Культура украины

Серед шляхтичів міста Романова, що біля Житомира, виникло бажання запросити єзуїтів для створення в їхньому місті місійного і навчального осередків. Один із шляхтичів — пан Ільїнський, звернувся до завідувача відділу іноземних віровизнань в Російській імперії князя Голіцина, щоби відкрити в Романові єзуїтську школу. B департаменті Голіцина і кабінеті імператора Олександра I дали згоду, і в 1818 році єзуїти прибули в Романово — збудували костел, школу і бібліотеку.

У XIX столітті на Холмщині царський уряд провадив політику насильного переходу греко-католиків у православ'я. У 1874 році навіть дійшло до кривавої сутички: у Пратулині і Дрелові царські війська розстріляли кілька десятків осіб, які стали в обороні Греко-Католицької Церкви. Наступного року частина греко-католиків, яку очолив Маркел Попель, оголосила в місті Холмі акт відступництва від Вселенської Церкви і приєдналася до Московської патріархії. Царський уряд витлумачив цю акцію як обов'язкову для всіх греко-католиків. Упродовж 30 років — з 1875 до 1905 — тривало жорстоке переслідування унії, внаслідок якого одні миряни таки змирилися й перейшли у православ'я, інші — до римо-католиків, але були й такі, що таємно і послідовно дотримувалися греко-католицького обряду. Ці факти є досить відомими.

В 1877 році єзуїти отримали від Конгрегації надзвичайних справ повноваження таємно провадити душпастирство серед греко-католиків Холмщини. У Варшаві і Любліні вони відкрили продуктові магазини, які використовували як підпільні центри для зустрічей з переслідуваними греко-католиками.

 

 

 

 

 

 

 

3. Творчість В.Винниченка – письменника.

Володимир Винниченко народився 26 липня 1880р. в місті Єлисаветграді (нині — Кіровоград).

Володимир Винниченко започаткував в українській літературі таку течію модернізму, як неореалізм.Хоча іноді в його неореалістичному письмі зблискують і неоромантичні, імпресіоністичні чи символістськіелементи (новели-етюди «Промінь сонця», «Зіна», «Момент», малярська спадщина).

Головною метою творчості для Винниченка було дослідження найпотаемніших глибин людської душі, отже, пізнання сенсу життя. Як соціаліст, він завжди стояв на позиціях атеїзму. Тому для нього єдиною таємницею й цінністю залишалася психіка людини.

Бурхлива капіталізація межі ХІХ-ХХ ст. спричинила руйнування старої, патріархально-міщанської моралі, нерідко виявляючи її показну, лицемірну сутність. Натомість з’явився вибір: повна аморальність («мораль грошей» — що вигідно, те й морально) або пошук

якоїсь нової моралі.

У цій ситуації Винниченко насамперед висунув для себе й для інших концепцію «чесності із собою». Її суть: «Будь чесним із собою, тобто: не ховай від себе самого правди, не лукав сам із собою, не бреши сам собі; збрехавши собі, обдуривши себе, ти будеш здатний до злочину».

Слідуючи цій концепції, він у багатьох творах • психологічно тонко і водночас нещадно викривав безглуздя й штучність старої святенницької моралі; страхітливо-бридку аморалізацію людини капіталізмом (це сп’яніння від раптового скасування заборон); • здійснював болісний, часом суперечливий пошук нових моральних підвалин.

У вертепі аморальності межі століть єдиною світлою плямою

вважалися революціонери, передові інтелігенти. Цей ідеальний образ склався в уяві багатьох, а насамперед у їхній власній. Винниченко побачив у цьому форму нового революційного святенництва. Тому розвінчав і цей видимий ідеал, незважаючи на те, що й сам був його часткою, бо з найбезжальнішою чесністю ставився передовсім до себе.

Така викривальна відвертість шокувала й обурюва.та багатьох, насамперед тих же передових інтелігентів.

Щиро кажучи, письменникові краще вдалося розвінчання аморальності, аніж формування нової моралі. І все ж ця позитивна програма теж проступає в його творах, зокрема в щоденнику, у філософській праці«Конкордизм».

Винниченко вважає, що це має бути мораль, яка дасть змогу особистості вільно розвиватися. Людина повинна вирватися з пут будь-яких зовнішніх законів (церкви, батьків, суспільства), а слухатися веління тільки власного «Я».

Основою людського життя, за Винниченком, є любов. До речі, він чітко розрізняє два, здавалося б, ідентичні поняття — кохання і любов.

Любов дає людині шанс на щастя. Щастям Винниченко вважав зрівноваження різних первин, граней людської душі. Звідси й назва його трактату «Конкордизм» (від латин, сопсогсііа — погодження, згода).

Світосприймання Винниченка цілком уписується в традицію екзистенційного мислення. Саме його ідеї атеїстичного екзистенціалізму згодом продовжили всесвітньо відомі французькі філософи Жан-Поль Сартр і Альбер Камю.

У творчості В. Винниченка дослідники умовно розрізняють три періоди.

1901-1906 - тут переважають твори малих форм, насамперед соціально-психологічні оповідання.

Винниченко дебютував 1902 р. в журналі «Киевская старина» повістю, яку він сам називав оповіданням, «Сила і краса» (згодом назву змінив на «Краса і сила»), незабаром побачили світ у різних часописах ще кілька творів, а 1906 р. з’явилася перша прозова збірка «Краса і сила».

Дебют відразу ж перетворився на тріумф. Писаннями молодого прозаїка захоплюються численні читачі, його високо цінують найавторитетніші критики.

І все ж у ранніх творах помітне ще тільки накопичення життєвого й творчого досвіду, спостереження поки що переважає над узагальненням, осмисленням. Перед нами постають вихоплені з повсякдення цікаві сцени, епізоди, колоритні постаті з добре знаних авторові середовищ — селянського, солдатського, босяцького, робітничого («Краса і сила», «Біля машини», «Суд», «Голота», «Салдатики», «Темна сила», «Студент» та ін.). До речі, Винниченко завжди намагався писати про те суспільне середовище, яке добре знав, у якому жив, звідси така достовірність, «упізнаваність» у його творах.

Попри певне учнівство перших творів, уже в них проступають деякі прикмети згодом самобутнього Винниченкового стилю.

Передовсім це відмова від збаналізованих традицій старого народницького романтизму й реалізму. Так, уже в дебютному оповіданні «Краса і сила» бачимо полеміку із заснованою на фольклорних штампах давньою народницькою манерою змальовувати дівочу красу: «То була краса, що виховується тільки на Україні, але не така, як малюють деякі з наших письменників. Не було в неї ні «губок, як пуп’янок, червоних, як добре намисто», ні «підборіддя, як горішок», ні «щок, як повная рожа», і сама вона не «вилискувалась, як маківка на городі»».

Натомість Винниченко віддає перевагу точному реалістичному малюнку, намагаючись залишатись об’єктивним, безстороннім спостерігачем.

• Особлива увага до деталей (найчастіше — портретних), які поступово стають психологічними.

• Серцевинний психологізм. Уже в ранніх творах Винниченка захоплюють спостереження над характером, вдачею героя. Згодом розкриття механізму людської душі стане основним творчим зацікавленням письменника.

Яскравим зразком ранньої творчості Винниченка є оповідання (повість) «Краса і сила» (1902). Уже тут порушено проблему, яку потім письменник досліджуватиме в багатьох творах: людям надзвичайно складно поєднувати протилежні первини.

В оповіданні йдеться про людей, викинутих на дно життя. Серед голодранців і п’яниць, серед люду, що «не боїться ні тучі, ні грому», вирізняються Ілько та Андрій — молоді злодії. Ілько — вродливий, добрий, але безвольний, Андрій, навпаки, — негарний, жорстокий, але завзятий. Міська-сільська дівчинаМотря намагається прихилитися чи до «краси» (Ілько), чи до «сили» (Андрій). Проте і «краса», і «сила» обплутані злодійством і розбишацтвом, тому у фіналі твору вони опиняються за бортом життя: Ілько потрапляє до губернської в’язниці, «звідкіль уже не вертався», а Мотря з Андрієм хоча й побралися, але «виїхали на поселення, куди присудили Андрія за «покушенії на убійство»».

Окрема сторінка у творчості митця — оповідання про дітей і для дітей. Ранні: «Федько-халамидник», «Кумедія з Костем», «Бабусин подарунок», пізніший цикл «Намисто» — усі вони вражають дивовижним знанням дитячої душі, трепетною любов’ю до дітей і болем за їхню тяжку, нерідко трагічну долю в жорстокому, бездушному світі дорослих.

Приблизно з 1907 р. у творчості В. Винниченка настає другий, якісно новий період. Тепер переважають такі жанри, як психологічний образок (етюд), імпресіоністична новела, етико-психологічна драма, роман. Цей період є найбільш скандальним у творчості письменника. Критики то звинувачують його в пропаганді «вільної любові», еротоманії, то закидають надмірну тенденційність, штучність, «перелицьовану мораль».

Тепер у центрі тааги письменника перебуває революційна інтелігенція, Гі далеко не завжди світлий, взірцевіпї духовіппі світ. Автор ніби поміщає своїх позитивних і негативних персонажів у «моральну лабораторію»: кидає їх у найскладніші ситуації, аби перевірити слушність, правдивість своїх етичних ідей.

У цей час В. Винниченко написав найталановитіші твори, зокрема: драми «Дисгармонія» (1906), «Щаблі життя» (1907), «Великий Молох» (1907), «Базар» (1910), «Гріх» (1919), етюд «Зіна» (1909), новелу «Момент» (1910), романи «Чесність з собою» (1911), «Рівновага» (1912), «Записки Кирпатого Мефістофеля» (1917) та ін.

У 1928 – 1929 рр. він викликав унікальну за своїм масштабом полеміку, що, по суті, влилася в русло відомої літературної дискусії 1925 – 1928 років.

6 березня 1951 року перестало битися  його серце – він упав, повертаючись  із прогулянки, на порозі своєї  хати.

Після смерті великого майстра слова залишилися ненадрукованими багато його творів, листування, щоденникові записи, близько сотні картин. Величезний архів Винниченка невдовзі було перевезено з Мужена до США, де він і досі зберігається в Колумбійському університеті.

Доля була немилосердно жорстокою до письменника: арешти, ув’язнення, поневіряння в Україні, еміграція. Однак, після тривалого забуття спадщина В.Винниченка знову привертає до себе увагу. Здійснено низку видань його творів. В театрах України глядачі мали змогу подивитися спектаклі за його п’єсами, з’явилося кілька телевізійних фільмів, його творчість тепер вивчають школярі й студенти-філологи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Розвиток наукових знань в Україні у 1920-1930-ті рр.

Після завершення революції і громадянської війни політичне і соціально –економічне становище України було надзвичайно важким. Майже 7 років воєн і громадянської смути довели Україну до стану руїни. Загинуло близько 1,5 млн. осіб. Через нестатки й розруху сотні тисяч людей залишали

міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилося виробництво

товарів. У 1921 р. промислове виробництво становило лише 5–10 %

довоєнного. Не працювали цілі галузі виробництва. Найбільша частина

України з населенням майже 40 млн. стала об’єктом небаченого за своїми

масштабами експерименту, який, на думку його ініціаторів, мав на меті

побудову найпередовішої в світі економічної та політичної системи.

Політичний та економічний крах змусив Леніна у 1921р. перейти до “нової економічної політики”, що означало часткове повернення до капіталізму, але військова промисловість, транспорт, банки, зовнішня торгівля залишались у руках держави.

Суть НЕПу: запровадження ринкової системи та допущення елементів держкапіталізму; розвиток усіх форм кооперації; госпрозрахунок;

денаціоналізація; матеріальна зацікавленість; заміна продрозверстки

(насильне відбирання  продовольства) продподатком, плановість народного

господарства та ін.

НЕП дозволила швидко відбудувати зруйноване господарство, значно

збільшивши виробництво промислової та сільськогосподарської продукції. У

1927р. оброблялося уже на 10% землі більше, ніж у 1913р.

30 грудня 1922р. утворюється СРСР, який згодом переростає

у більшовицьку імперію. У 1923р. РКП(б) приймає програму коренізації.

Більшовики шукають опори серед національних меншин. Формуються віддані кадри  будівників соціалізму. В УСРР ця політика отримала назву

“українізації”.

“Українізація” у 1920-х рр. допомогла зробити значний крок вперед в

освіті, культурі, науці. Переводиться на українську мову діловодство.

Виходять книжки (50%), газети (90%) українською мовою. 80%

загальноосвітніх шкіл стають україномовними. З 24% до 57% зростає рівень

писемності за 10 років. Діють 1,5 тис. польських, німецьких, єврейських

та інших шкіл. Створюється “Вільна академія пролетарської літератури”

(1925р.), функціонує Українська  Академія Наук, відроджується Українська

автокефальна православна церква (1921р.). Повертається значна частина

емігрантів (М.Грушевський).

З метою виховання нової генерації кваліфікованих спеціалістів для народного господарства, держава продовжувала вдосконалювати систему шкільної освіти. У 1930 році вийшли постанови ЦК «Про загальне обов’язкове початкове навчання» і «Про введення обов’язкового загального початкового навчання в Україні». Школа стала розглядатися як один з найвагоміших ідеологічних інститутів

 

Серйозна увага приділялась позашкільній роботі. Були створені дитячі

технічні станції, спортивні школи, будинки дитячої творчості.Масово будуються нові школи. Так за роки другої п’ятирічки в Україні було збудовано 1 864 школи. При цьому кількість середніх шкіл зросла в 10 разів.

У республіці вели дослідницьку діяльність відомі в СРСР і за кордоном наукові колективи. Вищою науковою установою була Всеукраїнська академія наук, яку з 1930 р. очолював О. Богомолець. У першій половині 30-х років відбулася її реорганізація. У 1933—1934 рр. ліквідовано відділи, секції, кафедри, комісії, і Академія перетворилася на асоціацію окремих науково-дослідних інститутів, підпорядкованих безпосередньо Президії ВУАН.

Наукові установи, окремі вчені досягли значних успіхів. Відкритий у 1928 р. в Харкові Український фізико-технічний інститут (УФТІ) сконцентрував потужний науковий потенціал. У 1931-1932 рр. у ньому працював І. Курчатов. В УФТІ Л. Ландау написав класичну роботу з кінетичної теорії плазми. У 1932 р. у цьому інституті група вчених уперше в Радянському Союзі здійснила штучне розщеплення атома літію. У 1932 р. за ініціативою Є. Патона на базі електрозварювальної лабораторії було засновано Інститут електрозварювання ВУАН. Колектив інституту розробив ефективний спосіб автоматичного електрозварювання під флюсом, який уперше у світовій практиці був застосований на Магнітогорському металургійному комбінаті й Дніпробуді. В Україні працювала група талановитих математиків – математична школа Д. Граве. В Інституті математики засновник наукової школи математичної фізики М. Крилов та М. Боголюбов створили новий напрям – нелінійну математику.