Кордовський халіфат: джерела та історіографія

Міністерство  освіти і науки України

Львівський  національний університет імені  Івана Франка

Історичний  факультет

 

 

 

 

                                                         Кафедра історії середніх віків і візантиністики

 

 

 

Кордовський халіфат: джерела та історіографія

 

 

 

 

                                                                                                                   Курсова робота

                                                                                                                    студента групи Іст – 33

                                                                                                                     Івана Петричака

 

                                                                                                                    Науковий керівник:

                                                                                                                    проф. д.і.н. Л.В.Войтович

 

 

 

 

 

Львів – 2013

 

 

Зміст

   Вступ                                                                        

1. Основні праці, присвячені дослідженню історії Кордовського халіфату

2. Характеристика джерельної бази                         

   Висновки

   Список  використаної літератури та джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В середньовіччі територія Піренейського півострова відзначалася своєю поліетнічністю. На цих землях переплелись різноманітні народи і племена, культури, релігії, зокрема християнська, мусульманська та юдаїзм. Найбільшою мусульманською державою на півострові був Кордовський емірат (з 929 р. – Кордовський халіфат), розквіт якого припав на часи правління халіфа Абд-ер-Рахмана ІІІ (889/891–961 рр.). Переплетення різних релігій, етносів, культур і менталітетів в рамках однієї середньовічної держави та особливості їх співіснування до сих пір викликають зацікавлення і суперечки різних шкіл істориків. Це і визначає актуальність даної теми.

            Хронологічні межі дослідження охоплюють 929–1031 рр., починаючи від перетворення Кордовського емірату в халіфат за часів правління Абд-ер-Рахмана ІІІ до падіння Кордовського халіфату в 1031 р., тобто період існування цієї держави.

Предметом дослідження є ступінь вивчення історії Кордовського халіфату на предмет можливості та перспективності подальших досліджень.       Об’єктом дослідження – праці істориків та джерела, які подають інформацію з історії Кордовського халіфату означеного періоду.

               Метою даної роботи є дослідження історіографії та джерел з даної проблеми на предмет можливості та перспективності подальших досліджень. Реалізація мети передбачає виконання наступних завдань:

1.  Дослідження  історіографії з питань історії  Кордовського халіфату;

2. Виявлення і аналіз джерельної бази з даної проблеми.

          Структура роботи: Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

 

 

 

 

 

І. Основні  праці, присвячені дослідженню історії Кордовського халіфату.

 

Кордовський халіфат –  одна з найсильніших держав раннього середньовіччя в Західній Європі та мусульманському світі. За короткий період існування (929–1031 рр.) ця держава досягла феноменального розквіту. Досягнення кордовських халіфів прирівнювалися  до рівня Багдадського халіфату часів Харуна-ар-Рашида¹. Однак досить швидко велич держави розтанула на очах. Протягом 1009-1031 рр. усі надбання Абд-ер-Рахмана  ІІІ були знищені, а Кордовський халіфат розпався на ряд удільних князівств (еміратів).

Кордовський халіфат в  світовій історіографії вивчений добре, а особливо іспанськими та арабськими дослідниками. Ще, починаючи з середньовіччя, ця держава привертала увагу європейських істориків. Не дивно, що майже всі іспанські дослідники базуються на середньовічних працях своїх попередників².

На сьогодні, на мою думку, найбільш детально історія Кордовськго халіфату  викладена в праці  голландського дослідника-арабіста Рейнхарта Дозі «Histoire des musulmans d'Espagne jusqu'a la conquete de l'Andalousie par les Almoravides». Відомий арабіст Август Мюллер зазначає, що «писати історію Іспанії після Р.Дозі – це дуже важка праця»³. Проаналізувавши дану монографію, можемо стверджувати, що дослідник симпатизує Абд-ер-Рахману ІІІ, вказуючи на його могутність: «Своєю твердою волею емір доказав усім , що має повне право претендувати на роль керівника держави»⁴. Значне місце в праці приділяється приходу до влади Абд-ер-Рахмана ІІІ, процесу об’єднання іспанських земель в єдине ціле, а також стосункам еміра з християнськими державами.

Правлінню Абд-ер-Рахмана ІІІ присвячена фундаментальна монографія Марібеля Фієрро «Abd al – Rahman III: The First Cordoban Caliph». Дослідник детально зупиняється на початковому етапі становлення держави, приділяючи цій проблемі окремий розділ⁵. На  початку свого правління емір зіткнувся з труднощами в країні, однак розум і холоднокровність допомогли йому зміцнити позиції халіфату. Дослідник звертає увагу на   929 р., коли Абд-ер-Рахман ІІІ отримав титул халіфа. Автор цікаво характеризує правителя: «Він змусив переписувачів описувати кожен день його правління, перебуваючи при владі 49 років. Ці описи показали, що у нього було тільки «14 днів щастя »⁶.  Марібель Фієрро максимально сконцентровується на другому періоді правління Абд-ер-Рахмана ІІІ, спираючись на потужну джерельну базу, автор намагається кожен свій аргумент підтвердити витягом із джерела.

Велике значення історик  приділяє зовнішньополітичному аспекту. Вдалі військові дії проти  Фатимідів, берберів, християнських  держав на півночі дозволили утвердитись  Абд-ер-Рахману ІІІ на Піренейському  півострові. У своїй монографії дослідник  ділить розділ на декілька підпунктів, що характеризують військові дії проти тодішніх ворогів халіфату: Фатиміди, християнські держави, бербери.⁷ Закінчується праця тим, що автор ознайомлює нас із становищем в державі після смерті Абд-ер-Рахмана ІІІ: «Протягом сорока дев’яти років халіфат досягнув небаченого розквіту, який протримався до кінця Х ст.»⁸. Ми підтримуємо думку Марібеля Фієрро, який зазначає, що Абд-ер-Рахман ІІІ був одним з найвидатніших правителів середньовіччя. Важливо зрозуміти й те, що дуже мало правителів в історії людства досягали таких колосальних успіхів за досить короткий період часу. Не дивно, що Вільям Пітерспро халіфа писав: «Політика, яку проводив Абд-ер-Рахман ІІІ була новизною в Х ст., а досягнення при ньому вплинули на побудову майбутньої Іспанії»⁹.

Вагоме значення історії Андалусії приділяють англійські арабісти. Звичайно, що провідними дослідниками арабістики вважаються іспанські, французькі та арабські вчені, однак слід відмітити  працю Уотта Монтгомері і П’єра Какіа «Мусульманская Испания». Період правління Абд-ер-Рахмана ІІІ вони називають: «Омейядська Іспанія в зеніті»¹⁰. Дослідники звертають увагу на внутрішнє становище емірату перед приходом до влади першого халіфа: «Коли новий правитель прийшов до влади, перспективи були не дуже блискучими для аль-Андалус. Однією з основних проблем було встановлення єдності країни»¹¹. В історіографії цей період характеризується як постійне ведення боротьби з внутрішніми ворогами.

Дещо меншу увагу на період правління Абд-ер-Рахмана  ІІІ звертає іспанський дослідник Рафаель Альтаміра-і-Кревеа в своїй монографії «История Испании», говорячи, що «цей правитель, обдарований великими політичними і військовими можливостями, за короткий термін підкорив усіх ворогів центральної влади»¹². Проаналізувавши дану працю, можемо зробити висновок, що перш за все особисті риси, а саме рішучість і великий ризик допомогли Абд-ер-Рахману ІІІ об’єднати країну. Такої ж думки притримується Олександр Кудрявцев в своїй праці «Испания в средние века», який вказує на авторитет та розум, а також здібності сильного правителя¹³. Саме це допомогло халіфу об’єднати країну. Схожу думку висуває Вільям Пітерс у своїй статті «Moren: Kalifaat van Cуrdoba (929–1031)». Він зазначає: «Будучи молодим, Абд-ер-Рахман ІІІ мав неабиякий хист правителя»¹⁴.

Найбільш дослідженим в історіографі є період в історії Андалусії після смерті Абд-ер-Рахмана ІІІ. Аналізуючи наукову літературу, бачимо, що єдиної думки в світовій історіографії немає. За останні двадцять років вийшло ряд публікацій, присвячених даній проблемі¹⁵. Дослідження проводились в різних галузях: економіка, суспільство, соціальні відносини і, навіть, ряд статтей присвячені м. Кордова – столиці Кордовського халіфату.

Перш за все  потрібно звернути увагу на монографію Еваріста Леві-Провансаля «Histoire de l'Espagne musulmane».¹⁶ Праця важлива тим, що детально описує військово – адміністративну систему держави Омейядів. Проаналізувавши цю монографію, можемо стверджувати, що Андалусія в період з 929 р.  по 1000 р. досягнула найбільшого розквіту. Дослідник пояснює це тим, що Абд-ер-Рахман ІІІ і його наступник Хакам ІІ проводили правильну централізаційну політику¹⁷. Багато дізнаємось з даної праці про політичні інститути мусульманської іспанії, які відіграли важливу роль у зміцненні держави. Однак провідне місце в розвитку аль-Андалус, на думку історика, посідає Абд-ер-Рахман ІІІ¹⁸.

Важливою працею, яка висвітлює історію Кордовського халіфату є монографія Джозефа О’Каллахана «A history of medieval Spain». Дослідник вихваляє Абд-ер-Рахмана ІІІ, говорячи, що такого правителя в історії мусульманської Іспанії не було¹⁹. Аналізуючи дану працю, ми можемо простежити за соціальними змінами, які відбувались в халіфаті в період його найвищого розквіту. Саме соціальні структури східного і західного типу лягли в основу формування політичних структур халіфату²⁰. Праця присвячена синтезу різних систем, які склали вдалий симбіоз політичної системи халіфату, з цікавими феноменами, зокрема нейтральний єврейський елемент при управлінні зрівноважував мусульманську та християнську противагу, а християни-мосараби навіть перейшли на літургію арабською мовою. 

Детально даний  період висвітлює вже нами згадана  праця У. Уотта і П. Какіа. Вагомим  фактором піднесення халіфату, на думку  дослідників, було ослаблення християнських  держав на півночі²¹. Внутрішнім розбратом користались кордовські халіфи, що врешті-решт призвело до повного завоювання Піренейського півострова. Станом на 997 р. незалежність зберегли частина Астурії і Галісії, а також деякі землі в Каталонії. ²²

Що ж стало  причиною неповного завоювання, адже в період Абд-ер-Рахмана ІІІ і аль-Мансура армія халіфату була однією з найсильніших в Європі? Історики пояснюють таке явище тим, що Наварра була захищена горами, хребти яких тягнулися вздовж лінії фронту, а північ Каталонії спиралася на підтримку Фраекської імперії. Потрібно звернути увагу на ці християнські держави, адже пізніше вони відіграють неабияку роль в розпаді Кордовського халіфату. Цікаво, що за основу в розквіті халіфату дослідники взяли саме економіку. Базою економічного піднесення стала торгівля і ставленя центральної влади до торгівельних операцій: «Напевно, що основною причиною розквіту Андалусії було заохочення торгівлі, яке випливало з мусульманської системи поглядів»²³.

Велику роль дослідники приділяють халіфу аль-Мансуру, називаючи його «ідеологічним наступником Абд-ер-Рахмана ІІІ».²⁴ Історики стверджують, що політика, яку проводив аль-Мансур була успішнішою, ніж в період першого халіфа²⁵. Зовсім протилежну думку ми прослідковуємо в праці Константина Рижова «Все монархи мира: Мусульманскый Восток». Автор засуджує аль-Мансура і його прихід до влади, наголошуючи на тому, що він порушив рівновагу в державі і прийшов нечесним шляхом до влади: «Аль-Мансур тримав в стороні халіфа від всякої діяльності і контактів, які могли його підготувати до самостійного управління. В кінці-кінців його було ізольовано, а верховну владу отримав перший міністр».²⁶ Проаналізувавши дану працю, можемо простежити негативне ставлення автора до аль-Мансура. В свою чергу Р. Дозі зазначає, що, «незважаючи на підлість та хитрість міністра, халіфат продовжував процвітати»²⁷.

Р. Дозі у своїх  працях акцентує увагу на соціальній політиці кордовських халіфів: «Коли  б неправильно проводилась соціальна  політика, навряд чи халіфат досягнув би таких успіхів»²⁸. Зважаючи на те, що Кордовський халіфат був поліетнічною державою, то соціальна політика відігравала важливе значення для халіфів. Олександр Кудрявцев зазначає: «Якби населення не жило повноцінно і не любило свого правителя, халіфат взагалі б не утвердився як держава».²⁹ Володимир Піскорський у своїй монографії «Исторія Испаніи и Португаліи» характеризує даний період «як повний розквіт матеріальної та розумової культури арабів»³⁰.

З числа новіших публікацій увагу привертає вже нами згадана стаття Вільяма Пітерса «Moren: Kalifaat van Cуrdoba (929 - 1031)», який описує головні події з історії Кордовського халіфату. Дослідник зазначає: «Халіфат був суворо централістичною державою, керованою потужним чиновницьким апаратом на чолі з халіфом»³¹. Публікація цінна тим , що автор зупиняється на дослідженні чиновницького апарату, на який опиралися халіфи. Проблема управління халіфатом згадується також у працях Р.Дозі і У.Уотта.

У статті «La Peninsyla Ibericaen la edad media: Al - Andalus(ss. VIII –XIII)» розкриваються основні етапи діяльності наступників  Абд-ер-Рахмана ІІІ. Детально описується період правлінняХакама ІІ, якого дослідник називає охоронцем політики свого батька.³² В. Пітерс вважає, що «Хакам ІІ отримав процвітаючу та стабільну державу», а халіфа охарактеризував «відносно спокійним і виваженим керівником»³³.

У. Уотт у своїй монографії «Мусульманская Испания» так зазначає про період правління Хакама ІІ : «Немає необхідності зупинятися на правлінні сина Абд-ер-Рахмана ІІІ – аль-Хакама ІІ. Створена його батьком структура центральної влади залишились при ньому такою ж»³⁴. Ми погоджуємось з думкою дослідника, однак потрібно зважити на те, що перед молодим халіфом постала проблема збереження сильної централізованої держави.  Рафаель Альтаміра-і-Кревеа зазначає, що саме в період правління Хакама ІІ утвердилась військова могутність та культура держави³⁵.