Універсали Центральної Ради

У березні - квітні 1944 року розпочався другий етап грандіозної битви на Правобережжі. Війська І Українського фронту з 4 березня по 17 квітня 1944 року здійснили  Проскурівсько-Чернівецьку операцію, у результаті якої вороже угруповання  було розколоте на дві частини. Радянські  війська вийшли до передгір'я Кар-пат. 5 березня - 17 квітня 1944 року війська II Українського фронту в ході Умансько-Ботошанської операції розгромили VIII німецьку армію, вийшли26 березня 1944 року до державного кордону СРСР і перенесли бойові дії на територію Румунії —  країни-сателіта фашистської Німеччини. Війська III Українського фронту за підтримки  сил Чорноморського флоту успішно  здійснили Одеську операцію. 28 березня  вони визволили Миколаїв, а 10 квітня — Одесу. 
 
8 квітня 1944 року розпочалися бої за Крим. 11 квітня визволено Керч, 13 квітня — Сімферополь. 5 травня почався штурм севастопольських укріплень ворога. Особливо жорстокі бої розгорнулися на Сапун-горі. Після 9-го-динного штурму вона вже була в руках радянських військ. 9 травня 1944 року Севастополь звільнено від загарбників.

12 травня 1944 року Крим повністю визволили  від фашистів. 17-та німецька армія  втратила десятки тисяч осіб  убитими та полоненими, майже  всю бойову техніку.

Розгром нацистських військ у Криму викликало  хвилю піднесення в місцевого  населення,але досить швидко її заступили  заціпеніння і жах. Усе кримськотатарське  населення було звинувачене в  співробітництві з окупантами і  за  рішенням Державного комітету оборони  у травні 1944 р. виселене в Середню  Азію. Із загальної кількості (235,5 тис. чол.) виселених 86% становили жінки  і діти. Майже половина кримських  татар у 1944- 1945рр. вимерла.

Улітку 1944 року розпочався заключний етап визволення України від німецько-фашистських  загарбників. 13-14 липня розгорнулися бої з угрупованням гітлерівських  армій «Північна Україна» на Рава-Руському та Львівському напрямках. У результаті потужного наступу були оточені  значні сили ворога під Бродами (Львівська  область) — 8 дивізій чисельністю  до 60 тис. осіб. У боях знищено понад 38 тис. гітлерівців, понад 17 тис. узято  в полон. Серед розбитих сил вермахту була й дивізія СС «Галичина». Вона втратила більше половини свого складу. З оточення вирвалося тільки 3 тис. осіб, решта (3,7 тис.) потрапила в полон, загинула або перейшла в УПА. У ході успішного здійснення Львівсько-Сандомирської операції (13 липня - 29 серпня 1944 року) була знищена група армій «Північна Україна». Війська II та III Українських фронтів унаслідок Яссько-Кишинівської операції (20-29 серпня 1944 року) розбили групу армій «Південна Україна».

Останній  населеній пункт УРСР в її довоєнних  межах – село Лавочне Дрогобицької області – визволили від гітлерівців 8 жовтня 1944 р. Офіційним днем завершення вигнання військ  Німеччини та її союзників вважається 14 жовтня 1944 р., коли відбулося урочисте засідання в Києві.

У жовтні 1944 року в ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення всієї  території України: 27 жовтня був  звільнений від окупантів Ужгород, а наступного дня — решта населених  пунктів Закарпатської України.

Висновок

Український народ зробив значний внесок у  перемогу над німецько-фашистськими загарбниками. 6 млн. українців приймали участь у боях, кожний ІІ з них загинув, кожний ІІ з живих – інвалід. 2072 чоловіки отримали почесне звання Героя Радянського Союзу. 32 з них двічі, із 7 млн. нагород 2,5 млн. отримали українці. З 15 фронтів, що діяли за часів війни, більше половини очолювались українцями. В Україні діяло 60 партизанських з’єднань, біля 2 тис. підпільних груп. Загальні втрати Українців – 7 млн. чоловік (17% загального населення України).

Список використаної літератури

  1. Л.І. Кормич, В.В. Багацький

   «Історія України від найдавніших часів I до XXI століття». – Харків «Одіссей», 2000 с - 478.

2. О.Д. Бойко

«Історія України» посібник для  студентів вищих навчальних закладів. – Київ. Видавничий центр «Академія», 1999 с - 568

3. Турченко  Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. –

«Новітня  Історія України» (1939-початок XXІ  ст.) К.: Генеза, 2001,с - 384