Конституційний процес в Україні

ІІІ Всеукраїнський з'їзд Рад 10 березня 1919 року прийняв першу Конституцію  Української Соціалістичної Радянської Республіки.  Цей Основний Закон, як і Конституція РСФРР,  грунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату і саме тому був більшою мірою політичним, ніж правовим документом.  Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначила Республіку Рад,  де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських та червоноармійських демутатів. Формування системи Рад базувалося на принципі непрямих виборів: до міської ради робітники обирали 1 представника від 100 виборці, від інших верств трудящих 1 від 300, “Нетрудові верстви” були позбавлені права обирати і бути обрані.  Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організацією.

У зв'язку з утворенням СРСР та прийняттям першої Конституції Радянського  Союзу (січень 1924 р) були внесені відповідні зміни до Конституції України.  15 травня 1929 року ХІ Всеукраїнський з'їзд  Рад затвердив нову Конституцію  УРСР, що внесла зміни щодо територіального  устрою (до складу УРСР з 1924 до 1940 рр входила Молдавська Автономна Соціалістична Радянська Республіка). Було зафікствано триступеневу систему управління.

Зміна КПРС політичних орієнтирів зумовлювала  відповідне правове забезпечення.  Прийняття програмної тези про перемогу соціалізму стало передумовою нового Основного Закону.  Слідом з Конституцією СРСР 1936 р ХІV Всеукраїнський з'їзд  Рад затвердив Конституцію УРСР. 

Четверту Конституцію УРСР було прийнято 20 червня 1978 року позачерговою сьомою сесією Верховної Ради республіки.  Її текст розробила комісія з  В. Щербицьким на чолі відповідно до Конституції  СРСР 1977 року.

Усі чотири радянські Конституції  України були документами політичними  і розроблялися спершу в ідеологічних відділах ЦК КПРС. Враховуючи те, а також  статус квазідержави, якою була Україна, ці конституційні акти з певним застереженням можна віднести до групи основних законів держави.

Державно-конституційна ідея продовжувала існувати і в часи радянської окупації. На еміграції громадсько-політичні  організації і партії обстоювали право на національне самовизначення України, апелювали до міжнародних  організацій світу з приводу  колоніального статусу УРСР у  складі Радянського Союзу.  Державне правління України в еміграції, Світовий конгрес вільних українців  та інші громадські об'єднання розробляли низку документів законодавчого характеру щодо майбутньої моделі політичного та економічного життя в незалежній Україні.  Слід відзначити працю Миколи Сціборського, написану в 1940 році в формі конституційного проекту. Саме діяльність українських організацій у діаспорі та рух опору на терені України спричинили сучасну боротьбу за утвердження державницької ідеї та конституційного забезпечення демократичної суверенної держави.

 

IV. Конституціоналізм  у незалежній Україні.

У сучасний період політичної боротьби за проголошення незалежності України  постало питання розробки нової  Конституції. Партії, громадські організації, починаючи з передвиборчої кампанії до Верховної Ради України (листопад-березень 1990 р) акцентували увагу на необхідності розробки та прийняття нового Основного  Закону як важливого атрибуту суверенної держави.  Реальний процес створення  нової Конституції триває від  часу прийняття Декларації про державний  суверенітет і охоплює декілька етапів.

Перший етап новітнього конституціоналізму України було розпочато Декларацією  про державний суверенітет України.  В цьому документі було зазначено, що Декларація є основою для нової  Конституції, законів України та визначає позиції Республіки при  укладанні міжнародних угод. Декларація також пизначила необхідність побудови України як суверенної, національної, правової та демократичної держави.

Другим етапом у конституційному  процесі стало схвалення Верховною  Радою Концепції нової Конституції  України 19 червня 1991 року. Концепція  вперше в історії українського конституціоналізму визначила фундаментальні засади,  серед найважливіших було названо:

• визнання людини як найвищої соціальної цінності та, відповідно, пріоритетність прав та свобод особи;
• пріоритет загальнолюдських цінностей;
• стабільний характер Конституції;
• прямий характер дій норм Конституції.

Незважаючи на те, що Концепція  була схвалена до проголошення незалежності України, більшість підходів цього  документу залишаються визначальними  для подальшої конституційної діяльності.

Третім етапом новітнього конституційного  процесу в Україні слід вважати 1 липня 1992 року.  Саме тоді Верховна Рада України ухвалила постанову  про винесення першого проекту  Конституції України на всенародне обговорення. Як відомо, перший проект Конституції було підготовлено Конституційною комісією, створеною 24 жовтня 1990 року. До Конституційної комісії, за постановою, увійшло 59 членів під головуванням Леоніда Кравчука, а згодом співголовою  було обрано Івана Плюща. За результатами обговорення проекту на сесії  Верховної Ради України 30 червня - 1 липня 1992 року було прийнято рішення  про всенародне обговорення Основного  Закону держави. Під час конституційної дискусії, що тривала протягом 15 липня - 1 листопада 1992 року, було внесено 47 тисяч  пропозицій та зауважень до проекту  Конституції України. Зредагований варіант проекту Конституції  було винесено на розгляд сесії Верховної  Ради України 7-8 жовтня 1993 року.  Наслідком  сесійного обговорення була публікація уточненого проекту Конституції  України, оприлюдненого в пресі 26 жовтня 1993 року. У період від 26 жовтня 1993 року реальний конституційний проект в Україні було призупинено. Питання  про підготовку Конституції жодного  разу не вносилося до порядку денного  пленарних засідань Верховної Ради України чи навіть постійних комісій. Конституційна комісія практично  самоліквідувалася. Водночас у громадських  та наукових колах конституційна  дискусія тривала.

Четвертий період, а разом із ним  і відновлення конституційного  процесу в Україні, розпочався 10 листопада 1994 року. Верховна Рада України  нового скликання ухвалила постанову  “Про склад комісії з опрацювання нової Конституції України”. Статус нової Конституційної комісії порівняно з попередньою був змінений з “комісії Верховної Ради” на “тимчасово загальнодержавну комісію”. До її складу ввійшли представники всіх суб'єктів законодавчої ініціативи (всього 41 особа),  співголовами стали Президент України Леонід Кучма та Голова Верховної Ради Олександр Мороз. На першому засіданні Конституційна комісія визначила, що за робочу основу слугуватиме проект Конституції України від 26 жовтня 1993 року, а також взяла до уваги конституційні розробки політичних партій та громадських організацій. Для подальшої роботи над проектом Конституції було створено секції з таких питань: загальні засади конституційного ладу, права, свободи та обов'язки людини і громадянина,  громадянське суспільство в держава, законодавча, виконавча і судова влади, територіальний устрій та територіальна організація влади.

Конституційна діяльність у цей  період характеризувалася політичним протистоянням між більшістю  Верховної Ради та Президентом України. За таких умов виникла ідея прийняття  законопроекту у формі малої  Конституції на перехідний період. Для реалізації цього проекту Леонід Кучма вніс на розгляд Верховної Ради проект Запону “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”. Більш як північна парламентська та соціальна дискусія завершилася підписанням Конституційного Договору між Верховною Радою та Президентом України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року. Договір містив нормативно визначену логіку подальшого конституційного процесу. Документ зафіксував положення про необхідність створення умов для прийняття нової конституції в строк не пізніше 1 року з дня підписання цього Договору. Після його підписання конституційний процес прискорився. Робоча група Конституційної комісії, до якої входили переважно рекомендовані Президентом України науковці,  підготувала проект Конституції від 15 листопада 1995 року.  На засіданні Конституційної комісії 23 листопада 1995 року вищеозначений проект Основного Закону України було схвалено більшістю голосів.  Конституційна комісія створила робочу підкомісію, що мала виправити невідповідність проекту Конституції засадам демократичної організації влади та суспільства. На підкомісію покладалося завдання підготувати проект, узгоджений між представниками Президента України, Верховної Ради України, Верховного суду України, вищого арбітражного суду. Проект було оприлюднено через 3 місяці - 24 лютого 1996 року. У порівняння з вищезгаданим проектом Конституції новий мав цілу низку позитивних змін: уточнення до преамбули, розділів “Прокуратура”, “Автономія Криму”, закріплено унітарну форму державного устрою, символіку держави, визначено характер утворення країни на підставі здійсненого українською нацією права на самовизначення, уточнено присягу Президента та введено присягу для всіх членів парламенту. Водночас у частині, яка стосується організації державної влади та місцевого самоврядування, проект не зазнав суттєвих змін.

Ухвалення такого недемократичного проекту  Конституції об'єктивно провокувало  б непарламентські, сидові методи політичної боротьби, передусім за посаду Президента. Було необхідне подальше серйозне опрацювання і вдосконалення тексту. Наступний проект Конституції від 11 березня 1996 року викликав значний резонанс у владних, партійних, аналітичних колах. Вже в наступному проекті від 20 травня, доопрацьованому тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради, бачимо ряд суттєвих змін, що стосувалися повноважень і статусу парламенту, місця та повноважень уряду, місцевих державних адміністрацій. Було посилено роль судової влади, повноваження органів місцевого самоврядування. Під час подальшої парламентської дискусії було також внесено низку змін до проекту та прийнято проект Конституції у першому читанні 4 червня 1996 року. Президент України за підтримки Ради національної безпеки та оборони й Ради регіонів висловив своє несприйняття зміни деяких положень проекту. З метою збереження законопроекту в редакції від 11 березня Президент підписав Указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня 1996 року саме за текстом цього проекту конституції. За таких обставин депутати були вимушені продовжити обговорення проекту Конституції в другому і третьому читанні й ухвалили Основний Закон України 28 червня 1996 року. За введення в дію нової Конституції України проголосувало 338 депутатів, “проти” - 18 і “утрималось” - 5.  Таким чином,  28 червня 1996 року закінчився етап конституційного закріплення сучасної Української держави.

Згідно з ухваленою Конституцією,  Україна визначена як суверенна  і незалежна, демократична, соціальна  правова держава. За формою державного устрою - унітарна держава із застереженням  адміністративно-територіальної автономії для Республіки Крим. За формою державного правління - президентсько-парламентська республіка. Система місцевого самоврядування поєднує  елементи громадянської та державної концепцій. Таким чином,  інститутами місцевого самоврядування визнано не тільки сільські, селищні,міські Ради та їх виконавчі органи,  а й районні та обласні Ради. Водночас, попри застереження стосовно прямого характеру дії конституційних норм, реальне правове унормування структури влади та місцевого самоврядування можливе лише з прийняттям відповідних законів.

Аналіз перебігу подій сучасного  конституційного процесу дає  підстави твердити, що при ухваленні  Конституції було досягнуто високого ступеня політичної легітимності, певного  ступеня суспільної легітимності, але  достатньо низької правової легітимності (в сутнісному, а не формальному  вимірі). Згідно з формальними ознаками при ухваленні Конституції було дотримано правової бази чинного  законодавства. Саме тому теперішнє  систематичне порушення Конституції, скажімо, урядовими розпорядженнями у сфері освіти та охорони здоров'я виглядає цілком нормальним явищем. Пріоритет політики відбивається і в сучасному законотворенні, єдина відмінність полягає в тому, що недавня війна законів між гілками влади сьогодні набула забарвлення конституційної війни законів.  Зміст вже цього протистояння залишився незмінним - боротьба за повноваження при ігноруванні норм Конституції. На жаль, пріоритет політики визначив і перше рішення Конституційного Суду, яке депутати і політики назвали політичним компромісом. Однак, треба нагадати,  що Конституційний Суд покликаний захищати закон, але не вишукувати політичний компроміс.

Таким чином, сучасний конституційний стан характеризується пріоритетом  політики над правом. Лише за умов домінанти  права над політикою можемо сподіватися, що Конституція з політико-ідеологічного  документа перетвориться на правовий. Цього вчить український досвід і світова практика конституціоналізму. Саме за таких обставин сучасна українська Конституція стане Основним Законом  як для громадян, так і для влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. Микола Томенко. Самоозначення України - від історії до політики. - Київ, 1998.
2. Історія української Конституції. Упорядники А. Слюсаренко, М. Томенко.  - Київ, 1997
3. Конституції нових держав Європи та Азії. Упорядник С. Головатий.  - Київ, 1996.
4. Хрестоматія з правознавства.  - Київ, 1996.
5. Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності.  - Дніпропетровськ, 1999.