Розстріляне відродження

революцiї.

Цей твiр сприймався значною частиною тогочасної iнтелiгенцiї перш за все

як рiч публiцистична, як єдина можливiсть для опального автора ще раз окреслити

свою позицiю. М.Хвильовий був тодi в самому епiцентрi подiй, у вирi боротьби.

Лесь Курбас (Олександр-Зенон; 25.02.1887 – 3.11.1937)

Український режисер, актор, теоретик театру, драматург і публіцист,

перекладач, народний артист Республіки. Народився в сім’ї  українських акторів

С.Яновича і В.Яновичевої. 1907-1908 та 1911 навчався на філософському

факультеті Віденського  університету, 1908-1910 у Львівському  університеті.

Викладав у 1922-1926 у Київському та 1926-1933 у Харківському музично-

драматичних інститутах. Один із ініціаторів створення журналів «Театральні вісті»,

«Барикади театру», «Радянський  театр». Заснував 1915-1916 трупу «Тернопільські

театральні вечори», 1916-1919 – Молодий театр у Києві, 1920-1921 Київський

драматичний театр, 1922-1935 театр  «Березіль» (з 1935 р. – Харківський

український драматичний  театр ім. Тараса Шевченка), художнім керівником якого

був до 1933 р. Як актор створив  на сценах ряду театрів образи Гонти («Гайдамаки»

Т. Шевченка), Гурмана («Украдене  щастя» І. Франка), Асторова («Дядя Ваня» А.

Чехова), Хлестакова («Ревізор»  М. Гоголя), Едіта («Цар Едіп» Софокла), Макбета

(«Макбета» В. Шекспір), Збігнева («Мазепа» Ю. Словацького)  та ін.

Літературну діяльність почав  новелами «В гарячці» (1906) і «Сни» (1907,

опубл. 1987), насиченими протестом соціальної несправедливості. Курбас,

інсценізувавши ряд поетичних  творів Т. Шевченка, поставив 1919 р. у  «Молодому

театрі» «Шевченківську виставу». Інсценізована ним 1920 р. поема «Гайдамаки»

йшла в Першому театрі Української Радянської Республіки ім. Тараса Шевченка, а

також в інших театрах  України, Канади (понад 150 прем’єр). Курбасові  належить

ще інсценізація поезій П. Тичини з циклу «Сонячні кларнети» 1919 р. Вперше на

українській сцені поставив вистави за творами Лесі Українки («У пущі», 1918), М.

Куліша («Народний Малахій», 1928; «Мина Мазайло», 1929), Софокла («Цар

Едіп», 1918), В. Шекспіра («Макбет», 1920). Будучи в’язнем Соловецького

концтабору, Курбас здійснив тут вистави «Весілля Кречинського» О. Сухово-

Кобиліна, «Аристократи» М. Погодіна, «Учень диявола» Б. Шоу та ін. Написав

драму «Джеммі Хіггінс», «Пролог». Автор книги «Шляхи українського театру» і

«Березіль», статей «Молодий театр. Ґенеза – завдання – шляхи» (1917),

«Театральний лист» (1918), «Нова  німецька драма», «Естетство» тощо. Переклав з

німецької мови кн. «Мистецтво вмирає» В. Обюртена, для театру переклав з

німецької мови драми «Молодість»  М. Гальбе, «Войцек» Г. Бюхнера, комедію

«Горе брехунові» Ф. Грільпарцера, з польської – драму «Йоля» Ю. Жулавського, з

французької – комедію  «Останній лист» В. Сарду, з норвезької – вірш «Березіль» –

Б. Б’єрнсона. З приводу своїх літературних спроб 1906-1907 рр. листувався з І.

Франком, 1913 р. брав участь у  святкуванні його 40-річчя наукової діяльності,

105

дружив з М. Кулішем. Творча діяльність Курбаса – епоха в  українській культурі:

він сприяв піднесенню українського театру на новий, вищий щабель, прилученню

української сцени до висот  світового мистецтва. Його інсценізації глибоко

передають дух твору, водночас відзначаються актуальністю осмислення. Курбас

проводив велику експериментальну і навчальну роботу в театрі, виховав  когорту

видатних акторів і  режисерів. Його творча практика позначена  впливом

експресіонізму і конструктивізму. На студії ВУФКУ поставив фільми: «Вендета»,

«Макдональд»… Незаконно  репресований 1933 р. Реабілітований 1957 р. Рішенням

ЮНЕСКО 1987 р. у світі відзначено 100-річчя від дня народження Л. Курбаса.