Український віночок як незамінний атрибут оберіг нареченої у весільній обрядовості українців

 

Міністерство освіти і  науки України

Київський професійно-педагогічний коледж імені Антона Макаренка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

                            З дисципліни “Українська мова”

      На тему: “Український віночок як незамінний атрибут

   оберіг нареченої у весільній обрядовості українців ”

 

 

 

                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                   Виконала 

студентка групи 42КД

                                                                                                           Бабич А.О.

                                                                                                      Перевірила

                                                                                     Лозова М.С.

Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………..…….…..2-4

РОЗДІЛ 1 Історія походження та символіка українського весільного вінка………6-9

1. Історія виникнення вінка ………………………………………………………..6-7
2. Історичні витоки слов’янського вінка…………………………………………..7-8
3. Призначення та символіка весільного вінка…………………………………...8-9

РОЗДІЛ 2 Виготовлення українського весільного вінка та його роль у

 шлюбній обрядовості…………………………………………..................................10-20

2.1.   Матеріали та особливості виготовлення весільних вінків………………….10-13

2.2. Дівич-вечір - час весільних «вінкоплетин»………………………………….13-16

2.3. Використання вінків у день шлюбу…………………………………………..16-20

РОЗДІЛ 3 Відродження традиційних елементів виготовлення та

використання вінка у  весільних обрядах сучасних українців……………………..21-22

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..23-24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………………...25-26

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….27-32

 

ВСТУП

У який бік життя не поглянемо, скрізь побачимо як оригінально, своєрідно  складав свою культуру український народ. Століттями він творив свою самобутність та неповторність, що знайшла своє відображення у звичаях, віруваннях, піснях, музичних інструментах, танцях, архітектурі, одязі тощо. Дивуєшся цій красі та вмінню оточити своє життя неминущою красою і мимоволі закохуєшся в неї.

З усіх надбань українського народу ми вирішили зупинитися на вивченні та дослідженні віночку як складової української весільної обрядовості. Цей своєрідний витвір мистецтва був начебто книгою душі дівчини. І кожен міг дізнатися по ньому, що коїться на серці у неї. Мовою символів, якими були квіти вінка, виражали свої почуття, стан душі, події, що відбувалися в житті, надію, свої прагнення. Життя наше змінюється, змінюються, на жаль, і наші народні традиції та ставлення до них. Сьогодні ми тішимося залишками давніх звичаїв, змішуємо їх з надуманими. Але віриться, що прасимволи роду українського заповнять наші душі чимось колись призабутим. Бо всі живемо однією мрією - очищенням роду нашого від наносного і штучного, що породжує в молодих душах і серцях егоїзм та бездуховність.

Відомо, що ґенезою всіх ритуально-обрядових дій є перехід від одного стану до іншого. Це стосується як господарсько-календарного циклу, так і родинного: народження, досягнення соціальної зрілості, шлюб, батьківство, смерть. Кожне з цих явищ супроводжується церемоніями, які мають однакову мету: забезпечити людині перехід від одного стану в інший. Під час доленосних подій людина відчувала невпевненість перед майбутнім і беззахисність. Тому важливою складовою обрядів родинного циклу була оберегова, що забезпечувала охорону людини, її щасливе існування. Це є характерним для будь-якої етнічної культури, у тому числі і для українців. Серед оберегів велике місце належить рослинним культам, одним із проявів яких стало одягання вінків під час весільного обряду, оскільки саме ця обрядовість супроводжувала утворення сім’ї, визнаної українцями за вищу цінність, а у народі вінки вважали надійним оберегом від усякої нечисті.

Отже, обрана тема є актуальною тим, що надає можливість дізнатися про історію українського весільного вінка, прослідкувати етапи його створення й застосування, зрозуміти та дослідити оберегове значення елементів головного убору нареченої, а головне – привернути увагу молоді до шанування та відродження звичаїв, традицій, обрядів наших предків.

Про найкращу оздобу дівочої  голови — вінок — багато писав видатний український етнограф нашого часу Олекса Воропай: «Наші дівчата плетуть собі вінки з квітів маку, синіх волошок, білого ромен-зілля, чорнобривців та дикої рожі. У плетенні вінків нашими дівчатами досягнено не меншого мистецтва, ніж у вишиванні, тканні та мереживі. В залежності від індивідуальних здібностей, дівчата так комбінують барву і форму квітів у вінку, що вінок стає мистецьким твором і підкреслює красу дівочого обличчя».

Я не знаю жодної дівчинки чи жінки, яка б не вміла сплітати вінок – із жовтих сонечок-кульбаб, із розмаїтого кленового листя –  пишною короною чи просто з’єднати в барвисте коло лісові й лугові квіти. Признатись, я і сама доволі часто заквітчаю свою голову цим дивним витвором природи і рук людських. У вінку відчуваєш себе частинкою природи. І ніби повертаєшся у сиву давнину, у ті часи, коли наші давні предки слов’яни були язичниками, обожнювали могутні сили природи, поклонялися духам, шанували землю і вірили у потойбічне життя. А щоб дізнатися про свою долю, сплітали віночки і кидали їх у стрімку течію ріки на свято Івана Купала. Не випадково народна творчість зберегла багато висловів, пов’язаних із вінком: «як у вінку» – дуже гарно; «загубити вінок» – втратити дівочу цноту, «терновий вінок» – символ страждання. У селі моєї бабусі під час весільних обрядів і донині існує обряд вінкоплетіння. Він проводиться у четвер, напередодні весілля. Подруги плетуть нареченим вінки, виконуючи при цьому вінчальні пісні. А відтак, український вінок – це не просто краса, а й оберіг, а „знахар душі”, бо в ньому є така могутня сила, що знімає біль і береже душу.

Предмет дослідження: українська весільна обрядовість.

Об’єкт дослідження: весільний вінок.

Мета дослідження – дослідити історію, символіку, функції та оберегове  значення весільного вінка.

Таким чином, наша дослідницька робота має розкрити такі завдання:

• дослідити історію слов’янського вінка;
• дослідити історію походження та проаналізувати символіку українського    весільного вінка;
• дослідити питання про матеріали та особливості виготовлення весільних вінків на Україні;
• розкрити призначення та оберегове значення елементів весільного вінка;
• проаналізувати процес відродження традиційних елементів виготовлення та     використання вінка у весільній обрядовості сучасних українців;
• зробити спробу створити власну класифікацію видів весільних вінків.

У роботі використані історичні  та міждисциплінарні методи дослідження: комплексний, синхронний, хронологічний, порівняльно-історичний, структурно-функціональний і системний, методика «усної історії».

Наукова новизна  дослідження полягає  в тому, що нами зроблена спроба систематизувати та створити власну класифікацію видів весільних вінків.

Подані у дослідженні  матеріали можуть мати практичне застосування для відновлення і відтворення забутих традицій використання вінків у шлюбній обрядовості та поширення їх у весільній практиці сучасних українців. Результати дослідження можуть бути цінним матеріалом для етнографічних та краєзнавчих конференцій, організації фотовиставок весільної атрибутики у етнографічних «світлицях» навчальних закладів тощо.

 

 

 

 

Розділ 1

Історія походження та символіка українського весільного вінка

 

1. Історія  виникнення вінка

 

У часи античності вінок  (лат. Corona) одягали як бенкетний або застільний атрибут, котрий символізував щастя та талант. Таку функцію вінок виконував, коли при його допомозі прикрашали священні предмети та об'єкти, яким поклонялися. Оратори одягали його під час своїх промов. Вінком нагороджували тих, хто відзначався на війні. Згодом він служив символом службової відзнаки. Звідси походить корона, символізуючи владу сеньйора або короля. Увінчання особливо було поширене у Давній Греції та Давньому Римі. У греко-римській традиції вінок з квітів є діадемою Флори; з глоду або вербени - символізує весілля, з дубового листя - нагороду за врятування життя, з трави - нагороду римському воїну або рятівнику життя людини. В Греції вінком нагороджували переможців: "Олімпійських - з гілок маслини; істмійських - із соснових гілок; німейських - із петрушки" [Купер Дж. Энциклопедия символов, с.33]. 

  У наш час заведено увінчувати почесним лавровим вінком (лаврами) переможців світових чемпіонатів, а також велосипедних гонок. За уявленнями древніх греків, саме лавр міг зняти провину з убивці та наділити пророка даром передбачення. Лавровим вінком увінчували учасника урочистого хорового ходу. У Римі лавр став символом могутності, перемоги, миру. На полководців, на честь яких робили тріумф, одягали лавровий вінок у храмі Юпітера. Пізніше лавровий вінок присуджували переможцям поетичних змаганнь. Звідси виникло слово "лауреат".

  Вінець – це символ щастя, долі, кохання, одруження, успіху, добробуту людей. Ще з давніх давен прийнято прикрашати голову нареченої вінком - як знаком чистоти і незайманості, але разом з тим він означав і смерть попереднього життя та відродження нареченої в іншій якості. У традиціях Заходу наречена обов'язково одягала фльордоранж, тобто вінок, в який упліталися штучні білі квіти. Цей звичай був запозичений у арабів, де вінок з квітів апельсину (оранж) символізував родючість.[8]

 

2. Історичні витоки слов’янського вінка

 

Історія вінка починається  з глибокій давнини. За віруваннями  наших предків через нього приходили у світ безсмертні душі з потойбіччя. Згадка про вінки сягає шумерської культури (ХІІ-ІІІ ст. до н.е.). Серед символів, залишених у спадок нащадками шумерів – трипільцями - знак міфічної богині Інанни, що означає «ясне небо» і складається з круглого вінка – кола з вплетеною стрічкою та шестипроменевої зірки в центрі. Він зображений на саркофазі князя Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Є підстави вважати український вінок спрощеним знаком Інанни, про що свідчить побажання «ясного мирного неба» того, хто його носить (додаток А).

Свого поширення вінок  набув з часів язичництва, одна з головних богинь якого- Мокоша зображувалася з кущем на голові - своєрідним вінком (додаток Б). У давніх слов’ян існував звичай навесні приносити вінки з перших квітів у жертву Воді або Богині Дані – одному із втілень Бога, складовій Трійці, що сотворила світ. Коло – вінок вважалося у слов’ян охоронцем від нещасть. Його форма слугувала красномовним підтвердженням нескінченості людського життя, символом вічного кохання. До українського віночку вплітали різноманітні квіти, а всього в одному вінку могло бути до 12 різних квіток.[18,с.95]

Єдиної класифікації вінків на Україні не існує. Їх виділяють за регіональними назвами: коробуля, лубок (Поділля), теремок (Чернігівщина), капелюшиня, фес (Буковина), корона, перта (Закарпаття), цвіток, квітка (Наддніпрянщина), лопатушки (лопотушка) (Слобожанщина), косиця, плетінь (Гуцульщина), коруна (Лемківщина), гібалка (Переяславщина, Подніпров’я), чільце (Галичина), коди (кодини) (Буковина) тощо. За технологією виготовлення вирізняють: шнури; площинні (на твердій (картонній) основі; звиті чубаті. Існує також класифікація за призначенням (вікові, магічні, ритуальні, звичаєві, дівочі, вінки кохання, відданості – усього 77 видів). [17,с.453]

Вінок належать до українських  національних символів-оберегів. Українські дівчата влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята надягали вінки. Вінок у багатьох народів (зокрема в українців) — це дівоча прикраса з живих або штучних квітів, колосків, кольорового пір'я тощо. Був обов'язковим у вбранні нареченої (іноді й нареченого) на весіллі, а також у деяких інших звичаях та обрядах (гадання на Купала, коронування на обжинках тощо), як символ українських народних пісень. [8]

 

3. Призначення та символіка весільного вінка

 

З кінця ХІХ - початку ХХ ст. вінок як головний убір українки виходить з ужитку, проте частіше  починає використовуватися у  весільному комплексі.

Перші весільні вінки виготовлялися з тканини та шнурка, на які нанизувалися скляні й металеві пластинки. Також брали тоненькі яскраві стрічки і зав’язували їх позаду, щоб утримати розпущене волосся нареченої, а для краси за них з двох боків вплітали живі квіти. Відтоді весільний вінок стає символічним знаком. Згодом функції вінка почало виконувати біле покривало («фата», «вельон»), що, на думку  Г. Стельмащук, прийшло із Західної Європи і почало використовуватися українськими нареченими разом із вінком, починаючи з 40-х років ХХ ст. [16,с.142]

Вінок був оберегом і «знахарем  душі», символом дівування, цноти, щастя, таїни продовження роду. Дівчина, що втратила цноту до весілля, втрачала право його носити, або на знак ганьби їй могли одягти половину вінка. Вважалося, що лише незаймана дівчина мала право на проведення обряду вінчання (давні слов’яни вірили, що перший партнер передає свою енергетику і впливає на потомство). Якщо в житті ставалися особливі випадки (дівчину зґвалтували татари), над нею проводився обряд очищення - Ладині роси. [5,с.93-94] Заміжні жінки не носили вінка, не одягала його удова, яка виходила заміж.