Міжконфесійна боротьба у 16 – першій половині 17 століття

Вступ :

Метою мого аналітичного огляду є дослідити міжконфесійну  боротьбу у 16 – першій половині 17 століття і розглянути, як скалдалася релегійна ситуація на теренах України.

Завдання : показати, що саме в цей період розвинулися такі характерні особливості українського православ’я, як активна участь у житті церкви світських осіб та зближення церковного життя, духовної освіти й школи, змушених протистояти наступу латинської культури, католицизму та реформаційним рухам.

Також я вважаю цю тему досить актуальною, бо причини міжконфесійних і внутрішньоцерковних протистоянь досить глибоко коріняться в національному, релігійно-догматичному й історичному контекстах. Однак треба визнати, що вони значною мірою підсилені соціально-політичною та економічною ситуаціями в Україні. Живлять їх і нерозв'язані проблеми власності на культові споруди, боротьба за розподіл сфер впливу.

 

1.1.Право патронату

Негативно впливало на становище  православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату або «право подавання». Відповідно до нього, питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Після Люблінської унії ситуація погіршилася. Польські королі за правом патронату стали, «подаючи хліби духовні й роздаючи столиці духовні», призначати на посади єпископів і архімандритів (настоятелів монастирів) за гроші. Фактично посаду отримував той, хто більше за неї заплатив. Королі надавали посади в православній церкві світським особам (шляхті, військовим) за борги держави цим людям, різноманітні вислуги, на прохання наближених до королівського двору осіб тощо.

Правом патронату щодо православних церков і монастирів користувалися  на приватних землях магнати та шляхта. Воно полягало у праві власності на засновані ними церкви й монастирі у своїх маєтках, селах та містах. Священики в таких парафіях не обиралися простим людом, а призначалися патронами-шляхтичами за «правом подавання». Завдяки цьому життя церковної громади залежало від віросповідування власника маєтку або міста та його ставлення до православ’я. Магнати і шляхта розпоряджалися церквами й монастирями на підставі права власності: закладали, міняли, продавали, здавали в оренду, віддавали як посаг тощо.

 

Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православних єпископів не допускали, на відміну від католицьких, до участі в роботі сенату — верхньої палати сейму. Православне духівництво, на відміну від католицького, повинно було сплачувати податки. Хоча з 1573 р. польські королі зобов’язалися дотримуватися політики релігійної віротерпимості, фактично польська влада й католицьке духівництво негативно ставилися до православ’я, вбачаючи в ньому перешкоду для просування католицизму на Схід.

 

1.2.Реформаційні та контрреформаційні рухи в Україні у XVI ст.

Європу охопила Реформація — церковно-релігійні й суспільно-політичні  течії, спрямовані проти католицької  церкви. Із поширенням у Європі реформаційних  ідей пов’язане пробудження національної свідомості, розвиток культури окремих народів та виникнення протестантизму.

1.2.1.Кальвінізм

У 30—40-х рр. XVI ст. із Європи через Польщу на українські землі  стали поширюватися реформаційні вчення. Одним із таких вчень був кальвінізм. Засновник вчення Жан Кальвін вважав, що доля людини заздалегідь визначена Богом, закликав працювати, бути ощадливими й накопичувати багатства. На теренах України громади кальвіністів виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Першими прийняли кальвінізм магнатські родини Потоцьких і Радзивіллів. До них прилучилися представники знатних православних родів (Вишневецькі, Хоткевичі, Сапеги). Громади кальвіністів виникали також на Закарпатті, Холмщині, Підляшші, Перемишльській і Белзькій землях. Інша течія протестантизму, лютеранство, на теренах України поширення не набула.

1.2.2.Аріанство

У другій половині XVI ст. на Галичині, Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріанство — протестантський  напрямок, прихильники якого визнавали  лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю.

 

1.2.3.Протестантизм

Особливістю реформаційних  рухів було те, що вони не поширювалися на значні верстви українського населення. За підрахунками історика М. Грушевського, на українських землях було близько 100 невеликих протестантських громад, створених, як правило, шляхтою і далеко не завжди українською. Поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму в Україну. В основних засадах Реформації (звільнення з-під влади Риму, наближення церкви до народу, переклад Біблії народною мовою) українське православне населення вбачало засіб протидії католицизму, пристосовуючи реформаційні ідеї до своїх потреб.

Боротьба протестантів із католицькою церквою ставала  для православних зразком для  оновлення власної церковної організації. Вплив реформаційних ідей проявлявся в діяльності православних братств, які намагалися сприяти оновленню церковного життя.

1.2.4.Наслідки  реформації

Важливим наслідком  поширення ідей Реформації на українських  землях стала поява перекладів Святого Письма.

Від другої половини XVI ст. почали з'являтися переклади прóстою  мовою церковних текстів:

• Пересопницьке Євангеліє (1556-1561);

• Крехівський Апостол (60-х рр. XVI ст.);

• Волинське Євангеліє (1571) тощо.

1556-1561 рр. –створення Пересопницького Євангелія.

1.2.4.1. Пересопницьке Євангеліє

Першою відомою книгою Святого Письма тогочасною книжною  українською мовою є Пересопницьке  Євангеліє.

• Переклад грецьких та церковнослов’янських текстів чотирьох Євангелій здійснив архімандрит Пересопницького монастиря ієромонах Григорій. Списав переклад син протопопа із Сянока Михайло.

• Рукопис виготовлено на пергаменті з уживанням чорного чорнила та кіновару. 482 його аркуші оправлено в дубові дошки, обтягнуті зеленим оксамитом.

• Книгу оздоблено вишуканими малюнками-мініатюрами, а також заставками, кінцівками, ініціалами, багатьма орнаментами, у яких відчутні мотиви доби Відродження.

• У пам’ятці засвідчено фонетичні, граматичні, лексичні й синтаксичні особливості живої української мови XVI ст.

 

1.2.5.Контрреформація

У 60-х рр. XVI ст. в Україні  набуває поширення Контрреформація  — рух, розпочатий католицькою церквою  для боротьби з Реформацією. У 1569 р. за підтримки польської влади  на теренах України розпочало  діяльність «Товариство Ісуса» (орден  єзуїтів). Завдяки наполегливій діяльності єзуїтів, підтримуваних польською владою, їх прибічниками стало чимало магнатів і шляхти, яких вони навернули на католицизм (Радзивілли, Хоткевичи, Сапеги). У 70—80-х рр. XVI ст. на українських землях єзуїти відкривали свої школи, де поєднували досить високий рівень викладання з поширенням католицизму.

1.2.5.1.Орден  єзуїтів

З XVI століття для проповідування ідей християнства і виховання своїх  прихильників створювались єзуїтські  школи, які відзначались високим  рівнем викладання. В Україні такі школи були створені у Львові (1608 р.), Луцьку (1609 р.), Києві (1690 р.) та ін. містах. У 1661 р. грамотою польського короля Яна II Казимира Львівська єзуїтська колегія була реформована в університет.

1.3.Острозька  академія

Нові риси розвитку освіти найяскравіше втілилися в діяльності острозького культурно-освітнього осередку. Його було створено 1576 р. з ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького.

• Головну мету власної діяльності він вбачав у відродженні української культури на засадах православ’я. З цією метою не пізніше 1578 р. в Острозі було створено школу. Давні слов'янські традиції поєднувалися тут із надбанням тогочасного європейського шкільництва.

• В Острозькій школі ґрунтовно вивчалися мови - церковнослов’янська, грецька й латина. Викладалися в ній і "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика.

• Шкільна програма, за якою здійснювалося навчання в Острозькій школі, передбачала початкову і середню освіту з елементами вищої. Власне, тому сучасники називали Острозьку школу і школою, і колегіумом, і академією. То була перша в Україні "слов'яно-греко-латинська" вища школа в Україні та на східнослов’янських землях.

• Першим ректором Острозької академії був Герасим Смотрицький - знавець літератури, поет, письменник. На запрошення Костянтина Острозького він прибув до Острога та очолив гурток учених, які готували до друку Острозьку Біблію. Герасим Смотрицький був головним перекладачем і редактором цього видання.

1.3.1.Острозька Біблія

Остро́зька Бі́блія 1581 р. — перше повне друковане  видання всіх книг Св. Письма церковно-слов'янською  мовою, здійснене в Острозі друкарем І. Федоровим, заходами князя К. Острозького, підготовлене гуртком учених при  Острозькій школі. Надрукована на 628 аркушах, з численними заставками, кінцівками та ініціалами, О. Б. є досконалим зразком друкарського мистецтва України кінця 16 століття. В книзі вміщено передмову К. Острозького, де він тлумачить виникнення тексту, другу, віршовану передмову Г. Смотрицького, де вміщено похвалу видавцеві та його гербові, і післямову І. Федорова.

1.3.2.Іван Федоров

Іван Федоров (Іван Фьодоров) (*1510—1530 — + 5 (15) грудня 1583, Львів) — діяч східнослов'янської культури, її перший відомий на ім'я типограф, а також гравер, інженер, ливарник.

1.4.Православні  братства

  У XV—XVII ст. на українських  землях розгортався братський  рух, пов’язаний з діяльністю  створюваних православними міщанами  братств.

Спочатку православні  міщани, створюючи за зразком ремісничих цехів братства, керувалися благодійницькою метою — дбати про побудову й обслуговування церкви, влаштовувати благодійницькі обіди для бідних, готувати церковні урочистості, надавати допомогу хворим тощо.

1.4.1Діяльність  братств

У XVI ст. в умовах розгортання  насильницького покатоличення й національного гноблення православних українців діяльність братств зазнала змін. Вони стали виступати захисниками прав православного населення. Члени братства зверталися зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, посилали делегації з проханнями до короля. Водночас братства прагнули очистити церкву від осіб, негідних духовного звання, й оновити її. Вони також займалися просвітницькою діяльністю: відкривали школи, друкарні, збирали бібліотеки.

1.4.1.1Перші братства

Перші братства — Благовіщенське (1542 р.) та Миколаївське (1544 р.) — виникли у Львові. У другій половині XVI ст. найвпливовішим стало Успенське ставропігійське братство у Львові. За правом ставропігії воно безпосередньо підпорядковувалося константинопольському патріарху, а не місцевим православним єпископам. Львівське братство мало право зверхності над іншими братствами та контролю над духівництвом. Йому належала Львівська братська друкарня, у якій працював московський друкар Іван Федоров. Близько 1585 р. у місті з’явилася Львівська братська школа для дітей міщан і священиків. Вона утримувалася на кошти братчиків. Братство організувало у Львові шпиталь-притулок для непрацездатних, спорудило Успенську церкву.

Широких повноважень  братствам надавало право ставропігії, що його деякі з них отримували від східних патріархів.

 

 Ставропігія – автономна православна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевих ієрархів, а безпосередньо патріархові, й користується спеціальними правами.

 

 

1.4.1.2.На Україні права ставропігії мали:

 

* Києво-Печерська Лавра  (з 1589),

* Львівське Успенське  Братство (з 1589),

* Київське Богоявленське  Братство (з 1620),

* Манявський Скит (з  1620),

* Луцьке Хресто-Воздвиженське  Братство (з 1623),

* Межигірський Спасопреображенський  монастир (з 1687).

1.4.1.3.Діяльність  Львівського братства

Діяльність Львівського  Успенського братства стала прикладом  для православних українців інших  міст.

Львівське ставропігійське  братство, за Михайлом Возняком, виникло  в 1463р. „при церкві Успенія Пречистої Діви Богородиці”. В 1586р. братство заснувало школу для дітей різних станів, яка утримувалася на громадські кошти. Це був „всестановий навчальний заклад, в якому початкове навчання поєднувалося з школою вищого типу”. У школі вивчали тривіум (граматика, діалектика й риторика). Квадривіум формально був відсутній, прое набір предметів тривіумом не обмежувався. Учні вивчали св. Євангеліє, книги апостольські, а також пасхалії, арифметику, музику, церковний спів.

Тут викладали такі відомі вчені і педагоги, як грек Арсеній Еласонський, Іван (Йов) Борецький, Лаврентій і Стефан Зизанії (Куколі), Паво Беринга, Кирило Транквіліон - Ставровецький, Захарія Копистенський, Олександр Митура, Максим Грек. Школа Успенського братства слугувала зразком для братських шкіл Вільна, Києва, Луцька.

„Діяльність львівського  Успенського братства, за даними Михайла  Возняка, набула широкого суспільного  значення лише з 1593р., коли патріарх Єремія надав йому права ставропігії  як привілей безпосередньої залежності від царгородського патріарха. На початку ХVІІ ст. братство стало культурним осередком всієї Західної України”.

 

1.4.1.4.Діяльність  Київського братства

У   XVII ст. велику роль у національно-культурному житті України відігравало Київську братство,засноване 1615 р. при Богоявленському монастирі.У число його членів,крім київських міщан і української шляхти,увійшло також і Військо Запорозьке на чоль з гетьманом Павлом Сагайдачним.У 1632 р.Київська братьська школа об'єдналася з Лаврською школою і була створена Києво-Могилянська колегія.Серед провідних діячів братства були віддані вчені,письменники,політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець,І.Красовський,І.Борецький,П.Беринда, та ін.Суспільно-політичний характер своєї діяльності братства зберегли да кінця XVII ст.