Петро Великий

Зміст

Вступ…………………………………………………………………..............3

1. Петро Великий і перша спроба модернізації країни…………………5

2. Військові реформи Петра та створення військового флоту Росії. Вплив їх на економіку країни…………………………………………………….8

3. Адміністративні перетворення………………………………………...17

Висновок……………………………………………………………………..28

Список літератури………………………………………………………….31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Епоха Петра І це - проведення реформ в усіх областях державного життя країни. Багато з цих перетворень  беруть свої корені в XVII столітті - соціально-економічні перетворення того часу стали передумовами реформ Петра, задачею і змістом  яких було формування дворянсько-чиновничого  апарату абсолютизму.

Загострюючі класові протиріччя призвели до необхідності підсилення і зміцнення самодержавного апарату  в центрі і на місцях, централізації  управління, побудови стрункої і гнучкої  системи управлінського апарату, суворо контрольованого вищими органами влади. Необхідно було також створення  боєздатної регулярної військової сили для проведення більш агресивної зовнішньої політики і придушення рухів, що почастішалися в народних масах. Також вимагалося закріпити юридичними актами панівне положення дворянства і надати йому центральне, керівне  місце в державному житті країни. Все це в сукупності і зумовило проведення реформ в різноманітних  сферах діяльності держави.

В XVII ст., при дідусі, батьку і браті Петра, почались реформи  в багатьох областях. В армії з'явились  полки нового, іноземного устрою (рейтарські, драгунські), значною мірою збільшили  вогняну міць армії, що сприяло дальшому зміцненню держави. Було відмінено  місничество (1682 р.), було введено військово-адміністративний поділ на розряди, округи. Таких реформ можна нарахувати чималу кількість, деякі перетворення Петра назрівали, інші ж починались, хоча і не дуже сильно до нього, але вони мали місце  в історії Росії. Час царювання  його батька Олексія і брата Федора називають іноді передреформним часом, до назрівання суттєвих петровських  перетворень.

Передумовами петровських реформ з'явилися перетворення кінця XVII сторіччя. А ось в другій половині цього сторіччя змінюються, стаючи більш централізованою, система державного управління. Вживалися також спроби більш чітко розмежувати функції і сфери діяльності різноманітних наказів, з'явилися зачатки регулярної армії та полки іноземного ладу. Відбувалися зміни в культурі: з'явилися театр, перший вищий навчальний заклад. Росіяни починають більш тісно взаємодіяти з представниками інших культур, особливо після приєднання України і Білорусії (тимчасово), сприйняли ідеї і нові традиції епохи Відродження. Знаменита Німецька слобода, яка певним чином вплинула на Петра, також перебувала у стані розквіту в кінці XVII ст.

Але не зважаючи на те, що майже  всім реформам Петра Великого передували ті або інші державні починання XVII ст., вони мали безумовно революційний характер.

Але петровські перетворення є не тільки велике досягнення, військові  перемоги і приєднання до європейської сім'ї народів. Це - великий гніт народних мас. Це все - об'ємлюча система контролю, доносу, боязливість зовнішня і внутрішня, невільність людини як особистості. Чітко продуманого плану реформ не було у Петра. Хоча і не можна  сказати, що будувались вони на голому місці і ще в XVII ст. при попередниках Петра почалися реформи. Першою причиною перетворень стали невдалі обставини, в яких опинилася країна після  невдалого початку Північної  війни. Застосувавши надзвичайні заходи, Петро у стислий термін зумів  досягнути значних результатів. Але досягнуте це все було шляхом насилля над російським народом. Петро заставив Росію зробити  гігантський стрибок одразу через  декілька етапів розвитку, які вона рано чи пізно пройшла б сама. Інколи Петра І називають революціонером на троні, а його реформи - "революцією зверху" [4,35] (але вся революційність царя мала, як не парадоксально, консервативний характер, модернізація держави заради консервації основоположних принципів  самодержавно-кріпосницької системи - ось що опинилося кінцевою метою).

Реформи Петра не стільки давали можливість швидкому розвитку Росії в напрямку капіталізму, скільки цементували феодальні порядки.

Дещо відгалужене від  всіх стоять праці сучасного історика Е.В.Анісімова, в яких на мій погляд, найбільш адекватно виражене саме головне  в петровських перетвореннях. Великі реформи на його думку, породили соціальну  стагнацію, заклали в суспільний розвиток протиріччя, які можуть вирватися  сильним соціальним вибухом. Також його твердження про те, що Петро І створив "тоталитарное государство" [4,39] можуть безперечно викликати інтерес, заставити задуматися. В цілому ж полеміка про Петра Великого і його реформи не завершена і буде продовжуватись. Але, все ж після смерті імператора в 1725 р. Росія була на шляху перетворення в зовсім іншу країну: з Московської держави, чиї контакти з Європою були досить-таки обмеженими, вона перетворилася в Російську імперію - одну з найвидатніших держав світу. Петро перетворив Росію в справжню європейську країну (у всякому випадку, як він це розумів) - недаремно вираз "прорубил окно в Европу" стало часто вживатися. Віхами на цьому шляху стали завоювання виходу до Балтики, будівництво нової столиці - Санкт-Петербургу, активне втручання в європейську політику.

 

1. Петро Великий і перша спроба модернізації країни

Петро І народився в 1672 році. Він  був сином Олексія Михайловича  і першим - від його другої дружини  Наталії Кирилівни Наришкіної (Додаток  Є). Дитинство Петру випало дуже тяжке. На четвертому році життя він залишився  без батька і вже з ранніх років  свого дитинства він міг спостерігати і безперечно відчувати на собі боротьбу за владу, яка почалася між двома  ворогуючими "таборами" між Наришкіними  та Мілославськими. Одна з них очолювалась  старшою сестрою Петра - Софією, яка  спералася на рідню першої дружини  Олексія Михайловича - Милославських. їй проте-діяло угрупування вдови  цариці Наталії Кирилівни Наришкіної. Після смерті Федора Олексійовича, яка сталась в 27 квітня 1682 р. царем  стає Петро, оскільки його старший брат Іван Олексійович від народження був кволою дитиною, часто хворів був визнаний недієздатним до управління державою, а інші брати померли  іще при житті царя Федора Олексійовича. Але вже в травні 1682 р. скористались заколотом стрільців (на очах 10-літнього Петра бунтівники вбили декілька бояр із сімейства Наришкіних та їх оточення), Мило-славські добились, щоб  царями рахувались два брати, а Софія  в силу їх неповноліття була поставлена над ними регеншою.

Під час правління Софії (1682 - 1689 рр.) (Додаток В) Петро знаходився в Преображенському і в інших  підмосковських селах. Він ще з маличку  полюбив різні ігри і з радістю  віддавався їм цілими днями. Трохи підріс почав цікавитися військовими забавами з загонами "потешньїми" полків, які створювалися із простих юних хлопчаків підмосковських сіл. В  Петра була ще одна забава це старий англійський ботік, відремонтувавший якого плавав на Яузі, а потім  і на Переславському озері. Отже, потяг  до моря та до кораблів він вже мав  з дитинства, що в подальшому внесло значні зміни в його життя і  в долю всієї Російської держави, та в деякі країни ближнього зарубіжжя.

Хоча Петро І не цікавився  державними справами, що дуже засмучувало  близьких йому людей, але саме в державній  справі в його дитячі роки внесли певні  негативні та позитивні зміни  в його характер, сформувавши певне  коло інтересів і цінностей.

І сучасних, і майбутніх "потемків" Петра буде дивувати особлива сила і неповторність його особистості. Енергія і різнобічність особистості, які в повній мірі проявились лише в зрілі роки майбутнього імператора вживались в одній людині дві  особистості, перше - це жорстока, іноді  із спалахами гніву та рукоприкладства, пияцтвом людина, яка своєю поведінкою зовсім не нагадувала що це бездушне створіння  є цар Російської держави; друга  особистість проявляла себе навпаки  дуже стримано, вічливо, цілеспрямовано, характерним для Петра був  потяг до знань, особливо до військових і технічних. Це було зумовлено тим, що Петро Олексійович здобув в  свій час неповноцінну освіту.

Дуже видатною в ряді московських  царів є особистість Петра  І, яка слугувала приміткою до часу того століття. Ще однією неординарною особистістю, хоча явно значно менше  по масштабу, силі характера, була фігура князя В.В.Голіцина (1643 - 1714 рр.), якій був фаворитом Софії. Голіцин  був державним діячем і дипломатом, який опинився волею долі одним із політичних противників Петра. Добре  освічений князь також був  реформатором і прихильником Заходу, як Петро І. Причому у відмінності  від молодого Петра, він мав програму радикальних перетворень, яка включала реформу армії, розповсюдження просвітництва, відправку молодих людей на навчання за кордон, і відміну кріпосного права. До відзнак Голіци-на можна віднести відміну "местничества", а 1686 р. був заключений "вечний мир" з Польщею, по якому вона остаточно відмовлялась від Лівобережної України, Києва, Смоленської, а Росія в союзі з країнами "Священной лиги" вступила у війну з Турцією.

На цьому державні досягнення Голіцина, практично, закінчились. Та й військові  походи у Крим, які здійснювались  під його прямим керівництвом в 1687 і 1689 рр., виявилися невдалими, а його реформаторські плани, на превеликий жаль не здійснились. По висловленню В.О.Ключевського, "цар-плотник", "работник на троне" [13,54].

В 1689 р. правління регенти Софії  було закінчене. Хоча влада перейшла до Петра, він скоріш за все більше любив військові ігри, які з  плином часу перестали бути такими. Із потішних полків формувались регулярні  полки іноземного строю. Союзницькі зобов'язання, набіги татар на південні терени, а також зовнішньо політична  ситуація - все це штовхало Росію  до війни з Турцією. В 1695 р. російські  війська осадили Азов. Місто було добре у кріплене, тому його вдалося  взяти лише через один рік, під  час другого походу, коли вперше був задіяний військовий флот Росії, який, як нам вже відомо, був збудований у Воронежі. Це був перший великий  зовнішньополітичний успіх Петра  І. Але Османська імперія була сильним супротивником і продовжувала контролювати Керченську протоку і  Чорне море.

Проблема виходу до магістральних  морських шляхів залишалась невирішеною, а союзники Росії (в 1697 р. і сама Росія) Австрія і Венеція заключили  антиосманський союз. Також в цьому 1697 р. за кордон було відправлене "Велике посольство". В його лави входили  молоді волонтери, як,і добровільно  згодились їхати за кордон навчатись  морській кораблебудівничій справі. Серед волонтерів був і сам  Петро І під чужим іменем "урядника Петра Михайловича". Війна з  Турцією закінчувалася, а європейські  держави почали активно готуватися до розподілу величезної території династії Габсбургів (1700 -1713 рр. коли велася війна за іспанський спадок). "Велике посольство" відіграло дуже важливу роль в долі Росії. Петро за кордоном отримав добру освіту і важливі уроки дипломатії, навігації і кораблебудування. За кордоном Петром було найнято близько 672 спеціалістів різних спеціальностей. Із петровських нововведень можна відзначити такі, як були введені земські будинки, на які було покладено збір таможених податків і кабальних доходів, введені елементи міського самоуправління. Були реорганізовані окремі накази, яких на той час вистачало державі, тому їх кількість значно скоротилась з 44 до 34 наказів. Також відбулися зміни в традиційному на той час літочисленні, яке велося "от сотворения мира", а рік починався 1 вересня (1 січня 7208 р. від створення світу по наказу царя в церквах вперше здійснена була служба по випадку нового 1700-го року від Народження Христа). Почалося енергійне, часом з застосуванням насилля, впровадження деяких європейських звичаїв в побут росіян. Сам Петро почав стригти боярські бороди (раніше це заборонялося церквою), різав довгі рукава традиційного російського довгополого одягу, привчав людей курити тютюн.

Всі ці міри демонстрували серйозність  перетворень молодого царя Петра  Олексійовича. Вони мали виглядати  зі сторони скоріш за все передісторією  радикальних змін в середині держави. Початок Північної війни зробив проблему модернізації Росії питанням життя чи смерті держави в цілому.

Основою безпрецедентних для Росії  успіхів на міжнародній арені  слугувала внутрішня політика Петра  І. Він максимально швидко мобілізував  всі ресурси країни для вирішення  зовнішньополітичних завдань.

 

 

 

 

 

2. Військові реформи Петра та створення військового флоту Росії. Вплив їх на економіку країни

Військові реформи займають особливе місце серед петровських перетворень. Вони безперечно мали найбільш яскраво  висловлений характер. Суттєвим каталізатором  назріваючих перетворень стала  Північна війна 1700 -- 21 рр. Росії був  дуже необхідний вихід в Балтійське море для розвитку зовнішньої торгівлі. Ще одним не менш важливим поштовхом  до військової реформи стали жахливі  події, які відбувались літом 1698 р. в Москві. Відбувся сумнозвісний бунт стрільців. В подальшому було з'ясовано, що стрільці протестують проти важкої служби, але Петро запідозрив у  змові проти нього Софію, яка  на той час відійшла від справ  держави бо перебувала в заключенні в Новодівочому монастирі. Петро  особисто приймав участь у допитах  та туртурах, які були примінені  до стрільців, особисто рубав голови стрільцям. Під час цих страт  було страчено півтори тисячі чоловік. Стрілецькі війська почали розформовуватися. Також слід зазначити, що суттєвість військової реформи полягала в ліквідації дворянських ополчень і організації  постійної боєздатної армії з  її одноманітною структурою, озброєнням, обмундируванням, дисципліною та статутами.

Створення повністю оновленої, сучасної, як на той час рахувалося, боєздатної армії і флоту все більш  сильніше займало юного царя, ще до того, як він став повновладним царем. Можна налічити лише декілька (по оцінкам  різних істориків - по-різному) мирних років за 36-річне царювання Петра  І (Додаток А).

Держава, армія та флот завжди були головним предметом турботи імператора. Однак військові реформи не тільки самі по собі, але ще і тому, що вони виявили дуже великий, часто вирішальний  вплив на інші сторони життя держави. Хід же самої військової реформи  визначався війною та її потребами  як в економічному так і в соціальному  плані. В.О.Ключевський писав: "Війна  вказала порядок реформи, повідомила її темп і самі прийоми" [12,57]. "Игра в солдатики", якій віддавав весь свій вільний час юний Петро з  кінця 1680 р. стає все більш серйозно справою. В 1689 р. Петро будує на Плещевському озері, біля Переяслава-заліського декілька невеликих кораблів під керівництвом голандських майстрів. На весні 1690 р. створюються знамениті "потешньїе полки" - Семенівський та Преображенський. Петро починає вести військові маневри, на Яузі будується "стольньний град Петербург". Потішні полки стали могутнім ядром майбутньої постійної (регулярної) армії і виявили себе під час Азовських походів 1695 - 1696 рр.