12. Магнати і
шляхта, їх місце в державно-політичних
структурах Литовської держави
в контексті польсько-литовського
суперництва.
В соціально-економічній
сфері зявились зміни: слід
звернути увагу на розвиток
феодального землеволодіння і
посилення закріпачення селянства.
Також слід звернути увагу
на формування фільваркової системи
шляхетського господарства, повязаної
із посиленням товарно-грошових
відносин. Найважливішим станом
був шляхетський стан, найвпливовiше
місце в якому посідали кiлька
десятків магнатських родів —
великих феодалів, що були нащадками
Рюриковичів або Гедиміновичів.
Серед них князі Острозькі,
Сангушки, Збаразькі, Вишневецькі,
Заславські, Чарторийські, Четвертинські,
які займали високі посади
у Литовській державі, проте
опинилися поза її найбiльш
впливовим органом — пани-рада
в результаті посилення литовсько-католицької
партії.
13. Українські міста і
магдебурзьке право. Становище
селянства XIV-XVI ст..
Із зростанням міст
їх мешканці сформувалися в
окремий стан — міщанство,
яке домоглося введення Магдебурзького
права міського самоврядування.
Його отримали Львiв 1356, Камянець-Подільський
1374, Луцьк 1432, Київ 1497 та ін. Посилення
феодально-кріпосницького гніту,
який переплітався з рiзними
формами національних і релігiйних
утисків, викликало опір укрaїнського
населення. Поширеною формою селянсько-плебейського
протесту проти феодальних порядків
стали втечі на малозаселені
окраїни Поділля й Київщини. Утверджуючись
на нових місцях за допомогою
плуга й шаблі, ці втікачі
вважали себе вільними людьми
і почали називатися козаками.
14. Релігійне життя
в Україні у XIV-XVI ст. Реформація
і контрреформація в Європі, їх
відгомін в Україні.
В духовной культуре
украинского народа XIV — XVI вв. ведущую
роль продолжала играть православная
церковь. В Великом княжестве
Литовском отношения православной
церкви и княжеской власти
складывались не так, как в
предыдущую эпоху. Тогда князь
поддерживал православную церковь
и духовенство. Опека над церковью
была для них делом чести.
Каждый князь по возможности
строил храм. Таких князей было
мало в Великом княжестве Литовском.
После татаро-монгольского нашествия
резиденция митрополитов киевских
оставалась к разрушенном Киеве.
Но фактически с конца XII в.
Они перебрались сначала во
Владимир-на-Клязьме, а со временем
в Москву. Однако официально Киев
продолжал оставаться центром
митрополии. Фактическое переселение
киевского митрополита поставило
Галицко-Волынское княжество перед
необходимостью создать свою
митрополию. Так была создана
Галицкая митрополия, которая в
конце XIV в. ликвидировалась, и
Киевская митрополия стала снова
единой. Борьба Литовского и Русского
княжества за господство в
церковной сфере привела к
расколу Киевской митрополии. Православная
церковь в Украине продолжала
оставаться под управлением Константинопольского
патриарха. Особую активность
на Украине проявляли монашеские
ордена францисканцев и доминиканцев.
Они вели широкую пропагандистскую,
миссионерскую дея-сть в городах.
По условиям Кревской унии
католическая церковь заняла
господствующее положение в Литве.
Таким образом православное духовенство
подвергалось притеснениям —
его заставляли платить налоги,
запрещалось строительство новых
церквей, ограничивались богослужения
и т.п. национальное угнетение
украинского народа усугублялось
религиозным.
Реформация — социально-политическое
движение против феодализма в
Западной Европе в XVI в., принявшее
форму религиозной борьбы против
католической церкви и папской
власти.
15. Культурно-національне
піднесення наприкінці XVI — поч.
XVII ст. Острозька академія. Заснування
Києво-Могилянського колегіуму.
Незважаючи на несприятливі
полiтичнi умови, тривав подальший
розвиток української культури.
Перiод ХV-ХVI ст. став добою посилення
її звязків із Заходом. У
цей час чимало українців навчалося
в унiверситетах Італії, Францiї,
Німеччини, Голландії, Чехії, Австрiї,
Польщі, де вони переймалися новими,
передовими на той час ідеями,
насамперед гуманістичними, й переносили
їх на рідний ґрунт. Незважаючи
на наявність в українському
середовищі досить значного прошарку
високоосвічених людей, які сприяли
формуванню нової української
свiтської інтелігенції, давалися
взнаки кризовий стан шкільної
освіти в Україні, вiдсутність
вищої школи. Ситуація змінилася
наприкінці ХVI ст., коли розпочалось
інтенсивне створення нових українських
шкіл. Взірцем реформованого навчального
закладу вищого ступеня стала
Острозька школа, фундована князем
К.Острозьким, яка перша піднесла
систему освiти в Україні до
рівня вищих католицьких шкіл
у Речі Посполитiй. Провідне
місце в її навчальній програмі
займало вивчення словяно-руської,
грецької і латинської мов,
а також семи вільних наук
— граматики, риторики, діалектики,
геометрiї, арифметики, музики, астрономії.
Активну участь у піднесеннi
освiти і культури беруть І.Борецький,
П.Беринда, З.Копистенський, Л.Зизаній,
Т.Земка та ін. Найбільш яскравою
постаттю серед них був київський
митрополит П.Могила, визначний церковний
і культурний діяч, учений, організатор
вищої школи в Українi. Йому
належить заслуга в обєднанні
київської братської школи з
печерською монастирською школою
і створенні колегіуму на зразок
західноєвро-пейських шкіл, який
був перетворений митрополитом
на академiю. 3 її історією повязаний
всебічний розвиток культури
українського народу протягом
ХVII-ХVIII ст., задоволення його освітніх
і наукових потреб. Тут формувалася
і розвивалася тогочасна лiтературна
мова, був започаткований перший
у нашій країні театр. Із
стін Києво-Могилянської академії
вийшло багато визначних державних,
громадських, політичних і освітянських
діячів, письменників, поетiв, художників
і композиторiв, які відзначились
у різних сферах суспільно-полiтичного
і культурного життя України,
зробили значний внесок у національно-визвольну
боротьбу.
16. Виникнення
козацтва. Запорізька Січ: соціальний
устрій та господарство.
Посилення феодально-кріпосницького
гніту, який переплітався з
рiзними формами національних
і релігiйних утисків, викликало
опір укрaїнського населення.
Поширеною формою селянсько-плебейського
протесту проти феодальних порядків
стали втечі на малозаселені
окраїни Поділля й Київщини. Утверджуючись
на нових місцях за допомогою
плуга й шаблі, ці втікачі
вважали себе вільними людьми
і почали називатися козаками,
що означало тюркською мовою
— вільна людина. Поява козаків
у родючих південних степах
супроводжувалась їх інтенсивною
господарською діяльністю, що сприяла
розвитку насамперед землеробства,
а також скотарства, утворенням
козацьких слобід і хуторів.
Козацька колонізація спричинила
освоєння величезних південних
просторів, що стало одним з
важливих джерел могутності польської
держави в майбутньому. Козаки
зуміли витворити оригiнальну
соцiальну організацію, яка всім
своїм змістом була спрямована
проти феодальних порядків. Усі
без винятку члени козацької
громади, яка була одночасно
організацією військовою і самоврядною,
мали рівні права на користування
землею, участь у козацькій раді,
виборах старшини тощо. Козацтво
переконливо демонструвало українському
селянству можливість організації
соціального та економічного
життя без феодала і тим
самим здійснювало сильний революціонізуючий
вплив на покріпачене селянство.
Це зробило козацтво детонатором
глибоких соцiальних рухів проти
феодальної системи, що розхитували
весь державний організм феодальної
Польщі.
17. Люблінська
унія. Її соціально-економічні і
політичні наслідки. Формування
легальної української опозиції
в Речі Посполитій княжа аристократія,
православна шляхта, братства.
Лівонська війна вимагала
величезних витрат на воєнні
потреби, надзвичайного напруження
всіх сил Литовської держави.
Допомогу їй могла надати Польща,
яка головною умовою поставила
обєднання в один державний
організм обох країн. Побоюючись
втратити своє панівне становище,
литовські та українські магнати
виступили проти остаточного
злиття з Польщею. Натомість
українська і білоруська шляхта,
що прагнула розширення своїх
станових привілеїв за польським
зразком та обмеження влади
магнатерії, підтримала ідею обєднання.
Після гострої політичної боротьби
завершив свою роботу Люблінський
сейм серпень 1569 р., який обєднав
Литву і Польщу в одну державу
— Річ Посполиту з одним
спільним сеймом, сенатом і королем.
Литва зберігала деякi елементи
автономiї лише в межах своєї
етнічної територiї й частково
Білорусiї. Пiд владою Польщі
опинилися майже всi українські
землi, які поділялися на воєводства:
Руське Галичина, Белзьке, Пiдляське,
Волинське, Подiльське, Брацлавське,
Київське, Берестейське, пiзнiше —
Чернігівське. Шляхта українська, литовська
і польська зрівнювалася в
правах і отримувала право
володіння маєтками у межах
усієї держави. Це означало
посилення польської експансії,
що супроводжувалася зростанням
соцiального гноблення. Вже в
першій половині ХVI ст. розвиток
фільваркової системи, посилений
вивіз хліба на ринок, зменшення
селянської oранки і збільшення
панщини зумовили серйозні зрушення
в соціальному житті. Люблiнська
унія посилила намагання української
й литовської, а відтепер і
польської шляхт та магнатерiї
максимально використати свої
привiлеї, щоб закрiпачити селянина.
Величезні земельнi простори Брацлавщини,
Київщини, Лівобережжя опинилися
в руках українських, переважно
волинських, а також польських
магнатів, які створювали тут
свої латифундії і намагались
утвердити кріпосницькі порядки.
Утвердження Польщі на українських
землях супроводжувалося намаганням
польської шляхти і магнатерії
денаціоналiзувати український народ,
змусити його зректися своєї
мови і культури. Особлива роль
в експансії католицизму в
Україні належала єзуїтам, якi
стали головним фактором утвердження
католицької реакцiї в Речі
Посполитій. Наступ католицизму,
обмеження в правах православних,
лiквідацiя традиційних соцiальних
інститутiв призвели до деградації
значної частини тогочасного
української елiти. Почалася денаціоналізація
давніх українських аристократичних
родів. Дедалі бiльшу активнiсть
у спротивi нацiонально-релігійному
гнобленню відiграють братства, які
виникли як станові організації
українського мiщанства. Активну
дiяльність на захист православя
розгорнули й ті нечисленні
представники української знатi,
які ще залишалися вірними
своєму народу.
18. Зростання воєнно-політичної
ролі козацтва. Козацтво у боротьбі
з турецько-татарською агресією.
Гетьман Павло Сагайдачний.
Найголовнішим фактором
визвольної боротьби українського
народу було нестримне зростання
козацтва і його вирішальна
участь в органiзації збройної
боротьби проти польського режиму
в Україні. На військову організацiю
козацтва вплинула та обставина,
що воно опинилось фактично
наодинці з турецько-татарськими
завойовниками, які здійснювали
безперервні набіги на Україну.
Надзвичайно важливе значення
у боротьбі українського народу
за свою державнiсть мало утворення
Запорозької Січі. Саме тут були
започаткованi зародки того державного
органiзму, який знайшов свій
дальший розвиток у період
Хмельниччини. Козацтво найповніше
відбивало прагнення українського
народу до свободи, незалежного державного
життя і було виразником його загальнонаціональних
інтересів. Особливою силою характеризувалось
селянсько-козацьке повстання під проводом
Криштофа Косинського. Він, зазнавши кривди
від білоцерківського старости князя
Януша Острозького, у кінці грудня 1591 р.
на чолі козацького загону здійснив напад
на Білу Церкву, розоривши майно Острозького.
Таким чином по всій території України
прокотилися антишляхетські заворушення.
Поява загонів Наливайка та Лободи на
території України щоразу викликала нову
хвилю антифеодального руху. Треба звернути
особливу увагу на діяльність гетьмана
Петра Сагайдачного, який був найвидатнішим
полiтичним діячем у середовищi козацтва
напередодні Хмельниччини. Йому належить
величезна заслуга в розбудові козацтва,
органiзації відсiчi турецько-татарській
експансії. У 1620 р. Сагайдачний з усім Запорозьким
Кошем вступив до Київського братства,
пiдтримавши тим самим загальнонаціональний
рух за зміцнення позицій української
культури в Речі Посполитій. Зусиллями
козацького гетьмана у тому ж році було
відновлено православну митрополію в
Україні. В результаті козацтво в очах
усього українського суспільства стає
тiєю політичною і військовою силою, яка
мала відіграти вирішальну роль у національно-визвольній
боротьбі українського народу.
19. Козацько-селянські
повстання у першій половині XVII
ст.
Особливою силою характеризувалось
селянсько-козацьке повстання під
проводом Криштофа Косинського.
Він, зазнавши кривди від білоцерківського
старости князя Януша Острозького,
у кінці грудня 1591 р. на чолі
козацького загону здійснив напад
на Білу Церкву, розоривши майно
Острозького. Таким чином по
всій території України прокотилися
антишляхетські заворушення. Поява
загонів Наливайка та Лободи
на території України щоразу
викликала нову хвилю антифеодального
руху. Козацько-селянські загони
руйнували шляхетські маєтки, обкладали
панів контрибуцією. Відбувалось
масове покозачення селянства.
На початку 1596 р., коли повстання
поширилося по Брацлавщині, Волині,
Київщини і Білорусії, польський
уряд був змушений вжити серйозних
заходів до його придушення. Командуючим
польської армії був гетьман
Станіслав Жолкевський. Йому не
влавалось перешкодити обєднанню
повстанців — вони спільним
зусиллями завдавали поразки.
Але після розгрому Солоницького
табору почалися жорстокі репресії
проти козаків.
20. Передумови
національно-визвольної війни українського
народу під проводом Б.Хмельницького.
Події 1648-1657 рр. в контексті англійської
та голландської революції.
Причиною національно-визвольної
війни українського народу під
проводом Б.Хмельницького було
нестримне погіршення становища
усiх верств тогочасного суспільства
і насамперед селянства, яке
потерпало від розширення кріпацтва
і панщини, намагання польської
магнатерії і шляхти полонізувати
українське населення, насаджувати
унію і католицтво. Суттєво погіршилося
становище козацтва як запорізького,
так і реєстрового, котрому
загрожувала ліквідація як окремого
стану в цілому. Особливо слід
наголосити, що посилення кріпосницького
і національного гніту в Україні
супроводжувалося небаченими в
інших країнах Європи масштабами
зростання феодальної анархії,
шляхетської сваволі. Ось чому
визволення України від іноземного
ярма ставало історичною необхідністю.
Національно-визвольну війну, яка
почалась у 1648 р., очолив Богдани
Хмельницький. Битва біля Жовтих
Вод — 6 травня 1648 р. у хлді
цієї битви на сторону повсталих
перейшли реєстрові козаки, що
знаходились у складі королівської
армії. Блискуча перемога під
Жовтими Водами відіграла величезну
роль у розгортання визвольної
війни. 15 травня 1648 р. — битва під
Корсунем польське військо увійшло
в Горіхову Діброву, потрапило
в засідку. Битва теж завершилась
повною поразкою коронного війська.
Вересень 1648 р. — битва під
Пилявцями. Ця битва мала велике
військове та політичне значення.
На Волині та на частині
Поділля була ліквідована влада
польських панів. Для козацького
війська був відкритий шлях
на Захід. 26 вересня — битви
за Львів. Козаки вирушили на
Львів, куди тікала шляхта із
зайнятих козаками районів. Головною
цитаделлю був Високий замок.
Облога Львова тривала до середини
жовтня 1648 р. улітку 1649 р. — битва
під Збаражем повсталі оточили
польську армію, їй на допомогу
була відправлена армія на
чолі з польським королем. Вона
потрапила в оточення під Зборовом,
після чого був підписаний
мирний договір. Зборівський мирний
договір — 8 серпня 1649 р. червень
1651 р. — битва під Берестечком
повстали програли, потрапили в
оточення. Через зраду союзників
— армія крам. Хана, що захопив
Хмельницького + Польща навязала
невигідний Білоцерківський договір
28 вересня 1651 р.. Травень 1652 р. —
битва під Батогом закінчився
повною перемогою Хмельницького,
у результаті майже вся територія
України була звільнена від поляків + Білоцерківський
договір утратив силу. Грудень 1653 р. —
битва під Жванцем повсталі не змогли
отримати перемогу, армія Хмельницького
повернулася на Подніпрянщину.