Петро Великий

Нові походи приносили радість  перемог та гіркоту поразок, їх значення обмежувалось військово-дипломатичною  сферою. Значення Азовських походів  було значно ширше, воно виходило за рамки  військової дипломатичної акції: почалося будівництво воронежського флоту, визвавши тим самим початкові  міри по створенню регулярної армії. Ці нововведення потребували величезних фінансових витрат. Введена була нова форма винагороди за військову службу - це орден апостола Андрія Первозваного (Додаток Е).

Велику увагу Петро І приділяє флоту та його будівництву, перше  бойове хрещення якого також потрібно було на цей час. В скарбниці не було необхідних коштів та засобів  для будування військового флоту. Петро вирішив цю проблему дуже оригінальним способом - звелів організувати так  звані "кумпанства" (компанії) - об'єднання  світських і духовних землеволодарів. Доручив Петро кожному з них  через дворічний термін - до березня 1698 р. - спорядити і повністю забезпечити  всім необхідним, озброїти корабель гарматами, щоб він був придатний для  військових дій. Сам же принцип організації  кумпанств був дуже простий і  в ньому був закладений раціональний підхід до проблеми вирішення забезпечення всім необхідним флоту Російської держави. На воду повинні були спускати один корабель від 10 тис. селян, які належали світським феодалам. А ось крупні землеволодарі будували корабель порізнь  ніж інші "душевладельцьі" середньої  руки, які збирались в компанію таким чином, щоб її члени в  загальному володіли 10 тис. кріпосних. Майже такий самий був принцип  організації кумпанств духовними  феодалами, але була відмінність  в тому, що корабельна повинність для  них була більш тяжкою, адже їм потрібно було поставити та оснастити повністю один корабель не з десяти, а з восьми тисяч селян.

В загальному, було зібрано біля 42 світських і 19 духовних кумпанств.

Корабельна повинність посадського  і чорносошного населення мала дещо іншу специфіку - воно не поділялось на кумпанства. Посадські люди міст і  чорносошні селяни Примор'я, а також  гості і торгові люди гостинної  і суконної сотень створювали єдине  кумпанство, яке зобов'язано було збудувати 14 кораблів. На чолі кумпанства стояла особлива комісія з п'яти  чоловік. Вона збирала гроші з  посадського населення і чорносошних  селян, а також ця комісія організовувала будівництво кораблів своїми силами і можливостями чи здавала цю досить нелегку роботу в підряд.

Ще одним будівником воронежського  флоту була казна - Адміралтейство споруджувало кораблі за гроші, які були зібрані  зі світських і духовних "душевладельцев" із вотчинами не менше сотні селян. З самого початку Адміралтейству було доручено спустити на воду 6 кораблів і 40 бригантин, але пізніше цю норму  в два рази збільшили так, що в  підсумку Адміралтейству довелося допоставити  ще 16 кораблів і 60 бригантин. Також держава  збільшила норму поставки кораблів і приватним кумпанствам: в 1698 р. їх зобов'язали збудувати іще 6 кораблів. Від зобов'язання їх будувати гостям все ж таки вдалося ухилитися -- замість кораблів державна скарбниця  дала згоду прийняти від них гроші: по 12 тис. рублів за кожен корабель.

Яка ж була загальна сума витрат на створення воронежського флоту? Відповідь на це питання практично  неможлива тому, що на шляху вивчення належних розрахунків стоять дуже великі перешкоди: головна з них полягає  у відсутності джерел з вказанням  ціни кожного корабля. Спроба сумувати витрати по типам кораблів теж  не принесе бажаного результату тому, що однотипні кораблі мали неоднакові розміри, оснащення, озброєння, а тому і різну ціну. Але можна приблизно  підрахувати суму витрат на будування  флоту в Воронежі, ця цифра складала не менше півмільйона рублів. Це не мало, якщо врахувати той факт, що доходна частина бюджету країни складала в 1680 р. 2 439 000, а в 1701 р. - 1 464 000 рублів. Таким чином, будівництво воронежського флоту мало як позитивні, так і негативні наслідки та їх вплив безпосередньо на економіку країни.

До позитивних моментів будівництва  флоту можна віднести те: по-перше  при відсутності грошей в державній  скарбниці вирішив цю проблему організувавши  кумпанства, які забезпечили державі  будівництво військового флоту; по-друге Петро І переклав обов'язки по будівництву кораблів із пліч державної  скарбниці яка, як нам вже відомо, пустувала, на великих землеволодарів, купців, торгових людей та заможного  духівництва, які на той час мали значні прибутки. Також слід зазначити, що будівничим воронежського флоту  виступала скарбниця - Адміралтейство, яке будувало кораблі за рахунок  грошових зборів із світських і духовних "душевладельцев" із вотчинами  не менше сотні селян.

До негативних сторін можна віднести:

по-перше, під час будівництва  воронежського флоту збільшився час повинностей селян, який і  без того був не дуже вже малий, зріс десь відсотків на 20;

по-друге, із завоюванням Азову  і будівництвом флоту пов'язано  введення нової повинності: із всієї  країни були зігнані плотники на верфі  і на будівництво Троїцької фортеці  і гавані в Таганрозі. Люди, які  працювали на будівництві кораблів і захисних споруд опинились у  дуже важкому стані - без притулку в зимову пору року в хуртовину  і осінню непогоду із малим запасом  провіанту, вони місяцями валили ліс, пиляли дошки, розчищували дороги, поглиблювали фарватер річки, будували військові  кораблі. Половина цих людей не виносила цих тяжких нелюдських умов роботи і часто втікали. А щоб запобігти  їхній мобілізації населення  ховалось по лісах. Особливо в тяжкому  стані опинилося населення прилеглих  до Воронежу округів - саме воно і складало основний контингент працівників верфей.

Воронежське кораблебудування і будування  гаваней і фортець в Таганрозі  поклали початок екстраординарним податкам і трудовим повинностям петровського часу. В послідуючі роки до того і іншого держава прибігала так часто, що залишається гадати, із яких джерел сільське і міське населення черпало ресурси щоб втамувати ненаситний потяг державної скарбниці до грошей, працівників, рекрутів, підвід для транспортування вантажів.

По-третє, виникали і технічні складнощі  в організації кораблебудування. В ті часи не було загальноприйнятої  теорії кораблебудування і в кожній країні кораблі будували із своїми віковими особливостями, навичками, традиціями. Саме тому, прийоми кораблебудування в Голандії відрізнялись від англійських, а ось останні - від датських чи італійських. Створення і будування  флоту велося під керівництва  майстрів різних національностей, що нерідко  приводило до конфліктних ситуацій і непорозумінь. Майстри вимушені були поступатися правилам, також  порушувати добре їм відомі пропорції - справа в тому, що кораблі які  були призначені для морських просторів  створювались далеко від нього, на верфях притоків Дона. Форватер їх навіть при  поводку повністю виключав можливість просування кораблів з глибокою осадкою. Звідси будувати вимушені були плоскодонні  кораблі, що зменшувало їх відстійність і мореплавські якості, наприклад - швидкість та стійкість суден.

По-четверте, ближче познайомившись із будівництвом флоту і глибше вникнув  в суть справи, Петро, озброєний достатньо  глибокими знаннями в кораблебудуванні. Чи не самий головний результат поспіху  був у тому, що кораблі будували із не просушеного лісу. На верфях відсутні були зруби чи будь-яке інше покриття, створювалися кораблі під відкритим  небом, тим самим піддягались  прямій дії поганої погоди, яка  була на той час дуже поширеним  явищем. Також через відсутність  заліза замість металевих кріплень застосовувались дерев'яні.

По-п'яте, були серйозні проблеми при  комплектуванні кораблів артилерією. Якщо заліза не завжди вистачало для  виготовлення цвяхів, то з його дефіцитом  приходилось рахуватись і при  литті гармат. Вихід бачили в закупівлі 600 чавунних гармат в Швеції. Дізнавшись про те, що артилерія призначена для флоту, який створювався проти Османської імперії, шведський король Карл XI вирішив 300 гармат прислати царю в подарунок, але смерть завадила йому це зробити. Але цей подарунок від свого імені прислав Карл XII. Літом 1697 р. 300 гармат були доставлені в Нарву, звідки зимою були перевезені в Москву, а потім в Воронеж.

Початок свій кораблебудування бере ще за Олексія Михайловича, при якому  в Дединові на р.Оці був спущений перший російський корабель "Орел". А будівництво самого петровського флоту розпочалося, як нам вже  відомо із історичних джерел, у Воронежі в 1695 - 1696 рр. Днем народження російського  флоту історики вважають 3 травня 1696 р., коли Петро І на галері "Принципиум" відплив від Воронежа у супроводі  восьми галер.

Перша серйозна військова сутичка  російських і шведських військ відбулася  у 1700 р. під Нарвою, де російська армія  потерпіла поразку. Шведський король Карл XII, молодий і енергійний полководець, після Нарви він постав перед  вибором чи піти з армією в глиб Росії, чи виступити проти Августа II. Карл XII вибрав друге і "увяз" надовго в Польщі. Аж в 1706 р. він  зміг примусити Августа II до миру і  виходу із союзу з Росією.

А Петро тим часом дуже вдало  використав цю "передишку" для  реформування армії і продовжень перетворень. Справа в тому, що поразка  під Нарвою від шведів з початком Північної війни стояла в одному ряді з поразками, які переслідували  російську армію в другій половині XVII ст., це невдачі в російсько-турецьких  війнах - кримські і азовські походи та ін. Петро розумів причину хронологічних  поразок російської армії і вирішив  змінити фундамент, на якому будувалась військова організація. Основу російської армії в XVII ст. складало помісне військо, коли "служила" людина, поміщик, з'являвся  на війну озброєним із своїми "холопами", як писали тоді "копно, людно, оружно". Ця система розповсюджувалася і  на "навоманарні полки" (полки  нового устрою, які були навчені  європейським способам ведення війни, які беруть свій початок з 1630 р.), вони також несли службу з землі, користувались помістними правилами, вони також були ще і поміщиками. В другій половині XVI ст. помісна форма землеволодіння під дією багатьох факторів, це перш за все розвиток кріпосного права, еволюціонувала в сторону збільшення помістя (тимчасового отримання за певну службу).

Розвиток цієї тенденції завершився економічним і законодавчим злиттям  вотчини і помістя в невідчужувану  поміщицьку власність.

У військовому плані це означало втрату помісної системи як основного  виду забезпечення військової праці, що і привело до повного виснаження військової боєздатності Російської армії. Тому Петро приймає міри по формуванню регулярної армії. Сигналом до цього  слугував розпуск стрілецьких полків в 1699 р. після придушення бунту стрільців.

Спочатку для створення регулярних полків використовувалось два способи: прийом всіх бажаючих (волонтерів) в "вольницу", крім того селяни, які платили державні податки; набір "даточных" -це ті селяни, яких був зобов'язаний поміщик з  встановленими певними пропорціями.

В 1705 р. Петро приймає відповідальне  рішення, слідуючим кроком якого  було скасування прийому в "вольницу" та оголошується набур в так звані "рекрути", які набирали із сільського населення, таким чином створювалась стійка система, яка забезпечувала  збройні сили людьми, проіснувала  вона до 1874 р.

Причина такої стійкості полягала в тому, що рекрутська система повністю відповідала певним особливостям соціальної та економічної структури країни. Рекрутська повинність і кріпосницькі відносини - це дві сторони одної  медалі. Всього з 1699 до 1725 р. було проведено 53 рекрутські набори. Вони дали більше 154 тис. чоловік в армію і флот. Також з'явились нові військові  устави. На зміну старому "Ученню й хитрості ратного строю" цар  Олексій Михайлович спочатку XVIII ст. ввів "Устав воинский", "Строевое положення", "Учреждение к бою". Ще одним нововведенням було те, що вводилась нова однотипна армійська  форма, ордени і медалі. Почали створюватися перші офіцерські училища для  належної військової підготовки командних  кадрів. А ось результати діяльності російського військового флоту  проявились дуже швидко - з кінця 1702 р. російська армія стала перемагати шведську по частинам. В 1702 р. Петро штурмом заволодів фортецею Орешек, перейменувавши її в місто Шліценбург.

В 1703 р. був закладений Санкт-Перербург, а на слідуючий рік російські  війська заволоділи Нарвою і Дерпом (тепер Юр'єв). Армія також слугувала  і засобом для придушення повстань. Приклад Астрахань, це було жорстоко придушене, а 1707 - 1708 рр. - повстання К.Булавіна.

Тим часом армія Карла XII повернулась  в Росію, бойові дії продовжувались на теренах України, але вже без  успіху для шведів.

28 вересня 1708 р. загін під командуванням  Петра поблизу села Лісне атакував  і розгромив 16-тисячний корпус  шведського генерала Левингаупта,  який йшов із Фінляндії на  з'єднання з Карлом. Шведи тоді  втратили всю армію і обоз  з провіантом і фуражем. Петро  І назвав цю перемогу "матерью  Полтавской баталии" [15,23].

Весною 1709 р. шведська армія підійшла до Полтави. В розпорядженні Карла  знаходилось 30-тисячне військо, хоча і ослаблене, але досить боєздатне. Полтавський гарнізон героїчно витримав більш як двомісячну осаду, що дало можливість підійти головним силам  російської армії на чолі з Петром. Було вирішено дати генеральний бій 28 червня 1709 р. Почавши наступ, шведи  заволоділи частиною російських укріплень, але розгорнуту подальший наступ з таким ж успіхом їх не вдалося, тому, що їх зустріла шквальним вогнем російська артилерія. Відступивши  у ліс і перегрупувавши сили противник  знову на короткий час перейшов у  наступ. Війська зійшлися в жорстокій  сутичці. Через дві з половиною  години жорстокого бою шведська армія  втратила більш як 9 тис. чоловік  була розгромлена, а шведський король Карл XII з залишками своїх військ був змушений тікати за кордон в  Туреччину. В Північній війні  настає корінний перелом на користь  Росії.

В 1710 російські війська захопили Виборг, Ригу і Ревель. А це і свою чергу означало приєднання значних  територіальних меж до Росії, а саме: Естляндії і Фінляндії.

Туреччина побоювалася подальшого посилення Росії, і осінню 1710 р. оголосила  Росії війну. Російська армія  вступила на територію князівств  Молдавії і Валахії, російська армія  опинилася в дуже незручній ситуації на р. Прут літом 1711 р. Росіяни вступили в переговори і був заключний  мир, умовами якого було повернення Росією Приазов'я.

Поразка яку отримав Петро на Півдні з подвійної енергією продовжив  війну зі Швецією. В 1712 - 1714 рр. російське  військо воювало і в Фінляндії  і в північній Германії. Продовжував  свою активну діяльність флот Росії. В 1714 р. росіяни захопили 10 шведських  кораблів на мисі Гангут. В 1718- 1719 рр. на Аландських островах в Балтійському морі проходили дуже важливі мирні  переговори між Росією і Швецією. Але вони були призупинені. На це були важливі причини, в грудні 1817 р. був  вбитий в Норвегії Карл XII. Але бойові дії російської армії на суші і  на морі примусили Швецію поновити переговори про мир. І на решті  ЗО серпня 1721 р., у фінському місті  Ништаті був підписаний мирний договір, по якому до Росії відійшли Естляндія, Лидомендія, Інгерманляндія, частина  Карелії, а також ряд важливих островів на Балтійському морі. Все  це не тільки створило необхідні умови  для прискореного розвитку країни, але і укріпило позиції Росії  в світі.