Теорії гіпотези походження фізичної культури

 

11. Особливості розвитку  ф. к-ри в Англії. Погляди Д.Локка на ф. в-ння. Німецька система гімнастики.

Дж. Локк (1632-1704) — видатний англійський філософ і педагог. Він дуже високо оцінив роль виховання, яке повинно підготувати людину до життя. Основним принципом виховання він вважав корисність. Звідси у нього велика увага до фізичного розвитку дітей, піклування про зміцнення їх здоров'я.  Локк був прихильником виховання "джентльмена" він велику увагу приділяв виробленню витончених манер, навичок ввічливої поведінки. Головним завданням морального виховання Локк вважав вироблення твердої волі, вміння стримувати нерозумні бажання. Виховання повинно привчати людину управляти собою.

На відміну від Коменського Локк не був прихильником колективної підготовки. В основу його теоретичної концепції з питання фізичного виховання була покладена теорія Ювенала "У здоровому тілі — здоровий дух'. Людині насамперед, вважав він, необхідно зміцнювати здоров'я, систематично доглядати тіло, займатися цілеспрямованими фізичними вправами. Основний упор у фізичному вихованні він робив на плавання, їзду верхи, фехтування, боротьбу і танці. Але Локк негативно відносився до спортивних змагань. Тому їзду верхи він розглядав тільки як засіб зміцнення здоров'я, а фехтування — як засіб самозахисту.

Свої педагогічні погляди Дж. Локк виклав у творі "Думки про виховання".

Засновниками німецької системи  гімнастики були Фрідріх Людвіг Ян, Ернст Айзелен, Адольф Шпіс. Основу цієї системи складали вправи на гімнастичних снарядах, військово-ігрові вправи, туризм, екскурсії. Головною метою вважався розвиток рухових здібностей, складних рухів, волі і дисциплінованості.

1810 року в Німеччині був створений  перший гурток любителів гімнастики, що поклав початок гімнастичному руху. Активну роль у ньому відігравав Фрідріх Ян, він організував під Берліном майданчик для гімнастики і приступив до роботи. Молодь під його керівництвом займалася фізичними вправами на гімнастичних снарядах і одночасно слухала бесіди патріотичного характеру.

У 1817 р. число учнів Яна у Берліні досягло 1100 чоловік, крім того, у різних містах Прусії було створено біля 80 нових центрів фізичного виховання. У квітні 1816 року Ян разом з Ернстом Айзеленом, одним із тренерів, видав книгу "Німецьке гімнастичне мистецтво'.

Після розгрому Наполеона деякі турнерські організації виступили проти феодальної реакції, за возз'єднання Німеччини на буржуазних засадах. Ці виступи виклик неспокій у прусського уряду, і з 1819 р. і заборонено фізичне виховання у школа: гімнастичні заняття дорослих на свіжому повітрі. Яна посадили у фортецю (випусти. 1825 р.). Заборона на заняття гімнастики тривала з 1820 по 1842 рік. У 1842 році була знята заборона комплексу вправ Яна.

Систему Яна стосовно школи розвинув швейцарець Адольф Шпіс і доповнив зручними снарядами, перешикуванням, висами і упорами. Йому допоміг Ернст Айзелен, що розробив методику викладу і виготовив наочні таблиці. Система Яна Шпіса складалася з: 1) порядкових вправ; 2) вільних вправ; 3) вправ на снарядах — рухомих і нерухомих; 4) масових вправ; 5) ігор.

Німецькі теоретики зарахували до гімнастики всі види фізичної культури. З особливим бажанням вони займалися стрибковими видами атлетики. Однак решта та видів фізичних вправ — атлетика, веслування, біг на ковзанах, велоспорт розвивались у зовсім інших умовах і за іншими законами, ніж рухи у гімнастиці. Тому другій половині XIX ст. прихильники цих видів поступово залишили ряди гімнастичного руху.

 

 

 

12. Виникнення та розвиток  шведської, французької системи  гімнастики.

Засновником шведського гімнастичного  напрямку є П. Лінг. Він вивчив стародавню фізичну культуру Китаю, Скандинавських країн, німецьку гімнастику Нового часу. Виходячи з цих напрямків, П. Лінг класифікував фізичні вправи на основі знань анатомії і біології. П. Лінг розділяв гімнастику на чотири види: військову, педагогічну, лікарську і естетичну, але практично створив лише військову.

Педагогічну гімнастику розробив Я. Лінг (син П. Лінга). в 40-х рр. XIX ст. Він описав техніку виконання і методику викладання шведської педагогічної гімнастики, структуру уроку, мав гімнастичні снаряди – гімнастичну стінку (шведська стінка), лаву, гімнастичну колоду (бум) і ін.

Виходячи з уявлення, що людський організм складається з різних ланцюгів, творці шведської гімнастики вважали  за необхідне розвивати ці окремі частини тіла. Так, усі вправи були розділені на наступні групи: для  ніг, спини, рук, преса, грудної клітки, для розвитку серцево-судинної і  дихальної систем і т.д. Запропонована  структура уроку була складною і  мала 12–18 частин. У кожній частині  передбачався вплив на ту чи іншу групу  м’язів чи функціональну систему  організму.

Шведська гімнастика була кроком вперед у змісті пояснення вправ з  погляду знань в галузі анатомії і біології. У Швеції того часу була організована підготовка викладачів з  вищою освітою по гімнастиці. У 1813 р. у Стокгольмі відкрився Центральний  гімнастичний інститут. Я. Лінг розробив перший проект закритого спортивного залу, за яким почали будувати перші спортивні зали. Фізичне виховання у шведській школі проводилося і серед дівчат. Шведська гімнастика органічно доповнювала німецьку. У практиці фізичного виховання ці дві системи поступово злилися.

На початку XIX ст. виникла французька гімнастика. Причиною її появи стало прагнення буржуазії відродити військову могутність своєї армії. Французька гімнастична система створена полковником іспанської армії, іспанцем за походженням, Франціско Аморосом (1770-1848). Мета — вироблення військово-прикладних навичок. Основні вправи — ходьба, біг, стрибки, лазіння і перелазіння, перенесення вантажу, плавання і пірнання, боротьба, метання, фехтування, вольтижування і стрільба. У 1819 р. Аморос відкрив гімнастичну цивільну і військову школу і був призначений інспектором і методистом фізичної підготовки усіх військово-навчальних закладів Франції. У своїй діяльності Аморос використовував педагогічні теорії Локка, Руссо, Песталоцці, військово-педагогічну практику Суворова і гімнастику Гутс-Мутса. При цьому він не копіював, а створив свій оригінальний метод фізичного виховання, який сучасники і послідовники назвали природно-прикладною гімнастикою. Він пропонував педагогам вивчати індивідуальні особливості вихованців і вести спеціальний фізіологічний листок на кожного, хто займається. За засобами фізичного виховання Аморос поділяв гімнастику на цивільну, військову, лікувальну і сценічну. У системі Амороса знайшов застосування змагальний метод оволодіння технікою вправи.

 

13. Характеристика сокольської гімнастичної системи, скаутський рух.

У середині XIX ст. почала створюватися сокольска система гімнастики. Це перша значуща слов'янська система фізичного виховання, що одержала назву «Сокіл» – символ волі, мужності, незалежності. Засновником її був відомий діяч культури Чехії М. Тирш. Сокольска гімнастика внесла значний вклад у створення сучасної спортивної і художньої гімнастики. Вона містила в собі уже відомі з німецької і шведської гімнастики вправи, але істотно доповнила їх іншими рухами. У сокольскій гімнастиці була зроблена спроба класифікації фізичних вправ на новій основі. Вони розподілялися на чотири основні групи.

Перша група – вправи без снарядів: ходьба, біг, вільні вправи, стройові вправи, хороводи, танці. 
Друга група – снарядові вправи: стрибки прості в довжину, стрибки у висоту, стрибки із жердиною в глибину, вправи на козлу, столі в довжину, коні в довжину і ширину з ручками і без ручок, перекладені, брусах, кільцях на місці й у розкачуванні, на ходулях, сходах, шведській стінці, канатах, жердинах, шведській лаві, колоді, кулі, ковзанах, велосипеді. Вправи зі снарядами: вправи з різними предметами (ціпками, гантелями, вагами, піками, ціпами, киями, молотами, палицями, лопатами, кирками, мотиками, косами, луками, сходинами, колодою), вправи в метаннях (списа, диска, молота, куба, ядра, м'яча), вправи з предметами. 
Третя група – групові вправи: піраміди, масові гімнастичні виступи, рухливі ігри. 
Четверта група – бойові вправи: фехтування, боротьба, бокс, вправи з протидією суперника. 
Кроком уперед виявилося те, що в сокольській гімнастиці зверталася увага не на кількість повторень, як це було в німецькій і шведській гімнастиках, а на гармонію виконання рухів. Гімнастичні вправи стали поєднувати в комбінації, використовувати музичний супровід, гарний одяг, різне зовнішнє оформлення. Урок поділявся на три частини: підготовчу, основну і заключну (так, як це робиться в даний час). Методика проведення занять включала багато цікавого і нового, особливо при масових гімнастичних виступах, у яких брали участь до 15-20 тис. чоловік.

Велику увагу фізичному вихованню  відігравав скаутський рух, створений в Англії Робертом Пауелом. Він організував дітей у групу розвідників, створив систему випробувань. Законів скаутів.  Скаутські загони створювалися  для організації позашкільної роботи з учнями у віці від 8 до 17 років. Скаути носили відповідну форму, значки, були озброєні палицею, яку використовували як спортивний снаряд. Скаути брали участь у різних походах, змаганнях, екскурсіях, турнірах. Великого розповсюдження набув скаутський рух серед дівчат.

 

17. Історія зародження олімпійського руху 

Заслуга в становленні олімпійського  руху сучасності належить насамперед талановитому французькому громадському діячеві і організатору, баронові де Кубертену. Він народився в Парижі в 1863 р. в багатій дворянській родині. Освіту здобув в офіцерській школі, але її не закінчив, залишив, щоб продовжити навчання в Сорбонському університеті. Кубертен захоплювався історією, філософією і сучасною політикою.

У той же час його цікавили педагогічні проблеми виховання молоді, в основному фізичного. Ситуація у Франції була така, що вимагалося покращувати фізичну підготовку французької молоді. У 1880 р. група республіканців на чолі з Кубертеном засновує Національну лігу фізичного виховання. Ліга ставила перед собою завдання охопити все населення Франції спортивним рухом, насамперед шкільну систему. Вивчивши методи шведської, німецької, французької гімнастик, Кубертен прийшов до висновку, що розвиток фізичного виховання у Франції має йти не шляхом воєнізованої фізичної підготовки, а з використанням англійського досвіду, що включав в себе як ігрову, так і спортивну діяльність

З ініціативи П. Кубертена в 1889 р. в рамках міжнародної виставки в Парижі проводиться конгрес з фізичної культури. На його засіданнях обговорюються питання розвитку фізичної культури в різних країнах.

Навесні 1893 р. П. Кубертен створює комітет з підготовки міжнародного конгресу, який був проведений у 1894 році у Парижі в університеті Сорбонна. В ньому взяли участь делегати з 39 спортивних  товариств різних країн. Робота конгресу проводилася у двох секціях: в першій обговорювалися питання любительського і професійного спорту. У другій секції було прийнято головну постанову конгресу - про відродження Олімпійських ігор. В основному документі - Хартії - викладалися цілі, принципи та програма майбутніх Олімпійських ігор.

Хартія проголошувала:

1. В інтересах моралі Міжнародного  конгресу окремі країни вважають  за необхідне відродити на  міжнародній основі Олімпійські  ігри в сучасній формі, але  з дотриманням стародавніх традицій.

2. До участі в Іграх слід  запрошувати спортивні об’єднання  всіх країн. Кожна країна може  бути представлена тільки своїми  громадянами. Перед Олімпійськими  іграми, які будуть святкуватися  кожні чотири роки, окремі країни  повинні проводити відбіркові та попередні змагання з тим, щоб їх представляли тільки кращі спортсмени.

3. У програму міжнародних Олімпійських  ігор будуть включені наступні  види спорту:

а) власне атлетичні: біг, стрибки, метання  диска, важка атлетика;

б) водні види спорту: вітрильний спорт, веслування, плавання;

в) ковзанярський спорт, фехтування, боротьба, бокс, кінний спорт, спортивна  стрільба, гімнастика, велоспорт.

4. За винятком фехтування у  всіх інших видах спорту в  олімпійських змаганнях можуть  брати участь тільки аматори.  Ті, для кого спорт є професією,  не можуть брати участі в  змаганнях.

5. Комітет, який відповідає за  організацію Олімпійських ігор, має право не допускати до  участі в змаганнях тих, хто  коли-небудь виступав проти олімпійської  ідеї або проти ідеї сучасних  Олімпійських ігор.

6. Для легкоатлетів необхідно  організувати головне змагання  під назвою «п'ятиборство». 

 

30. Діяльність О.Бутовського у розвитку сучасного Олімп. руху.

У склад Міжнародного Олімпійського  комітету ввійшов  генерал Олексій  Бутовский, який входив до МОК з 1894 по 1900 рік. Його роботу у МОК відзначив президент МОК   Кубертен. Бутовський підтримував  ідей олімпізму.

Олексій Бутовский народився 1838 року на Полтавщині в селищі Пятигірці. У діяльності Бутовского чітко простежуються три основні напрями – педагогічне, наукове і організаторське.

До 80-х років ХІХ століття він працює у сфері фізичної освіти. Опубліковано близько 70-ти його наукових праць, котрі відіграли величезну роль у розвитку фізичної культури та спорту в Україні.

Бутовский із гіркотою зазначав, що в багатьох країнах проблеми фізичної освіти знаходили розуміння і найвищих ешелонах влади, а в Україні це питання не знаходив уваги. Це був період зародження нових видів спорту - футбол, легка атлетика, бокс, гімнастика, ковзани, важка атлетика, фігурне катання інші види спорту.

До 80-х років ХІХ століття О. Д. Бутовский стає зрілим педагогом, досвідченим і визнаним авторитетом у сфері фізичної освіти. У період 1885-1890 рр. за завданням військового відомства він виїзджав з вивчення досвіду фізичної освіти до Англії, Австрію, Бельгію, Німеччину, Францію, Італію та інші країни Європи. Це й дозволило йому здобути доволі широке уявлення про організацію і зміст роботи у сфері фізичної освіти. Так він познайомився з президентом МОК Кубертеном, їх об’єднувала спільна ідея у вирішенні педагогічних проблем фізичного виховання.

Його особлива роль у тому, що він стояв біля витоків відродження сучасного  олімпійського руху, і був обраний першим членом МОК в Україні.

О. Бутовського вважають першим теоретиком та істориком спорту. Він визначив головні ознаки спорту: