Художні світи сюрреалізму

«Живопис, – стверджує Далі, – це ручна фотографія конкретної ірраціональності і уявного світу речей». Художник повинен достовірно відобразити свої сновидіння, так як саме це не контрольоване нічим ззовні, спонтанне життя людського «Я» представляється художникові-сюрреалісту справжньою реальністю. Парадоксальне поєднання ірреального і натуралістичного – одна з кардинальних властивостей мистецтва Далі, що яскраво представлена  його всесвітньовідомою картиною «Сон, викликаний польотом бджоли навколо граната за секунду до пробудження» (1944 р.)(додаток 5).

Далі зробив наступний коментар до цієї картини: «Метою було вперше зобразити відкритий Фрейдом тип довгого зв'язного сну, що викликаний миттєвою дією, від якої відбувається пробудження. Подібно до того, як падіння голки на шию сплячого одночасно викликає його пробудження і довгий сон, що кінчається гільйотиною, дзижчання бджоли викликає тут укус жалом, який розбудить Гала. Вся життєдайна біологія виникає із гранату, що луснув. Слон Берніні на задньому плані несе в собі обеліск і атрибути батька»[18, с.30].

Ще одна особливість творчості С. Далі – надія на «випадок», непередбачуваність і «диво», які тільки й можуть якось поєднати непоєднуване, достовірність і вигадку, «поезію і правду». Картина «Спокуса святого Антонія» написана на прохання кінорежисера – авангардиста Луїса Бюнюєля як ескіз для задуманого ним фільму за романом Мопассана «Милий друг». Фігури коней, слонів, що насуваються на глядача на огидних павукових ніжках, – уособлення чуттєвості. (додаток 6).

Композиції «хаосу» С. Далі суворо продумані, він блискучий «конструктор» (за висловом Ф. Г. Лорки), у його полотнах завжди сувора архітектоніка, внутрішня рівновага. У той же час він створює художньо виразні образи. Їх відрізняє краса ліній, динамічність малюнка.

Кожна деталь великих полотен, виписаних з ретельністю середньовічного майстра, подібна слову в тексті: якщо його не зрозуміти, буде викривлений і зміст цілого. Нерідко роботи Далі містять «цитати» з картин Сурбарана, Ель Греко, Веласкеса, Фермера та інших майстрів. Тісний зв’язок живопису з текстовою природою мистецтва дозволяє говорити про нього як про «середньовічного» майстра і тим самим про зв’язок його творчості з релігією і філософією.

«Постійність пам’яті» – одна з найвідоміших робіт художника. Годинники символізують викривлене відчуття часу, яке властиве людям. (додаток 7).

Серед величезної кількості картин, створених художником, неможливо не згадати «Передчуття громадянської війни». На картині зображено величезну, жахливу конструкцію, що покоїться на маленькій, ілюзорно написаній скриньці-шафі і розміщується на тлі мертвого, без ознак життя, типово сюрреалістичного пейзажу. Лише хвилююча блакить неба з перлисто-золотавими хмарами нагадує про те, що дія все ж таки відбувається на землі.

Картину «Осінній канібалізм» було написано в 1937 р. Автор прокоментував її так: «Ці іберійські істоти, що поїдають одна одну серед осені, виражають пафос громадянської війни, в якій я бачу щось із галузі природознавства, на відміну від Пікассо, який вважає її (війну) явищем політичним».

 Далі відмовляється від простоти, більше того, він з огидою ставиться до неї, оспівуючи «красу, що жахає».

Усі ці мотиви знайшли своє відображення і в поемах, і у фільмах художника, знятих у співавторстві з Бунюелем («Андалузький пес», 1928, «Золоте століття», 1930).

У 1948 р. Далі пише велику книгу, присвячену техніці живопису — «П’ятдесят чарівних секретів». У ній він розповідає про матеріали живопису, фарби, дає свої рецепти.  У 1940-1948 рр. Далі живе в США, де має надзвичайну популярність. Повернувшись до Іспанії, живе в Порт-Лігаті в Каталонії. У творчості цього періоду простежується звернення художника до різних витоків мистецтва — нідерландського реалізму, італійського бароко («Христос святого Хуана де ла Крус», «Відкриття Америки Христофором Колумбом»), абстракціонізму, поп-арту. З 1970 р. він часто звертається до методів, які дають змогу надзвичайно  реалістично  передати рельєфність (щось на зразок голографії чи стереоскопії).

У 1979 р. Далі обирають членом Академії мистецтв Інституту Франції. Свою шпагу академіка він прикрасив фігуркою лебедя Лєди (кілька разів він писав образ коханої жінки Гала у образі лебедя, як приклад згадаємо полотно «Атомна Лєда») і трьома характерними елементами людського обличчя — ніс, рот, підборіддя, — які згодом будуть використані при створенні флакона для парфумів «Далі» (презентовані 26 жовтня 1983 р. в музеї Жакмар-Андре в Парижі).

У 1981 р., незважаючи на хворобу, Далі пише «Перлину», картину, в якій простежується паралель з Інфантою Маргаритою Веласкеса. Тоді ж створено кілька картин за мотивами робіт Мікеланджело, а також знаменита робота «явлення обличчя Афродіти Книдської в пейзажі», яку можна побачити на будь-якому флаконі парфумів «Далі».

У 1982 р. пішла з життя Гала, а разом з нею зникає ексцентричний та екстравагантний сюрреаліст Далі. Залишившись без підтримки своєї музи, він перетворюється на хворого генія, покірного та довірливого. Проте Далі продовжує невтомно працювати. Одна з картин, яку він створив незадовго до смерті Гала, — «Три славетні таємниці Гала». Він живе один у замку Пуболь, де пише на теми свого особистого життя, своєї хвороби, своїх спогадів, остаточно відмовившись від «уяви, прислужниці примхи та мрії».

Останні ретроспективні виставки-шоу Далі відбулися в 1983 р. в Музеї сучасного мистецтва в Мадриді, в Королівському палаці в Барселоні. У цьому ж 1983 р. король Іспанії Хуан Карлос І проголосив Далі маркізом де Далі і де Пуболь. У травні 1983 р. Далі пише свою останню роботу «Ластівчин хвіст», навіяну теорією катастроф.

Сальвадор Далі глибоко національний художник. У його творчості легко вловлюється вплив середньовічного і пізнішого іспанського живопису і філософії. Великим був вплив Мігеля де Унамуно (1864-1936), мислителя, який стверджував, що «печаль» і «скорбота» – свідчення залежності особистості від абсолюту, а «з власного глибинного ніщо людина черпає нові сили, щоб прагнути бути всім».

У величезній спадщині С. Далі – їм створено близько 1200 тільки станкових картин – менше десяти безпосередньо релігійних сюжетів. Серед них особливо відомі «Христос святого Іоанна на хресті», «Розп’яття» і «Таємна вечеря».

Вершина творчості художника – чудове полотно «Таємна вечеря» (Додаток 7). Тут і «повітря», і світло, і конструкція; і сон, і дійсність, і надія, і сумнів. У центрі великого горизонтального полотна зображений Христос. Він у трьох іпостасях. Як Син, що прийшов на землю, він сидить за столом зі своїми учнями. Але при цьому він занурений по пояс у воду – хреститься водою, або духом святим, і тим самим втілює другу іпостась трійці. Над ним примарно височіє чоловічий торс – немов частина композиції «Вознесіння» – повернення до Бога-Отця. Апостоли, низько схилили голови до столу, молитовно склали руки – вони немов поклоняються Христу або сплять? Як відомо з Євангелія, Христос просив учнів не спати, поки він благає Бога: «Цю чашу повз пронеси».

Картина гармонійна і світла, поєднання синьо-блакитних, жовто-золотистих фарб близькі до колірного строю рублевської «Трійці». Важко уявити, що це створив той же художник, у чиїй душі одночасно зріють жахливі образи пекла.

Г. Гессе писав про подібні духовні шукання: «І ця сила, яка змушує людину мріяти про вищі її можливості, яка знову і знову веде її геть від тварини, – це, мабуть, завжди одна й та ж сила, якби ми не іменували її, – сьогодні релігією, завтра розумом, післязавтра якось ще».

Мабуть, як ніхто інший Сальвадор Далі гостро відчув і висловив у своєму мистецтві ту останню грань, за якою – загибель, «кінець світу», і лише вічні духовні цінності, на думку художника, такі, як розум, добро, краса, можуть бути духовною опорою людини.

Образи «небесної геометрії» Далі черпав у середньовічних богословських творах. У його картинах вони втілюють надію на існування абсолютних, вічних цінностей, що протистоять абсурду і хаосу

 Твори художника, який ще за життя створив «міф про Далі», представлені майже в усіх американських та європейських музеях. Життя та творчість митця дивно сплелись в єдине містичне ціле, як і його твори, в яких поєдналися віртуозне володіння художньо формою зі здібностями неперевершеного копіїста; бунтарство та відкидання творів класичного мистецтва з парадоксальним поєднанням ірраціонального та натуралістичного, віра в рятівну силу досконалої форми та оспівування краси жіночого тіла.

Помер художник у 1989 році, але його картини житимуть вічно, дивуючи нас та ще не одне покоління наших нащадків своєю загадковою, божевільною, ексцентричною красою і геніальністю.

2.2 Особливості  творчості Макса Ернста

 Одним з найбільши яскравих представників сюрреалізму є Макс Эрнст (1891-1976) − німецький живописець, графік і скульптор, засновник дадаїзму, майстер колажу, основоположник техніки фроттажа.

Макс Ернст народився в містечку Брюль у Німеччині 2 квітня 1891. У 1908-1914 паралельно із заняттями живописом і літературою вивчав філософію, психологію й історію мистецтва в Боннському університеті. У 1919 в Кельні брав участь у створенні групи дадаїстів − прихильників руху, що виник трьома роками раніше в Цюріху серед художників, письменників і критиків, розчарованих війною і прагнучих спростувати встановлені громадські, моральні та художні цінності.

У тому ж 1919 р. художник створив свої перші колажі. Для них він брав гравюри з наукових видань і старих каталогів, рекламні проспекти та плакати, сторінки популярних романів тощо. Сюжет, вилучений зі свого контексту і перенесений в абсурдне оточення, перетворювався на сюрреалістичний образ. Ернст виготовляв цілі серії таких робіт, наприклад «роман в колажі» «Стобезголова жінка» (1929), що складається з 149 композицій. У 1922 р. Ернст переїхав до Парижа, де жив до початку Другої світової війни. У 1924 р. він приєднався до Андре Бретона і оточуючих його художників і поетів, разом з якими заснував сюрреалізм − напрям у мистецтві, який прагнув передавати реальність підсвідомого за допомогою «автоматизму» або техніки вільних асоціацій. Фрейдистські погляди настільки були засвоєні багатьма лідерами сюрреалізму, що перетворилися на їхній спосіб мислення. Вони навіть не згадували про те, з якого джерела узятий той чи інший чи погляд підхід. Так, Макс Ернст розвивав свою зорову уяву, споглядаючи предмети примхливої, ірраціональної форми [ 20, с.25].

Живописом Ернст серйозно зайнявся в 1909 році. Його кумирами стали Ван Гог, Гоген, Моне, пізніше − Кандинський, Делоне і Марке, з яким йому пощастило познайомитися особисто. На початку 1910-х років Ернст вступив до товариства художників «Молодий Рейн». В цей же час він виставив кілька своїх робіт в одній з боннських книгарень і в галереї у Кельні, потім познайомився з Аполлінером і Делоне, з'їздив до Парижа і взяв участь у Першому осінньому берлінському салоні, який організувало видавництво «Штурм».

З фронту Першої світової війни Ернст повернувся переконаним пацифістом, і в 1919 році в Кельні брав участь у створенні групи дадаїстів − прихильників руху, що виник трьома роками раніше в Швейцарії серед художників, письменників і критиків, розчарованих світовою війною та прагнучих спростувати традиційні суспільні, моральні та художні цінності, які не змогли запобігти катастрофі.

Дадаїсти влаштовували скандальні виставки під гаслом «Все, що раніше не було мистецтвом, тепер прирівнюється до мистецтва. Дада переможе!».

«Дада» − слово, що означає і все, і нічого, епатаж, абсурд, антиестетику. Що нерідко виражалося в алогічному поєднанні людей і речей у художніх композиціях, в підкресленні контрасту між природою і технікою. Їх улюблений художній прийом − колаж, в основі якого − комбінація різних контекстів, яка веде до нової зображуваної реальності. «Мінімум добавки - максимум впливу» − під таким девізом дадаїстами модифікувалися і з'єднувалися в блоки ілюстрації із старовинних журналів, популярних романів, наукових видань, каталогів, навчальних посібників, рекламних проспектів і плакатів. Приміром, на існуюче вже зображенні священної гори Фудзіяма «шпалерами» закривалося або зафарбовувалося все непотрібне. Потім до того, що залишилося, додавався малюнок якогось приладу, несподівана назва − і у глядача виникали зовсім нові асоціації.

 «Одного разу в 1919 році, опинившись в дощову погоду в одному місті на березі Рейну, я був вражений маною, які прикували мій погляд до сторінкам ілюстрованого каталогу, на яких красувалися предмети антропологічного, мікроскопічного, психологічного, мінералогічного, палеонтологічного толку. Я знайшов там зібрані воєдино настільки різні фігуративні елементи, що сама абсурдність цього зібрання викликала в мені раптове посилення зорово- пророчих здібностей і суперечливих, двоїстих, троїстих і множинних образів, що накладаються один на одного з наполегливістю і швидкістю, властивими любовним спогадам і образам у півсні... », - писав Ернст в книзі «За межами живопису».

Художник використав і інші автоматичні техніки. Наприклад, вішав банку з фарбою на висоті 1-2 метра над полотном і розгойдував її в різних напрямках. З просвердленої в банку дірочки рідка фарба потрапляла на полотно. Потім химерні зображення оброблялися згідно вільної фантазії художника.

З 1925 р. художник почав працювати прийомом фроттажа («натирання»). «Алхімічна» процедура фроттажа була почасти підказана текстом Леонардо да Вінчі про образи, що виникають при розгляданні випадкових безформних плям. Перекладаючи на папір різні фактури і слабкі рельєфи натираю рухами олівця, художник створював якусь суггестивную праформу, що породжує нестійкі, переливаються образи. Подальше промальовування контуру і окремих деталей закріплювало «рухому галюцинацію», надавало їй велику виразність. У графічному альбомі «Природна історія» (1926) потік образів з'являється спонтанно, «природно», і прийом фроттажа немов моделює стихійне формотворення природи. Фроттаж, в якому реалізувався сюрреалістичний принцип «психічного автоматизму», Ернст застосовував і в живописі. У полотнах, написаних за ескізами − фроттаж, відроджуються улюблені мотиви німецького романтизму: лісові хащі, таємничі печери, похмурі скелі, мертве світло місяця, фігури і лики, що виникають, як марево, з гіллястих сплетінь і заростей ( «Нічний вид воріт Сен- Дені», 1927; «Орда», 1927) [ 20, с.70].