Петро Великий

Тому Петро І після взяття Азову поглибив свій пильний нагляд за церквою - вимагав від неї звіт про прибутки та витрати. Примушував духовенство за свій рахунок будувати кораблі. Були введені в дію і  певні обмеження щодо будівництва  в монастирях нових корпусів, також  тим із духовенства хто мав  помістя звелів їм не платити заробітної плати.

В 1700 р. помирає патріарх Адріан. Нового патріарха так і не призначили. Замість нього Петро І вводить  досить нову посаду місцеблюстителя  патріаршого престолу, який повинен  був виконувати функції тільки духовного  пастиря. Майном церкви став володіти Монастирський наказ на чолі з  І.А.Мусіним-Пушкіним. Прибутки від  нього йшли безпосередньо в царську  скарбницю - більш як 1 млн. руб. за 1701 - 1710 рр. По суті справи Петро провів часткову секуляризацію, продовжив  спроби своїх попередників.

Петро та держава в цілому зробили  новий крок вперед, продовжуючи і  розвиваючи все те, що робилося до них  попередниками Петра. Була закладена  основа для більш рішучої перебудови системи державного управління, центрального та місцевого, яку вони провели пізніше, в ході Північної війни. Своєрідним підсумком адміністративних перетворень  Петра І став прийнятий в 1722 р. Табель про ранги (Додаток 3) - зведення законів про порядок державної  служби. Новий закон розділив службу на цивільну і військову. Та і інша мали по 14 класів, або рангів. Табель про ранги зобов'язував усіх дворян нести службу, чи військову чи цивільну єдиним засобом отримання будь-якого  державного чину, причому відкривали можливості просування по службі і  вихідців із нижчих прошарків суспільства. Отримавши чин VIII класу, кожен міг  стати дворянином разом зі своїми нащадками. Але дворянський титул  можна було отримати і по волі царя. XIV - IV класи теж давали титул дворянина, але тільки особистий, нащадки вже  не мали на нього жодних прав. По Табелю про ранги всі посади ділилися на шість частин - військові (сухопутні, гвардія, артилерія, флот), стацькі і  придворні.

Нова система розширила кількість  рядів шляхетства російського - яке  було, безперечно, міцною опорою феодального  державного апарату і самого імператора. Нові дворяни отримали земельні наділи і кріпосних селян, нагороди за службу та звання.

Взагалі, дворяни займали панівне  становище в суспільстві -їм належали маєтки з кріпосними селянами, вони були керівниками в закладах, в  армії і на флоті. Але при цьому  Петро примушував їх вчитися в  школах, посилав в Морську академію, в Інженерну та Артилерійську  школи, також багато дворян проходили  навчання за кордоном, як Петро в  свій час.

В цілому міри Петра привели до консолідації російського дворянства як класу панівного, правлячого, і  який укріплював свою економічну і  політичну позицію.

Значна кількість істориків  вважають адміністративні перетворення найбільш слабким місцем петровських  реформ. Відомий російський історик  В.Я.Уланов писав: "Всі ці перетворення є безперервним потоком, що слідували  одне за одним... Не тільки не вели населення  до матеріального і морального поліпшення, але були гнітом, мало чим уступавшим війнам петровського часу.".

"Закон о единонаследии", "Табель  о рангах".

Разові карні міри у відношенні до окремих дворян змінились серією указів, які були видані в 1714 р. з  метою пробудити в самих дворян інтерес до служби. Річ, безперечно, іде про указ о "единонаследии" від 23 березня 1714 р. і супутніх указах. В історіографії при аналізі  цього указау на перший план висувається тезис про те, що злилися в одне ціле дві форми землеволодіння помісна і вотчинна, вони зміцнили феодальну власність дворян на землю. Але дійсне значення указу о "единонаследии" в іншому. А саме в тому, що фактичне злиття помісного і вотчинного землеволодіння не складно знайти в "Уложении" 1649 р., і дворяни практично повністю розпоряджалися помістям так само як вотчиною.

Але указ о "единонаследии" обмежував  право розпоряджатися нерухомим  майном. Якщо раніше землевласник міг  без особливих ускладнень поділити свій спадок між всіма синами, то тепер він міг відмовити тільки одному із синів, причому любому - старшому чи молодшому у спадку. Введення обмеження, яке затримувало глибокі інтереси дворянства, Тому що вони після смерті Петра при першій же можливості добились його відміни, що було мотивовано тим, що цей указ приведе до збідніння дворянства та упадку знатних на той час фамілій.

Головна мета указу о "единонаследии" була в тому, щоб примусити дворянство служити на благо батьківщині.

Петро І використав ще один засіб  залучення дворян на службу - він  періодично влаштовував їм "смотри". Вони носили виборний характер, коли вказувалась  якась певна група дворян. Ці смотри виявляли дворян, які не хотіли служити, вони також значною мірою впливали на кар'єру тих представників  привілейованого стану, які відрізнялись добросовісним відношенням до покладених на них обов'язків. Але примусити  всіх дворян служити не вдалося навіть і самому Петру.

Мисловості від конкуренції  з боку західноєвропейських промисловців, шляхом накладання високих митних зборів (Митний устав 1724 р.), що значно знизило  приток продукції із західноєвропейських  країн в Російську державу.

Російська мануфактура, хоча і мала капіталістичні риси, але використовувалась, як правило, праця селян - посесіонних, оброчних, приписних та ін.,- що робило її кріпосницьким підприємством. В  залежності від того, чиєю власністю  вони є, мануфактури ділилися на страчені, купецькі і поміщицькі. В 1721 р., промисловцям було надано купувати селян для закріплення  їх за підприємством (посесіонні селяни).

А ось державні страчені заводи використовували  працю державних селян, приписних, селян-рекрутів і вільно найманих майстрів. Вони в основному обслуговували  важку промисловість - металургію, суднобудівні верфі, рудники. На купецьких мануфактурах, які випускали здебільшого товари широкого споживання працювали і  посесіонні і оброчні селяни, а  також вільнонаймана робоча сила.

Поміщиці підприємства повністю забезпечувалися  силами кріпосних поміщика-володаря.

Протекціоніська політика Петра І  привела до появи мануфактур в  самих різних галузях промисловості, які з'явилися в Росії вперше. Основними були ті, що працювали  на армію і флот: металургійні, зброярські, суднобудівні, сукняні, полотняні та ін. Певним чином заохочувалася підприємницька діяльність, створювались пільгові умови  для людей, що створювали нові мануфактури  або брали в оренду державні.

Виникають мануфактури і в таких  галузях - скляній, пороховій, паперостворюючій, паруснинній, полотняній, шовкоткацькій, сукняній, канатній, фарбниковий, лісопильній  і багато ін.

Величезний вклад в розвиток металургійної промисловості Уралу  вніс Микита Демидов, який користувався особливою повагою царя. Виникнення ливарної промисловості в Карелії  на базі уральських руд, будівництво  Вишневолоцького каналу сприяли  розвитку металургії в нових районах  і вивели Росію на одне з перших місць у світі металургійної  галузі. З початку XVIII ст. в Росії  виробляли близько 150 тис. пудів чавуну, в 1725 р. - більше 800 тис. пудів (з 1722 р. Росія  експортувала чавун), а до кінця XVIII ст., - виплавка становила більше 2 млн. пудів.

До кінця царювання Петра  І в Росії існувала багатогалузева промисловість з центрами в Петербурзі, Москві та на Уралі.

 

Висновок

Головним підсумком всієї сукупності Петровських реформ стало встановлення в Росії режиму абсолютизму, вінцем якого стала зміна в 1721 р. титулу російського монарха - Петро проголосив себе імператором, а країна стала  називатися Російською Імперією. Таким  чином, було оформлене те, до чого йшов Петро І всі ці роки свого царювання - створення держави зі стрункою системою управління, сильною армією і військовим флотом, потужною економікою, що мала вплив на міжнародну політику. В результаті Петровських реформ держава не була зв'язана по рукам і ногам і могла користуватися будь-якими засобами для досягнення своєї мети. В підсумку Петро прийшов до свого ідеалу державного влаштування -- військового корабля, де всі і вся підпорядковувалися волі однієї людини - капітана, і встигнув вивести цей корабель з багна в бурхливі води океану, обходячи всі рифи і мілі. Але життя не буває без помилок, чи якихось недоглядів і це зрозуміло під час тяжкого становища в якому опинилась Російська держава на передодні перетворень Петра І.

А ось значення перетворень Петра  Великого в історії Росії і  також світовій історії дуже велике. Результатом його діяльності було створення, як автор вже раніше зазначав, могутньої  в Європі російської регулярної національної армії і боєздатного флоту. Росія  була "возведена в ранг" найсильніших держав світу і перетворилась  в могутню морську державу.

Росія стала самодержавною, військово-бюрократичною  державою, центральна роль в якій належала дворянам. Разом з тим відсталість  Росії не була повністю ліквідована, а реформи здійснювались в  основному за рахунок жорсткої експлуатації і примушення кріпосного населення  країни.

Державна економічна політика, яка  покровительству вала торгівлі і  промисловості, допомагала росту народно  господарства країни в цілому.

В області науки і просвітництва, освіти і культури Росія досягла  великих успіхів. Російські люди петровської епохи оволоділи  сучасною, як на той час, наукою і  технікою і багато в чому обігнали своїми знаннями і вміннями спеціалістів західних країн.

Посилились зв'язки Росії із країнами Європи і Азії, встановились регулярні  відносини і спілкування, значно піднявся рейтинг і безперечно авторитет  у вирішенні долів всього тодішнього цивілізованого світу, зміцнило міжнародний  стан.

Під час Північної війни Росія  відвоювала Прибалтійські землі, відновила  давні і ісконно російські  землі, економічні і культурні зв'язки Прибалтики з Росією, і прорубила вікно в Європу, що було дуже необхідним для подальшого розвитку Росії і народів Прибалтики.

Такі найважливіші результати діяльності великого перетворювача - Петра. Але  ці успіхи були досягнути шляхом жахливої перенапруги сил народу, шляхом сильного пригноблення і експлуатації народних мас, на плечі яких лягли тяготи війни  і перетворень.

"Європерезируя" Росію, Петро  не тільки використав знання  і практику іноземців, але своїм  відношенням до "заморського"  сприяв в тому, що панівні класи  на Русі стали жити "с манера  неметкого" і відвернулися  від свого споконвічне російського.

Петро був патріотом, дуже любив  Росію і чесно віддавав їй все  своє життя. Він бачив її слабкі сторони, її відсталість, розумів на скільки  вони небезпечні і якими серйозними наслідками вони загрожують країні. Він  знав, що якщо не підняти на належний рівень розвитку, укріпити її обороноспроможність, та скоріш за все країні і народу загрожує втрата незалежності. Але  за рахунок народних мас повинна  була ліквідуватись відсталість  Росії від Європейських держав. Петро  І не відійшов від основних класових інтересів дворянства, зберіг і посилив  кріпосне господарство, кріпосницьку експлуатацію, посилив гніт кріпосних  селян. Він зберіг феодальний, кріпосницький  спосіб виробництва. Саме тому Росія  відставала від передових Європейських країн.

Роль Петра Великого в історії  Росії важко переоцінити. Немов  би не відноситись до засобів і  стиля проведених їм перетворень, не можна не визнати - Петро Великий  є однією з самих помітних фігур  світової історії.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Е.В.Анисимов. Податная реформа  Петра І. Л., 1982

2. Е.В.Анисимов, Каменский А.Б. Росия в XVIII - первой половине ХІХ века. М.,,1994

3. Е.В.Анисимов. Время Петровких  реформ. Л., 1989

4. В.Н.Буганов. Петр Великий й  его время. М., 1989

5. В.Н.Буганов. "Мир истории, Россия  в XVIII столетии". М., 1989

6. Л.Р.Безкровний. Русская армия  й флот в XVIII в.: очерки. М.,1958

7. Князьков. Очерк из истории  Петра Великого й его времени  (реплинтное издание 1944), М., 1990

8. В.А.Ковригина. Немецкая слобода  МосквьІ й ее жители в коце XVII - первой четверта XVIII вв., 1998, с.157

9. В.В.Крилов. Курс истории Росии  XVI - XX веков. М.,1998

10. С.В.Леонова. История России: учебное  пособие для вузов, а также  коледжей, лицеев, гимназий й школ. М., 1997

11. Н.Н.Молчанов. Дипломатия Петра  Первого. М., 1984

12. В.В.Мавродин. Классовая борьба  й общественно-политическая мисль  в России в XVIII веке (1773 - 1790 гг.). М., 1975

13. Н.Н.Молчанов. Очерк русской культурьі  XVIII в. Ч.1-Ч.2. М., 1986-1990

14. С.П.Орленко. Правовой статус  вьіходцев из Западной ЕпропьІ  в России XVII века. ВопросьІ истории  2000 № 6, - с.137

15. Н.И.Павленко. ПтенцьІ гнезда  Петрова. М., 1988

16. Н.И.Павленко. Полудержавньїй властелин.  М.,1989

17. Н.И.Павленко. Петр Великий. М., 1990

18. С.М.Соловьев. Общедоступньїе чтения  о русской истории. М., 1992

19. С.М.Соловьев. Публичньїе чтения  о Петре Великом. (Чтения й рассказьі  по истории России). М., 1990

20. Н.И.Фирсов. Петра творение. М., 1992

21. А.С.Чистяков. История Петра Великого (репринтное издание). М., 1992