Шпаргалка по "Истории Украины"

Після цього до середини ІІІ століття н.е.  у Північному Причорномор'ї панували сармати.  Основним господарством сарматів було кочове скотарство.  Розводили велику рогату худобу,  коней,  овець.  Окрім цього,  полювали,  займались ремеслом.

Наприкінці I ст.  з  ініціативи та під керівництвом племені  аланів було створено великий союз племен.  Проте у III ст.  у ці краї прийшли вихідці з Прибалтики -  племена готів,  а трохи  пізніше - зі Сходу -  гунів,  і пануванню сарматів настав кінець.

Ще у VII-VI ст.  до н.е.  починається процес “великої грецької колонізації”  у Північному Причорномор'ї, викликаний передусім  торговою експансією та відсутністю пристосованої для землеробства землі у самій Греції.

Першим грецьким поселенням на півдні України був о. Березань - Борисфеніда (біля м. Очакова Миколаївської області).  Потім,  у першій половині VI в.  до н.е.  на правобережжі Бузького лиману постає Ольвія,  на кінець V ст.  до н.е.  -  Херсонес.

Основою грецького господарства Північного Причорномор'я були зерноробство,  виноробство,  рибальство і переробка риби,  яка потім вивозилась до Греції.

Грецькі міста-держави  були центрами торгівлі Північного Причорномор'я. З Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі,  приправи, спеції.

Грецькі міста держави, за винятком Боспору,  за своїм устроєм  були рабовласницькими аристократичними або демократичними республіками.  Значна роль в їхньому керівництві  належала вільним громадянам,  хоч  основна влада належала багатим купцям. Великого значення надавали освіті, в кожному місті карбувалася власна монета.Невдовзі міста держави потрапляють у кризу,відбувається значне послаблення греків.

 

3. Східні слов’яни: походження, розселення, соціально-економічний  розвиток і культура. Початки державності.

Існує декілька теорій щодо розселення і часу, так званий передслов'янський етап,  сягає другої половини II - I тис. до н.е. Саме тоді починається формування декількох археологічних культур,  які пізніше стали характерними для слов'ян.

Передслов'янський період пов'язаний з виникненням на правобережній  лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим,  жило в основному з землеробства,  ремесел і торгівлі.

Розселялися вони у районі Балтійського моря.  Пізніше,  на середину I тис.  н.е.  з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення -  анти і склавіни.  Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.

Основою господарства антів  лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла - ливарне, ковальське,  ювелірне, каменярське.  Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з  містами -  державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами.  Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини,  але всі важливі питання вирішувались на народних зборах -  віче.

Держава антів проіснувала  близько трьох століть (кінець IV -  початок VII ст. )  і у 602 році загинула під натиском аварів.  Після цього  у письмових джерелах анти вже  не згадуються.  Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра.  Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян,  які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі.  :  поляни,  древляни,  дреговичі,  дуліби,  волиняни,  бужани,  уличі,  тиверці,  білі хорвати,  сіверяни,  в'ятичі,  кривичі,  радимичі,  ільменські словени. Існують згадки про три центри -  Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених -  Ростово-Суздальська земля).

Ранні слов'яни селилися  здебільшого по берегах річок  і  озер.  Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених  поселень ранніх слов'ян слід  виділити - Корчувате, Лютіж,  Суботів, Канів.

Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу.  Майном,  передусім землею,  володіли великі роди -  патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю.  Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження,  а місце проживання.

Суспільний лад  ранніх  слов'ян характеризувався переходом  від первісного демократизму до військово-племінного угрупування,  за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів).  Спершу ті обираються разом зі старшиною  на народних віче,  а далі їх влада пеpедається у спадок.

Вже в ті часи, грунтуючись  на природних спостереженнях, наші пращури створили календар,  який складається з 12 місяців і чотирьох пір року.  Новий рік починався  у березні - тоді, коли день починав  переважати ніч.

Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі “звіриним” і “геометричним” жанровими стилями.  .

Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала  першоосновою духовного розвитку  майбутньої України.

 

4.Утворення Київської  Русі. Основні етапи її розвитку.

Найбільш прийнятною, на наш погляд, є теорія взаємовпливу багатьох факторів,  включаючи варязький  і хозарський, у процесі становлення  ранньофеодальної держави -  Київської  Русі. Основними ознаками будь-якої середньовічної держави,  в тому числі Київської Русі,  були:  розміщення населення не за національним принципом,  а за територіальним, поява влади, не пов'язаної з волевиявленням народу, збирання данини для утримання цієї влади, династичний (спадковий)  характер влади вождя.

Початок формування державності на території України тісно пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. Саме навколо нього наприкінці VІІІ - на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями.  Правили тоді останні представники династії давньоруських князів Дір та Аскольд, спадкоємці першого господаря Києва -  князя Кия. Князь Аскольд,  проводячи виважену і активну зовнішню політику,  зміцнив Київську Русь,  поставивши її нарівні з Візантією та Хазарією. Закріпившись на узбережжі Чорного моря,  Аскольд здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860,  863,  865,  874 рр.),  в результаті яких було підписано вигідні для русів угоди. 

До часів правління  Аскольда вчені відносять і першу  спробу введення християнства як офіційної релігії у Київській Русі.  І саме це,  згідно з однією з історичних версій, стало причиною заколоту, ініціаторами котрого виступили місцеві волхви та бояри. Для реалізації своїх планів вони звернулися до Новгорода, де з 870 р.  утвердилося правління запрошеного варяга -  Рюрика.  В 879 році Рюрик помирає і залишає свого малолітнього сина Ігоря під контролем фактичного регента Олега,  який у 882 році захоплює Київ і вбиває Аскольда. 

В 907 році Олег рушив походом  на Візантію і змусив її підписати торговельну угоду, яка відкривала широкі можливості для руських купців. Нову, не менш вигідну угоду було укладено в 911 р.

Після смерті Олега (912 р.) київським князем став Ігор Рюрикович. Посиливши централізовану владу  у боротьбі з волелюбними древлянами, він виступив проти печенізьких орд,  які нападали на Русь.  А у 941 і 944 роках здійснив не дуже вдалі походи на Візантію. У 945 році,  намагаючись двічі поспіль зібрати данину з древлян,  князь Ігор був вбитий.

Влада перейшла до вдови Ігоря -  княгині Ольгі.  Вона жорстко помстилася древлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень разом з частиною городян.. За часів Ольги зміцнила економічна могутність Київської держави,  піднісся її міжнародний авторитет.  У 957 р. відбулася дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася.

У 957 р. син Ігоря та Ольги Святослав досяг повноліття і став фактично великим київським  князем. Проте Ольга до самої смерті (964 р.) залишалася радницею свого сина. Святослав ще більше зміцнив позиції Київської держави, розгромивши Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднавши в'ятичів, придунайські міста, Тьмутаракань, Прикубання, здійснивши вдалий похід на Болгарію.

Задля зміцнення влади  київських князів на землях племінних князівств Святослав провів адміністративну реформу.

У 968 р. Святослав знову  спробував посилити свій вплив на Балканах, організувавши другий болгарський  похід. Але на цей раз йому не поталанило. Після тримісячної оборони у  м. Доростолі Святослав був змушений підписати мир з Візантією, зрікшися своїх володінь на Балканах. Повертаючись на батьківщину (972 р.), на острові Хортиця князівське військо натрапило на печенізьку засідку і цілком загинуло.

Після його смерті починається  жорстока боротьба за владу. Ярополк прагнув підкорити братів і одноосібне правити Руссю. В 977 р. він повів дружину на Овруч і розбив Олега. Володимир, не чекаючи зіткнення зі старшим братом, біжить до Скандинавії, де наймає професійне варязьке військо. У 978 р. він розбиває Ярополка і стає великим київським князем.Проводить військову реформу.Було проведено хрещення Русі у 882 р.

Наприкінці правління  Володимира Святославича виникла реальна  загроза єдності Київської Русі. Проти нього відкрито виступив прийманий  син Святополк, а рідний син, новгородський князь Ярослав, відмовився платити Києву данину. Володимир готувався до походу на Новгород, але у 1015 р. помер.Кривава боротьба за владу між синами.

У 1026 р. Ярослав і Мстислав уклали мирну угоду та поділили Русь: Ярослав залишився княжити в Києві, а Мстислав - у Чернігові до своєї смерті у 1036 р.Проводив активну зовнішню політику, стараючись закріпити зв’язки, за допомогою своїх синів і дочок.Ярослав Мудрий помирає у 1054 р.

Після 1054 р. в Київській Русі встановлюється форма правління, яку називають тріумвіратом Ярославичів - Ізяслава, Святослава та Всеволода. У 1113 р., під час повстання в Києві бояри й купці звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха (онука Ярослава Мудрого) з проханням посісти київський стіл. Придушивши повстання, Володимир Мономах став київським князем на 12 років.

 

 

5. Політичний  і суспільний устрій Русі-України.

 

На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії - бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми  державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «колективним сюзеренітетом».

Отже, розвиток державності  Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, - до цивільних форм правління та від посилення централізму - до децентралізації. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади. У його руках було зосереджено всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну - церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу.

Певною мірою на політичні  рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей  дорадчий орган походить від давньослов'янської  ради старійшин. У разі відсутності  князя або після його смерті рада ставала основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Володіючи правом «вето», боярська рада неодноразово змінювала плани великих князів. Проте залежність цього дорадчого органу від князя призвела до того, що він не був юридичне оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.

Віче - це народні збори  дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рішень був граничне простим - голосування не проводилося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гучним криком.

6.

Культура Київської Русі є результатом тривалого процесу як внутрішнього розвитку східнослов'янського суспільства, так і зовнішнього впливу світової цивілізації.

З глибокої давнини бере початок усна народна творчість  — казки, легенди, пісні. Найдавнішими і значними у культурному відношенні є билини Володимирового циклу, які створювалися в Х—XI ст. і оспівували хоробрість богатирів, які захищали рідну землю. Тут фіксувалися пам'ять про історичні події та ставлення до них.