Міжконфесійна боротьба у 16 – першій половині 17 століття

 

1.4.1.5.Інші братства

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. православні братства діяли  в Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Луцьку, Кременці, Судовій Вишні, Києві та багатьох інших українських містах.

1.5.Брестська(берестейська) церковна унія

Брестська у́нія  —  рішення Київської митрополії Руської православної церкви на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596р за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

1.5.1.Ранні спроби на здійснення церковної Унії

Потреба Унії постала  після розколу християн у 1054 р. на західну католицьку і східну православну церкви. Між візантійською і латинською Церквами першу Унію укладено на соборі в Ліоні (1274), другу — на Флорентійському соборі (1439), проте ні одна, ані друга не довели до повної єдності християн. Було кілька спроб об'єднання руської (українсько-білоруської) Церкви з римською: на Ліонському І соборі (1245) брав участь архієпископ Петро, висланий правдоподібно київським князем Михайлом або галицьким Данилом, щоб одержати від Заходу через папу Інокентія IV допомогу проти татар. Внаслідок розмов Данила і Василька з папським леґатом Плано де Карпіні дійшло до Унії Данила з Римом (1253) і надання Данилові королівської корони — але ця Унія протрималася недовго: Данило не одержав допомоги і під тиском татар розірвав стосунки з Римом. 1439 укладено Унію на Флорентійському соборі: київський митрополит Ісидор підписав Унію від імені Київської митрополії, та через вороже ставлення Москви й польської ієрархії покинув київську митрополію і повернувся до Риму, хоч місцеві князі на Україні і Білорусі Олелько Володимирович і Юрій Лінгвенович Смоленський були прихильні митрополиту Ісидорові.

1.5.2.Передумови укладення Брестської церковної унії

Ватикан, який здавна намагався  поширити свій вплив на східнослов'янські народи і активно підтримував  політику польських феодалів щодо України  та Білорусі, дав почин Унії. У підготовці унії чималу роль відігравали і єзуїти, яких у 60-х роках 16 століття для боротьби з протестантами покликали в Польщу польські католицькі єпископи. Саму ідею унії підтримувала ще й верхівка українського духовенства та світських феодалів, що прагнули добитися однакового політичного становища з польськими магнатами, зміцнити свою позицію в боротьбі проти антифеодальних народних рухів.

1.5.2.1.Безпосередні приводи до унії :

1.невдоволення руських православних єпископів тим, що у церковні справи дедалі більше втручалося міщанство, організоване у братства;

2.бажання єпископів звільнитися від підлеглості східним патріархам, які підтримували братства;

3.намагання верхівки руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті та титулувались «князі церкви» — і залежали тільки від Папи та почасти від короля.

1.5.3.Підготовка до Брестської унії

У 1590 році частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сігізмундом  ІІІ, висловивши бажання приєднатися  до католицької церкви. У 1595 році єпископи Луцький Кирило Терлецький і Володимирський Потій Іпатій після видання королем універсалу, в якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму, представили 33 статей Унії, скомпонованих на підставі умов Флорентійської Унії, 23 грудня 1595 в Римі.

 

На Закарпатті т. зв. Ужгородську  Унію уклали в 1646 спершу 63 священики, а  в 1652 прийняло її все західне Закарпаття. Перемиська єпархія прийняла Унію в 1692, Львівська — в 1700, Луцька —  у 1702, Львівська Ставропіґія —  лише в 1708. В 1716—21 роках перейшла на Унію і Мармарощина.

 

1.5.4.Церковні собори в Бересті 1596 р.

За наполяганням Папи Римського польський король Сиґізмунд  ІІІ скликав церковний собор  у м. Бересті, де мало відбутися урочисте проголошення унії. Для участі в  його роботі прибули митрополит з його єпископами. 16 жовтня 1596 р. собор розпочав роботу.

1.5.5.Розділення  на два окремі собори

Однак вже на початку  роботи прихильники унії церков і  традиційного православ’я не знайшли  спільної мови й розділилися на два  окремі собори. Противники об’єднання на окремому православному соборі засудили діяльність митрополита Михайла Рогози і тих єпископів, які прийняли унію. У свою чергу, митрополит та вірні йому єпископи на своєму соборі офіційно затвердили акт унії православної та католицької церков.

1.5.6.Умови унії

За умовами Берестейської  унії, православна церква зберігала  східний обряд, церковнослов’янську  мову, виборне право на заміщення  митрополита та єпископів, юліанський календар і право одружуватися для  нижчого духівництва. Одночасно  визнавалася зверхність Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви та приймалася католицька догматика.

1.5.7.Реакція на унію

Оскільки унія іноді  насаджувалася силою, українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту, проти панування шляхетсько-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер — і водночас була боротьбою українського та білоруського народів за збереження й зміцнення зв'язків між ними. Вирішальну роль у ній відіграли селянсько-козацькі повстання кінця 16 століття — 20-30-х років 17 століття, спрямовані проти соціального гніту польських та українських феодалів та іноземного панування.

Проти унії протестувала також значна частина православної шляхти, деякі магнати (князь Костянтин Острозький), більшість духовенства (зокрема, Києво-Печерський архімандрит Никифор Тур, його наступник Єлисей Плетенецький та інші). Було видано ряд полемічних антиуніатських творів. Особливе місце серед них займали твори славетного українського письменника І. Вишенського.

 

 

1.5.7.1.Прихильники унії:

польський уряд;

митрополит Михайло  Рогоза та єпископи.

 

1.5.7.2.Противники унії:

князь Василь-Костянтин  Острозький, який очолив антиунійну боротьбу;

єпископи львівський Гедеон Балабан та перемишльський Михайло  Копистянський;

братства та монастирі;

більшість шляхти і міщан;

селянство.

1.6.Греко-католицька  церква

У результаті Берестейської  унії на українських землях виникла  греко-католицька церква. Фактично замість однієї церкви утворилося дві, розпочалася тривала боротьба «Русі з Руссю» — між православними і греко-католиками. У ситуації існування права патронату в Речі Посполитій від світської влади залежало, яка саме церква (греко-католицька чи православна) існуватиме на підвладній їй території.

 

 

1.6.1.Становище

• Уніатські єпископи, всупереч запевненням польської влади, не отримали тих самих прав, що їх мало католицьке духівництво, отож досягти рівності церков, як сподівалися прихильники унії, вони не змогли.

• До уніатської церкви більшість українського населення ставилась як до чужої, утвореної через зраду батьківської віри. До того ж влада Речі Посполитої підтримувала її в боротьбі проти Української православної церкви.

• Ситуація навколо греко-католицької церкви загострювалася й майновими суперечками: як уніати, так і православні, всі церкви й монастирі грецького обряду вважали своїми.

1.6.2.Протистояння  греко-католицької та католицької  церков

У складних умовах загострення  протистояння на ґрунті віросповідання греко-католицьке духівництво стало чинити опір спробам католицької церкви за допомогою унії окатоличувати й полонізувати українське населення. Відстоюючи національну ідентичність, греко-католицька церква довела, що вона є українською церквою.

1.6.3.Назва «греко-католицька церква»

Назва «греко-католицька церква» має історичне походження. До укладення Берестейської церковної унії українські й білоруські православні на землях, що входили до Речі Посполитої і були підлеглі константинопольському патріарху, вважали себе приналежними до східного грецького обряду християнства й казали, що сповідують «грецьку віру». Після унії для вирізнення тих, хто її підтримав, у Римі стали вживати назву «греки-католики». Проте вже в 20-х рр. XVIІ ст. прихильників унії частіше визначали як «русинів-католиків», або «з’єднаних», а вірних православ’ю — як «нез’єднаних», або «схизматиків». Офіційну назву «греко-католики» вперше запровадила для своїх підданих австрійська імператриця Марія Терезія наприкінці XVIІІ ст.

1.6.4.Іпатій Потій

Іпатій Потій - Київський  і Галицький митрополит, визначний  письменник-полеміст, який палко обстоював  унію. Один із ініціаторів Берестейської  унії 1596 р. Після смерті митрополита  М.Рогози (1599) став Київським греко-католицьким  митрополитом.

 

Українська православна  церква, яку влада Речі Посполитої поставила поза законом, не скорилася  й продовжувала шукати шляхи для  свого оновлення. У цьому вона спиралася на підтримку українських  православних шляхтичів, міщан і  нового суспільного стану — козацтва. Захист православ’я став одним із головних гасел українців у національно-визвольній боротьбі першої половини XVIІ ст.

1.7.Розвиток полемічної літератури.

Наприкінці XVI — у першій половині XVIІ ст. на українських землях значного поширення набули твори полемічної літератури, автори яких, дотримуючись певних поглядів на релігію і церкву, намагалися спростувати позиції своїх противників.

1.7.1.Перший  помітний твір полемічної літератури

Першим помітним твором полемічної літератури в Україні  вважається написана за дорученням князя К.-В. Острозького відповідь аріанина Мотовила на книгу П. Скарги «Про єдність церкви Божої під одним пастирем...».

1.7.2.Герасим Смотрицький

Одним із перших православних письменників-полемістів став ректор Острозької школи Герасим Смотрицький. У виданих 1587 р. творах «Ключ царства небесного» і «Календар римський новий» він різко критикував католицизм й папство, захищав православ’я й обґрунтовував шкідливість календарної реформи папи Григорія ХІІІ. Твори цього жанру значно поширилися в Україні у зв’язку з підготовкою й укладенням Берестейської унії.

1.7.3.Найвідоміші   письменники-полемісти

Найвідомішими православними  письменниками-полемістами були Клірик Острозький, Стефан Зизаній, Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський, Іов Борецький, Захарія Копистенський.

1.7.3.1.Мелетій Смотрицький

Однією із найяскравіших  постатей у нашій історії початку XVII ст. був Мелетій Смотрицький, талановитий  письменник, вчений-філолог, ерудит, людина всебiчної європейської освіти, яка  постійно переймалася долею свого народу й своєї церкви і робила для них все, що могла. Це не був учений «не від миру сього» — його публіцистичні твори, наповнені «премудрістю», сучасники читали, перечитували, обговорювали всюди, де знаходилася хоча б одна письменна людина. Віхи життя. Мелетій (світське ім’я — Максим) Смотрицький (1575—1633) народився на Поділлі в селі Смотричі в небагатій православній шляхетній родині. Його батько Герасим Смотрицький був ректором славетної Острозької академії, знаним письменником і поетом; це він разом з Іваном Федоровим видрукував Острозьку Біблію. Мелетій Смотрицький навчався в Острозькій академії, де його наставником був грек Кирило Лукарис, майбутній Константинопольський патріарх, а далі — у єзуїтській Віленській академії. Пізніше він поїхав за кордон для завершення освіти й слухав лекції в кількох знаних польських і німецьких університетах, зокрема, у Віттенберзькому (Віттенберг — місто, де католицький чернець Мартін Лютер вперше оприлюднив свої відомі тези-звинувачення проти Католицької церкви). Ідеї Реформації глибоко вплинули на шляхтича з Поділля; значно пізніше він писав про себе: «Хто я був тоді? Послідовник Лютера, який при гробі Лютера свій молодий вік на науках отруївши, лютеранським димом закопчений, прибув до Литви, і Русь тим же чадом заразив». У західних університетах Смотрицький отримав всебiчну класичну освіту, познайомився з античною культурою, з філософами та письменниками Відродження, мав змогу порівняти системи освіти й філософії різних країн, конфесій, університетів, а головне — став свідомим раціоналістом і прихильником свободи переконань. Смотрицький знав чимало мов, включно із старожитніми біблійними, і був одним із найосвіченіших людей свого часу.

 1.7.4. «Пересторога»

Важливу роль у боротьбі українського народу за свою віру й мову відіграв твір невідомого автора початку XVIІ ст. «Пересторога». Його автор яскраво й образно висвітлював гноблення православних католиками на теренах Речі Посполитої, а шляхом протидії цьому вважав поширення знань, освіти, книгодрукування й діяльності братств.

 

У своїх творах письменники-полемісти засуджували Берестейську унію і тих православних ієрархів, які її підтримали. Вони палко обстоювали православну віру і критикували вчення католицької церкви. У православ’ї полемісти вбачали найважливіший чинник самозбереження українського народу, закликали всіх небайдужих захистити батьківську віру.

 

2. Відновлення  православної ієпархії.

2.1.Відновлення  православної ієпархії

• До відновлення вищої православної ієрархії 1620 р. чимало зусиль доклав Йов Борецький.

• Великі надії у справі відродження православної церкви митрополит Борецький покладав на освіту і книгодрукування.

• Як засновник і покровитель Київської братської школи, він підтримував її власним коштом.

• Йов Борецький згуртував навколо себе сузір’я талановитих учених, просвітителів, зокрема Мелетія Смотрицького, Петра Могилу, Лаврентія Зизанія, Єлисея Плетенецького.

• Близькими сподвижниками митрополита були керманичі козаків Петро Конашевич-Сагайдачний, Михайло Дорошенко, Олифер Голуб. У боротьбі проти унії Борецький покладався передусім на козацтво.

 

2.2.Йов Борецький

Йов Борецький народився  в 70-х рр. XVI ст. в Бірчах на Перемишльщині  в сім`ї дрібного шляхтича. Навчався у Львівській братській школі, а  потім в одному з європейських університетів. Здобувши освіту, став учителем грецької та латинської мов у Львівській братській школі, ректором якої його було обрано 1604 р. З 1614 р. Борецький - київський священик. Брав участь у заснуванні Київського братства та його школи; Іванові Борецькому випало бути її першим ректором. Чи то під час свого ректорства, чи перегодом Іван Борецький постригся в ченці під іменем Йова. На початку 1618 р. Борецького обрали ігуменом Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, а 1620 р. Єрусалимський патріарх Феофан висвятив його на митрополита.

 

3.Митрополит  Петро Могила,його заходи щодо  впорядкування церковного життя

Петро Могила посів митрополичу  кафедру 1632 р.

Насамперед він домігся  від королівської влади визнання вищої православної церковної ієрархії. 1632 р. щойно обраний польський король Владислав IV підписав "Пункти заспокоєння руського народу", за якими українцям та білорусам поверталися втрачені після Берестейської унії права:

• за православними визнавалося право мати свого митрополита та єпископів;