Науково –технічний потенціал Донбасу: історія розвитку у 50-80-ті роки ХХ століття

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

 

Тема: « Науково –технічний потенціал Донбасу: історія розвитку у 50-80-ті роки ХХ століття»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: Рибакова Н.О.

студентка  курсу

заочного факультету

групи ОАз-12

шифр 115370

Перевірив: Саржан А.А.

 

 

 

 

 

Донецьк – 2013

ЗМІСТ

 

ВВЕДЕННЯ………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Історія розвитку науково-технічного потенціалу Донбасу…………3

 у 50-80 ті роки ΧΧ ст.

РОЗДІЛ 2. Досягнення і проблеми діяльності наукових установ регіону…….11

ВИСНОВОК                                                                                                         23

ЛІТЕРАТУРА                                                                                                       24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВВЕДЕННЯ

Оцінка ролі і місця науки  як комплексу досягнень людського  розуму, що накопичуються і втілюється у суспільному виробництві країни, може бути дана шляхом аналізу науково-технічного потенціалу, який має національна економіка.

Донбас – один з найбільших промислових, науково – технічних, культурних центрів України. У Донбасі розташовано більше п`ятої частини всього промислового потенціалу України. Цей регіон виступав потужною мотивацією для дослідницьких студій багатьох учених як у минулі часи, так і сьогодні.

Актуальність даної теми полягає  в тому, що в основі усіх змін в  системі суспільного виробництва має місце науково-технічний процес. Глибина пов’язаних з ним перетворень, широкі наслідки для національної економіки, роблять життєво необхідним для країни , зокрема для Донбасу, не тільки участь у цьому процесі але й вивчення та сприйняття  досвіду міжнародної організації науково-технічного розвитку.

Незважаючи на значущість даної теми, питання, що розглядається, не отримало всебічного висвітлення  в науковій літературі.

Звертає увагу монографія А.А. Саржана “Зміни в соціально-економічній  сфері Донбасу (ІІ половина 40-х - кінець 80-х рр.ХХ ст.)", в якій переважно  був проаналізований розвиток академічної  науки Донбасу в сфері науково-технічного розвитку вугільної промисловості  регіону.

 

РОЗДІЛ 1 Розвиток науково-технічного потенціалу Донбасу у 50-80 ті роки

Науково - технічний потенціал - це узагальнена характеристика рівня розвитку науки, інженерної справи, техніки в країні, можливостей і ресурсів, якими володіє суспільство для вирішення науково-технічних проблем. Науково-технічний потенціал включає матеріально - технічну базу науки, кадри наукової системи, інформаційну систему та організаційно-управлінську складову (планування, фінансування, управління тощо). У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів є головною структурною компонентою, що функціонує з метою виробництва, розповсюдження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики.

Процес формування сучасного наукового  потенціалу Донбасу значно прискорився  у повоєнні десятиріччя. Аналіз архівних документів, опублікованих матеріалів, засвідчує, що найбільш характерними особливостями  цього процесу були: розширення мережі наукових установ; зростання кількісного  складу наукових співробітників та підвищення їх кваліфікації; реорганізація науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів і упорядкування їхньої внутрішньої структури; поліпшення матеріально-технічного забезпечення наукових досліджень.

Протягом 1958-1965 рр. кількість наукових установ збільшилася майже вдвічі. Вузи, науково-дослідницькі інститути та академії ведуть активну діяльність з дослідження і розробки інноваційних програм. Підприємства активно впроваджують нову техніку і технологію, за рахунок чого отримують. Вони відрізнялися між собою як роллю у науково-виробничому циклі, так і відомчою підпорядкованістю, кваліфікаційним складом кадрів, результатами науково-технічної діяльності, кількісним складом тощо. Однак, незважаючи на подібну різноманітність, формування мережі наукових закладів відбувалося з урахуванням характеру розвитку і розміщення продуктивних сил у регіоні, а спеціалізація наукових підрозділів спрямовувалася на розв'язання загальних економічних і соціальних проблем Донбасу. Саме це було однією з головних особливостей формування регіонального наукового потенціалу. Переважна більшість створених у повоєнні десятиріччя наукових установ займалася проблемами вугільної, металургійної, хімічної, машинобудівної промисловостей.

Як видно з матеріалів Таблиці 1, у Донецькій області була створена широка мережа наукових установ, які займалися розвитком науково-технічного прогресу і підвищенням ефективності виробництва у регіоні.

Таблиця 1 Наукові установи Донецької області

Роки порівняння чисельності наукових організацій	1958	1964	1965
Чисельність наукових установ	21	42	39
Чисельність наукових співробітників	1197	7266	8119
Мають наукову ступінь, усього	127	830	981
З них: доктора наук	5	49	51
Кандидати наук	122	781	916

 

На кінець 1967 р. у регіоні діяло 45 установ, які здійснювали науково- дослідні розробки, з них: 5 академічних, 2 загальногалузеві і 38 галузевих наукових організацій. Отже, переважну більшість (84,4%) становили галузеві інститути. Серед них майже дві третини (71,8%) займалися проблемами технічного прогресу в промисловому виробництві  регіону. Так, у Донбасі діяло 10 спеціалізованих  вугільних науково-дослідних установ, 5 - з проблем машинобудування, 6 - хімічних та 2 - металургійні наукові  організації. Серед галузей промисловості  найбільш потужній науковий потенціал  мали вугільна, хімічна промисловості  та машинобудування. На ці три галузі доводилось 55,3% галузевих науково-дослідних  інститутів регіону, в яких працювало 16,5 тис. чол., або 65,3% співробітників цих  наукових організацій. Тут було зосереджено 79,5% науковців галузевих науково-дослідних  і проектно-конструкторських інститутів і організацій, зокрема, 46,2% докторів наук і 68,9% кандидатів наук .

Провідне місце у вирішенні  питань науково-технічного прогресу у  вугільній промисловості займав Донецький науково-дослідний вугільний  інститут (ДонВГІ), створений у березні 1946 р. на базі Донецької філії всесоюзного  науково-дослідного вугільного інституту. На початку 1951р. колектив ДонВГІ нараховував 110 наукових співробітників, які плідно працювали над вирішенням питань науково-технічного забезпечення відновлення  і розвитку вугільної промисловості  регіону. У 1948-1950рр. інститут щорічно  виконував більше 20 наукових робіт . Значна робота проводилася у напрямку зміцнення наукової і матеріально-технічної бази, поповнення творчого колективу кваліфікованими фахівцями. Усе це сприяло тому, що вже до середини 60-х років інститут перетворився у потужний науковий комплекс і став основним технологічним науково-дослідним центром з підземної розробки вугільних родовищ Донецького басейну. У ньому було зосереджено кваліфікований кадровий потенціал. За два десятиріччя кількість співробітників зросла більш ніж у 6 разів. У 1967 р. в інституті працювало 1162 чол., у тому числі 600 наукових співробітників, з них 60 кандидатів та докторів наук, а до 1970р. кількісний склад співробітників збільшився майже до 2 тис. чол.,зокрема, науковців було біля 1200, з них 130 докторів і кандидатів наук . У 1965 р. було споруджено спеціальний корпус рудникового транспорту, де було впроваджено унікальну на той час лабораторію конвеєрного транспорту. З огляду на надзвичайно важливу роль експерименту у науковій роботі, в інституті було створено експериментальну майстерню, укомплектовану необхідним обладнанням та приладами, яка виконувала замовлення науково-дослідних відділів і лабораторій щодо виготовлення устаткування, необхідного для проведення лабораторних випробувань та експериментів. В інституті була сформована велика бібліотека, діяла аспірантура .

Важливу роль у підвищенні рівня  механізації процесів вуглевидобутку відігравав Донецький державний  проектно-конструкторський і експериментальний  інститут комплексної механізації  шахт (Дондіпровуглемаш). Актуальними  питаннями перспективного розвитку галузі й удосконалення технології видобутку та збагачення корисних копалин  займався Донецький інститут гірничої справи ім. A.A. Скочинського. На вирішенні  проблем підвищення безпеки у  вугільній промисловості була зосереджена діяльність Макіївського науково-дослідного інституту з безпеки роботи у гірничій промисловості (МакНДІ). У 50-60-ті роки сформувалися і стали провідними у вугільній галузі і такі наукові організації, як Інститут гірничої механіки і технічної кібернетики ім. М.М. Федорова (1956 р.), Український проектно-конструкторський і науково-дослідний інститут із збагачення та брикетування вугілля (УкрНДІвуглезбагачення) (1958 р.), Український науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут підземного гідравлічного видобутку вугілля (УкрНДІгідровугілля) (1960 р.), Донецький науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут з автоматизації гірничих машин (Автоматгірмаш) (1964 р.), кафедри гірничого профілю Донецького політехнічного інституту.

Важливі питання щодо прискорення  науково-технічного прогресу у металургійній  галузі розробляли вчені Донецького науково-дослідного інституту чорних металів (ДонНДІчормет), кафедр металургійного факультету Донецького політехнічного і Жданівського металургійного інститутів. Провідною установою у сфері  наукових проблем машинобудування  був Краматорський науково-дослідний  і проектно-технологічний інститут машинобудування (НДПТІмаш).

У зв'язку з інтенсивним розвитком  хімічної промисловості у Донбасі  були створені Український науково-дослідний  інститут пластмас (УкрНДІпластмас), Всесоюзний інститут з проектування підприємств  хімічних реактивів, препаратів і високоочищених речовин (Діпрохімреактив), науково- дослідний  інститут органічних напівпровідників і барвників та інші наукові організації, які займалися питаннями науково-технічного прогресу у хімічній промисловості.

Водночас з розвитком мережі наукових організацій відбувалося  поліпшення їх кадрового складу. У 1958- 1965 рр. кількість наукових співробітників збільшилася майже у 7 разів. (Таблиця 2).Підвищився їх кваліфікаційний рівень. У 1965 р. в наукових установах працювало 4 академіка, 10 членів-кореспондентів АН УРСР. Кількість співробітників, які мали науковий ступінь, зросла протягом 1958-1965 рр. у 7,7 раза.

 

Таблиця 2 Чисельність наукових установ Луганської області

Роки	Кількість наукових установ	Чисельність наукових робітників, чол
1950	7	40
1955	7	56
1956	8	74
1957	8	186
1958	11	407
1959	13	831
1960	14	1164
1962	16	1602

 

Незважаючи на добрі показники регіону, у Донбасі питома вага науковців була значно нижчою, ніж у середньому по республіці і країні. У середині 60-х років кількість наукових працівників у Донбасі становила приблизно 3,4 чол. на 10 тис. працівників, у той же час взагалі по СРСР цей показник дорівнював 9,4 чол., а в республіці - відповідно 7,4 чол. Схожа ситуація була і з фахівцями найвищої кваліфікації. Серед наукових співробітників дослідних установ і вищих навчальних закладів Донбасу було вдвічі менше докторів і в 1,5 раза - кандидатів наук, ніж по СРСР і УРСР .

Для розвитку продуктивних сил Донбасу  необхідно було розвивати фундаментальні дослідження, дати могутню академічну підтримку в галузі математики, механіки, фізики, хімії, геології, біології і всього комплексу гуманітарних наук. Було поставлене питання про створення Донецького наукового центру Академії наук України. Масштаб робіт по створенню наукового центру був грандіозним. Тільки для прийому вчених, їх лабораторій, наукового обладнання було потрібно понад 20 тис. кв. метрів лабораторних і допоміжних площ, понад 400 квартир, аспірантський гуртожиток

Президія АН УРСР у 1965 р. ухвалила постанову  про створення Донецького наукового  академічного центру. Це була важлива  подія у житті науковців регіону. Головними завданнями колективу  співробітників цієї установи були підвищення рівня теоретичних досліджень, сприяння широкому впровадженню досягнень науки  і техніки у виробництво, узагальнення практичного досвіду, накопиченого на підприємствах регіону, а також  підготовка кваліфікованих наукових кадрів. Фундаторами Донецького наукового  центру були п'ять науково-дослідних  закладів АН УРСР: Фізико - технічний інститут, Інститут прикладної математики і механіки, Інститут економіки промисловості з його Ворошиловградським та Дніпропетровським відділеннями, Відділення фізико-органічної хімії Інституту фізичної хімії ім. Л.В.Писаржевського, Ботанічний сад і Донецький державний університет. Центр об'єднав великий творчий колектив. В його організаціях працювало майже 1,5 тис. співробітників, зокрема 568 наукових співробітників, серед них- 25 докторів наук і 127 кандидатів наук . Заснування академічного наукового центру у Донецьку стало значним кроком у розвитку фундаментальних наук у регіоні. Вирішення актуальних проблемно - теоретичних питань створювало кращі умови для широкого розвитку досліджень в усіх галузях знань, підвищення ефективності галузевих наукових пошуків, сприяло технічному прогресу всіх ділянок господарства.

До початку 1970-х років  керівництву області вдалося  об’єднати в одних руках науково-дослідні і проектно-конструкторські інститути, що працювали на вугільну промисловість. Почалася поступова нормалізація роботи наукових установ .Членами делегації відмічався великий розмах науково-дослідних робіт у вугільній промисловості, і особливо з питань техніки безпеки .