Кирило-Мефодіївське товариство

Для вирішення нагальних, життєво  важливих справ передбачалось утворення  спільного вищого законодавчого  органу влади — загальнослов’янського  собору з представників всіх народів. Однак його функції та повноваження не визначено більш детально. Враховуючи, що попередніми пунктами статуту  особливо наголошувалось на державно-політичній самостійності кожного з народів, то можна припустити, що цей "собор" повинен був би стати деяким наддержавним органом, члени якого обирались  би не пропорційно від кількості  населення, а від державно-територіальних утворень.

Хоча М. Костомаров, описуючи дискусії щодо майбутнього устрою слов’янської федерації, у "Автобіографії" дещо інакше трактував це питання. Він писав: "Ми почали уявляти собі всі славянські народи зєднаними між собою у федерації подібно до давніх грецьких республік або Зєднаних Держав у північній Америці з тим, щоб усі находилися у тіснім звязку з собою, але щоб кожна зберігала свято свою окрему автономію. Федерація тільки по одним народностям не видавалася нам зовсім придатною з багатьох причин, а зокрема з огляду на чисельну нерівність мас, що належали до народностей. Яке союзництво могло існувати в дійсности на підставі взаїмної рівности між незначними щодо кількости Лужичанами й великою масою російського народу з незмірними просторами його батьківщини? Ми прийшли до думки, що з збереженням права народностей потрібний конче инший поділ частин будучої славянської держави для її федеративного ладу. Таким робом поставала думка про адміністративний поділ земель заселених славянським племенем, незалежно від того, до якої з народностей належить це племя в тій чи иншій полосі заселення простору. Ми не могли вияснити собі подрібно картини в якій мала зявитися наша уявна федеративна держава; утворити цю картину ми полишили будучій історії. В усіх частинах федерації пропонувалися однакові основні закони та права, рівність ваги, мір і монети, скасування мита і свобода торговлі, загальне скасування кріпосного права й невольництва, в якій ні було б формі, єдина центральна влада, що завідувала б зовнішніми справами союзу, військом і флотою, зате повна автономія кожної частини у відношенні до внутрішніх уладжень, внутрішньої управи, судівництва і народної освіти".

У другій частині Статуту — "Головних правилах товариства" — розкриваються  його головні принципи організації  братства, а також тактичні цілі на шляху утворення майбутнього  союзу слов’янських народів. Так  у сьомому пункті зазначалось, що оскільки "в теперішній час слов’янські  племена сповідують різні віросповідання і мають упередження одне до одного, то товариство буде старатись про знищення всякої письмової та релігійної ворожості між ними і розповсюджувати ідею про можливість примирення розбіжностей в християнських церквах". Це, на думку його авторів, повинно було сприяти зближенню слов’ян та встановлення між ними справді братерських, дружніх і рівноправних відносин.

У сфері суспільних відносин Статут особливу увагу звертав на необхідність ліквідації соціальної нерівності та її особливо потворного прояву — кріпацтва. Восьмий пункт "Головних правил" відзначав, як одну з цілей братства те, що "Товариство буде старатись заздалегідь про викорінення рабства і всякого приниження нижчих класів, рівним чином і про повсюдне розповсюдження грамотності".

Просвітництво широких народних мас  визнавалось головним засобом досягнення мети, яке ставили перед собою  члени Кирило-Мефодіївського товариства. Ця, здавалось би далека від політики, культурно-просвітницька діяльність викликала значні підозри у царських слідчих. Вони ретельно підшивали до справ заарештованих братчиків  проекти облаштування народних шкіл, нарівні з революційними прокламаціями  та патріотичними художніми творами.

Будучи у своїй масі равними християнами, автори Статуту Кирило-Мефодіївського товариства особливо наголошували на моральності своїх дій та дотримання духу християнського віровчення. У дев’ятому пункті "Головних правил" спеціально зазначалось про те, що "Як все товариство в цілому, так і кожен його член повинні свої дії узгоджувати з євангельськими правилами любові, покірливості і терпіння; правило ж "Мета освячує засіб" товариство визнає безбожним".

Відозва "Брати українці", відображаючи в цілому ідеї відбиті в Статуті  Кирило-Мефодіївського товариства, дає  більш уточнене трактування основоположних ідей діяльності братства.

Так, зокрема, повторюючи думку про  те, що з’єднання слов’ян в один союз є їхнім історичним призначенням, відозва чітко наголошує на тому, що це утворення повинно мати міждержавний характер, не позбавляючи жоден з  народів, що до нього ввійдуть, статусу державно-самостійного: "...так, щоб кожен народ зкомпонував свою Реч Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу общественну". Союзним органам делегувались права вирішувати виключно ті справи, які мали загальне для всіх членів об’єднання значення: "Щоб був один сейм або рада слов’янська, де б сходились депутати оду всіх Речей Посполитих і там розважали б і порішали такі діла, котрі б належали до цілого союза слов’янського". На чолі союзу мав стояти керівник обраний на певний і цілком визначений термін: "Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був правитель вибраний на года" і влада, таким чином, не могла б перетворитись у спадкову.

Особлива увага у цій відозві  зверталась на необхідність ліквідації станів та станових привілеїв, забезпеченні громадянської ("посполитої") рівності та свобод. Реальним проявом цієї рівності повинен був стати доступ по всіх державних посад в слов’янськім союзі та республіках що ввійдуть до нього не за "родом і достатком", а "по розуму і просвіченості народними виборами".

Невелика за обсягом відозва "Брати  великоросіяни і поляки" проникнута закликом до двох слов’янських народів  з якими історія найбільш тісно  пов’язала долю української нації  подолати історичну ненависть та суперечності в ім’я майбутнього  об’єднання всієї Слов’янщини на засадах свободи та рівності громадян і народів.

У цілому програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства носили революційний і визвольний, як в національному, так і в  соціальному відношенні, характер з  наголосом на використанні просвітницьких, ненасильницьких методів реалізації: "Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства, висловлена в ряді документів і творів, була прогресивною і, в основному, революційною. Найголовніші вимоги її зводилися до ліквідації кріпосництва і самодержавства, визволення і об’єднання слов’янських народів у республіканську демократію, запровадження загальної народної освіти. Однак здійснення програми, ліберальна більшість кирило-мефодіївців намічала мирним шляхом. Лише найрадикальніша частина членів товариства (Шевченко, Гулак та ін.) дотримувалась революційних методів боротьби".

Хоча, у вище означених програмних документах братства організація майбутнього союзу слов’янських народів не розглядалась детально, все ж варто відзначити, що особливу роль в ньому відводилась Україні і Києву. Останній розглядався в ряді творів членів товариства саме як столиця планованого слов’янського союзу, місце розташування його головних керівних органів.

Києвоцентричні погляди учасників  Кирило-Мефодіївського товариства можна  розглянути як своєрідне продовження  у XIX сторіччі ідеї Києва "Другого Єрусалиму", що лягла в основу державницьких прагнень гетьманської доби і, навіть, більш давньої — "Андріївської легенди" софійських книжників Києворуської держави.

4. Наукові розвідки найактивніших членів

Кирило-Мефодіївського товариства

Окрім ідей західноєвропейських, російських та польських революціонерів, до своєрідних джерел "Книг буття українського народу" можна віднести також  і ряд наукових розвідок членів Кирило-Мефодіївського товариства, присвячених питанням слов’янофільства та історичній долі слов’ян.

Серед них особливе місце належить праці "Юридичний побут поморських слов’ян", одного з лідерів так званого "революційно-демократичного крила" Кирило-Мефодіївського товариства М. Гулака.

Микола Гулак народився в 1822 року на Полтавщині в небагатій дворянській  сім’ї. У 1843 році він закінчив юридичний  факультет Дерптського (Тарту, Естонія) університету. 16 липня 1844 року цим університетом  йому було присвоєно ступінь кандидата  права.

М. Гулака прийнято вважати лідером  радикального крила Кирило-Мефодіївського товариства, яке виступало за рішучі дії в справі ліквідації російського  самодержавства та кріпосництва.

Після викриття Товариства на слідстві він намагався взяти на себе максимальну  відповідальність, вигороджуючи товаришів. За вироком отримав найважче покарання  — 3 роки ув’язнення в одиночній  камері Шлісельбурзької фортеці  і подальше заслання на 5 років в  Пермь. Після відбуття заслання, працював певний час на півдні України, а з 60-х років XIX сторіччя — на Кавказі. Займався педагогічною діяльністю, автор ряду праць з історії, філології, філософії, математики, історії літератури, перекладів з грузинської та азербайджанської мов. Довів місцеве походження славнозвісної поеми "Витязь в тигровій шкурі". Помер 1899 року в м. Єлизаветполі (Гянджа, Азербайджан).

Робота "Юридичний побут поморських слов’ян" була вилучена у М. Гулака під час обшуку і включена до карної справи. Вона присвячена, в основному, проблемам традиційної правосвідомості  слов’янських народів взагалі і  слов’ян Померанії в V-ХІІ сторіччі. Значна увага в цій роботі приділяється питанням політико-правової організації  життя давніх слов’ян. Центральний  об’єкт дослідження — поморські  слов’яни — був обраний М. Гулаком  недаремно. Саме це давнє населення  сучасної Східної Німеччини було найбільш повно описане в науковій літературі, особливо німецькомовній, а Дерптський університет на той  час був одним з кращих німецьких  університетів. І не лише на території  Російської імперії. В той же час  орієнтація на німецькі наукові джерела  не заважає М. Гулаку активно використовувати доступний йому матеріал з наукових розробок чеських вчених, давньоруських літописів і т.п.

Князівська влада, підкреслює М. Гулак, виростаючи з патріархальної влади  родового старшини, присвоює і її права  та обов’язки. Наближені будують  князеві град або двір, подібно  як це робить челядь для владики, з  його дозволу служебники і наближені  засновують нові двори та гради, так  як з дозволу родового старшини відділяються та засновують нові господарства і  роди ближники.

Найбільш цікавим для нас, з  точки зору розвитку української  політичної думки, є останній, VI розділ цієї роботи — "Державне право", в якому аналізуються особливості політичного устрою у поморських слов’ян.

Підводячи підсумки розгляду особливостей політичних традицій, підстав та джерел влади у давньослов’янських народів  М. Гулак робить важливий висновок: "З двох начал розвилась у  слов’ян вся будова державного устрою: начало патріархальне і начало демократичне. З патріархального начала виникла  родова влада князів, з демократичного устрій общин і федеративні союзи  республік, які зустрічаються в  нас в удільний період, в Померанії  і, може бути, на Адріатичному морі. В  основі своїй ці ідеї одна одній  не суперечать, і перші ті общини слов’янські, котрим обставини дозволили розвиватись за природним племінним напрямком, являють нам гармонійне злиття обох принципів. Але боротьба цих елементів неминуча. Внутрішня історія слов’ян є не що інше, як ця боротьба. Незабаром одне начало отримало перевагу над іншим. З демократичного вийшла анархія, як в Польщі, Малоросії (XVII сторіччі), і навіть Богемії, з патріархального деспотизм" .

З цієї посилки М. Гулака сам собою  випливає висновок про те, що для  України, як складової слов’янського  світу, спадкоємниці політичних традицій Київської Русі дуже важливим є гармонійне поєднання колективних форм організації  влади з персоніфікацією політичної відповідальності.

Другий важливий висновок, який робить М. Гулак, про те, що "з цих двох начал розвилася у слов’ян  двояка судова влада, общини і князя. Всяк своєї челяді воєвода, владика  у своєму роді. Князь над усім народом, з іншого ж боку, всяк громадянин, як член общини, правами своїми громадянськими і політичними рівний всім іншим, тому що рівний тільки може судити рівного". І хоча висновок про юридичну рівність у давніх слов’ян є швидше висновком про бажане ніж про дійсне, все ж певні традиції громадянської рівності у них існували.

Робота Миколи Гулака є глибоким і цікавим дослідженням важливої проблеми політичних традицій та менталітету  на формування і функціонування політичної системи суспільства. Його висновки знайшли своє відображення у програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства — Статуті, відозвах і в центральному — "Книгах буття українського народу". Під час арешту М. Гулак, намагаючись врятувати своїх товаришів, взяв на себе відповідальність за авторство "Книг .". І хоча в подальшому наукова традиція стала визнавати основним автором центрального програмного документа Кирило-Мефодіївського товариства М. Костомарова, вплив’ М. Гулака та його ідей на цю роботу є незаперечним.

Серед документів, що були конфісковані у членів Товариства при арешті, такими, що їх можна розглядати як, до певної міри підготовчі, для написання  програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства, є проекти конституції  підготовлені студентом Київського університету Г. Андрузьким.

Документи, що отримали у дослідників  назву "проекти конституцій" представляють  собою швидше своєрідні нотатки  з деякими пропозиціями щодо найкращого устрою майбутньої держави та способів його досягнення, викладені часто  без дотримання логічної послідовності.

Г. Андрузький особливого значення надає  соціально-психологічним факторам, їх ролі у розгортанні реформ з  покращання суспільного життя. Саме тому, серед "корисних" станів він  особливу увагу приділяє стану духовному, як такому, що відповідає за духовність народу і душу кожного громадянина. Г.Андрузький особливо наголошує на тому, що до духовного стану необхідно  відносити людей високоморальних  та порядних, походженням переважно  з осіб освічених "простого стану", здатних стати авторитетом та прикладом для інших. Забезпечення духовності суспільства та кожного  громадянина, разом з освітою, повинні  сприяти уникненню двох лих, що загрожують суспільству на етапі сутнісних  соціально-політичних реформ — народної сваволі і анархії внаслідок  різкого падіння авторитету влади  та надмірних очікувань і не менш глибоких розчарувань тих, хто не був готовий до змін, але приєднався і підтримав їх.