Політика "перебудови" та розпад СРСР

 

 

                       Політика “перебудови” та розпад СРСР

 

 

 

ПЛАН

 

Вступ      

1. Наростання кризових явищ у cуспільно-політичному житті СРСР першої

    половини 80-х рр. ХХ ст.

2. Прихід до влади М.С. Горбачова та його політика  “перебудови”.

3. Діяльність антиконституційного  Державного комітету з надзвичайного стану

    і Україна. Декларація про державний суверенітет України.

4. Процес дезінтеграції  СРСР. Проголошення незалежності  України.

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На етапі розвитку економічних і політичних перетворень, що відбуваються в країнах колишнього СССР, коли з політичної арени вже пішли головні діючі особи періоду перебудови, поняття "перебудови" все ж залишається суперечливим. Кожен розуміє під цим поняттям щось, що відповідає його політичним поглядам. Хтось каже, що перебудова вже закінчилась, хтось каже, що ще не починалась... Можна давати цьому поняттю багато визначень, проте я, на мій погляд, обрала найширше: перебудова - це сукупність державно-правових, політичних і соціальних явищ і процесів, пов’язаних з реформами і руйнуванням державно-правових й суспільно-політичних інститутів СРСР, що відбувалися в період 1985-1991 років.

Що стосується меж, то їх пояснити дуже легко: 1985 рік - прихід до влади Горбачова й початок реформування ( й руйнування ); 1991 рік - путч, який прискорив процес розпаду СРСР, тобто це та дата, коли СРСР перестав фактично існувати.

На рубежі 80—90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і політичної кризи в республіці розпочався і одержав подальший розвиток процес руйнування тоталітарної більшовицької системи і демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Цей процес виявився перш за все в утвердженні гласності і політичного плюралізму, ліквідації ідеологічного і політичного панування компартії в країні. Вперше за 70 років були проведені дійсно демократичні, а не фіктивні вибори в органи державної влади. Активно втілювалася в життя реальна боротьба з величезним бюрократичним управлінським апаратом в центрі і на місцях. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи, ліквідації партійно-радянської номенклатури. Намітився перехід до ринкових економічних відносин. Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет України, що у кінцевому рахунку призвело до проголошення у серпні 1991 p. незалежності України.

 

 

1.   Період 1964-1985 рр. в  історичній і публіцистичній  літературі отримав образну назву  «застій». Дана образна назва  не зовсім точно відображає  процеси, що відбувалися у другій  половині 60-х – першій половині 80-х років, але відбиває загальну  тенденцію соціально-економічного  і політичного розвитку радянської  системи. «Застій» не передбачав  припинення розвитку країни. Здійснювалися  реформи (друга половина 60-х років), реалізовувалися п`ятирічні плани, велось активне будівництво тощо. Для тих часів характерне досягнення  відносної соціальної та матеріальної  стабільності, досить пристойного  порівняно з попередніми періодами  рівня життя основної маси  населення. Суть «застою» полягає  в тому, що радянську владу  охопила системна криза, яка проявлялась  у всіх сферах життя: економіці, політиці, соціальній сфері, суспільній  моралі тощо.

Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку:

 

Економічна криза:

-    дефіцит товарів;

-    відмова або  повільне запровадження нових  технологій;

-    невисока якість  більшості товарів;

-    продовольча криза; хронічна криза сільського господарства;

-    прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати;

-   переважно екстенсивний шлях розвитку економіки;

-    висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції;

-    поява тіньової  економіки («цеховики»).

 

Політична криза:

- воєнні авантюри і  нездатність з них вийти (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо);

-  нездатність вищого  керівництва реагувати на нові  тенденції розвитку світу. “Старіння”  керівництва на 1982 р. середній вік  вищого керівництво перевищував 70 років);

- недієздатність законодавчих органів, всі найважливіші питання вирішувалися у вузькому колі вищого партійного керівництва;

- втрата динамічності у розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн;

-   корупція у вищих  ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині  за принципом знайомства, родинних  зв`язків, особистої відданості;

-   посилення репресій  проти інакомислячих (дисидентів).

 

Ідеологічна криза:

- розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму);

-  розходження між ідеологічними  догмами і реаліями життя;

-  усвідомлення нереальності  досягнення мети побудови комунізму;

-  зростання дисидентського  руху і настрої у суспільстві;

-  посилення ідеологічного  тиску на суспільство.

 

Екологічна криза:

-  бездумна експлуатація природних ресурсів;

-  відсутність наукового обґрунтування розміщення виробничих потужностей;

- руйнування природного середовища придатного для життя людей (забруднення водоймищ. Атмосфери тощо);

-    поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання дитячих захворювань і народжуваності нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо.

 

Моральна криза:

- поява явища подвійної  моралі (розбіжності між декларованим  стилем поведінки і реальними  устремліннями та установками; безвідповідальність, прагнення перекласти відповідальність  на іншого);

-  ріст престижності  професій, посад, які дають змогу  отримувати нетрудовий дохід;

-  зростання кількості  побутових злочинів;

- прагнення досягти мету незаконним шляхом;

-  ріст числа економічних (господарських) злочинів;

-  наростання споживацьких  настроїв;

-  швидке поширення  пияцтва і алкоголізму.

         Соціальна політика Радянського  Союзу завжди була предметом  його гордості: відсутність безробіття, найменші у світі ціни на  хліб, молоко, квартплату, безплатна  освіта і медичне обслуговування  тощо. Проте у період застою  у цій сфері спостерігалися  негативні явища. У даний період  соціальна сфера фінансувалася  виключно за залишковим принципом. Що вже швидко почало давати  негативні прояви. Так, у 80-ті роки  значно скоротилося житлове будівництво, що відразу загострило житлову  проблему. У 1984 р. було збудовано  стільки кв. м. житла, як у 1960 р. (тут  слід врахувати, що площа квартир  у новобудовах була вдвічі  більшою ніж у 60-ті роки).

          Урізання витрат на охорону  здоров`я, відразу відбилося на  стані і якості обслуговування  населення. Так, якщо у 60-ті роки  в СРСР була найнижча у світі  смертність, то у 80-ті роки СРСР  вже знаходився на 35 місті по  тривалості життя і на 50-му  по рівні дитячої смертності.

          На початок 80-х років значно  загострилася продовольча проблема. Для покриття дефіциту сільгосппродукції  витрачалися мільярди дол. Головним  джерелом для закупівлі став  експорт нафти та інших природних  ресурсів. Фактично відбувалося  проїдання природних багатств. Продовольчі  труднощі призводили до того, що у 70-ті роки у деяких регіонах  стали з`являтися продовольчі  картки. Відбувалося приховане підвищення  цін. Так, якщо великі міста більш-менш  забезпечувались сільгосппродукцією  за низькими державними цінами, то населення малих міст могли  її придбати лише через мережу  кооперативної торгів або ринки, де ціни були значно вищими.

            У 70-80-ті роки почалося швидке  скорочення реальних доходів  громадян. За рівнем споживання  Радянський Союз у цей період  займав 77 місце у світі.

Цікаво знати, що:

-    Доходи СРСР за 70-80-ті роки з експорту нафти складали 180 млрд. дол. Більша їх частина була потрачена на воєнно-промисловий комплекс, на закупівлю сільгосппродукції і товарів широкого вжитку.

-   За 1960-1987 рр. основні фонди народного господарства (обладнання, техніка, будівлі) зросли у 8 разів, а їх віддача понизилась у 2 рази.

-     З 160 млн. т сталі, що виплавлялася в СРСР, 20 млн. т  йшло на стружку.

-     60% продукції, що вироблялося не користувалося попитом.

-     На одну одиницю зброї, що виробляли країни НАТО, в СРСР вироблялось 7

-     Тіньова економіка («цеховики») споживала 10% ресурсів, виробляла – 20% національного доходу.

-    На початок 80-х років СРСР випускав більше ніж США, тракторів – у 5 разів; залізної руди – у 4 рази; нафти, цементу, сталі, станків – у 2 рази.

-  У 70-ті роки промислове виробництво у СРСР складало 33% від американського; сільське господарство – 14%.

-      Відносне скорочення в СРСР витрат на наукові дослідження, поглиблення науково-технічного розриву з США. Так, у 1985 р. в США працювало 1,5 млн новітніх ЕОМ і 17 млн персональних комп`ютерів, то в СРСР – лише декілька десятків тисяч аналогічних машин застарілих моделей.

-  На початку 80-х років у промисловості ручна праця складала 40%, будівництві – 60%, сільському господарстві – 75%.

      Все це  свідчило про те, що утримувати  статус наддержави було можливо  лише за рахунок відносного  посилення експлуатації робітників, скорочення соціальних програм, безжальною експлуатацією природних  ресурсів.

 

 

2. На середину 80-х рр. СРСР охопила економічна, соціальна і політична криза, що безпосередньо відбивалася на морально-психологічному стані суспільства. Спроби реанімувати систему силовими методами під час короткого перебування при владі Ю. Андропова (листопад 1982 р. —лютий 1984 р.) не виправдали себе. Обрання на вищі партійні й державні посади престарілого і тяжко хворого К. Черненка перетворилося на загальний фарс, проте за ним стояли консервативні, неосталіністські сили.

У березні 1985 р., після смерті К. Черненка, постало питання про нового генерального секретаря ЦК КПРС. На пленумі ЦК КПРС (11 березня) лідером партії, за вирішальної підтримка А. Громика, було обрано 54-річяого секретаря ЦК КПРС І члена політбюро Михайла Горбачова, який уособлював реформаторське крило вищого керівництва КПРС.

З приходом до влади М. Горбачова сталися кардинальні зміни в керівництві партії та країни, без яких було неможливо починати здійснення нового політичного курсу – курсу на "Прискорення" і "гласність", "нове мислення".

Із березня 1985 р. в історії СРСР розпочався період, що його прийнято називати "перебудовою". За задумом реформаторського крила радянського керівництва, а його репрезентували насамперед М. Горбачов, О. Яковлєв, Е. Шеварднадзе, вона повинна була торкатися всіх сфер життя суспільства: економічної, політичної, ідеологічної, культурної, духовної.

Перший етап. На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР (реформа А. Аганбегяна). Його основні положення мали на меті: подолати значне зниження темпів економічного росту, відставання вітчизняного машинобудування як базової галузі економіки на основі широкого впровадження НТР, виробити новий господарчий механізм, розвивати матеріальні стимули виробництва, удосконалювати структуру управління господарством.

Однако "прискорювати" й "перебудовувати" суспільство одночасно було неможливо. Вже до січня 1987 р. стало очевидним, що в економіці країни мають місце не окремі недоліки, а склався потужний механізм гальмування, коріння якого сягає самої економічної системи. Перший етап реформ не відбувся.

Другий етап — реформа М. Рижкова — Л. Абалкіна (1987— 1989 рр.) передбачав надання підприємствам самостійності, переведення їх на самоокупність і самофінансування. Заробітна платня стала також пов'язуватись із результатами господарчої діяльності. Проте нова реформа здійснювалася в умовах монополії державної власності в економіці.

Незважаючи на прийняття закону "Про індивідуальну трудову діяльність", на шляху товаровиробників було безліч перепон. Кооперативи та "індивідуали"' наприкінці 80-х рр.. становили тільки 1,1% підприємств країни. Спроби перетворень не були підкріплені продуманою грошовою, кредитною, фінансовою політикою, що призвело до сплеску інфляції 1988 р. Проведення авантюрної та безграмотної антиалкогольної кампанії знищило 265 тис. га виноградників і вивело з товарообігу 89 млрд крб. Із магазинів хутко зникали товари першої необхідності, почала вводитися вже забута карткова система. Реформа була приречена на провал.

Третім етапом реформ стала спроба переходу до регульованої ринкової економіки (1990—1991 рр.). Сутністю реформи було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи й методи переходу до ринкових відносин. Програма уряду передбачала поступовий планомірний перехід, а висунута альтернативна програма С. ШаталІна — Г. Яв-лінського "500 днів" передбачала динамічні темпи переходу до ринку і злам командно-адміністративної системи, можливість відродження приватної власності. Після обговорень було прийнято компромісний варіант проекту переходу до ринку, за яким усю сутність програми ШаталІна — Делійського було вихолощено. Отож, нова програма також виявилась нежиттєздатною. Проіснувавши декілька місяців, вона зазнала краху.