Автор работы: Пользователь скрыл имя, 05 Декабря 2013 в 20:04, курсовая работа
Ця подія - одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні, яка була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розколу між Римським Престолом та Константинопольським Патріархатом, який відбувся у 1054. Кроки до цього робилися не один раз, але реальні можливості полагодження цього питання склалися лише в 16 ст. Цьому сприяла кризова ситуація, у якій перебувала православна церква в Україні. Проявами її були - занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церковними братствами та ієрархією, зазіхання новоствореного (1589) Московського Патріархату, непродумані кроки Константинопольського та інших східних патріархів, тощо. Важливим фактором, що спонукав до укладення унії з Апостольською столицею, була необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української світської еліти, а також добитися зрівняння в правах українського духовенства з латинським.
Стор.
ВСТУП ………………………………………………………………………………….
РОЗДІЛ 1. Берестейська унія : причини, хід, наслідки…..………………………….
1.1 Характеристика Берестейської унії………………….……………………………
1.2 Причини Берестейської унії…………………………..…….……………………..
РОЗДІЛ 2. Наслідки Берестейської унії ………...……………………………………
2.1 Наступ католицизму ………………………..…….………………………………..
2.2 Реформаційний рух ………………………………………………….……………..
РОЗДІЛ 3. Україна після Берестейської уніії ………………………………………..
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………
Останнє за порядком, але далеко не останнє за значенням, бачення майбуття української церкви та держави в цілому репрезентували українські єпископи. На синоді 1590 р. чотири українські єпископи постановили і письмово зобов'язалися "за Божою допомогою визнати одного пастиря і правдивого наступника св. Петра на Римськім Престолі, святішого Папу, за нашого пастиря і нашого главу", але лише якщо будуть збережені "наші привілеї і вольності, відповідно до статей, що їх ми запропонуємо". І, передавши на руки єпископа луцького Кирила Терлецького відповідного листа, розпочалося вироблення саме тих статей "порозуміння", і стосовно церковних, і стосовно громадських справ. Щойно 1594 р. ці статті чи умови з'єдинення вже виразно вималювались в думках єпископів-ініціаторів. Ось яким був варіант знаних згодом в історії церкви умов Берестейського порозуміння.
Показавши грамоти і повноваження від цілої ієрархії, Кирило Терлецький, після відповідних нарад, за відомом короля Сигизмунда і Сенату держави, домовився з латинським кліром про умови майбутнього порозуміння. Серед соціальних та правових умов особливо виділяються наступні:
1. - Визнаємо першість Папи Римського в Церкві Божій і приймемо новий календар.
2. – На Королівській
Раді владики мають мати місце
на Сеймі між владиками-
3. - Церковні маєтки, яким-будь способом, правом чи силою відняті, мають бути повернені, а всі фундації і дотації єпархій і монастирів потверджені.
4. - Руські ченці і духовники
будуть вільні від уся-ких
5. - Русь мирянська буде допущена: в містах - до Урядів міських, а в землях - до урядів земських і до всіх вольностей.
6. - Також і подружжя між поляками і русинами не будуть заборонювані.
7. - Ті всі умови будуть
потверджені Сеймом і буде
укладена державна Конституція,
Такими були статті ієрархії, як основа тих умов, при дотриманні яких єпископи були готові поєднатися з Католицькою церквою, з Римом і Заходом. Це вже не були лише односторонні побажання князя Острозького, а серйозні й авторитетні взаємні обітниці двох договірних сторін. Їх практичність показує ясно, що ієрархія думала зріло і свідомо про церковне поєднання, в той час, як про проект Острозького цього, на жаль, не можемо сказати.
Відтак, саме вищенаведені положення були покладені в основу Головних Артикулів Берестейської унії до Папи і до короля, що їх підготувала Ієрархія Київської митрополії від 1/11 червня 1595 р., а також документів, що були схвалені 23 грудня 1595 року Папою Климентом VIII у Римі та 6 - 10 (16 - 20) жовтня 1596 р. Берестейським синодом.
РОЗДІЛ 2. Наслідки Берестейської унії
2.1. Наступ католицизму
Після укладення Люблінської унії популярність ідей уніатства в Речі Посполитій посилилася. Зміцнення католицизму на тлі втрати православ´ям своїх позицій дало змогу Ватикану розставити свої акценти в питанні церковного об´єднання. Метою унії було приєднання православної церкви до католицької з обов´язковим визнанням верховенства римського папи, тобто розширення сфери впливу Ватикану на схід та помітне збільшення церковних володінь. Ідею унії активно підтримував польський король, адже вона відкривала шлях для окатоличення та ополячення українських та білоруських земель, тим самим сприяючи консолідації Речі Посполитої.
Кризовий стан
православної церкви створював
у цей час умови не тільки
для поширення ідей церковного
єднання в українському
Такі обставини
спричинили моральну
Два чинники сприяли
активізації унійного руху в
середині XVI ст. Спочатку, намагаючись
убезпечити себе від
Поглиблювала розкол
суспільства так звана «
Намагаючись підняти
престиж православного
Юридичне оформлення
унії мало відбутися 1596 р. у
м. Бересті. Однак собор
Після укладення
унії розпочався масовий
Отже, форсований
наступ католицизму на
2.2. Реформаційний рух
Позитивним наслідком реформаційних рухів було пробудження зацікавлення в рідній мові. Було здійснено переклад Святого Письма на українську мову (1561 р.), засновано друкарні (1578 р.), звідки в світ виходили православні книги.
Реформаційний рух у Західній Європі викликав негативну реакцію католицької Церкви, яка розпочала проти нього нещадну боротьбу.
Ще у 1534 році було засновано орден єзуїтів, який зібрав значні інтелектуальні сили і взяв до своїх рук справу виховання молоді. У1564 році король Сигізмунд 11 Август запросив єзуїтів до Польщі. Здобувши перемогу над протестантами, єзуїти зосередилися на критиці схизматів, як вони називали православних. Незабаром, після 1569 року, єзуїти рушили в Україну, засновуючи свої колегії у Львові, Кам'янці, Луцьку, Вінниці, Києві.
Активно діяли єзуїти на політичному поприщі. Вони створили теорію єдності держави і католицької Церкви, де обґрунтували ідею польського месіанізму, яку, перш за все, повинен був прийняти український народ. До цього треба додати принизливе становище православних, позбавлення їх права займати вищі посади, позбавлення православних священиків права засідати в Сенаті поруч з католицькими єпископами, позбавлення православних права відправляти церковні обряди тощо. Все це негативно відобразилось на становищі православної церкви.
Українська знать, яка
не хотіла розлучатись зі своїм соціальним
статусом, стала зрікатись православної
віри. За короткий час до католицької
віри перейшли Заславські, Вишневецькі,
Слуцькі, Масальські, Чарторийські, Коропинські,
Сангушки та ін. Тільки лічені українські
магнатські роди лишалися відданими
старій вірі. Давні традиції домінували
серед дрібної української
Вплив Реформації на українських землях виявився не стільки в поширенні нових віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православної церкви. Такі ідеї, як демократизація церкви, наближення її до народу, переклад Біблії та богослужбових книг на живу українську мову, заснування шкіл, друкарень, знайшли широкий розголос в Україні, особливо в діяльності братств. Православні українці отримали важливі засоби протидії поширенню католицизму на українських землях, пристосовуючи ідеї для власних потреб. Разом з тим боротьба протестантів з католицькою церквою стала зразком для православних в оновленні власної церковної організації. Цей вплив виявився, зокрема, у намаганні братств взяти під контроль діяльність духовенства, а також підготувати власні кадри європейських освічених священно-службовців. Під впливом Реформації національно-визвольний рух в Україні став під гасло боротьби за віру.
Важливим здобутком Реформації в Україні став переклад Святого Письма українською мовою. Найвідомішим є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561).
Після Берестейської церковної унії виникає необхідність єдності всіх антиуніатських сил для боротьби з католицизмом. За таких умов формується новий тип братств, які об'єднували поряд з міщанами також представників православного духовенства та української шляхти. До таких братств належали Київське (засноване в 1615 р.) та Луцьке (засноване в 1617 р.), котрі відіграли помітну роль у суспільно-політичному й культурному житті України XVII ст. Проте в їхній діяльності реформаційні засади не посіли такого важливого місця, як, наприклад, у діяльності Львівського братства.
До особливостей братської
Реформації віднесемо й те, що вона
тісно пов'язана з