Універсали Центральної Ради

Реферат з Історії України на тему:

1. Універсали Центральної Ради

2. Визволення України від німецько-фашистських загарбників 1943-1944років

1. Універсали Центральної Ради

Універсали – декларації влади та охороні грамоти.

Універсали - розпорядчий акт адміністративно-політичного характеру, який видавали у XVII-XVIII ст. польські королі, конфедерації, сейми, українські гетьмани, інколи представники генеральної старшини; під час Української революції 1917-20 у. видавала Центральна Рада.

Національно-демократична революція в Україні почалася на початку 1917   року. У Києві відбулися багатолюдні демонстрації під гаслами «Автономія України», «Вільна Україна у вільній Росії» тощо . Завдяки цьому 4 березня 1917р. виник загальноукраїнський громадсько-політичний центр — Українська Центральна Рада. У надзвичайно короткий час Центральна Рада (ЦР) переросла у впливовий представницький орган народної влади.

Ініціаторами її створення виступили  українські самостійники на чолі з  адвокатом М. Міхновським. В цей  же час власний національний центр починає створювати Товариство Українських Поступовців (ТУП). Щоб уникнути розколу, лідери обох центрів 4 березня погодились на створення об'єднаної організації з назвою Українська Центральна Рада. Самостійники об'єдналися з федералістами в надії, що революція приведе усіх до визнання незалежності України. Головою УЦР було обрано проф. М. Грушевського.

Три партії: Українська партія соціалістів-революціонерів(УСПР), Українська соціал-демократична робітнича партія(УСДРП) і Українська партія соціалістів-федералістів(УПСФ) — представляли майже весь політичний спектр українського суспільства. Вони мали певні особливості і відмінності. Та все ж вони були солідарними у своєму ставленні до двох проблем: усі ці партії були вірними соціалістичному ідеалу, а також усі вони були єдині в тому, що Україна має отримати автономію в Російській республіці. Така єдність спостерігалася в діяльності Центральної Ради і Генерального Секретаріату, які складалися з членів цих трьох партій. Швидкому зростанню авторитету ,популярності та впливовості Центральної Ради сприяло те,що він обстоював близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярні ідеї соціалізму. Такі ідейні засади та  організаційні основи значимою мірою і забезпечили їй широку народну підтримку.

У квітні був скликаний Всеукраїнський Національний Конгрес. Під час напружених дискусій  визначив базовий принцип державотворення :«тільки національно-територіальна автономія України у змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі». 

На ньому  делегати від політичних організацій, культурних і профспілок визнали Центральну Раду як парламент та обрали її новий склад числом у 118 осіб. Керівництво ЦР було обрано у такому складі: М. Грушевський (УПСР) — голова, В. Винниченко (УСДРП) та С. Єфремов (УПСФ) — заступники.

ЦР обрала виконавчий орган — Комітет ЦР, згодом — Мала Рада. Поруч з українськими Радами виступили Ради робітничих і солдатських депутатів, керовані РСДРП. З часом вони ставали щораз впливовішими організаціями. Ради ці складалися з більшовиків, меншовиків, есерів та бундівців. Поступово гору в них взяли більшовики.

Третьою владою в Україні були представники Тимчасового уряду — губернські комісари, яким підлягали війська. Між цими трьома владами точилася безперервна боротьба за Україну. У перших відозвах Центральної Ради містився заклик до скликання всенародних установчих зборів, на яких має бути вирішене питання про автономію України в майбутній федеративній Російській республіці. Сам М. Грушевський висунув гасло побудови національно-територіальної автономії України в Російській федерації.

Проте в Центральній Раді не було єдності, вона була поділена на автономістів і самостійників. Автономісти боролись за автономію України у складі Росії. Самостійники були прибічниками негайного проголошення незалежності України. Ця боротьба знижувала загальний потенціал українського національного руху. УЦР була першим у новітній історії українського народу спочатку загальногромадянським, а потім вищим державним органом. ЦР виступила ініціатором національного відродження України, очолила національно-визвольний рух і протягом 14 місяців (березень 1917 — квітень 1918 p.) практично втілювала українську ідею в життя. Отже, Тимчасовий уряд, російські буржуазні партії, як і більшовики, Центральну Раду не підтримали. Тільки російські радикали та бундівці заявили про свою підтримку нової влади за умови, що їм буде надано право культурної автономії.

І Всеукраїнський військовий з'їзд прийняв постанову про організацію армії. Виходячи з цього, ЦР постановила створити підрозділи Вільного Козацтва. Почесним отаманом його було обрано командира 1-го Українського корпусу генерала Павла Скоропадського. У червні 1917  р. відбувся військовий з'їзд, що затвердив статут Генерального Військового комітету на чолі з Симоном Петлюрою.

Та значна частина членів ЦР не зрозуміла значення організації української армії. Зокрема, В. Винниченко вважав, що «не своєї армії нам, соціал-демократам і всім щирим демократам, треба, а знищення всяких постійних армій». Тому армію України створювали стихійно і повільно. Проукраїнські налаштовані 16 дивізій не були завчасно зняті з фронту. При спробі пробитися в Україну вони були розгромлені більшовиками. Коли ж більшовицькі війська рушили в Україну, чинити їм опір було нікому.

М. Грушевський і В. Винниченко відмовилися  від допомоги 40-тисячного українізованого  корпусу, запропонованого у розпорядження ЦР генералом П. Скоропадським. Центральна Рада не змогла також забезпечити охорону правопорядку, організувати роботу залізниць, вирішити земельне питання, створити державний апарат. Єдність рядів ЦР похитнулася, між соціал-демократами і есерами розпочалися конфлікти. За цих умов потрібне було нестандартне рішення, яке з одного боку ,не дало б підстав Петрограду втрутитись в українські справи і зброєю придушити опозицію,з іншого – не вносячи дезорганізації, дало б змогу підняти національно – визвольні змагання на вищий щабель. Поклавши в основу своєї тактичної лінії принцип «ні бунту, ні покірності», ЦР знайшла таке рішення.

На II Всеукраїнському військовому  з'їзді 10 червня 1917 р. ЦР проголосила свій I Універсал, який декларував автономію України: «Хай буде Україна вільною - Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською...».

Одним з перших кроків після оголошення Універсалу стало створення Тимчасового революційного уряду України,— Генеральний Секретаріат. Його очолив В.Винниченко, юрист за освітою. Тимчасовий уряд змушений був через тяжке становище на фронтах І світової війни піти на компроміс з Центральною Радою. Для переговорів до Києва прибула делегація у складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі.  Росіяни змушені були визнати автономні права України.

Цей компроміс став причиною урядової кризи в Росії. Угода, підписана  у Києві, стала основою II Універсалу ЦР, проголошеного 3 липня 1917 р. В ньому вказувалось, що ЦР, до складу якої введено представників інших народів України, стане найвищим органом революційної демократії України. Вона виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган — Генеральний Секретаріат, який після затвердження Тимчасовим урядом стане носієм найвищої крайової влади цього уряду в Україні.

25 жовтня 1917 р. до влади у Петрограді  прийшли більшовики. Центральна Рада засудила переворот у Петрограді і створила Комітет з охорони революції в Україні. Проте в конфлікті між більшовиками і Київським військовим округом, який підтримував Тимчасовий уряд, ЦР дотримувалась нейтралітету. Ця помилка ЦР принесла перемогу більшовикам.

III Універсал був проголошений ЦР 7 листопада 1917 р. У ньому було заявлено про утворення Української Народної Республіки (УНР), яка зберігала при цьому єдність з Росією. До складу УНР зараховувались Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська губернії. Було оголошено широку програму демократичних реформ: скасовувалося право власності поміщицьких і нетрудових господарств на землю, встановлювався восьмигодинний робочий день, забезпечувалась свобода друку, віросповідання, страйків, скасовувалась смертна кара, амністію політв'язням. ЦР зобов'язувалась вести мирні переговори. Проголошення УНР стало видатною подією в житті українського народу. Це був черговий етап у розвитку української національно-демократичної революції.

З того часу національний рух в Україні став головним ворогом більшовиків у їх боротьбі за владу. Вони почали готуватись до війни з УНР.

Зовнішньополітичні  чинники все більше впливали на перебіг  подій в Україні. Зміцніла більшовицька влада в Росії прагнула за всяку  ціну втримати під своїм контролем  Україну.

З грудня 1917 р. Раднарком РСФРР проголосив «Маніфест до українського народу з  ультимативними вимогами до Центральної Ради», складений головою Раднаркому Росії В. Леніним і Л. Троцьким. У маніфесті визнавалась УНР, проте не визнавалась Центральна Рада. Далі більшовики вимагали припинити формування української армії, не пропускати на Дон козачі частини на допомогу генералу Каледіну, а також не роззброювати червоногвардійців. Більшовики РСФРР спровокували війну між Росією і Україною. Більшовицькі війська почали наступ на Україну. Воєнними діями проти України керувала комісія у складі В. Леніна, Й. Сталіна і Л. Троцького.

Російські війська були під командуванням В. Антонова-Овсієнка і М. Муравйова. Щоб приховати російську інтервенцію в Україні, В. Ленін настійливо радив своєму командуванню: «...Рішуче й беззастережне перелицювання наших частин, що є на Україні, на український лад — отаке тепер завдання. Треба заборонити Антонову називати себе Антоновим-Овсієнко, — він повинен називатись просто Овсієнком. Те саме треба сказати про Муравйова... та інших».

Тим часом у Бресті йшли переговори між Німеччиною і Росією. На початку грудня 1917 р. була підписана угода про перемир'я. Продовжувалися переговори про підписання мирного договору. Більшовицька делегація видавала себе за представників усіх народів бувшої Російської імперії. За цих обставин для ЦР головним стали три завдання:мобілізувати та організувати український народ для відпору агресору ;формально відмежуватися від більшовицького режиму ; створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками. З метою реалізації цих завдань Центральна Рада посилає в Брест-Литовськ свою делегацію. 

На переговорах українська делегація ознайомила присутніх дипломатів із змістом IV Універсалу ЦР. IV Універсал 22 січня 1918 р. закликав увесь народ звільнити Україну від більшовиків та інших напасників і проголошував, що «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу».

ЦР закликала всіх громадян  республіки захищати «добробут і  свободу» у боротьбі з «більшовиками  та іншими нападниками». Універсал  декларував низку принципово важливих положень:

• Проголошувалася незалежність, суверенність УНР.
• На уряд покладалося завдання «цілком самостійно» довести до кінця переговори з Центральними державами та укласти з ними мир.
• Гарантувалася передача землі селянам без викупу що до початку весняних робіт.
• Констатувалася націоналізація лісів, вод та підземних багатств краю.
• Брався курс на запровадження монополії на виробництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими товарами і встановлення державно-народного контролю над усіма банками.
• Ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б  схвалили Конституцію УНР.

Українські соціалісти в ЦР вважали, що війна між соціалістичними  урядами практично неможлива. ЦР не була готова до війни, вона мала у  своєму розпорядженні на Лівобережжі незначні військові формування кількістю в 15 тис. чоловік. їх очолювали такі вже відомі діячі, як С. Петлюра, що командував Гайдамацьким кошем Слобідської України, Є. Коновалець на чолі куріння Січових Стрільців та інші.

Ініціатива у війні належала більшовикам. Воєнні дії велися вздовж стратегічно важливих шляхів сполучення — залізниць. На початку лютого 1918 р. Київ був захоплений частинами РСЧА (Робітничо-Селянської Червоної Армії). У столиці розпочався червоний терор, грабунки і сваволя.

Делегація УНР на переговорах у Брест-Литовську  оголосила, що ЦР перебуває у важкому  стані і вимагає негайної допомоги.

Німеччина та її союзники звернулися до уряду РРФСР з вимогою відвести свої війська з території України. Проте Росія продовжувала операції проти УНР. Тоді війська Німеччини і Австро-Угорщини і загони ЦР перейшли у наступ проти військ РСФРР. 7 березня в Київ повернувся уряд УНР. Протягом березня-квітня 1918 р. російські війська були вигнані з України. Радянська Росія визнала суверенітет ЦР над УНР.

Брестський  мирний договір поклав початок міжнародному визнанню незалежної України. Ця угода давала ще один шанс для політичної самореалізації,але її демократизм та республіканізм не стикувались

Консерватизмом  керівництва окупаційних військ німецького блоку. За цих  обставин встановлення авторитарного правління  в Україні було лише питанням часу.  

У квітні 1918 р. в історії української  державності закінчилася доба Центральної Ради. 29 квітня 1918 р. ЦР ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив Павла Скоропадського гетьманом України. В результаті майже безкровного державного перевороту ЦР була розпущена і з'явилося нове державне утворення — Гетьманат «Українська держава». Суть перевороту полягала у спробі консервативних сил шляхом зміни парламентської форми правління на авторитарну створити нову державну систему. Скоропадським планувалась рівномірна участь усіх класів суспільства в політичному житті держави. Гетьман зосередив у своїх руках усю повноту влади - Він призначив отамана (голову Ради міністрів), затверджував і розпускав уряд, контролював зовнішню політику. У «Грамоті до всього українського народу» гетьман зобов'язувався забезпечити спокій, закон і можливість творчої праці.

Дійсно, епоха Гетьманату характеризується деяким економічним піднесенням. Вона була часом високої кон'юнктури. Була відновлена приватна власність, підтримувалось вільне підприємництво, була запроваджена гривня, працювали банки, акціонерні компанії та біржі.