Московська лінгвістична школа

-Хронология древнейших  русских летописных сводов (1897)

-Отзыв о сочинении  Eugen Scepkin «Zur Nestorfrage» (1898)

-Начальный Киевский летописный  свод и его источники (1900)

-Исследование о Двинских  грамотах XV века (1903)

-Ермолинская летопись  и Ростовский владычный свод (1904)

-Сказание о призвании  варягов (1904)

-Корсунская легенда о  крещении Владимира (1908)

-Один из источников  летописного сказания о крещении  Владимира (1908)

-Разыскания о древнейших  русских летописных сводах (1908)

-Предисловие к Начальному  Киевскому своду и Несторова  летопись (1909)

-Заметка о составлении  Радзивилловского списка летописи (1913)

-К вопросу о древнейших  славяно-кельтских отношениях (1912)

-Несторова летопись (1913—1914)

-Нестор летописец (1914)

-Повесть временных лет  (1916)

-Житие Антония и Печерская  летопись

-Киевский Начальный свод 1095 г.

-Очерк современного литературного  языка (1913)

-Очерк древнейшего периода  истории русского языка (1915)

-Введение в курс истории  русского языка (1916)

-Отзыв о сочинении  П. Л. Маштакова: «Списки рек  Днепровского бассейна», составленный  академиком А. А. Шахматовым. Петроград, 1916.

-Заметки по истории  звуков лужицких языков (1917)

-Заметка о языке волжских  болгар (1918)

-Синтаксис русского языка  (1 т. — 1925; 2 т. — 1927)

-Древнейшие судьбы русского  племени (1919)

-Обозрение русских летописных  сводов XIV—XVI вв.

 

Віктор Карлович Поржезинський

Російський і польський  лінгвіст, професор, член Польської  академії наук (1925), автор праць з  історичної морфології балтійських  і слов’янських мов та з індоєвропеїстики.                                                                                                                     Закінчив історико-філологічний факультет Московського університету (1892). Займався діалектологічними дослідженнями литовської і полабської мов. Його магістерська дисертація була на тему «До історії форм відмінювання в балтійських мовах» (1901).

Викладав у Московському , Люблінському і Варшавському  університетах, був університетським викладачем Н.С. Трубецького, М. Н. Петерсона та інших відомих лінгвістів.                                                                                           

Учень Ф. Ф. Фортунатова, який замінив його на кафедрі порівняльного мовознавства та ідеології. Був прибічником теорії балтійсько-слов’янського генетичної єдності. Автор декількох введень в проблематику індоєвропейського історичного мовознавства.

 

Борис Михайлович Ляпунов

Російський лінгвіст-славіст. Автор робіт з історії російської  мови, порівняльної граматики слов’янських мов, етимології, діалектології, лексикографії. Ляпунов захищав концепцію праслов’янської мови як континууму діалектів — «мовних областей» з власними фонетичними і морфологічними ознаками и відкидав існування трьох прамов кожної гілки слов’янства.

Застосовував для праслов’янського простору принципи лінгвістичної географії.                                      Ляпунов першим звернув увагу  на явище відсутності другої палаталізації в давньоновгородському діалекті (тезис, пізніше розвинений А. А. Залізняком).

 

Михайло Михайлович Покровський

Російський філолог-класик, лінгвіст. Навчався в Тульській класичній  гімназії, закінчив її з золотою  медаллю. Вступив на історико-філологічний факультет Московського університету. З 1888 року отримував стипендію В. А. Жуковського. Займався класичної  філологією і порівняльним мовознавством  у Ф. Ф. Фортунатова.

Вивчав римських письменників і встановлював зв'язки між античною і новою європейською літературою.                                                                                                         

У 1895 Покровський захистив магістерську дисертацію на тему «Семасіологічні  дослідження в області древніх  мов». У кінці 1898 р. вийшла в Москві його докторська дисертація «Матеріали для історичної граматики латинської мови», захищена у квітні 1899.                                                                                                            

Займаючись латинською і  грецькою мовами, Покровський ставив перед собою завдання побудови загальної  семасіології на основі порівняльно-історичної лексикології і семасіології індоєвропейських мов. Значний його внесок до теорії і практики семасіологічних досліджень. Займався історією античної, західноєвропейської і російської літератури, писав про Вергілія, Овідія, Плавта, Теренція, Гомера, В. Шекспіра, А. С. Пушкіна та ін..; під редакцією і з примітками Покровського вийшли перші повні переклади на російську мову комедій Плавта і Теренція. Фахівець в області порівняльного літературознавства.

Праці:

-Лингвистические заметки  по латинской грамматике (Филологический  вестник, 1891)

-Звательная форма в  латинском языке (Филологический  вестник, 1891)

-Этюды по «Афинской  политии» Аристотеля (1893)

-Значение сравнительного  языковедения для классической  филологии (Филологическое обозрение, 1895, т. VIII)

-Семасиологические исследования  в области древних языков (1896)

-Дидона Вергилия и  Дездемона Шекспира (1902)

-Лекции по Цицерону, читанные  в Императорском Московском университете  в 1904/05 ак. г. (М., 1905)

-Очерки по сравнительной  истории литературы. . Роман Дидоны  и Энея и его римские подражатели» (М., 1905)

-Пушкин и римские историки (1909)

-Гомер и русский фольклор, драматические и ораторские элементы  в поэмах Гомера (1929)

-Петроний и русский  фольклор (1930)

-Менандр и его римские  подражатели (1934)

-Пушкин и античность (1939)

-История римской литературы (учебник, 1942)

-Записки Юлия Цезаря  и его продолжателей (1948)

-Избранные работы по  языкознанию,( 1959 )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          

 

                                                      Висновок

Внесок представників  Московської лінгвістичної школи  у розвиток мовознавства значний. Адже вони розглядали широкий спектр мовознавчих  питань: вивчали проблеми звукових змін, розглядали відмінності між  мовою і мовленням, створення  вчення про словосполучення. Предметом  лінгвістики вважали мову в її історичному аспекті і тому підходили до її вивчення з психологічної та історичної точки зору, але й не заперечували синхронії при дослідженні мовних явищ. Першими вони запровадили вивчення історичне значення груп слів, а не окремих слів. Ввели поняття «системність лексики».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                          Література

Історія лінгвістичних вчень. Опорний конспект лекцій / Л. К. Малімон. – Луцьк: РРВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. – 112с.

Глущенко В. А. Період східнослов’янської мовної єдності в працях О.О. Шахматова//Мовознавство, 1993. - № 2. – С. 18-25.

Макаров В. И. Московская диалектологическая комиссия и А.А. Шахматов// Русское  языкознание: Респ. межвед. науч. сб. –  Київ, 1991. – № 22. – С.46-51.

http://djerelo.com/other/22-zagalne-movoznavstvo-dlia-filologichnuh-vuziv/1001-12-lіngvіstychnі-shkoly-v-rosіyi-XІX-stolіttya

http://ukrefs.com.ua/29928-Istoriya-lingvisticheskoiy-nauki.html

http://damar.ucoz.ru/publ/10-1-0-75

http://www.people.su/ua/87054

http://ru.wikipedia.org/wiki/Фортунатов,_Филипп_Фёдорович

http://ru.wikipedia.org/wiki/Шахматов,_Алексей_Александрович

http://ru.wikipedia.org/wiki/Поржезинский,_Виктор_Карлович

http://ru.wikipedia.org/wiki/Ляпунов,_Борис_Михайлович

http://ru.wikipedia.org/wiki/Покровский,_Михаил_Михайлович