стає Київ. Студенти і молоді викладачі університету організували тут таємний гурток "Київська молода", поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва.

На своїх засіданнях гуртківці  обговорювали майбутнє України, вивчали  праці французьких філософів-утопістів  — Сен-Сімона, Фур’є, цікавилися процесами  відродження сусідніх народів: поляків, чехів, хорватів, сербів, болгарів, словаків, словенців і мріяли "щоб усі  слов’яни стали добрими братами" і "брат з братом обнялися і поговорили слово тихої любові во віки і віки".

Цей гурток став ідейним та організаційним предтечею найбільш відомого українського політичного товариства кінця 40-х  років XIX ст. — Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія, більш відомого в літературі як Кирило-Мефодіївське товариство.

 

 

 

 

2. Виникнення Кирило-Мефодіївського  товариства,

його засновники і учасники

 

Товариство виникло в кінці 1845 — на початку 1846 року і проіснувало, за оцінками істориків, не більше п’ятнадцяти  місяців.

Його засновниками були, як прийнято вважати, чиновник канцелярії генерал-губернатора  М. Гулак, ад’юнкт Київського університету М. Костомаров та студент цього ж  університету М. Білозерський. До товариства також приєдналися поет Т. Шевченко, вчителі П. Куліш і Д. Пильчиков, студенти університету О. Навроцький, О. Маркович, І. Посяда, Г. Андрузький і  О. Тулуб, поміщик М. Савич.

За оцінками дослідників близько 100 осіб підтримували зв’язки і дружні відносини з членами товариства. Серед членів товариства, на відміну  від масонів чи декабристів, не було представників великої родової  аристократії, його основу складали вчені, письменники, діти середніх чи дрібних  землевласників.

Незважаючи на всю неоднозначність  трактування української проблеми учасниками декабристського руху їх вплив на формування ідеології братства був незаперечним. Особливо це стосується такої декабристської організації, як Товариство об’єднаних слов’ян, засадничі  програмні ідеї якого, в значній  мірі, знайшли своє відображення в  головних документах Кирило-Мефодіївського товариства.

Кирило-мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу, Товариства об’єднаних слов’ян. Це яскраво  підтверджує програмний документ Кирило-мефодіївців "Книги буття українського народу, де прямо вказується на Товариство об’єднаних слов’ян як на свого  ідейного попередника, бо воно теж мало на меті повалення самодержавства, ліквідувати кріпосництво й об’єднати  всі слов’янські народи в одну федерацію.

Кирило-Мефодіївське товариство, фактично, не встигло розпочати активної роботи, підготувавши лише ряд програмних документів і визначити основні цілі і  завдання своєї діяльності, оскільки було викрите внаслідок доносу студента Київського університету Петрова.

Його учасники були заарештовані і  після слідства, що велось в Києві  та Санкт-Петербурзі, засуджено на різні  терміни ув’язнення і заслано  до різних міст Росії. Найважчий вирок отримав Т. Шевченко — його було віддано в солдати і відправлено в оренбурзькі степи із суворою забороною писати і малювати.

Незважаючи на те, що товариство встигло  зробити доволі мало, його розгром  викликав значний резонанс в тогочасній пресі Європи. "Паризькі газети "Jornal des debat" i "Democratic pasifiqe" вмістили повідомлення про арешт кирило-мефодіївців  і заслання Т. Г. Шевченка в солдати". Відгукнулась на ці події і віденська  преса, сповіщаючи про арешт Костомарова, Куліша та інших.

"Справа кирило-мефодіївців мала  відгук у Галичині, що перебувала  під владою Австрії. У газеті "Дневник руський" (виходила  у Львові в серпні-жовтні 1848 р.  під редакцією учасника гуртка "Руська трійця" І. М. Вагилевича, вміщено вірш, присвячений кирило-мефодіївцям,  польського поета Г. Яблонського  — Мученикам вольності з року 1847". В іншому номері Кирило-Мефодіївське  товариство названо "змовою  малоросіян", а Шевченка — "мучеником  справи руської вольності". У  статті "Слово о Русі і її  становищі політіческом" містися  заклик підтримувати традиції  визвольного руху: "Чую голос  народа, борющегося в путах деспотизму, чую воззваніє мучеників народної  справи Шевченка, Костомарова, Куліша  і інших".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Основні ідейні напрямки

Кирило-Мефодіївського товариства

 

Основні політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства було викладено в його програмних документах, до яких належать "Статут Слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія", відозви "Брати  українці" та "Братья великороссияне и поляки", "Книги буття українського народу", а також у ряді робіт, що мали своєрідний підготовчий щодо програмних документів характер, у  наукових розвідках та літературних творах учасників організації.

Статут Слов’янського товариства св. Кирила та Мефодія (саме таку назву  носило товариство) складається з  двох частин. Перша — "Головні  ідеї" — містить у концентрованому  вигляді вихідні положення ідеології  та основні цілі діяльності, а друга  — "Головні правила товариства" — присвячена визначенню способів та засобів реалізації програмних засад  товариства.

Першим пунктом "Головних ідей" зазначалося: "Приймаємо, що духовне  і політичне поєднання слов’ян  є їх призначенням до якого вони повинні прагнути". Цей пункт  є першим не лише за порядком, а й  за ідеологічним значенням, оскільки ідея об’єднання слов’янських народів  проходить "червоною ниткою" через  всі програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства і є тим вихідним пунктом  на якому грунтуються всі подальші теоретичні розробки.

Слов’янофільство було досить популярним напрямком політичної думки у  слов’янських народів першої половини XIX сторіччя. Однак, як ідеологічна течія, воно не було однорідним і ціліснім. У кожного із слов’янських народів  ці ідеї набували специфічного змісту, а цілі та засоби поєднання слов’ян  були, в значній мірі, відмінними.

Для кирило-мефодіївців слов’янофільство не було самодостатньою ідеєю. У підготовчих  матеріалах до програмних документів товариства досить чітко прослідковується думка про те, що, оскільки всі  спроби українців досягти державно-політичної незалежності самостійно закінчувались  невдачею, то єдиним виходом для  них, який дозволить позбавитись  національного і соціального  гніту, є спільна боротьба з іншими поневоленими слов’янськими народами. Так, зокрема, В. Білозерський у Пояснювальній  записці до Статуту товариства відзначав: " … ця свобода є досяжною для нас і інших підкорених племен, тільки при об’єднанні слов’ян в одну державу, засновану на повазі народності кожного".

Слов’янофільство учасників Кирило-Мефодіївського товариства корінним чином відрізнялось від російського слов’янофільства і було більш співзвучним до чеського, словацького чи польського. Як підкреслює П. Кузик, " ... на противагу російському варіантові об’єднання — "слов’янські струмки зіллються в російське море" (О. Пушкін), кирило-мефодіївці висунули зовсім іншу форму слов’янського союзу. Ідеться, фактично, про ідею створення добровільної федерації рівних слов’янських націй (яку згодом удосконалив М. Драгоманов, а Ще пізніше спробувала втілити в життя Центральна Рада)".

Цю ж особливість українського слов’янофільства відзначав і начальник  жандармського управляння граф О. Орлов, який в доповідній записці імператору Миколі І наголошував на загрозі  для майбутнього імперії розвитку подібних настроїв: "У Києві та Малоросії слов’янофільство перетворюється на українофільство. Там молоді люди з ідеєю об’єднання слов’ян поєднують думки про відновлення мови, літератури і звичаїв в Малоросії, доходячи навіть до мрій про повернення часів минулої вольниці і гетьманщини, думки, про відновлення народності їх батьківщини можуть повести малоросіян, а за ними і інших підвладних Росії народів до бажання існувати самобутньо".

Таке розуміння панславістської  ідеї учасниками Кирило-Мефодіївського товариства розшифровувалося в другому  пункті "Головних ідей" статуту, який чітко наголошував на тому, що при  утворенні майбутнього слов’янського  союзу кожен слов’янський народ  повинне мати свою державно-політичну  самостійність. Вона розглядалась "братчиками" як головна передумова майбутнього об’єднання.

Іншою, не менш важливою умовою створення  майбутнього слов’янського союзу, було встановлення у всіх слов’янських народів республіканської форми  правління та політико-правової рівності громадян: "Приймаємо, що кожне слов’янське  плем’я повинно мати правління народне  і дотримуватись повної рівності співгромадян по їх народженню, християнським  віросповіданням і стану".

Відомий дослідник діяльності Кирило-Мефодіївського товариства Г.Сергієнко, визначаючи особливості  поглядів товариства на проблему самостійного державно-політичного існування  України, писав: "Питання про самостійне існування України в статуті  розглядалось як частина загальнослов’янського  і ставилося в залежність від  утворення республіканської федерації  слов’янських народів".

Основою для встановлення справедливого  суспільного та державного ладу у  слов’янських народів, на думку учасників  Кирило-Мефодіївського товариства, повинні  були стати непорушні і керівні  принципи християнської моралі. Так, зокрема, в четвертому пункті "Головних ідей" статуту зазначалося про те, що "... правління, законодавство, право власності і просвітництво у всіх слов’ян повинні основуватись на святій релігії господа нашого Ісуса Христа". Саме вірність цим моральним засадам християнства в його чистій, неспотвореній пізнішими нашаруваннями формі, повинна була стати основною передумовою для залучення неофітів до товариства та, поряд з освіченістю, для зайняття відповідальних державних посад у майбутньому справедливо організованому суспільстві.