Кордовський халіфат: джерела та історіографія

Ставлення дослідників до наступника Хакама ІІ халіфа аль-Мансура неоднозначне. Одні історики наголошують на його могутності та розумі, а інші характеризують як жорстокого тирана, який прийшов до влади незаконним шляхом³⁶.

Після смерті аль-Мансура настає період громадянських воєн та роздробленості халіфату. У. Уотт характеризує даний період так: «Можливо, проміжок з 1008 р. по 1031 р. був найбільш трагічним в історії халіфату. З вершини багатства, могутності і культури аль-Андалус впала в прірву громадянської війни. Всюди панувала анархія. То там, то тут з’являлись вожді із групою прихильників, які хотіли утвердити свою владу, але терпіли поразку. В країні не залишилось центральної влади, яка б підтримувала порядок».³⁷ В історіографії даний період описується з сумом та жахом. Більшість дослідників намагаються пояснити причини падіння Кордовського халіфату, даючи свою точку зору на дану проблему.

Проаналізувавши усі вище згадані монографії та публікації, однією з головних причин падіння держави, на нашу думку, є вплив аристократії на суспільство. О. Кудрявцев зазначає, що з 1013 р. правителями ставали багаті аристократи, які збагатилися ще в часи Абд-ер-Рахмана ІІІ та Хакама ІІ.

Швидкий розпад Кордовського халіфату породив дискусію в історичній науці про ефемерність мусульманської державності в Іспанії.³⁸ Період розпаду халіфату демонструє слабкість ісламських чинників в формуванні держави.  Варто відзначити, що в історіографії немає жодної фундаментальної праці, яка б розкрила основні ознаки даної проблеми.

Основною причиною занепаду, на думку У. Уотта, був так званий партикуляризм, як місцевий, так і родовий³⁹. Здебільшого влада на недавно завойованих територіях знаходилась у місцевих князьків. Щоб контролювати ці землі халіфу доводилось постійно придушувати місцеві виступи. У праці         Е. Леві-Провансаля наводиться статистика кількості повстань місцевої аристократії після смерті Абд-ер-Рахмана ІІІ. У період з 961 р. по 1031 р. кількість виступів збільшилася у сім разів⁴⁰.

Увагу привертає  проблема расового змішання, яка почалась приблизно з Х ст. «В Х ст. стає звичайним явищем ввіз великої кількості  рабів  з півночі та сходу Європи під назвою сакаліба (слов’яни), яких використовували для військової і державної служби »⁴¹. Особливу увагу звертає на дану проблему          Р. Дозі, який вважає, що це було болючим прорахунком політики аль-Мансура, за якого кількість берберів та сакалібів значно зросла⁴². Рамзі Роугі у своїй публікації «The Berbers of the Arabs» вказує, що бербери відіграли важливу роль під час захоплення арабами Піренейського півострова у VIIIст., а ще вагоміше значення їх вплив мав під час падіння Кордовського халіфату.⁴³Більшість дослідників вважає, що саме берберсько – слов’янський чинник був каталізатором занепаду Кордовського халіфату. Бербери та андалузькі араби належали до різних напрямків ісламу, хотя і ті і інші були суннітами⁴⁴. Дж. О’Каллахан вважає, що основною причиною ненависті берберами арабів була нерівноправність⁴⁵. Це було пов’язано з тим, що саме араби прийняли першими іслам, а вже пізніше бербери. Таким чином,арабське населення вважало усіх інших «нижчими за рангом і другорядними у всіх сферах життя»⁴⁶.

Дослідники  не можуть пояснити чому саме на початку  ХІ ст. стало так важко підтримувати єдність в державі. Причиною, на нашу думку, було те, що змінився характер та менталітет суспільства. Вже в період правління Абд-ер-Рахмана ІІІ ставлення народу до держави було помітно меркантильним. Це було пов’язано з тим, що третина арабського населення жила в розкошах і багатстві, а «пасивність щодо єдності держави призвела до катастрофічних наслідків»⁴⁷ В західноєвропейській історіографії причини падіння кордовського халіфату порівнюють з проблемами, які свого часу погубили Багдадський халіфат.

Проаналізувавши працю Олега Большакова «История Халифата», бачимо, що багдадський халіф неодноразово втрачав владу і у 945 р. остаточно функції правителя перейшли до одного з сімейств воєначальників⁴⁸. Як і в Багдаді, в Кордові до влади прийшла військова аристократія і проводила схожу політи ку. Важливим аспектом історії Кордовського халіфату є його зовнішня політика. Найбільш детально в історіографії вивчені стосунки аль-Андалус з християнськими державами на півночі Піренейського півострова. Як зазначається в статті «The Spanish Reconquista» зіткнення мусульманського і християнського світів було довготривалим і жорстоким⁴⁹. Даний період характеризується значними успіхами мусульманських правителів в боротьбі з християнами. Марібель Фієрро відзначає, що успіхи халіфів пов’язані з роздробленістю християнських держав на півночі півострова⁵⁰. Такої ж думки припускається Дж. О’Каллахан. Хосе Гарсіа визначальну роль приділяє правлінню Санчо І, короля Наварри. Саме в його період правління християнські держави зазнали катастрофічних територіальних втрат, а особливо Леон та Наварра⁵¹.

Слід звернути увагу на дипломатичні відносини  халіфату з іншими європейськими  державами, а особливо в період правління  Абд-ер-Рахмана ІІІ. Марібель Фієрро та Е Леві-Провансаль присвятили даній проблемі окремі розділи у своїх працях. Дипломатія в часи першого халіфа відіграла важливу роль в зміцненні   позицій     держави    на  міждержавному рівні⁵².         М. Фієрро вказує, що період правління Абд-ер-Рахмана ІІІ характеризується розквітом дипломатичних відносин з християнськими королівствами, характерною рисою яких було те, що «дипломатія йшла рука в руку з військовими діями»⁵³. Починаючи з 30-х років Х ст., халіф розпочинає вести переговори з північними державами півострова,  а військові дії дещо припиняються. Е. Леві- Провансаль пояснює це тим, що Абд-ер-Рахман ІІІ змушений був піти на такий крок, оскільки ведення війни на два фронти підривало становище держави (в 30-х роках розпочинаються бойові дії з Фатимідами в Африці)⁵⁴.

У 924 р. королева  Наварри   Тода запропонувала   союз Абд-ер-Рахману ІІІ і попросила , щоб він визнав її сина Гарсію Санчеса королем Наварри. У         958 р. Тода знову звертається до халіфа, просячи притулку, оскільки її онука Санчо Товстого було скинуто з престолу місцевими дворянами⁵⁵.

У 935 р. халіф  підписав мирний договір з Леоном, а у 940 р. – з південнофранцузькими провінціями. Важливу роль відіграють торгівельні договори з християнськими державами. МарібельФієрро відзначає, що першими до халіфа звернулися посли з Сардинії , які просили мирного договору. Як результат союзу, розпочинається активна торгівля з купцями міста Амальфі і тією ж Сардинією⁵⁶.

Привертають увагу  стосунки Абд-ер-Рахмана ІІІ з  візантійським імператором Константином Багрянородним та німецьким королем Оттоном І. «У 954 р. німецький король відіслав преподобного Іоана, щоб вступити в переговори з халіфом»⁵⁷. Стосунки між обома правителями були досить напруженими, а дослідники говорять, що звернення Оттона І несли образливі вислови в сторону халіфа. Це пов’язано з тим, що розбійницьке місто Фраксінет належало халіфату (колишнє портове місто на території Провансу). Досить часто з цього міста здійснювалися грабіжницькі набіги на територію Північної Італії, яка контролювалась німецьким королем. Це й стало причиною конфлікту⁵⁸.

Щодо дипломатичних  відносин з Візантійською імперією, то основною праце в даному питанні  є монографія Олександра Васильєва  «Политическія отношенія Византіи и арабовъ за время Аморийской династіи». Дослідник зазначає: «Константинополь вже давно планував морську експедицію на Крит, яка б припинила свавілля критських піратів. Щоб забезпечити під час експедиції спокій і нейтралітет, а у випадку успіху й союз з арабами Іспанії, Константин вирішив відправити посольство»⁵⁹. Це, на думку багатьох дослідників, й було головною метою переговорів.

Однак, як зазначає МарібельФієрро, Абд-ер-Рахман ІІІ теж  переслідував певні цілі в дипломатичних  відносинах з Візантією. Халіфу потрібно було залучитися підтримкою Константина Багрянородного, оскільки в сер. Х ст. продовжувалися військові дії з Фатимідами, які були й ворогами імператора. «Імператор домігся свого. Іспанський халіф погодився допомогти йому».⁶⁰

 Р. Дозі так характеризує авторитет Абд-ер-Рахмана ІІІ: «Константинопольський імператор, королі Німеччини, Італії та Франції відправляли до нього посольства. Це були вже прекрасні результати його правління, але захоплює не сам результат роботи, а сам робітник, це сила всеохоплюючого розуму. Цей тонкий і прозирливий чоловік, який централізує, який об’єднює націю і владу, який, завдяки своїм союзам, встановив політичну рівновагу, - цей чоловік є швидше правителем сьогодення, ніж халіфом середніх віків».⁶¹

Важливе значення має також дослідження складу населення Кордовського халіфату та його впливу на розвиток держави. На жаль, є мало праць, присвячених проблемі суспільства Кордовського халіфату в Х ст. Увагу привертають монографії Річарда Хічкока⁶², Іштака Баєра⁶³.

Річард Хічкок у своїй праці подає спогади  тутешнього християнина, який так говорить про мосарабів: «Наша християнська молодь з її зовнішністю і добре підвішеним язиком поглинулась в науку і мораль іновірців. Вони з презирством дивляться на церкву»⁶⁴. Більшість мосарабів складало сільське населення, а даний опис стосується міщан. Інтерес до арабського проявлявся в першу чергу в поезії та мові, що дає можливість стверджувати про важливість арабського чинника у Х ст. в Андалусії. Однак, прийнявши мусульманську цивілізацію, мосараби не були задоволені і з другої половини Х ст. розпочинається масова еміграція в християнські держави⁶⁵. Як зазначає Р. Хічкок, мосараби завжди підтримували повстання муваладів , через що дуже часто зазнавали жорстоких покарань від влади.

Якщо говорити про євреїв, то їх кількість станом на Х ст. становила трохи быльше чверті населення. В Андалузії в їх руках була торгівля, в першу чергу морська, вони займали чільні пости в міністерствах, так що вони постійно стікалися в мусульманську Іспанію звідусіль, про це побіжно свідчить листування єврея-міністра Хаздая бен Шапрута з хозарським каганом. Ітшак Баєр виділяє Абу ЮсуфаібнХаздаїШапрута, який був радником при Абд-ер-Рахмані ІІІ, називаючи його «першою впливовою єврейською особистістю в халіфаті».⁶⁶ Потрібно зауважити, що євреї відіграли важливу роль в розвитку науки, культури та економіки халіфату.

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Характеристика джерельної бази                         

 

Основними джерелами, які  характеризують епоху Кордовського халіфату є придворні хроніки, написані в жанрі ахбар (повідомлення)⁶⁷. Здебільшого в таких хроніках автори привертають увагу історичним постатям, що виражається в перечисленні рис характеру кожного халіфа.

Класичний період жанру ахбар співпадає з епохою правління першого халіфа Кордови Абд-ер-Рахмана ІІІ. Провідним істориком цього часу був Ахмед абд ібн Мухамед аль-Маккарі, відомий своєю працею «істрія мусульманських династій в Іспанії».⁶⁸ Ще одним джерелом, важливим для нашого дослідження є «Книга суддів» Мухаммада ібн Харісаль - Хушані⁶⁹. Перша хроніка детально описує військово – адміністративну діяльність Абд-ер-Рахмана ІІІ, вихваляючи його військові здібності: «Його хід дій був прекрасним – він завжди залишався непорушним і хоробрим воєначальником, не дивно, що народ називає його «великим халіфом»⁷⁰. Історик детально описує період становлення влади еміра, прославляючи відданість ідеї єдності. «Книга про суддів» дає характеристику чиновницького апарату в часи правління першого халіфа. Ця унікальна історія судівництва, викладена у вигляді біографій, важлива як пам’ятка ісламської ідеології на Піренейському півострові  в Х ст. Праця важлива й тим, що виступає джерелом інформації про історію самого інституту судівництва в Омейядській Іспанії. Важливе місце посідає праця Ібн Хайяна «Книга запозичених свідчень з історії людей аль - Андалус», яка описує внутрішню та зовнішню політику Абд-ер-Рахмана ІІІ.⁷¹

Чільне місце також посідає праця Акбара аль-Маймуа «Маврська Іспанія», де історик подає нам біографічні відомості про кожного з кордовських халіфів.⁷²

Дуже багато до наших днів дійшло  джерел з географії Андалусії. Найважливішою пам’яткою є робота Ахмада ар-Разі «Опис Іспанії» , яка лягла в основу для написання пізніших праць з географії Кордовського халіфату. В своїй праці дослідник детально описує дороги, міста і порти Андалусії, також визначає торгово – економічне значення халіфату в Х ст.⁷³Дана праця стала прикладом для написання Абд-ар-Рашидом аль-Букаві «Корткі книги про пам’ятки і чуда царя могутнього».⁷⁴ Географ описує населення, демографічну ситуацію, економічний розвиток, релігійне життя найбільших міст Кордовського халіфату. Цікавою працею є «Книга польз об основах и правилах морской науки» Ахмада ібн Маджіда⁷⁵. Дослідник подає відомості про морську справу в халіфаті, описує  вплив халіфату в Середземному морі станом на Х ст. Вчений залишив по собі детальний опис міста Альмерія: «Найбільшої величі Альмерія досягла при Абд-ер-Рахмані ІІІ, коли місто стало головною базою військових кораблів потужного флоту арабської Іспанії. В місті було розвинуте ткацьке виробництво: за виробництвом шовкових тканин Альмерія обігнала Кордову. Тут, на крайньому заході мусульманського світу, починався великий торгівельний шлях на Схід»⁷⁶.

Цінним джерелом цього часу є праця географа Мухамеда Джайхані «Книга шляхів і держав», який детально описує території від Близького Сходу до Кордовського халіфату, описує клімат на зазначених територіях і, навіть, дає характеристику «русам і слов’янам».⁷⁷

Латиномовні джерела цього часу здебільшого описують стосунки християнських держав з халіфами. Так, у «Толедських аналах І» згадуються військові конфлікти кордовських правителів з королями, а також територіальні надбання халіфату: «Прийшли маври з королем Ерраманом в Сьєтманкас у 940 р. Здобули маври Сан-Естебан-де-Гормас в 983 р. Захопили маври Сіманкас, Секульвегу, Атьєнсу, Осму, Алькобу…»⁷⁸.

«Латинська хроніка королів Кастилії» дає нам деякі відомості про Кордовський халіфат після прийняття Абд-ер-Рахманом ІІІ титулу халіфа. В джерелі зазначається: «Апогей ісламської Іспанії був досягнутий тоді, коли емір Кордови вирішив взяти титул халіфа, тим самим проголосив себе законним наступником пророка Мухамеда»⁷⁹.

«Хроніка Карденьї ІІ» подає біографічні дані про християнських королів та їх стосунки з кордовськими халіфами.⁸⁰       Цікаві відомості про Іспанію містяться в праці Константина Багрянородного «Про управління імперією». Увагу привертає витяг з джерела «Про Івірію і Іспанію»⁸¹.