30. Політичні портрети
гетьмана І.Мазепи та П.Орлика.
25 липня 1687 р. над річкою
Коломаком відбулася рада, на
якій гетьманом було обрано
генерального осавула Івана Мазепу
1687 — 1709. Іван Мазепа народився
у 1632 р. в родовому маєтку
Мазепинцях. Відбувши навчання у
Києво-Могилянському колегіумі,
Мазепа опинився при дворі
Яна-Казимира, який звернув на
нього увагу й вислав за
рубіж для вдосконалення воєнних
знань. Мазепа пробув за кордоном
три роки, де вивчав не тільки
воєнну справу, а й мови. Далі
він вступив на службу до
гетьмана Дорошенка, який імпонував
Мазепі своїм глибоким патріотизмом.
Згодом Мазепа стає генеральним
осавулом в уряді гетьмана
Самойловича й набуває широкої
популярності в козацько-старшинському
середовищі. Соцiальна полiтика Мазепи
свідчила про перемогу старшинської
олігархії і здачу перед нею
позицій гетьманської влади, яка
в усьому солідаризувалася з
новою українською аристократією.
Під час свого перебування
у Москвi він зажадав від
царя дозволу на здійснення
запису козаків з тим, щоб
відділити козацький стан від
посполитих і не допускати
переходу селян у козацтво. В
1701 р. гетьманським універсалом
офiційно була пiдтверджено панщинні
обовязки у два дні на тиждень.
Однак ця регламентація не стала перешкодою
дальшому зростанню класових суперечностей.
Необхідно усвiдомити, що незважаючи на
певні успiхи у поширенні впливів Мазепи
на Правобережжі — підтримка С.Палія у
відродженні козацтва і колонізації краю
— наміри українських політиків зберегти
Гетьманщину як самостійний політичний
організм знаходились у гострій суперечності
з самодержавно-централістичною, бюрократичною
системою, що почала формуватися Петром
Першим. Необхідно усвiдомити, що незважаючи
на певні успiхи у поширенні впливів Мазепи
на Правобережжі — підтримка С.Палія у
відродженні козацтва і колонізації краю
— наміри українських політиків зберегти
Гетьманщину як самостійний політичний
організм знаходились у гострій суперечності
з самодержавно-централістичною, бюрократичною
системою, що почала формуватися Петром
Першим. 5 травня 1710 р. козацька рада у Бендерах
обрала гетьманом колишнього генерального
писаря Пилипа Орлика. Він очолив першу
українську політичну еміграцію, яка тривалий
час намагалась протидіяти деспотизму
російського самодержавства. Уклавши
на весні 1711 р. договори з Швецією і Туреччиною,
Орлик із своєю армією та допоміжними
татарськими силами вирушив на Правобережну
Україну. Кримський союзник виявився фатальним
для Орлика татари почали жорстоко спустошувати
Правобережжя, забирати в полон населення
це призвело до остаточної втрати Орликом
підтримки широких верст народу і краху
надій утвердитись в Україні. В еміграції
П. Орлик активно доводив необхідність
створення загальноєвропейської коаліції
проти Росії з метою визволення України.
31. Соціально-економічний
і політичний розвиток Гетьманщини
у І пол. XVIII ст.
Кінець XVII — початок
XVIII ст.. характеризувався загостренням
соціальних суперечностей в Україні.
Невдоволення селянства і рядового
козацтва політикою старшини
неодноразово виливалися у відверті
повстання. Досвід багаторічної
боротьби виробив у козацько-старшинських
колах переконання, що лише
політична автономія у складі
Російської держави створює реальний
грунт для подальшого розвитку
України й забезпечення її
життєвих інтересів. Розглядаючи
соціально-економічне становище
Гетьманщини, слід звернути увагу
на певне піднесення її суспільного
і культурного розвитку, господарського
життя за часів гетьманування
Данила Апостола. Однак це викликало
занепокоєння російського царизму,
який побоювався втратити свої
позиції в Україні. Пiсля смертi
гетьмана управління Україною
було передано т.зв. Правлінню
гетьманського уряду 1734-1750 на
чолі з кн.Шаховським, яке згiдно
з вказівками Петербурга вело
лінію на дискредитацію автономного
устрою місцевих урядових установ
і призвичаєння українського
населення до великороссийского
правления. Царизм безоглядно розпоряджався
людськими і матеріальними ресурсами
України в імперських інтересах.
32. Розквіт української
культури у другій половині
ХVІІ ст.
З існуванням Києво-Могилянської
академії повязаний всебічний
розвиток культури українського
народу протягом XVII — XVIII ст. У
другій половині XVII ст. друкарство
в Україні набуло найширшого
розмаху порівняно з іншими
країнами Східної Європи. Було
видруковано Граматику Смотрицького,
яка мала величезний вплив
на писемність. Важливою рисою
українського культурного процесу
другій половині XVII ст. було утвердження
й розвиток стилю бароко. Українське
бароко стало синтезом традиційних,
власних художніх надбань та
всеєвропейських естетичних проявів
цього стилю. Центром культурного
життя продовжувала залишатись
Києво-Могилянська академія. Український
живопис ХVII ст. утвердився як
певний синтез традиційного бачення
й нового світовідчуття, позначеного
впливом ренесансного гуманізму.
33. Діяльність
Києво-Могилянської Академії. Меценатство
гетьманів і козацької старшини
кінець ХVІІ — початок ХVІІІ
ст.
Активну участь у
піднесеннi освiти і культури
беруть І.Борецький, П.Беринда,
З.Копистенський, Л.Зизаній, Т.Земка
та ін. Найбільш яскравою постаттю
серед них був київський митрополит
П.Могила, визначний церковний і
культурний діяч, учений, організатор
вищої школи в Українi. Йому
належить заслуга в обєднанні
київської братської школи з
печерською монастирською школою
і створенні колегіуму на зразок
західноєвро-європейських шкіл, який
був перетворений митрополитом
на академiю. 3 її історією повязаний
всебічний розвиток культури
українського народу протягом
ХVII-ХVIII ст., задоволення його освітніх
і наукових потреб. Тут формувалася
і розвивалася тогочасна лiтературна
мова, був започаткований перший
у нашій країні театр. Із
стін Києво-Могилянської академії
вийшло багато визначних державних,
громадських, політичних і освітянських
діячів, письменників, поетiв, художників
і композиторiв, які відзначились
у різних сферах суспільно-полiтичного
і культурного життя України,
зробили значний внесок у національно-визвольну
боротьбу. Однією з важливих рис
академії було вивчання латинської
мови польської, грецької та
інших мов. Крім мов, в учбову
програму входило викладання
т. зв. Сім вільних наук —
граматика, риторика, піїтика, філософія,
математика, астрономія та музика.
У Київській академії було
продовжено інтенсивне книгодрукування.
Центром культурного життя була
та продовжувала залишатись Києво-Могилянська
академія. Меценатська дія-сть Мазепи
в галузі літератури, мистецтва,
освіти не була проявом якоїсь
особистої зацікавленості, а перебувала
у тісному звязку з його
державницькими змаганнями, намаганнями
піднести свою батьківщину на
високий культурний рівень. У цьому
прагненні він не був одиноким, а спирався
на нову українську еліту — козацьку старшину,
яка також намагалася не відставати від
свого гетьмана. Ця культурницька політика
Мазепи лежала в одному логічному ряду
з традиційним прагненням кращих представників
українського суспільства відстояти права
і свободу України всупереч централістичній
лінії російського царизму.
34. Ліквідація
Гетьманщини і Запорізької Січі.
Певне помякшення колонізаторської
політики росiйського царизму
мало місце під час царювання
Єлизавети Петрівни 1741-1761. Було ліквідовано
Правління гетьманського уряду,
відкликано російських урядовців
і обрано гетьманом брата фаворита
імператриці — Кирила Розумовського
1750-1764. Новому гетьману вдалося
відновити чинність усіх органів
управлiння Гетьманщини. Реформи
Розумовського були спрямовані
на модернізацію окремих сторін
соціального життя України. Вони
торкались армії, судової справи,
торгiвлі тощо. Маючи більш широкi
політичнi права, ніж російське
дворянство, козацька старшина прагнула
закріпити своє привілейоване
становище. Її представники перед
загрозою ліквідації автономiї
України вже не виступають
за обмеження гетьманської влади,
а прагнуть її піднесення і
навіть домагаються зробити її
спадковою у роді Розумовських.
Вступ на російський престол
Катерини ІІ 1762-1796 супроводжувався
посиленням абсолютистської влади
царизму, намаганням уніфікації
усіх складових частин Російської
імперії. В Україні було остаточно
ліквідовано гетьманство і введено
Малоросійське генерал-губернаторство
і Малоросійську колегiю при
ньому на чолі з П.Румянцевим.
У Секретном постановлении, власноручно
написаному Катериною ІІ для
нового управителя Україною, якому
цариця ставила завдання перетворити
її на звичайну російську провінцію.
Негативне ставлення українського
суспільства до скасування гетьманства,
грубого порушення царським урядом
старовинних прав і вольностей,
прагнення збереження автономії
України відбилося у наказах
українським депутатам у ходi
виборiв до т.зв. Комiсії уложення
збірника законів у 1767 р. і
в процесі її роботи. Однак
усі вияви поміркованої опозиційностi
не дали жодних наслідків, процес
ліквiдації решток автономії України
і козацького самоврядування
неухильно тривав. 3 самого початку
відновлення Нової Січi царизм
крок за кроком намагався обмежити
територiю Запорожжя, В очах
уряду Запорозька Січ була
небезпечним вогнищем боротьби
українського народу проти кріпосництва
і національного гноблення. В
червні 1775 р. за наказом Катерини
ІІ Запорозька Січ була зайнята
росiйськими військами і зруйнована.
Україна буда інкорпорована Російською
імперією, її автономія була ліквідована.
35. Ліквідація
політичної автономії України
і проблеми її культурного
розвитку.
Україна була інкорпорована
Російською імперією, її автономний статус,
неодноразово підтвердженний відповідними
договорами, був ліквідований, український
народ опинився у царській тюрмі
народів. Але попри всі несприятливі
політичні обставини існування
хай і обмеженої української
державності дало можливість для
створення розмаїтої культурної
спадщини, яка стала значним внеском
у загальноєвропейський культурний
процес. Царський уряд вперто відкидав
усі проекти заснування університету
в Україні, штучно консервуючи церковно-схоластичний
характер освіти в Гетьманщині, тоді
як у Росії утверджувалася світська
школа. Слід відзначити, що наступ на політичну
автономію супроводжувався імперською
русифікаторською політикою в Україні.
В 1765 р. у Києво-Могилянській академії
запроваджено російську мову, яка
стала викладовою для всіх дисциплін.
Поступово славнозвісна академія була
перетворена на звичайний церковний
навчальний заклад.
36. Гайдамацькі
рухи. Коліївщина, її наслідки, оцінка
в історичній літературі.
Важливим фактором
зміцнення звязків між обома
частинами колишньої козацької
держави було відродження на
Правобережній Наддніпрянщині козацького
устрою, закріплений заходами Мазепи
всупереч спробам польської магнатерії
знищити козацтво остаточно. Посилення
соціального і національного
гніту в результаті сваволі
магнатів і шляхти на Правобережній
Україні, де фактично не відчувалося
присутності центральної влади,
покликало до життя нову форму
боротьби українського народу, яке
дістало назву гайдамаччина. Вона
здійснювалася в умовах ліквідації козацтва
на Правобережжі, полонізації вищих прошарків
українського суспільства, коли українське
селянство фактично залишилося сам на
сам з новою хвилею шляхетсько-католицької
експансії. Гайдамаки обєднувалися в загони
і, спираючись на підтримку населення,
вели активну партизанську боротьбу проти
польської шляхти і магнатерії. Важливою
опорою гайдамацького руху була Запорозька
Січ, де нерідко формувалися гайдамацькі
загони, яка постачала найбільш досвідчений
і загартований прошарок вояцтва. Гайдамацтво
знаходило підтримку й серед православного
духовенства, незадоволеного поверненням
уніатства, посиленням католицизму. До
нього прилучалисz також міщани, рештки
дрібної шляхти. Таким чином, гайдамацький
рух значною мірою відбивав загальнонаціональні
прагнення, спрямовані на ліквідацію польського
панування на Правобережній Україні. У
1734 р. вибухнуло перше велике повстання
гайдамаків. Дії гайдамаків тривали у
1737 р. і у 1750 р. Однак найбільш масштабним
було повстання гайдамаків у 1768 р. Воно
відбулося в обстановці тиску на Польщу
Катерини II, яка добилася обрання королем
свого коханця Ст.Понятовського і змусила
проголосити зрівняння в політичних правах
православних і протестантів з католиками.
Це викликало роздратування польської
шляхти, яка утворила опозиційну конфедерацію
й висунула гасла на захист католицизму,
звільнення Польщі з-під впливу Росії
та розпочала хрестовий похід, руйнуючи
правоставні храми і знущаючись над українським
населенням. Сподівання селянства одержати
захист від російської армії прискорило
загальний вибух. Повстання, що увійшло
в історію під назваю Коліївщина, розпочалося
на південній Київщині з виступу гайдамаків
на чолі з запорожцем М.Залізняком. До
повсталих приєднався сотник надвірної
охорони київського воєводи С.Потоцького
Іван Гонта. Обєднані загони взяли Умань,
де повсталими було знищено значну кількість
польської шляхти та євреїв-орендарів.
Це був кульмінаційний пункт повстання,
до поразки якого спричинилися російські
війська, дислоковані на Правобережжі.
Налякане розмахом гайдамацького виступу,
його антикріпосницьким спрямуванням,
царське командування підступно захопило
Залізняка, Гонту та інших. Разом із польською
шляхтою російські війська розгромили
основні сили повстанців і вчинили над
ними жорстоку розправу. Гонта був закатований
поляками, а Залізняк був засланий до Сибіру.
Тисячі селян зазнали кривавого суду польської
шляхти.
37. Поділи Польщі
і подальша доля українських
земель.
Придушення гайдамацького
руху не призвело до стабілізації
внутрішнього становища польської
держави. Егоїстична політика
магнатів вела до посилення
політичної анархії і розвалу
соціально-економічного життя, чим
намагалися скористатися її зажерливі
сусіди — Росія, Прусія й
Австрія. Зручним приводом для
втручання у внутрішні справи
ослабленої Польщі були переслідування
в ній православних і протестантів
з боку католицької реакції.
Падіння польської державності
прискорило прийняття т.зв. конституції
3 травня 1791 р., в якій відбився
вплив Французької революції.
Російські та пруські війська
увійшли в Польщу з тим, щоб
попередити поширення революційних
настроїв і можливого зміщенння
польської державності. У 1793 і
1795 рр. були проведені другий і
третій поділ Польщі перший
— у 1772 р., за яким до складу
Росії увійшли Київське, Брацлавське,
Подільське воєводства, а також
уся Волинь і східна частина
Холмщини. Решта Холмщини і Галичина
увійшли до складу Австро-Угорщини.
Таким чином, під кінець XVIII ст.
більшість українських земель
увійшла до складу Російської
імперії. Обєднання різних гілок
українського народу відбулося
в умовах, коли царизм ліквідував
політичну автономію України,
козацтво і, здійснюючи централізаторську
асиміляційну політику, став на
заваді розвитку української
культури. Феодально-кріпосницький
лад і самодержавна система
на довгі роки утвердилися
в Україні. Потрібне було ціле століття,
щоб український народ знову піднявся
з колін й розгорнув боротьбу за соціальне
й національне визволення.
38. Українська
культура у XVIII ст.
Політичної автономії
на Лівобережній Україні Гетьманщині
забезпечила подальший розвиток
української культури, незважаючи
на послідовне посилення деспотичного
режиму російського самодержавства,
яке виснажувало економічнi та
духовні сили українського народу.
Після ліквiдацiї козацтва на
Правобережжі й перетворення
його у напівзруйновану провiнцію
Польщі, занепаду культурно-національного
руху в Галичині та на Волині,
Гетьманщина на невеликому просторі
української землі зуміла створити
культурні цінності, які на довгі
роки забезпечили самобутнiсть
духовного розвитку українського
народу. Найважливiшим культурним
центром в цей час залишався
Київ. Тут на зламі ХVII i ХVIII ст.
досягла свого найвищого розвитку
Києво-Могилянська академія, яка
тривалий час була єдиним вищим
навчальним закладом не лише
для України, а й для всієї
Схiдної Європи. Центральною дисципліною,
як і у західноєвропейських
університетах, була філософія,
яка мала свою традицію з
часу заснування Братської школи
1615 і стала однією з найяскравіших
сторінок розвитку науки в
Україні ХVІІІ ст. Найвищим досягненням
філософської думки була творчість
Григорія Сковороди. У той час
як у другій половині ХVIII ст.
в українському суспільстві під
тиском російського самодержавства
посилювалися конформістські настрої,
відмова відстоювати свій самобутній
розвиток і внаслідок цього
деморалізація, гонитва за чинами
й матеріальними благами. Слід
звернути увагу на розмаїття
літературної творчості, яка,
з одного боку, спиралася на
традиції ХVII ст., а з другого
— звільнялася від церковно-релігійного
змісту, набувала світського характеру.
Найяскравішою сторінкою української
лiтератури цього періоду була
драма найвідоміша драма Ф.Прокоповича
Володимир, присвячена І.Мазепі.
Її теорія була вироблена у
стiнах Києво-Могилянської академії
і ґрунтувалась на творчості
Есхіла, Арістотеля та ін. Важливе
місце в літературному процесі
займала поетична творчість з
широким розмаїттям жанрів —
вірші релігійно-моралістичні, історичні,
ліричні, гумористично-сатиричні
та ін. Все послідовніше утверджується
світська лірика. Показником високого
культурного рівня Гетьманщини
у XVIII ст. був стан народного
шкільництва. Після деякого послаблення
темпів будівництва внаслідок
політичних обставин у 30-70-х
рр. XVIII ст. знову спостерігається
розквіт української архітектури,
яка поступово проймається впливами
нових стилів рококо і класицизму.
Значні досягнення монументальної
архітектури тісно повязані з
традиціями українського деревяного
будівництва, яке мало свої
неповторні риси. попри всі несприятливі
політичні обставини існування
хай і обмеженої української
державності дало можливість
для створення розмаїтої культурної
спадщини, яка стала значним внеском
у загальноєвропейський культурний
процес.