Утворення держави з центром у місті Київ

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту

Кам’янець - Подільський  національний університет імені  Івана Огієнка

 

 

 

 

Реферат

Утворення держави  з центром у місті Київ

 

 

 

 

Виконав: 

студент 1курсу

11 групи

Історичного факультету

Трачук Дмитро Ігорович

 

Перевірив:

Кандидат історичних наук

Задорожнюк А.Б.

 

 

Кам’янець – Подільський 2012

План:

Вступ

Розділ І. Піднесення Києва

Розділ ІІ.Нормани. Перші князі на Русі Аскольд і Дір. Новгородська і                Київська незалежні держави

Розділ ІІІ.Об’єднання Північної і Південної Русі за Олега. Князювання Олега

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми:  Взагалі тема становлення Давньоруської держави проходить багатовіковий процес дослідження різними народами і їх державами. Вперше більш ґрунтовніше її досліджували у ХІХ столітті в Російській імперії, для того щоб на її основі створити державницьку ідеологію імперії Романових. В період СРСР актуальність даної теми не менша, і пов’язана насамперед з інтернаціональними прагненнями марксистко – ленінських ідеологів показати єдність слов’янських народів, знайти їх спільний дім і створити загальну і спільну історію без розмежування її на окремі періоди кожного з народів,  утвердивши цим безсмертне прагнення до об’єднання українців, росіян і білорусів в єдину державу.

Зі здобуттям незалежності українськими істориками переглядається радянська «єдина історія» слов’янських народів, і акцентується увага на те, що український народ мав власний шлях становлення починаючи з палеоліту до сьогодення, а невід’ємною частиною його консолідації було створення власної держави – Київської Русі. Саме тому питання витоку Давньоруської держави є напевно одне з найголовніших в сучасній українській історіографії.

Напротивагу новому погляду  на Київську Русь – як на українську державу, російська історіографія продовжує настоювати на тому що Київська Русь – російська держава,  і ніякого відношення до України вона не має, тай і сама Україна – невід’ємна складова Росії на всі віки, а її незалежність тимчасова.

Підсумовуючи хочу сказати, що актуальність теми  не зникне, поки існують народи, які прагнуть висунути себе на перше місце у процесі  формуванні Київської Русі, а тому сформувати єдину концепцію актуальності цієї теми неможливо.

Мета: Систематизувати історичні факти де відображено формування Давньоруської держави в єдину послідовну і різнобічну систему, яка би дозволила поєднати всі погляди на Київську Русь – як на спільну державу слов’ян.

Завдання:

• Розкрити середовище формування східно - слов’янської спільноти і її поступового розділення на 3 народності – українців, росіян, білорусів;
• Дослідити процеси формування центрів Давньоруської держави – Києва і Новгороду, їх формування та подальшу роль у історії східних слов’ян ;
• Визначити роль варягів у формуванні державності на Україні;
• Розкрити суть держави слов’ян її основу, соціально - економічні відносини на Русі в періоди додержавя і після;
• Дослітити розвиток Русі після формування Київської держави за князя Олега;
• Зробити висновки в яких  відобразити загальне бачення формування і початковий розвиток Давньоруської держави;

Об’єктом дослідження є місто Київ – як центр формування Київської Русі, резиденція князів і адміністрація  князівської влади. Відобразити Київ як передовий торгівельно – економічний центр держави східних слов’ян.

Методи дослідження: Опрацювання писемних і архівних джерел Київської Русі, а також дотичних повідомлень іноземних дослідників цієї проблеми, розгляд лінгвістичних джерел мов слов’янських народів і порівняння її зі старослов’янською мовою.

Хронологічні  межі:охоплюють період від другої половини ІХ століття до завершенняпраління Олега. За цей час Київська держава пройшла шлях від зародження до становлення.

Територіальними межами є територія яка  простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході доТаманського півострова на сході.

Історіографія:

У IX ст. в результаті тривалого  внутрішнього розвитку склалась одна з найбільших держав в Європи - Русь. Існування київської Русі охоплює  період з IX по 40-і роки XIII ст. Політична  форма держави на першому етапі  розвитку( до 30-ті роки XII ст.) є ранньофеодальною монархією з елементами федералізму. В 30-ті роки XII ст. Русь вступила в період феодальної роздрібненості, що характеризується подальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, кристалізацію  окремих князівств. Видозмінюючи свою федеративну структуру, Київська Русь проіснувала до 40-х років XIII ст. і  впала під ударами монголо-татарських завойовників.

В працях істориків В. М. Татищева, М. М. Карамзіна, М. П. Погодіна, М. О. Максимовича  розгорнуто широкий розвиток Київської  держави. Згідно істориків, Русь була єдиною державою, що забезпечувалася єдністю  князівського роду який володів країною.

М. І. Костомаров розглядав  Русь як федерацію князівств, засновану  на спільності походження, єдності мови, віри, побуту і князівського роду.

М. Грушевський у своїй праці „ Історія України-Руси” присвятив два томи Київській Русі. Він показав всю суперечливість її історичного розвитку. М.М. Покровський вважав, що Русь була феодальною державою, політична структура якої впродовж X-XIII ст. не зазнала кардинальних змін.

У працях Б. Д. Грекова, С. В. Юшкова. М. М. Тихономирова, Б. О. Рибакова, В. Й. Довженка створена нова концепція історії Русі, розвиток якої визначався феодальною системою. Щодо державного устрою то тут погляди істориків розійшлися.

Б. Д. Греков пов’язував розклад  Київської Русі з економічним  занепадом середнього Подніпров’я, що спостерігається з середини XII ст. С.В. Юшков крім економічного чинника, причиною занепаду держави вважав міжусобиці князів. Коли у 1169 війська Андрія Боголюбського взяли столицю Русі, Київська держава остаточно припинила своє існування.

М. М. Тихомироввизначає процеси  дроблення Київської Русі на окремі князівства, і підкреслював, що вона і у XII-XIII ст. продовжувала бути значною міжнародною силою на сході Європи. Згідно з Б.О. Рибаковим що час з 1132 по 1241 рр. потрібно називати періодом феодальної родробленості, а початковим етапом феодалізму, кристалізація самостійних князівств-королівств.

В. Й. Довженок підкреслював, що феодальні землі-князівства не являли собою нічого нового для Русі XII-XIII ст., а виникли з утворенням Київської держави і були її структурними одиницями. На його думку єдність Русі трималась на міцних економічних з’язках, матеріальної і духовної культури.

З поглядів В.Т. Павлушко і  Л. В. Черепніна Давньоруська держава, політична система якої заснована  на знаті та різних форм данини народів, проіснувала до 30-х років XIII ст.

Знаменитий російський вчений Михайло Ломоносов першим угледів в норманській теорії акцент на німецькому впливі і натяк на нездатність слов'ян до державного будівництва. Він виступив з гнівною відповіддю німецьким ученим і намагався обгрунтувати першочергову роль слов'ян. Зауваження Ломоносова лягли в основу так званої антинорманської теорії і поклали початок дискусії, що триває до цього дня.

У XIX — на початку XX ст здавалося, що норманісти близькі до перемоги, адже серед них були більшість  західних і цілий ряд видатних російських істориків. Не дивлячись на це, переконаними антинорманістами залишалися два ведучих українських історика — Микола Костомаров і Михайло Грушевський. Зате справжній контрнаступ проти норманістіврозвернувся радянській історичній науці 1930-х років. Норманська теорія проголошувалася політично шкідливою, бо вона “заперечувала здатність слов'янських народів створити незалежну державу”. Сам Нестор-літописець (легендарний чернець XI в укладач “Повісті минулих літ”) був оголошений тенденційним і суперечливим автором. При цьому його новоявлені критики намагалися спертися на дані археологічних розкопок, нібито що не підтвердили значної скандинавської присутності в Київській Русі. Звідси робився висновок: Київську Русь заснували самі слов'яни.

На соціально-економічний, суспільно-політичний і культурний розвиток Русі нормани, таким чином, не зробили великого впливу. Вони виступають не творцями російської державності, як це намагаються довести деякі історики-норманністи, а лише учасниками тих якісних змін в суспільно-політичному житті Русі, які були підготовлені багатовіковим соціально-економічним розвитком східного слов'янства.

Згідно ж антинорманської  теорії, “Русь” походить від назви  річок Рось і Русна в Центральній  Україні. Є у розпорядженні антінорманістів і ще однієї гіпотези: “Русь” пов'язана з кочовим плем'ям роксоланів, назва якого походить від іранського “rhos”, що означає “світло”. У всіх перерахованих гіпотез є серйозні недоліки, і жодна з них не отримала загального визнання.

В усякому разі в літописних джерелах, що дійшли до нас, слово “Русь” спочатку з'являється як назва народу, а саме варягів (скандинавів), потім - землі полян (Центральної України), а згодом — і всього політичного новоутворення — Київської Русі. Попутно відзначимо, що вже в 1187 р. в літописах з'являється і термін “Україна”, але для позначення лише околиць Київської Русі. Коротше кажучи, історики так до цих пір і не прийшли до згоди ні з питання про походження слова “Русь”, ні з питань проблемскандинавських або слов'янських заслуг в створенні Київської Русі.

Розділ І

Піднесення Києва

В ІХ столітті Київ став найбільшим політичним, релігійним, ремісницько-торговим центром  майбутньої давньоруської держави. Київ постав на правому березі Дніпра, на кручах, які високо здіймаються над річкою. Це найзручніше місце для розташування міста в усьому Середньому Подніпров’ї. Тут пролягає межа між зонами лісу і лісостепу. У місці, де виник Київ, межу лісу і лісостепу перетинає могутній Дніпро. Не просто перетинає, а саме тут збирає води з величезних просторів, які зі сходу несе йому Десна, а із заходу - Прип’ять. Отож, Київ немов ключ, яким замикалися водні шляхи в усі сторони світу. Звичайно, таке виняткове місце не могло не стати великим могутнім центром навколишніх земель. Високі кручі з обривистими берегами, порізані річками Либідь, Почайна, Глибочиця, Киянка, були готовими укріпленнями, які створила сама природа. На цих пагорбах і з"явився Київ. Про його виникнення розповідається в нашому найдавнішому літописі "Повісті временних літ". Літописець Нестор записав народну легенду про трьох братів – Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь, які заснували на землі мудрих полян місто і назвали його в честь старшого брата Києвом. Кий сидів на тій горі, де узвіз Боричів, а Щек на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив на третій горі, яку назвали Хоревицею. "І був довкола ліс і бір великий, і ловили вони тут звірину. Були ж вони мужами мудрими і тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві і сьогодні". Нестор згадав і другий переказ про те, що Кий був перевізником на Дніпрі. Але одразу ж спростовує цю легенду, доводячи, що Кий був князем, адже він ходив у Царгород, і цесар Візантії приймав його з великою шаною. На жаль, Нестор не знав ні імені цесаря, ні точних дат життя Кия, а отже, й заснування Києва. Він згадував, що Кий, повертаючись із Царгорода, заклав містечко Києвець на Дунаї і хотів осісти там. "Але не дали йому ті, що жили поблизу". Кий повернувся і скінчив своє життя у Києві. Ця легенда розійшлася між навколишніми народами. Вона записана у вірменському літописі та інших писемних пам’ятках[2, c. 41-42].

Ми знаємо імена засновників  міста, а от про дату його виникнення вчені до цього часу сперечаються, існують різні, часом протилежні, думки. Територія була заселена з  найдавніших часів, знайдено залишки  поселень. Поселення з найдавніших  часів до ІІІ ст. до н.е. називають  докиївськими. Далі життя на цих  пагорбах закипіло ще бурхливіше –  на Старокиївській і Замковій горах, на Подолі, Оболоні, Печерську. Жителі не лише вирощували хліб і доглядали  худобу, а й знали різні ремесла, торгували з грецькими містами  на Чорному морі. Вчені знаходили  цілі скарби римських монет тих часів. Це підтверджує, що вже на початку  нашої ери сюди вели і тут закінчувалися  торгові шляхи з півдня. Особливо великими й багатими стали в ІІ – ІІІ ст. н.е. Але згодом вони занепали. Аж удругій половині V ст. тут знову завирувало життя. Вчені  дійшли висновку, що Кий князював тут  наприкінці V ст. Відтоді й ведуть вік міста, йому уже більше 1500 років. Проблема походження Києва постійно привертала увагу істориків Довгий час це літописне оповідання було єдиним історичним джерелом, проте  історики ставились до нього досить скептично і приходили до протирічних  висновків, приписуючи заснування Києва  сарматам, готам, гунам, аварам, норманам.

З цього пагорба відкривається  панорама Нижнього міста - Подолу. Це один з найдавніших районів Києва. Літописні згадки дають виразне  уявлення про його значення і роль в житті Києва. Тут знаходився головний торгівельний центр – Торжище, міська вічова площа, кам’яні собори, двори торгівців. Він розміщується на правобережній низині між гирлом р.Почайни та схилами старокиївської гори, Замкової , Щекавиці і Хоревиці. Звідси й назва Поділ, тобто низинна  місцевість. Перші поселення на його території відносяться до періоду  пізнього палеоліту. Про давність Подолу свідчать й назви вулиць – Щекавицька, Хорива, Борисо-Глібська, Ігоревська, Братська, Волоська. За часів Київської Русі Поділ був торгівельно-ремісничим центром міста, площа якого становила близько 200 га. Квартали мали й відповідну назву: Гончарі, Дегтярі, Кожум"яки, Торжище. Гирло р.Почайни служило гаванню, а сама ріка – однією з трас шляху "з варяг у греки". Було знайдено залишки майстерень. В них працювали ремісники більш, як 60 спеціальностей. Ремісники освоїли складні у технічному плані виробництва – обробка заліза, лиття ювелірних виробів, виготовлення будівельних матеріалів, скловиробництво, художнє ремесло. Провідною галуззю було ковальство, тут вироблялись усі різновиди виробів із заліза та сталі – близько 150 видів. Високого рівня досягло художнє ремесло. У знайдених скарбах налічувалось більш як 3тис. дорогоцінних ювелірних виробів із золота та срібла. Поділ проводив широку торгівлю. Сюди регулярно прибували купці і навіть на деякий час оселялися, утворюючи колонії. Відомо, що біля Торжища знаходився двір новгородських купців, які побудували церкву Святого Михаїла – Новгородську божницю. Всамому центрі, навколо торгівельної площі, були побудовані храми Святої Богородиці Пирогощі, Святих Бориса і Гліба. Замовниками храмівна Подолі були не князі і монастирі, а торгівельно-ремісничі об"єднання. Тому головна увага приділялась не внутрішньому, а зовнішньому вигляду. Недалеко знаходилась Турівська божниця, яку заснували купці з Турова. Літописи свідчать, що на Подолі в ХІ –ХІІ ст. проводились великі будівельні роботи – зводились укріплення, "столпія". Вони проходили приблизно по р. Глибочиця. Споруд стародавнього часу на Подолі зараз не збереглося, проте їх багато у Верхньому місті, на Старокиївській горі, де було засновано "град Кия"[6, c. 37-39].