Контрольна робота з курсу „Країнознавство Китаю”

9. Визначте причини, основні етапи та результати Сіньхайської революції 1911-13 рр.

—бурж. революція 1911—13 в Китаї, що привела до повалення влади маньчжурської династії Цін і проголошення країни бурж. республікою. Почалася (в рік "Сіньхай" за старим кит. календарем, звідси назва) повстанням гарнізону м. Учан і швидко охопила Сх., Центр. і Пд. Китай. С. р. була свідомим загальнонац. демократичним рухом кит. народу, мала певну політ. програму. Осн. рушійною силою С. р. було селянство, а керівником — нац. буржуазія та її партія Тунменхой. 1 грудня 1911 в м. Нанкіні було проголошено Кит. Республіку. Тимчасовим президентом республіки 29.XII було обрано Сунь Ятсена (вступив на посаду 1.І 1912). Проте "Тунменхой" не змогла об'єднати широкі нар. маси, не виступила з послідовною антифеод. та антиімперіалістичною програмою. Ліберальна нац. буржуазія, налякана зростанням нар. руху, пішла на зговір з реакціонерами, що призвело до переходу влади до рук великих поміщиків і компрадорської буржуазії. 12.ІІ 1912 маньчжурський імператор зрікся престолу, а 13.ІІ 1912 Сунь Ятсен під тиском внутр. і зовн. контрреволюції подав у відставку з поста президента (залишив пост 1.IV). Президентом республіки 15.ІІ 1912 було обрано Юань Шікая — представника великих поміщиків і компрадорської буржуазії, що спирався на підтримку зх.-європ. та амер. імперіалістів. У серпні 1913 він встановив у країні військово-феод. диктатуру. Осн. завдання С. р.— ліквідація феод. відносин і панування іноз. імперіалістів — лишилося нерозв'язаним. Проте С. р. мала велике істор. значення: знищенням монархії вона підготувала грунт для дальшого розвитку революц. руху кит. народу. С. р. мала значний вплив на визвольний рух народів Кореї, В'єтнаму, Індонезії та Монголії.

Результат:

Синьхайская революция, как революция  национально-освободительная и антидеспотическая, победила, освободив Китай от маньчжурского  ига, ликвидировав империю и на ее обломках создав республику. Империя Цин развалилась и было провозглашено создание Китайской республики.

10. Охарактеризуйте процес затвердження влади Гоміньдану та боротьби за об’єднання країни (Національна революція 1925-1927 рр.).

У 1912 р. після Сіньхайської революції  Китай було проголошено республікою. У країні створено Національно-народну  партію Гоміндан, яка поставила собі мету — перетворення Китаю на сильну національну державу у вигляді парламентської республіки. Ідейним керівником партії був Сунь Ятсен, який висловив мету партії у трьох народних принципах: націоналізм, демократизм, процвітання.

Визначною подією на шляху до відновлення  національної єдності й суверенітету Китаю стали події 1925-1927 рр., значною  мірою спровоковані СРСР.

Напередодні цих подій у Китаї  були три впливові політичні сили, що виборювали владу: офіційний уряд у Пекіні, Гоміндан на чолі з Сунь Ятсеном і КПК. До того ж їм доводилося вести боротьбу з мілітаристськими угрупованнями (місцевими правителями, що узурпували владу), а також з колонізаторами.

У 1922 р. до Китаю відбула радянська  дипломатична місія. Вона мала узгодити питання взаємовідносин з офіційним урядом у Пекіні, а також одночасно підтримати Гоміндан у боротьбі за владу, центр якого знаходився в Кантоні. Радянське керівництво вважало Гоміндан саме тою силою, спираючись на яку можливо реалізувати ідеї світової революції в Азії.

Після провалу переговорів у  Пекіні радянська місія вирушила до Кантона, де й підписала угоду  з Сунь Ятсеном. Угода передбачала  створення незалежного, але орієнтованого  на Радянський Союз, за керівництва  Гоміндану‚ Китаю. Радянська Росія  зобов’язувалася надавати фінансову та військову підтримку Гомінданові в боротьбі за владу.

Тим часом СРСР, граючи подвійну гру, підписав угоду і з пекінським урядом про взаємовизнання та про збереження контролю з боку СРСР над Китайсько-Східною залізницею (КВЖД) та Зовнішньою Монголією.

Поштовхом до революційних подій став розстріл англійськими поліцейськими  мирної демонстрації текстильщиків  у Шанхаї, яка проходила під  гаслом вигнання з країни колонізаторів, спалахнуло повстання, підтримане всіма верствами суспільства ("Рух 30 травня"). Могутній страйковий рух, що охопив 500 тис. робітників міста проходив під гаслом: «Проженемо заморських чортів!».

Це було стихійне патріотичне піднесення, яке дало поштовх початкові національної революції.

Мета революції:

· відновлення суверенітету Китаю;

· ліквідація мілітаристських угруповань;

· об’єднання країни;

· проведення соціально-економічних  перетворень із метою модернізації Китаю.

Особливістю національної революції  в Китаї стало те, що в ній  переплелися боротьба з імперіалістичними  державами, виступи різних прошарків  населення за свої права, гостра боротьба за владу і селянська війна.

Уряд у Гуанчжоу оголосив себе національним і почав боротьбу за об’єднання Китаю. Головнокомандувачем армії Гомін дану став Чан Кайші. Унаслідок бойових дій війська Чан Кайші восени 1926 р. взяли Ухань, у лютому 1927 р. — Нанкін, у березні того ж року — Шанхай. Після захоплення Нанкіна Чан Кайші переніс туди столицю і створив національний уряд, який отримав підтримку з боку деяких мілітаристських угруповань Півночі. Він і його прихильники вважали, що мети досягнуто і слід узятися до реформаторської діяльності. Проте КПК наполягала на тому, що революцію треба продовжити і стати на шлях соціалістичного будівництва. У революційному таборі стався розкол.

Чан Кайші, який мав авторитет, але  тяжився союзом із КПК, що робив його маріонеткою СРСР, вдався до рішучих  дій. У квітні 1927 р. він влаштував  масові розстріли комуністів у Шанхаї, тобто здійснив переворот, установивши особисту владу.

Завдяки таким діям Чан Кайші  зміг об’єднати Китай під своєю  владою. Спроба комуністів підняти  повстання в Наньгуні зазнала  невдачі. Після цього дипломатичні зв’язки між СРСР і Китаєм було розірвано. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану. Спалахнула громадянська війна, яка з перервами тривала до початку 50-х років ХХ ст.

11.Нанкинское десятилетие (кит. упр. 南京十年, пиньинь: Nánjīng shí nián) — период истории Китайской республики. Его началом считается формальное объединение страны в 1927—1928 годах в результате осуществлённого партией гоминьдан Северного похода, когда столицей страны стал Нанкин, а окончанием — начало японо-китайской войны в 1937 году.

В это время основная часть Китая находилась под контролем гоминдановского правительства. Политическое единство страны было восстановлено в значительно урезанных по сравнению с цинской империей границах.

«Нанкинское десятилетие» ознаменовалось устойчивым ростом промышленного производства. Значительную роль в экономике играл государственный сектор. Рабочее законодательство Гоминьдана устанавливало продолжительность рабочего дня и минимальный уровень заработной платы, предоставляло рабочим крупных предприятий право создавать профсоюзы. В деревне правительств пыталось осуществить «аграрную перестройку», которая свелась к созданию кредитных и потребительских кооперативов и технической модернизации сельского хозяйства. Была проведена реформа среднего высшего образования. Во внешней политике нанкинское правительство добивалось поддержки западных держав, одновременно стремясь покончить с приниженным положением Китая. Оно отказалось соблюдать право экстерриториальности иностранных подданных, ликвидировало большинство иностранных концессий и добилось таможенной автономии.

12)Охарактеризуйте становище Китаю в роки національно-визвольної війни проти японських загарбників та громадянської війни.

Національно-визвольна війна китайського  народу проти японських загарбників 1937—45,  почалася 7 липня 1937 у відповідь на вторгнення військ імперіалістичної Японії до Китаю, зроблене з метою завоювання всього Китаю і перетворення його в японську колонію. Слабо озброєна і погано виучена, гоміньдановськая армія (2900 тис. чіл.) не змогла відобразити наступ японських військ (400 тис. чіл.), що вторглися до Китаю, внаслідок чого вони в перший же місяць війни захопили Пекін, Тяньцзінь і обширні райони Північного Китаю. Комуністична партія Китаю (КПК) в липні 1937 запропонувала створити єдиний антияпонський національний фронт і встановити співпрацю між КПК і гоміньданом. Керівництво гоміньдана під тиском народу вимушено було прийняти ці пропозиції КПК. У серпні — жовтні уряд Чан Кай-ши визнало легальне положення КПК в країні.

  Велике значення для Китаю мав той факт, що на Далекому Сході були сконцентровані радянські війська, що сковували значну частину японських озброєних сил.

З літа 1939 японські імперіалісти припинили  широкі наступальні операції в Китаї  і зосередили увагу на «освоєнні» захоплених районів за допомогою маріонеток із зрадників китайського народу.

У зв'язку з розв'язаною Японією  війною на Тихому океані (грудень 1941) США  і Великобританія стали надавати істотну допомогу Китаю постачаннями зброї і військових матеріалів; на території Китаю був створений американський 14-й авіаційний корпус. Проте поразки США і Великобританії у війні на Тихому океані в 1941—42, тимчасові успіхи гітлерівських військ на радянсько-німецькому фронті породжували в гоміньдановськой верхівки невпевненість в тому, що перемога буде на стороні антифашистських держав, підсилювали серед гоміньдановського генералітету капітулянтські настрої. У 1941—43 на сторону японців перейшли 70 гоміньдановських генералів з військами, якими вони командували.

  В обстановці переходу стратегічної ініціативи на Тихоокеанському театрі військових дій до США і Великобританії японські імперіалісти поставили завдання перетворити Китай на міцну базу, що забезпечує їм ведення затяжної війни. У цих цілях японське командування, припинивши в 1943 операції проти звільнених районів, з березня по грудень 1944 зробило 1081 ряд крупних наступальних операцій проти гоміньдановських військ в Центральному і Південному Китаї. Це крупне ураження викликало обурення широких суспільних шарів, активізувало боротьбу прогресивних сил за демократичні перетворення в країні.

  Здолавши труднощі, з 1944 народних  озброєних сили, керовані КПК,  підсилили наступальні операції. 2 вересня 1945 Японія підписала акт про беззастережну капітуляцію. У результаті розгрому мілітаристської Японії китайський народ був звільнений від іга японських загарбників, від загрози колоніального поневолення японським мілітаризмом, проти якого народ Китаю вів війну впродовж 8 років. Перемога над японським мілітаризмом створила необхідні умови для подальшого звитяжного розвитку китайської народної революції

13) Розкрийте зміст політики „трьох червоних прапорів”.

По инициативе Мао в мае 1958 года 2-я сессия VIII съезда КПК одобрила так называемый курс "трех красных  знамен". Его суть формулировалась  так: упорно бороться три года и добиться перемены в основном облике больших районов страны. "Три года упорного труда - 10 000 лет счастья" «большой скачок» – это одно из направлений китайской политики, осуществлявшееся после VIII съезда Коммунистической партии Кита. Руководство партии во главе с Мао Цзэдуном взяло курс на ускоренное строительство коммунизма различными средствами. Эта политика была названа курсом «трех красных знамен»: новая "генеральная линия", "большой скачок" и "народная коммуна".В решениях сессии, казалось отразивших единство высшего руководства КПК в намерении пересмотреть прежнюю концепцию экономического развития, были очерчены контуры новой генеральной линии, являвшейся в сущности линией на утверждение маоистской модели коммунизма в Китае.  Смысл «большого скачка» в экономике сводился к необходимости в ускоренной модернизации, что в понимании китайского руководства сводилось к идее «догнать и перегнать» страны Запада по производству основных товаров. Причём основным средством модернизации считались не экономически обусловленные факторы, а энтузиазм масс, проявляемый в процессе строительства коммунизма. Главным образом эта политика сводилась к тому, что предприятиям давались завышенные производственные планы по всем показателям. Основной принцип, на котором должны были основываться народные коммуны, состоял в тотальном обобществлении всей жизни их членов. Начать, разумеется, следовало с экономики, посему в деревне подлежали отмене приусадебные участки, распределение по труду, личные доходы отдельных дворов. Более того, обобществлению в перспективе должны были подвергнуться и бытовые стороны жизни, включая снабжение и питание членов коммун. Коммуны не только должны были основываться на обобществлении экономической жизни своих членов, быта, но и предполагали полный контроль за духовной жизнью людей.

14. Культурна революція — масовий рух, початий вождем китайської комуністичної партії Мао Цзедуном у 1966—1969, спрямований проти вищих представників середнього класу — державних службовців, артистів і вчених, що були знищені, ув'язнені, принижені або вигнані з країни. Спрямована на «очищення» китайського комунізму, вона була також спробою Мао оновити свою політичну й ідеологічну позицію всередині Китаю. Управлінський і економічний хаос, що виник у результаті, мав багато довгострокових наслідків. З 1958 по 1960 рік в Китаї проводилась політика Великого стрибка, націлена на зміцнення індустріальної бази і різкий підйом економіки країни. У цей час Китай представляв собою на 90% аграрну країну, якій була гостро необхідна модернізація. Було проведено ряд реформ: зокрема заборонені релігійні організації і містичні ритуали, проведена часткова колективізація і утворені малі селянські господарства, держава взяла на себе контроль за розподілом сільськогосподарської продукції. Китай спочатку намагався наслідувати досвіду СРСР і використовував радянських фахівців. Проте спроба посилити економічне зростання шляхом різкої колективізації і підмінити професіоналізм ентузіазмом обернулися катастрофою: наслідком Великого стрибка стала смерть від 20 до 40 мільйонів осіб^[1], що зробило його однією з найбільших соціальних катастроф 20 століття. Перший етап революції виявився найбільш активним та руйнівним. Для придушення будь-яких проявів опозиції вже наприкінці 1966 року організовані перші загони хунвейбінів, у середній школі при Пекінському університеті Цінхуа. Згодом заняття у школах та вишах країни за розпорядженням Мао зовсім припинилися, розгорнулися масові гоніння проти інтелігенції під приводом ревізіонізму. Стали традиційними «суди мас». Другий етап на початку 1970-х років: політика партії була дещо підкорегована, зокрема вводились елементи планування економіки, організації виробництва, матеріального стимулювання. Певне помякшення відбулось і в галузі культури. Третій етап: внутрішньополітична обстановка залишалася вкрай нестійкою. розгорнулась кампанія розвінчання конфуціанства. Останньому протиставлявся легізм — давньокитайська релігія. Наприкінці 1974 — на початку 1975 року розгорнулась нова кампанія — «за вивчення теорії диктатури пролетаріату», яка насправді ставила за мету боротьбу із тими політиками, які на перший план висували необхідність пожвавлення економічного розвитку. В світлі нових ідей оплата за результатами праці, право утримувати присадибну ділянку тощо виявлялось «буржуазним правом». Скасовувалось матеріальне заохочення працівників, вводилась робота понад норму. У відповідь робітники влаштовували страйки, а селяни вдавались до заворушень.