Україна після Берестейської уніії

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Декабря 2013 в 20:04, курсовая работа

Описание работы

Ця подія - одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні, яка була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розколу між Римським Престолом та Константинопольським Патріархатом, який відбувся у 1054. Кроки до цього робилися не один раз, але реальні можливості полагодження цього питання склалися лише в 16 ст. Цьому сприяла кризова ситуація, у якій перебувала православна церква в Україні. Проявами її були - занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церковними братствами та ієрархією, зазіхання новоствореного (1589) Московського Патріархату, непродумані кроки Константинопольського та інших східних патріархів, тощо. Важливим фактором, що спонукав до укладення унії з Апостольською столицею, була необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української світської еліти, а також добитися зрівняння в правах українського духовенства з латинським.

Содержание работы

Стор.
ВСТУП ………………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. Берестейська унія : причини, хід, наслідки…..………………………….
1.1 Характеристика Берестейської унії………………….……………………………
1.2 Причини Берестейської унії…………………………..…….……………………..

РОЗДІЛ 2. Наслідки Берестейської унії ………...……………………………………
2.1 Наступ католицизму ………………………..…….………………………………..
2.2 Реформаційний рух ………………………………………………….……………..

РОЗДІЛ 3. Україна після Берестейської уніії ………………………………………..

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………

Файлы: 1 файл

Берестейська унія.docx

— 64.25 Кб (Скачать файл)

Останнє за порядком, але  далеко не останнє за значенням, бачення  майбуття української церкви та держави  в цілому репрезентували українські єпископи. На синоді 1590 р. чотири українські єпископи постановили і письмово зобов'язалися "за Божою допомогою  визнати одного пастиря і правдивого наступника св. Петра на Римськім Престолі, святішого Папу, за нашого пастиря  і нашого главу", але лише якщо будуть збережені "наші привілеї і вольності, відповідно до статей, що їх ми запропонуємо". І, передавши на руки єпископа луцького Кирила Терлецького відповідного листа, розпочалося вироблення саме тих статей "порозуміння", і стосовно церковних, і стосовно громадських справ. Щойно 1594 р. ці статті чи умови з'єдинення вже виразно вималювались в думках єпископів-ініціаторів. Ось яким був варіант знаних згодом в історії церкви умов Берестейського порозуміння.

Показавши грамоти і повноваження від цілої ієрархії, Кирило Терлецький, після відповідних нарад, за відомом  короля Сигизмунда і Сенату держави, домовився з латинським кліром про  умови майбутнього порозуміння. Серед соціальних та правових умов особливо виділяються наступні:

1. - Визнаємо першість  Папи Римського в Церкві Божій  і приймемо новий календар.

2. – На Королівській  Раді владики мають мати місце  на Сеймі між владиками-єпископами.

3. - Церковні маєтки, яким-будь  способом, правом чи силою відняті,  мають бути повернені, а всі  фундації і дотації єпархій  і монастирів потверджені. 

4. - Руські ченці і духовники  будуть вільні від уся-ких податків, і привернені до всяких вольностей, на що дається торжественна  обітниця.

5. - Русь мирянська буде  допущена: в містах - до Урядів  міських, а в землях - до урядів  земських і до всіх вольностей.

6. - Також і подружжя  між поляками і русинами не  будуть заборонювані.

7. - Ті всі умови будуть  потверджені Сеймом і буде  укладена державна Конституція,  а посли руського духовенства будуть вислані до короля.9

Такими були статті ієрархії, як основа тих умов, при дотриманні яких єпископи були готові поєднатися з Католицькою церквою, з Римом  і Заходом. Це вже не були лише односторонні побажання князя Острозького, а  серйозні й авторитетні взаємні  обітниці двох договірних сторін. Їх практичність показує ясно, що ієрархія думала зріло  і свідомо про церковне поєднання, в той час, як про проект Острозького  цього, на жаль, не можемо сказати.

Відтак, саме вищенаведені положення  були покладені в основу Головних Артикулів Берестейської унії до Папи і до короля, що їх підготувала  Ієрархія Київської митрополії від 1/11 червня 1595 р., а також документів, що були схвалені 23 грудня 1595 року Папою  Климентом VIII у Римі та 6 - 10 (16 - 20) жовтня 1596 р. Берестейським синодом.

 

 

РОЗДІЛ 2. Наслідки Берестейської  унії

 

 

2.1. Наступ католицизму

 

Після укладення Люблінської  унії популярність ідей уніатства в  Речі Посполитій посилилася. Зміцнення  католицизму на тлі втрати православ´ям своїх позицій дало змогу Ватикану розставити свої акценти в питанні  церковного об´єднання. Метою унії було приєднання православної церкви до католицької з обов´язковим визнанням  верховенства римського папи, тобто  розширення сфери впливу Ватикану на схід та помітне збільшення церковних  володінь. Ідею унії активно підтримував  польський король, адже вона відкривала шлях для окатоличення та ополячення українських та білоруських земель, тим самим сприяючи консолідації Речі Посполитої.

   Кризовий стан  православної церкви створював  у цей час умови не тільки  для поширення ідей церковного  єднання в українському суспільстві,  а й для появи в ньому прихильників цієї ідеї. Наприклад, палкий прибічник та захисник православ´я князь К. Острозький у своєму листі до папи зазначав: «Нічого не бажаю гарячіше, як єдності, віри і згоди всіх християн». З огляду на реалії такі настрої цілком зрозумілі. Люблінська унія посилила процес окатоличення та ополячення української еліти. І хоча мотиви тих, хто переходив у католицьку віру, були різними (для одних це шлях до привілеїв і посад, для других — отримання рівних із поляками прав, для третіх — прилучення, як вони вважали, до більш розвинутої культури), наслідок для православ´я був один — різке звуження каналів матеріальної підтримки. Адже саме князі та багаті роди свого часу будували храми, фінансували монастирі, відкривали школи при церквах. Особливістю цього періоду було те, що патронат-опіка, своєрідне середньовічне спонсорство церкві, поступово деформуючись, перетворюється на звичайне володіння церквою чи монастирем. Ці релігійні осередки заставляли, давали в посаг, у спадщину, здавали в оренду, обмінювали та продавали. Світська влада дедалі активніше проникає в церковне життя. Тепер вже не митрополит призначав єпископів, їх висували або ж пани — рада, або ж сам великий князь, що відкрило доступ до вищої ієрархії світським особам, які не тільки не переймалися церковно-релігійними інтересами, а виявляли виключно матеріальну зацікавленість, зберігаючи при цьому свої світські звичаї — полювання, банкети, насильства, розпусне життя та ін.

   Такі обставини  спричинили моральну деградацію  церковної ієрархії, загальну дезорганізацію  та занепад православної церкви. Вона вже не могла бути гарантом  збереження національних традицій  та осередком культурного життя.  Церковна криза зумовила втручання  в релігійні справи міщанства,  організованого в братства. Активно  протидіючи окатоличенню та полонізації  українців, братства спробували  взяти під свій контроль церковне  життя, особливо діяльність церковної  ієрархії. Почин братчиків було  підтримано Константинопольською  патріархією, яка надала Львівському  Успенському братству права ставропігії  (автономність, залежність безпосередньо  від патріарха) і доручила нагляд за єпископами та духовенством. Поступово в частини вищої церковної ієрархії православної церкви визріває думка про доцільність унії з католицькою церквою. В основі таких настроїв були хитросплетіння егоїстичних інтересів духовенства та реальних потреб церкви. Прихильників унії не задовольняло втручання світської влади в релігійне життя, неконструктивна, на їхню думку, лінія Константинопольської патріархії, бажання не тільки зберегти власні земельні володіння, а й зрівнятися в політичних правах з католицьким духовенством. Свою роль у формуванні позиції уніатів відігравало й утворення 1589 р. сильного Московського патріархату, який одразу почав претендувати на канонічний та юридичний контроль над Київською митрополією і залежними від неї єпархіями в Речі Посполитій.

   Два чинники сприяли  активізації унійного руху в  середині XVI ст. Спочатку, намагаючись  убезпечити себе від реформації, польський король дозволяє єзуїтам  розгорнути свою діяльність у  Польщі (1564), а згодом і в Литві  (1569). Внаслідок цього Річ Посполита  за короткий час вкривається  мережею єзуїтських навчальних  закладів. Широкого розголосу набуває  релігійна полеміка. Талановиті  проповідники активно працювали  на ідею унії. Так, Венедикт  Гербест ще 1567 р. цілком резонно  вказував православному духовенству  на його неуцтво і темноту,  як вихід із критичного становища  він пропонував церковну унію. Інший відомий проповідник Петро  Скарга обстоював Цю ж ідею  у своєму відомому трактаті  «Про єдність церкви Божої» (1577).

   Поглиблювала розкол  суспільства так звана «календарна  реформа», проведена папою Григорієм  XIII 1582 p., яка суттєво розвела у  часі релігійні свята католиків  та православних. Через це католики-феодали  неодноразово порушували релігійні  традиції українських міщан і  селянства.

   Намагаючись підняти  престиж православного духовенства,  подолати дискримінацію православних  віруючих, водночас бажаючи вирішити  власні інтереси, львівський єпископ  Гедеон Балабан на з´їзді в  Белзі (1590) став ініціатором підписання унії. До нього приєдналися луцький, турово-пінський та холмський єпископи. У 1595 р. папа Климент VIII офіційно визнав унію.

   Юридичне оформлення  унії мало відбутися 1596 р. у  м. Бересті. Однак собор розколовся  на дві частини — уніатську  та православну. Уніатська частина  затвердила акт об´єднання церков  та утворення греко-католицької  церкви, яка підпорядковувалася  Папі Римському. Було визнано  основні догмати католицької  церкви, водночас церковні обряди  залишилися православними, а церковнослов’янська  мова — мовою богослужіння. Уніатське  духовенство, як і католицьке, звільнялося від сплати податків, уніатська шляхта нарівні з  католицькою могла претендувати  на державні посади. Крім того, уніатським єпископам було обіцяно  місце в сенаті. Православний  собор не визнав правомірності  рішення уніатів. Усі спроби  примирення були марними: незабаром  сторони прокляли одна одну. Внаслідок  цього унія замість консолідації  ще більше поглибила розкол  суспільства, започаткувала нову  площину розшарування.

   Після укладення  унії розпочався масовий наступ  на православну церкву. Унія насаджувалася  силою, православні церковні маєтності  передавалися уніатам, православні  залишилися без вищої церковної  ієрархії. Водночас уніати перебували  в стані невизначеності, ніби  між двома вогнями. Православні  вбачали в них зрадників, а  католики не вважали їх повноцінними  громадянами, до того ж не  виконали значної частини своїх  обіцянок, даних на Берестейському  соборі. Католицька верхівка вбачала  в греко-католицькій церкві лише  засіб поширення власного впливу, а не самостійну церковну організацію.  Уклавши Берестейську унію, вона  спочатку об´єктивно сприяє поширенню  католицизму та ополяченню, але  згодом прірва між українцями  греко-католиками та поляками  римо-католиками надзвичайно поглиблюється.  Еволюція уніатської церкви в  умовах ворожого оточення призводить  до того, що 1848 р. розпочинається  корінний злам: греко-католицьке  духовенство відходить від пропольських  настроїв, а уніатська церква, глибше інтегруючись у галицьке суспільство, заявляє про себе як про національну українську церкву.

   Отже, форсований  наступ католицизму на українські  землі, що посилився після укладання  Люблінської унії, мав своїм наслідком  ополячення та окатоличення українського  народу, вів до загальної дезорганізації  та занепаду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль  осередку культурного життя, гаранта  збереження національних традицій. Берестейська унія була для  Польщі зручною формою посилення  своєї влади в українських  землях, розширення сфери впливу  католицизму, а для частини  православного духовенства —  спробою підняти його престиж,  подолати дискримінацію православних  віруючих, вивести православну церкву  з кризи.

 

2.2. Реформаційний рух

 

Позитивним наслідком  реформаційних рухів було пробудження  зацікавлення в рідній мові. Було здійснено  переклад Святого Письма на українську мову (1561 р.), засновано друкарні (1578 р.), звідки в світ виходили православні  книги.

Реформаційний рух у Західній Європі викликав негативну реакцію  католицької Церкви, яка розпочала  проти нього нещадну боротьбу.

Ще у 1534 році було засновано  орден єзуїтів, який зібрав значні інтелектуальні сили і взяв до своїх рук справу виховання молоді. У1564 році король Сигізмунд 11 Август запросив єзуїтів до Польщі. Здобувши перемогу над протестантами, єзуїти зосередилися на критиці схизматів, як вони називали православних. Незабаром, після 1569 року, єзуїти рушили в Україну, засновуючи свої колегії у Львові, Кам'янці, Луцьку, Вінниці, Києві.

Активно діяли єзуїти на політичному поприщі. Вони створили теорію єдності держави і католицької  Церкви, де обґрунтували ідею польського месіанізму, яку, перш за все, повинен  був прийняти український народ. До цього треба додати принизливе становище православних, позбавлення їх права займати вищі посади, позбавлення православних священиків права засідати в Сенаті поруч з католицькими єпископами, позбавлення православних права відправляти церковні обряди тощо. Все це негативно відобразилось на становищі православної церкви.

Українська знать, яка  не хотіла розлучатись зі своїм соціальним статусом, стала зрікатись православної віри. За короткий час до католицької  віри перейшли Заславські, Вишневецькі, Слуцькі, Масальські, Чарторийські, Коропинські, Сангушки та ін. Тільки лічені українські магнатські роди лишалися відданими  старій вірі. Давні традиції домінували серед дрібної української шляхти, але політично і економічно ця соціальна верства була надто  слабкою, щоб зупинити процес окатоличення та полонізації. Зрада панівної верхівки української знаті мала тяжкі  наслідки для всього народу. Україна  втратила верству, яка могла впливати на політику Речі Посполитої з врахуванням  інтересів українського народу.

Вплив Реформації на українських  землях виявився не стільки в поширенні  нових віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення  православної церкви. Такі ідеї, як демократизація церкви, наближення її до народу, переклад Біблії та богослужбових книг на живу українську мову, заснування шкіл, друкарень, знайшли широкий розголос в Україні, особливо в діяльності братств. Православні  українці отримали важливі засоби протидії поширенню католицизму на українських  землях, пристосовуючи ідеї для власних  потреб. Разом з тим боротьба протестантів з католицькою церквою стала  зразком для православних в оновленні  власної церковної організації. Цей вплив виявився, зокрема, у  намаганні братств взяти під  контроль діяльність духовенства, а  також підготувати власні кадри  європейських освічених священно-службовців. Під впливом Реформації національно-визвольний рух в Україні став під гасло  боротьби за віру.

Важливим здобутком Реформації в Україні став переклад Святого  Письма українською мовою. Найвідомішим є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561).

Після Берестейської церковної  унії виникає необхідність єдності  всіх антиуніатських сил для боротьби з католицизмом. За таких умов формується новий тип братств, які об'єднували поряд з міщанами також представників  православного духовенства та української  шляхти. До таких братств належали Київське (засноване в 1615 р.) та Луцьке (засноване в 1617 р.), котрі відіграли  помітну роль у суспільно-політичному  й культурному житті України XVII ст. Проте в їхній діяльності реформаційні засади не посіли такого важливого  місця, як, наприклад, у діяльності Львівського  братства.

До особливостей братської  Реформації віднесемо й те, що вона тісно пов'язана з антикатодицькою  та антиуніатською боротьбою. Реформаційні ідеї набули певного поширення серед  учасників антикатолицького та анти уніатського руху, а деякі нововведення в православній церкві було здійснено  в дусі протестантизму. Другому сприяло  те, що соціальний статус православної церкви в Україні після укладання  Берестейської унії значно змінився. Цю церкву не визнавала державна влада, її ієрархії загрожувала ліквідація, а значну частину церковних земель було відібрано уніатами. Важливу  роль у діяльності православної церкви в Україні в той час відігравали  сільські та міські священики, котрі  перебували фактично поза феодальною ієрархією церкви і не мали частки в її багатствах. Ці явища сприяли  демократизації православної церкви в  Україні в першій половині XVII ст. У вій фактично утвердився принцип  виборності духовенства мирянами, котрі  в церковних справах досить часто  відігравали провідну роль.

Информация о работе Україна після Берестейської уніії