Кирило-Мефодіївське товариство

Гостро критикуючи представників  української еліти Т. Шевченко все  ж не втрачає надії на те, що націю  вдасться об’єднати в ім’я її визволення, визволення України і кожного  українця. У цьому проявляється його глибока мудрість та послідовна державницька позиція.

Свобода є центральною категорією для всіх великих поетів-романтиків тогочасної Європи — Байрона, Міцкевича, Пушкіна. Однак у Т. Шевченка воно досягає апогею свого розвитку. Як відзначає В. Барка "Без сумніву, в Шевченка поняття свободи при  всенародному і вселюдському значенні мало найбільш персональний характер, порівнюючи з поезією всіх його сучасників (виділення В. Барки — О.С.); для нього воля народу була одночасно конкретною і особистішою волею кожної окремої людини в загальному складі. Шевченкові чужий модель ідеологічного походження — з "програм", що озвучували народ, ніби отару в загорожі, звідки виводять "єдиним махом" на пастівник свободи і зоставляють худобою під батогом нового "хазяїна".

Україна, її минуле і майбутнє стоїть в центрі політичних поглядів Т Шевченка. Поряд з цим значне місце в них займають і ряд інших проблем, зокрема доля всіх поневолених народів і слов’янських, зокрема. У багатьо’х поезіях він з теплотою згадує чеських і словацьких "будителів", що поклали початок демократичного слов’янофільства. Для поета близькою є ідея того, що в майбутньому "зіллються слов’янські ріки" в одне море, але при цьому він твердо стоїть на позиції тог, що "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля". Цей принцип був центральним в ідеї слов’янофільства, викладеній у програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства і саме його послідовно дотримується Т. Шевченко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, що викликала значний  резонанс в тогочасній Україні по обидва боки російсько-австрійського  кордону, політичні ідеї та культурницька  праця його учасників стали етапною  віхою у становленні української  політичної думки, своєрідним каталізатором  процесів, що дозволили нації вийти  з духовної кризи пов’язаної з  крахом Гетьманщини та ознаменували новий етап у боротьбі за самостійне державно-політичне існування.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства мала велике значення, причому  з кількох міркувань. Зокрема, створення  братства було першою, хоча і невдалою, спробою інтелігенції перейти від  культурницького до політичного  стану національного розвитку; воно привернуло до себе увагу царського  уряду, який вважав потенційно небезпечним  невпинне зростання свідомості українців; ліквідація Товариства дала поштовх  до рішучого наступу антиукраїнських  сил і ознаменувала початок тривалої, безупинної боротьби української демократичної  інтелігенції проти російського  царату.

Широка робота по забезпеченню ідейних  засад національного відродження, розпочата учасниками товариства після  заслання, відобразила і, в значній  мірі вплинула на становлення в українському основних парадигм у формуванні програм  діяльності по забезпеченню Україні  та українцям умов збереження власної  ідентичності. Відомий історик Д. Дорошенко підкреслював, що " . ідейне значіння братства було величезне. Можна  сказати, що його ідеї й його програма надовго зазначили головні напрямні лінії українського національного  відродження. Тоді як традиція окремого політичного розвитку в Україні  існувала тривалий час, сучасний націоналізм  — доктрина, за якою люди спільної культури повинні скласти незалежну державу  — з’явися на цій території  досить пізно. Уважний дослідник  побачить, що перші активні прояви націоналізму серед груп освіченої  інтелігенції в Україні можна  спостерегти вже на початку дев’ятнадцятого  сторіччя і в середині того сторіччя Тарас Шевченко, найбільше ім’я в українській літературі, надав  поетичної експресії націоналістичним прагненням. Це вже значно пізніше, були сформовані виразно політичні  організації, що прагнули реалізувати  в Україні націоналістичну ідеологію".

Т. Шевченку вдалось у своїй політичній поезії, що мала величезний вплив на молоде покоління українців, поєднати соціальний та національно-визвольний, державницький моменти, протистояння яких призводило в минулому до несконсолідованості  української нації та її поразок  у вирішенні цих самих соціального  та національно-визвольного питань. М. Костомаров, створивши концепцію  українського історично-політичного  месіанізму, звернув увагу на особливості  менталітету нації та їх вплив  на її історичну долю. Він поставив проблему необхідності врахування ментальних рис при створенні політичних програм, зробивши висновок про те, що українцям необхідно тривалий час розвиватись в рамках чужої державності, яку варто спробувати пристосувати до власних потреб, щоб виховати "державницький дух". П. Куліш, намагаючись продовжити місію Т. Шевченка та розвиваючи де-факто ідеї М. Костомарова, гостро поставив проблему формування власної національної еліти як з представників старих, русифікованих та полонізованих еліт, так і з інших соціальних верств шляхом цілеспрямованого виховання національного духу та державницького мислення.

Значення товариства в розвитку української політичної думки полягає  в тому, що воно не лише продовжило традицію, але й забезпечило модернізацію політичного мислення у відповідності  з тогочасним рівнем політичної думки  Західної Європи.

В ідеології Кирило-Методіївського братства 1846-1847 років бачимо синтез трьох попередніх течій: романтичного етнографізму й культурництва харків’ян; традицій козацького державництва й  політичного автономізму лівобережного  дворянства; врешті, модерних західноєвропейських  ідей лібералізму й демократизму, що їх першими носіями на українських  землях були декабристи. Кирило-мефодіївська програма стала платформою українського руху впродовж наступних десятиліть. Пряма лінія розвитку веде від Кирило-Методіївського братства до Центральної Ради 1917 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Отже, Кирило-Мефодіївське товариство - таємна політична національно-патріотична  організація (грудень 1845 — березень 1847, Київ).

Засновники: В.Білозерський, М.Гулак, М.Костомаров. Згодом до них приєдналися 9 осіб, серед них Т.Шевченко, П.Куліш.

Зв'язки з Кирило-Мефодіївським  братством підтримували ще близько 100 чоловік.

Братство ставило головною метою  досягнення державної незалежності України у федеративній спілці таких  же незалежних слов'янських держав. "Братчики" виступали за повалення  самодержавства та ліквідацію кріпацтва  в Російській імперії.

Першою по шляху створення федерації  мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов'янських  суспільств — через відсутність  у ній знаті.

Подібне до Христового, воскресіння  цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: «І зруйнували Україну. Але то лише здавалося. бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її заклик, повстануть всі слов'яни . і стане Україна самостійною республікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: «Дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем». Таке мессіанське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здатності своїх «м'яких» і «поетичних» співвітчизників існувати незалежно.

Погоджуючися щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися  в питанні про те, що вважати  першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були єдність  і братство слов'ян; Шевченко палко  вимагав соціального й національного  звільнення українців, а Куліш наголошував  на важливості розвитку української  культури. Більіність висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й «моральний приклад», який вони подаватимуть властям, — це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від  них, Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни. Втім, ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумнівно об'єднували спільні цінності та ідеали й, що найхарактерніше, бажання покращити соціально-економічну, культурну й політичну долю України.

Складена колективно програма товариства "Книга буття українського народу, або Закон Божий" у 109 положеннях за допомогою релігійно-повчальних та історико-публіцистичних аргументів доводила право українського народу бути ініціатором боротьби за національне  й соціальне визволення слов'янських  народів з об'єднанням їхніх новостворених  демократичних республік у федеративну  спілку.

Права і обов'язки членів Кирило-Мефодіївського браства регламентувалися статутом. Громадську роботу кирило-мефодіївці зосередили навколо освіти народу і  піднесення економіки України, видання  популярних книжок, запровадження широкої  мережі початкових навчальних закладів, готували агітаційні відозви із закликами  розгортати національно-визвольну  боротьбу.

Заарештовані царськими властями, які вбачали у Кирило-Мефодіївському братстві небезпечну антиурядову організацію, за вироком, затвердженим Миколою І, всі 12 "братчиків" були покарані засланням  у різні місця імперії.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і  невдалу, спробу інтелігенції перейти  від культурницького до політичного  етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту  українофільства проти польських  культурних впливів на Україні) до потенційної  небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської  політики і ознаменувала початок  довгої безупинної боротьби української  інтелігенції з російським царатом.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Грушевський М. Історія України  Руси: У 10 т. – К., 1998.

2. Гуржій І. Україна в системі  всеросійського ринку 60—90-х років  XIX ст. К., 1968.

3. Ісасвич Я. Братства та їхня роль в розвитку української культури XVI—XVIII ст. К., 1966.

4. Субтельний О. Украина  история: К., 1994.

 

5.Кирило-Мефодіївське товариство: У 3-х т.т. — К., 1990.