Теорії гіпотези походження фізичної культури

22 грудня 1990 року І Генеральна  асамблея засновників прийняла  рішення створити Національний  олімпійський комітет України  і ця дата є офіційною датою  його створення. У вересні 1993 року НОК України був остаточно  визнаний Міжнародним олімпійським  комітетом.

НОК України діє у відповідності  до положень Олімпійської хартії, Конституції  України та чинного законодавства  України і свого Статуту.

Основні завдання НОК України - організація  підготовки та участі спортсменів в  Олімпійських іграх, популяризація  масового спорту і здорового способу життя, фізичне і духовне збагачення людей. З цією метою НОК України співпрацює з державними, громадськими та іншими організаціями.

Першим президентом НОК України  був обраний олімпійський чемпіон Валерій Пилипович Борзов (Ігри ХХ Олімпіади в Мюнхені, легка атлетика 100 м та 200 м). У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в грудні цього ж року.

10 грудня 1998 року ІХ Генеральна  асамблея НОК України обрала  президентом Івана Федоренка.

Вперше НОК України представляв  самостійну національну команду  на Іграх XVII Олімпіади в Лілехамері, де українські атлети завоювали 1 золоту і 1 бронзову медалі і посіли 13 місце в неофіційному командному заліку. На іграх ХХVI Олімпіади в Атланті національна команда України завоювала 9 золотих, 2 срібні і 12 бронзових медалей, посівши 9 загальнокомандне місце. На XVIIІ Олімпійських зимових іграх в Нагано завойовано 1 срібну медаль.

Всього 959 атлетів України приймали участь в Олімпійських іграх. Ними завойовано 207 золотих, 134 срібних і 139 бронзових  медалей.

НОК України брав участь в 4 зимових (1993 - 1999 роки) та 3 літніх (1993 - 1997 роки) Європейських юнацьких олімпійських днях. Учасники завоювали всього 60 медалей (зимові дні: 4 срібних та 1 бронзова медаль, літні дні: 19 золотих, 15 срібних та 21 бронзова медаль).

В 1995 році НОК України почав випускати свій офіційний (квартальний) журнал, який виходить кожних три місяці, під назвою "Олімпійська арена", а з 1997 року видає щомісячний бюлетень "Олімпійські новини від НОК України".

НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. 16 представників НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань.

20 грудня 2002 року відбулась  XIV звітно-виборна Генеральна асамблея  НОК Україна, яка обрала новий склад керівництва на 2002-2006 роки. Президентом НОК абсолютною більшістю голосів був обраний Віктор Янукович - Прем'єр-міністр України

23 червня 2006 року вiдбулася XVIII позачергова Генеральна асамблея НОК України шляхом таємного голосування був обраний новий президент НОК України. Їм став член Виконавчого комiтету МОК та НОК України, уславлений легкоатлет, олiмпiйський чемпiон Сергiй Бубка.

 

48. Президенти НОК України.

Першим президентом  НОК України був обраний олімпійський чемпіон Валерій Пилипович Борзов (Ігри ХХ Олімпіади в Мюнхені, легка атлетика 100 м та 200 м). У 1994 році В.П.Борзов був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету в Україні та перевибраний президентом НОК в грудні цього ж року.

10 грудня 1998 року ІХ Генеральна  асамблея НОК України обрала  президентом Івана Федоренка.

Вперше НОК України представляв  самостійну національну команду  на Іграх XVII Олімпіади в Лілехамері, де українські атлети завоювали 1 золоту і 1 бронзову медалі і посіли 13 місце в неофіційному командному заліку. На іграх ХХVI Олімпіади в Атланті національна команда України завоювала 9 золотих, 2 срібні і 12 бронзових медалей, посівши 9 загальнокомандне місце. На XVIIІ Олімпійських зимових іграх в Нагано завойовано 1 срібну медаль.

Всього 959 атлетів України приймали участь в Олімпійських іграх. Ними завойовано 207 золотих, 134 срібних і 139 бронзових  медалей.

НОК України брав участь в 4 зимових (1993 - 1999 роки) та 3 літніх (1993 - 1997 роки) Європейських юнацьких олімпійських днях. Учасники завоювали всього 60 медалей (зимові дні: 4 срібних та 1 бронзова медаль, літні дні: 19 золотих, 15 срібних та 21 бронзова медаль).

В 1995 році НОК України почав випускати свій офіційний (квартальний) журнал, який виходить кожних три місяці, під назвою "Олімпійська арена", а з 1997 року видає щомісячний бюлетень "Олімпійські новини від НОК України".

НОК України має широкі зв'язки з НОКами сусідніх країн та олімпійськими організаціями. 16 представників НОК України є членами різних міжнародних організацій і об'єднань.

20 грудня 2002 року відбулась  XIV звітно-виборна Генеральна асамблея  НОК Україна, яка обрала новий склад керівництва на 2002-2006 роки. Президентом НОК абсолютною більшістю голосів був обраний Віктор Янукович - Прем'єр-міністр України, Голова Організаційного Комітету по підготовці та участі спортсменів України в Олімпійських і Паралімпійських іграх, Всесвітніх іграх глухих та Всесвітніх Універсіадах. Першим віце-президентом обрано Івана Федоренка, віце-президентами - Анатолія Писаренка та Миколу Костенка. На посаду генерального секретаря був переобраний Володимир Геращенко.

Генеральна асамблея затвердила склад  членів НОК нового скликання (139 членів), обрала склад Виконавчого комітету (23 члени) та склад ревізійної комісії (3 члени).

23 червня 2006 року вiдбулася XVIII позачергова Генеральна асамблея НОК України шляхом таємного голосування був обраний новий президент НОК України. Їм став член Виконавчого комiтету МОК та НОК України, уславлений легкоатлет, олiмпiйський чемпiон Сергiй Бубка. За пропозицiєю С.Н. Бубки вiце-президентом НОК було обрано члена Виконкому НОК, президента Федерацiї бiатлону України, заступника мiнiстра у справах молодi та спорту Володимира Бринзака.

 

49. Особливості параолімпійських  ігор.

Паралімпійські ігри — міжнародні спортивні змагання для людей із обмеженими фізичними можливостями. Традиційно проводяться після Олімпійських ігор, а починаючи з 1992 — на тих же аренах, що й Олімпійські ігри. 2001 року ця практика закріплена угодою між МОК і Міжнародним паралімпійським комітетом (МПК). Літні Паралімпійські ігри проводяться з 1960 року, а зимові Паралімпійські ігри — з 1976 року.

Виникнення видів спорту, в яких можуть брати участь люди із обмеженими можливостями, пов'язують з ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана, який, долаючи вікові стереотипи по відношенню до людей з фізичними вадами, увів спорт у процес реабілітації хворих з ушкодженнямиспинного мозку. Він на практиці довів, що спорт для людей з обмеженими фізичними можливостями створює умови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя. З 1948 року за його ініціативою серед інвалідів-колясочників щорічно проводяться Стоук-Мандевільські ігри (за назвою міста Стоук-Мандевіль, де розташований реабілітаційний центр).

Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для людей з фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя, незважаючи на фізичні проблеми, у 1960 році в Римі, через кілька тижнів після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні змагання інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн. Фізично здорових атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру, що відкривали рахунок необхідним і іграм, що захоплюють. Ігри пізніше одержали назву "Параолімпійські".

З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників, розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів зі спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри відтоді проводяться регулярно - кожні 4 роки, фактично термін їхнього проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.

У 1988 році на міжнародних  іграх у Сеулі (Південна Корея) спортсмени-інваліди одержали право доступу до спортивних споруд міста-організатора. Саме з цього  часу ігри одержали статус "Параолімпійських". Графічним символом світового параолімпійського  руху стали червона, синя і зелена півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.

До 2000 року Параолімпійські  Ігри проводилися 6 разів у тих  же самих містах, і тричі в тих  же самих країнах, що й Олімпійські  Ігри. У 1982 році з'явився орган, що сприяв поширенню Параолімпійських Ігор, - Міжнародний Координаційний Комітет  Всесвітньої Організації спорту інвалідів. Через десять років, у 1992 році, його правонаступником став Міжнародний  Параолімпійський Комітет (МПК).

 

50. Дефлімпійський спорт.

Дефлімпійські ігри (англ. «Deaflympic» від deaf — глухий) — санкціоновані Міжнародним олімпійським комітетомспортивні змагання найвищого рівня для людей, що не чують.

Перші Дефлімпійські ігри пройшли у 1924 році,в Парижі. Учасниками були делегації Бельгії, Чехословаччини, Франції, Великобританії,Нідерландів, Польщі, Угорщини, Італії, Латвії й  Румунії.

Спортсмени перших Ігор брали участь в змаганнях з легкої атлетики, велоспорту, футболу, стрільби й плавання. Ігри пройшли успішно. 16 серпня 1924 року керівництво спортивних делегацій  країн учасників на нараді вирішили організувати Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ) основною метою якого мало стати заснування союзу всіх спортивних федерацій глухих та розробка їх статуту для заснування та керівництва тільки що народжених Ігор. Того ж року було вирішено, що ігри проводитимуться кожні чотири роки. Лише через 25 років, у січні 1949 року, в Австралії були проведені 1-ші Міжнародні зимові мовчазні ігри, в яких взяло участь 33 спортсмена з п'яти країн світу. У 1955 році Міжнародний олімпійський комітет визнав МСКГ як міжнародну федерацію з олімпійськими принципами, а через два роки комітет почав змінювати статут, приводячи його у відповідність до олімпійського. Нині МСКГ налічує більше 90 національних федерацій. Рішенням Виконавчого Комітету МОК у травні 2001 року Всесвітні ігри глухих перейменовано у Дефлімпійські («Deaflympic»). Того ж року у Римі були проведені 19-ті Дефлімпійські ігри. Більше 3000 спортсменів з 80 країн світу вели боротьбу за медалі найвищого гатунку.

Вперше на міжнародній арені  національна збірна України дебютувала на XVII Всесвітніх літніх іграх глухих у 1993 році, що проходили в м. Софія (Болгарія). Її здобутком стали 2 золоті (легка атлетика), 4 срібні (плавання – 1, настільний теніс – 1, легка атлетика – 2), а також 2 бронзові медалі (жіночий  волейбол та вільна боротьба). У неофіційному загальнокомандному заліку українська збірна отримала 13 місце.

Вже на XVIII Всесвітніх літніх іграх  глухих у 1997 році в Копенгагені (Данія) виграно 5 золотих (легка атлетика – 4, чоловічий волейбол – 1), 10 срібних (легка атлетика – 4, плавання – 1, жіночий волейбол – 1, греко-римська боротьба – 1, спортивне орієнтування – 2, настільний теніс – 1), а також 5 бронзових медалей (легка атлетика – 3, боротьба – 2). Там же було встановлено 4 світових рекорди. У неофіційному загальнокомандному заліку українці зайняли 9 місце.

У 2001 році в м. Рим (Італія) ХІХ літні  Дефлімпійські ігри. Українські спортсмени з вадами слуху показали там найвищий результат - здобувши 12 золотих, 12 срібних і 10 бронзових нагород, а також встановили 4 світових рекорди та посіли 4 загальнокомандне місце з 85 країн-учасниць.

На ХХ літних Дефлімпійських іграх, які пройшли з 5 по 16 січня 2005 року в австралійських містах Мельбурн і Баллараті наша держава була представлена 96 спортсменами. Українські дефлімпійці виступили у 8 видах спорту  і вибороли 51 нагороду різного ґатунку, з них: 20 золотих, 17 срібних і 14 бронзових медалей, встановили 4 рекорди світу. У неофіційному заліку дефлімпійська команда України посіла перше місце серед 85 країн-учасниць, випередивши команди з Росії, США і Китаю. 

На ХХІ Дефлімпіаді у Тайпеї в 2009 році Україну представляла найбільша кількість спортсменів за всю історію участі українців у іграх: 147 атлетів. На головних змаганнях чотириріччя українські спортсмени з вадами слуху здобули 67 медалей:20 золотих,  22 срібних та 25 бронзових та посіли другу позицію в загальному командному заліку, пропустивши вперед тільки збірну команду Росії.