Теорії гіпотези походження фізичної культури

1) вибір вправ;

2) тренування у вибраних  вправах;

3) створення асоціацій;

4) влаштування змагань.

Бутовський залишив після себе велику кількість книг з фізичного виховання і спорту.

38. Хронологія зимових  Олімпійських ігор

Зимові Олімпійські ігри беруть початок з 1924 року. Зимові види спорту з'явилися у 1908 році у програмі літньої Олімпіади. Початком було фігурне катання. Після цього в 1920 році на Іграх VII Олімпіади (Бельгія) у програмі, крім фігурного катання, проводився  хокей. В 1920 році МОК сприяв тому, аби наступного олімпійського року французи організували I Зимовий спортивний тиждень. Єдиною умовою було те, що результати було неможливо визнати як офіційні олімпійські результати.

I Зимовий спортивний тиждень проводився в Шамоні (Франція). Під впливом великого успіху Празький олімпійський конгрес в 1925 році виступив  за постійне проведення зимових Ігор. Вони були включені у олімпійську програму і отримали офіційний ранг Олімпійських ігор.

I Зимові Ігри, стартувавши як Спортивний тиждень, проводились відповідність до олімпійських  вимог. Був запалений олімпійський вогонь, учасники давали олімпійську клятву. Ігри носили характер «домашніх» змагань скандинавських спортсменів. Норвезькі стрибуни з трампліна відкрили нову добу. Норвезький "король лижні" Торлейф Хауг завоював три золотих й одну бронзову медалі. Він перший переможець  зимової олімпіади, кому за життя поставили пам'ятник. На I зимових сучасних Олімпійських іграх 293 спортсмени (13 жінок) в 14 номерах програми з 5 видів спорту. Показові  змагання відбулися з керлінгу і лижним гонок військових патрулів. У неофіційному командному заліку на I місці була команда Норвегії, на II - Фінляндії і III — Австрії. Зимові Олімпійські ігри становлять окремий цикл, до якого входять змагання з зимових видів спорту.

Починаючи з 1924 р. вони проводили  свою нумерацію відповідно до їх проведення та проводились як і літні. Проте XVII Зимові олімпійські ігри відбулися у 1994 року, оскільки МОК прийняв рішення про їхнє окреме проведення.  

Види спорту, що проводяться на снігу і льоду, називаються  як зимові види спорту. Термін «Олімпіада» у зв'язку з зимовими олімпійськими іграми не вживається. Медалі та дипломи відрізняються від тих, якими нагороджуються переможці Олімпійських ігор. Зимові ігри проводять у відповідності  до правил Олімпійських ігор, крім деяких спеціально обумовлених змін.

 

40. Олімпійська символіка. Церемонії Олімп. Ігор.

 

 Емблемою олімпіад є п'ять переплетених кілець різного кольору, які символізують єдність п'яти різних частин світу (Європа - блакитний, Азія - жовтий, Африка - чорний, Австралія й Океанія – зелений, а Америка - червоний).

Олімпійський прапор — полотнище із зображенням олімпійської емблеми на білому тлі. Підіймається на відкритті Олімпійських ігор, опускається під час церемонії закриття.

Під час Олімпіад горить олімпійський вогонь, який запалюють в Олімпії  та приносять до місця проведення олімпіади. Починаючи з 1968 року, кожна олімпіада має свій олімпійський талісман.

Найважливішими церемоніями Олімпійських ігор є церемонія відкриття, церемонія  нагородження олімпійських чемпіонів  та призерів, церемонія закриття.

Церемонія відкриття Олімпійських ігор - масове театралізоване шоу, яке приваблює до себе найбільшу телевізійну аудиторію. Кожна країна-організатор намагається в цьому шоу показати світу свою культуру. Церемонія відкриття проводиться зазвичай на Олімпійському стадіоні. Окрім яскравої театралізованої вистави, вона включає в себе парад олімпійців. За традицією парад відкривають олімпійці Греції, а замикають олімпійці країни-організатора. Ігри урочисто відкривають високоповажні урядовці країни-організатора. Представники олімпійців та суддів приносять олімпійську присягу. Підіймається олімпійський прапор. На знак відкриття ігор в чаші над Олімпійським стадіоном запалюється олімпійський вогонь, принесений олімпійською естафетою.

На церемонії закриття ігор замість впорядкованого параду, олімпійці різних країн виходять на стадіон єдиним натовпом. Така традиція започаткована на Мельбурнській Олімпіаді 1956 року. Церемонія закриття Олімпіади включає передачу олімпійського прапора делегації країни-організатора наступних Ігор.

На церемонії відкриття олімпійських ігор вибрані представники атлетів  та суддів складають олімпійську присягу.

 

41.  Участь спортсменів України на іграх Олімпіад.

У 1928 році на олімпійському турнірі  в Амстердамі бронзову медаль здобув львівський шабліст Тадей Фрідріх (1903-1976). Він репрезентував фехтувальний клуб «Львів» і згодом, через чотири роки, повторив свій успіх на Олімпіаді  в Лос-Анджелесі.

Найбільшого успіху наші земляки досягли 1932 року на Олімпіаді в Лейк-Плесіді, де хокеїсти Мауер, Сабінський та Соколовський, посіли четверте місце у складі збірної Польщі.

Найбільше львів’ян було представлено у складі команди Польщі 1936 року на Іграх XI Олімпіади у Берліні, зокрема  двоє кіннотників – Іван Комаровський та Михайло Гутовський – та двоє легкоатлетів – середньоваговик Казимир Кухарський та марафонець Броніслав Ганцаж.

В недавній Зимовій Олімпіаді 2006 р. взяли участь львів’яни – два екіпажі саней-двійок: Андрій Кісь – Юрій Гайдук та Олег Жеребецький – Роман Язвінський. Серед потенційних учасників Олімпіади в Турині була й львівська сноубордистка Ольга Зіньків.

Попри доволі непогані умови для  підготовки (передусім у Карпатах), Галичина не вважається лідером у  зимових видах спорту навіть в  Україні.

Серед наших спортсменів на зимових Олімпіадах відзначились в чемпіонаті світу та Європи біатлоністка Ірина Меркушина, відомий стрибун з трампліна Валерій Савін, гірськолижниці Ольга Логинова, Христина Підгрушна та Юлія Харківська, дует санярів Олег Авдєєв - Данило Панченко та Орися Чухліб. Остання запам’яталася ще й тим, що в 2002 році залишилась у США. Найкращі здобутки мали Авдєєв і Панченко, які на двох останніх Олімпіадах посідали одинадцяті місця.

До Нагано - 1998 поїхало семеро галичан, а до Солт-Лейк-Сіті-2002 – п’ятеро.

21-го травня 2006 р. в італійському  Турині проходила 37-ма Всесвітня шахматна Олімпіада. Змагання проходили у 13 раундів, вирішальний тур відбувся 4 червня. Серед представників з Галичини - львів’яни Василь Іванчук і Андрій Волокитін.

 

42. Міжнародний олімпійський  комітет. Історія створення та  особл. діяльності.

23 червня 1894 року в Міжнародному  спортивному конгресі у Парижі  прийнято рішення про відродження  сучасних Олімпійських ігор. Тоді  була і затверджена Олімпійська  хартія, текст якої зачитав П'єр  де Кубертен. У Олімпійської хартії говорилося про процедуру проведення, про регламент і церемонії і закриття Олімпійських ігор. Було визначено керівний орган - Міжнародний олімпійський комітет (МОК).

МОК є міжнародною неурядовою організацією. Термін її діяльності необмежений. Секретаріат МОК перебуває у  місті Лозанні (Швейцарія). Роль Міжнародного олімпійського комітету полягає  у керівництві та розвитку олімпійського  руху згідно з Олімпійською хартією.

МОК розробив довгострокову  програму, яка проголошує:

1. Всесвітньо заохочувати  розвиток спортивних змагань,  взагалі спорту.

2. Співпрацювати з компетентними  громадськими, приватними та державними  організаціями.

3. Забезпечувати регулярне  проведення Олімпійських ігор.

4. Боротися із будь-якими  формами дискримінації в олімпійському  русі.

5. Дотримуватися спортивної  етики, духу чесного змагання.

6. Дотримуватись заходів  безпеки, аби запобігти загрозі  здоров'ю спортсменів.

7. Протистояти будь-яким  політичним комерційним зловживанням.

8. Боротися із допінгом.

9. Підтримувати Міжнародну  олімпійську академію (МОА).

10. Підтримувати й інші  установи, які присвячують себе  олімпійському спорту.

МОК сам обирає своїх членів із числа осіб, які мають відповідну кваліфікацію. Вони повинні бути громадянами  країни, де постійно проживають та де існує  визнаний МОК Національний олімпійський комітет.

Прийом в члени МОК на відбувається на урочистій церемонії.

Новообраний член МОК дає  клятву. З кожної країни повинно бути обрано одного члена МОК. Проте МОК може обрати другого члена у країнах, де проводили або Ігри Олімпіади, або Зимові олімпійські ігри. Залишаючись вільний від будь-якого політичного тиску, член МОК має можливість чесно й потім безкорисливо, віддаючи всі свої сили, працювати для Олімпійського руху.

Вищим органом МОК є  збори - загальні збори його членів проводяться неменше одного разу в рік. Збори МОК затверджують, змінють і тлумачать олімпійську хартію, обирають членів МОК. Визначають міста, у яких проводяться Олімпійські гри, визначаються олімпійські види спорту.

У період між зборами діяльністю МОК керує Виконавчий комітет (Виконком), що складається з президента, чотирьох віце-президентів і ще шести найшанованіших членів МОК.

Президента МОК обирають на зборах з членів МОК таємним голосуванням на8 років. Президент може повторно обиратися на наступні чотирирічні періоди.

Офіційними мовами МОК  є французький і англійська, а також російська.

 

43. Роль Президентів МОК у розвитку ОЛ. спорту.

У першому варіанті Олімпійської хартії говорилося, що МОК повинен очолювати представник країни, у якій організуються Олімпійські гри. Тому першим президентом МОК був обраний грек Вікелас.

Він був відомим поетом. На Конгресі 1894 р. у Парижі Вікелас представляв Національний гімнастичний союз. Перший президент доклав зусиль для успіху I Олімпійських ігор. Після їхнього закінчення він пішов із свого посту.

У 1896 р. посаду Президента МОК зайняв засновник Олімпійських ігор Кубертен. Він розробив Олімпійську хартію - збірка основних правил і положень МОК. Кубертен обіймав посаду по 1925 р. Під його керівництвом були підготовлено і проведено Олімпіади 1896-1924 рр. Він автор олімпійських ритуалів, емблеми, тексту клятви учасників Олімпійських ігор. За "Оду спорту", в 1912 р., він отримав золоту медаль.  За бажання Кубертена його поховано в Олімпії.

З 1925 по 1934 рр. президентом  МОК був граф Байе-Латур (Бельгія). У молодості він активно займався спортом. У 1906 р. заснував Національний Олімпійський комітет (НОК) Бельгії. Після закінчення першої світової війни виступив із пропозицією провести Олімпійські гри 1920 р. у його країні, в Антверпені.

Четвертим президентом  МОК став у 1943 р. Юханес Едстрем (Швеція), за освітою інженер-електрик. У студентські роки був рекордсменом у бігу на короткі дистанції. На початку ХХ століття став керівником шведського спортивного руху, брав активну участь у підготовці Ігор V Олімпіади 1912 року у Стокгольмі. З його ініціативи була заснована Міжнародна любительська легкоатлетична федерація. наймасовіша нині з спортивних федераціях світу.

У 1952-1972 рр. Міжнародним  Олімпійським Комітетом керував Евері Брендедж (США). Він був учасником Ігор 1912 р., у яких зайняв 5-те місце у легкоатлетичному п'ятиборстві, багаторазовий чемпіон  США. Брендедж - один з найбільш відомих керівників міжнародного спортивного руху, одержав ордени багатьох країн: нагороджений Золотим Олімпійським орденом (1975 р.).

З 1972 по 1980 рр. президентську  посаду МОК обіймав відомий журналіст  лорд Майкл Кілланін (Ірландія). Він був оглядачем провідних англійський газет. Протягом Другої світової війни служив офіцером в Британських Збройних силах, потім присвятив себе роботі у національному та міжнародному олімпійському русі.

Сьомим президентом  став Хуан Антоніо Самаранч в 1980 році. Він народився в Барселоні. Багато зусиль доклав  до розвитку та збереження олімпійського руху, який опинився під загрозою розпаду .

У Московських  Іграх 1980 р. відмовилися брати участь національні олімпійські комітети інших країн. Бойкот повторився у наступних літніх Іграх, в 1984 році, що проводилися Лос-Анджелесі (США), у яких не брали участь спортсмени СРСР та інших країн.

Авторитет Хуана Антоніо Самаранча дозволив провести з майже повним представництвом Олімпійські ігри 1988 р. в Сеулі (Південна Корея). Олімпійські ігри у Барселоні 1992 р. були найкращими за історію спорту, відбувся грандіозний фестиваль молоді 172 країн світу. Успішно минулися, і 26 Олімпійські гри 1996 р. в Атланті (США).

На 112-й сесії  МОК, проведеній у Москві, у липні 2001 року, Х.А. Самаранч був обраний Почесним довічним президентом МОК і нагороджений вищою нагородою МОК – золотим Олімпійським орденом. Самаранч обіймав посаду президента 21 рік, залишиться у пам'яті любителів спорту усієї земної кулі як людина, який зробив все, щоб авторитет Олімпізму було піднесено на небувалу висоту.

16 липня 2001 року  був обраний новий, восьмий  президент МОК Жак Рогге – бельгієць, учасник трьох Олімпійських ігор, чемпіон світу з вітрильному спорту. Він також пообіцяв захищати олімпійське рух від допінгу, корупції та насильства.

 

47. Заснування та  діяльність НОК України.

Історія олімпійського руху в Україні  розпочалася в 1952 році, коли спортсмени України у складі збірної команди  Радянського Союзу вперше прийняли участь в Іграх XV Олімпіади в Хельсінкі.

З 1952 по 1990 роки олімпійський рух в  Україні розвивався та зміцнював  свою позицію в житті країни. Українські атлети складали щонайменше 25% кожної олімпійської команди СРСР. Під час  Ігор ХХІІ Олімпіади 1980 року деякі матчі  футбольного турніру з великим  успіхом проводилися в Києві.